***
І грім, і блискавка, і град,
Хоча надворі листопад –
Природа щось наплутала спросоння!
Ввірвався вітер в двір і в сад,
Бо, все-таки, вже листопад –
Нема тепла, нема осоння…
Все відтепліло, відцвіло
І вже холодно-сіре тло
На нас чекає за вікном щоденно…
Аж тут – гроза! І дощ! І град!
Мов повертає нас назад!
Я знаю: все це недаремно!
Це розігріє нашу кров!
Життя поверне в літо знов!
Надіями зігріє душі наші!
О, грім, грими! І падай, град!
Безумствуй з нами, листопад!
Життя завжди – це повна чаша!
А ти – підтвердження того,
Що в пізній осені вогонь
Прихованих відтінків, сила звуків…
Без сумнівів і каяття,
Як найдорожчий дар життя,
Ловлю крижинки граду в руки!..
27.11.17 Харків – Київ
***
Із висоти напів пташиного польоту
Дивлюсь на ліс –
І відкриваються низини і висоти:
Он як заріс
На схилі східному дрімучим верболозом
Аж ген, до дна!
Вузька ріка із назвою Сльоза чи Сльози –
От дивина!
Це ж хто колись придумав назву цю незвичну
Як для ріки!
І ось несуть тепер сльозу землі одвічну
Ріка, струмки…
Пливуть над лісом, яром хмари в високості
Такі легкі,
Мов подруги, що разом вибралися в гості –
Ясні, дзвінкі!
Така краса, що серце завмира від щастя –
Прийшла весна,
Закреслила собою болі й негаразди
В душі до дна!
Й тепер душа співає дзвінко соловейком –
Вона жива!
Природа нас прощає всіх, як рідна ненька,
В весні – нова,
Так, як дитину захищає кожна мати
Від злих, лихих!
…Як нам навчитися – її! – оберігати
Від нас самих?!
11.04.20 Харків
***
І знов на трасі трепетне “Хорол”…
Там, недалеко, є земля священна,
Де степ, ставок, сади і суходол,
Дні – найсвітліші й ночі – темні-темні…
У тій землі – коріння родове.
Вона не відпуска мене назовсім,
В мені, як віддзеркалена, живе –
Незайманий дитинства чистий острів.
Там – молоді закохані батьки,
Там – ми з сестрою в щасті і достатку,
Там – вперше заримовані рядки,
Там – світ, в якому все було в порядку!
Безмежжя степу – простір для душі,
Над полем – жайвір, над ставком – лелека,
І не було причини для тужінь,
Не заважали ні мороз, ні спека!
В тім світі гармонійно все було:
І мудрі вчителі, і вірні друзі,
І, як одна сім’я, усе село,
Мов квітка ніжна на зеленім лузі!
І – зникло все: немає вже дідів,
Бабусі вишили останні квіти…
Нема дитинства – бо нема батьків,
Дорослішають вже й молодші діти…
Щезає світ, в якому ми були
Улюблені й щасливі до безтями,
Де лиш собака у сусідів злий –
А більше злості не було між нами.
Щезає світ із ніжності й добра,
Зозулиних обіцянок – без ліку! –
Неначе хтось безжально покарав,
Хоча за що – не взнаємо довіку…
16.02.08 Хорол – Решетилівка
***
...І знову віха ще одна в житті твоєму:
І ніби ти – окремо, а роки – окремо!..
Можливо, що ми любимо його ще дужче,
За те, що так стрімке воно й скороминуще?
5.09.23 Дюссельдорф
***
І знову дорога нічна... І на небі то хмари, то зорі...
Озера, і ріки, й ліси, і поля, і степи неозорі –
Так ваблять таємно до себе земні та небесні простори!
Й думки, і бажання усі возвеличено-світло-прозорі...
20.10.24 Мюльхайм – Ессен
***
І знову мжичка сіється крізь сито
Низького неба…
Дерева чорні миті-перемиті –
Аж до не треба…
2.02.21 Долина – Ізюм
***
І знову настає новий осінній ранок
І лащиться щеням до сонної руки.
Моргає з неба тьмяна зірка наостанок –
Й зникає разом з ніччю в глибині ріки...
Такі миттєвості торкаються глибинно
Найпотаємніших куточків у душі –
Це нас об'єднує природа й Україна
У радості й у горя на межі...
13.10.23 Егіна
***
І знову осінь. Жовтень зажовтів –
Твій день щасливий!
У повноті, яскравості садів,
Де груші й сливи!
Де проростають сім'ями гриби
Аж до горіха –
І хоч граблями їх тепер греби
Усім на втіху!
Й горіхи гулко падають униз –
Дарунки жовтня!
... Які щасливі ми були колись:
Печалей – жодних!
Тепер – війна. Проклята і страшна.
Русня скажена
Від люті – що робити вже не зна:
Звірячі гени...
Та жовтень скоро знищить їх усіх
На радість людям –
І запанує знов у світі сміх
І щастя буде!
7. 10. 22 Дюссельдорф
***
І скільки можуть литися ті сльози?! Я думала, що їх уже давно нема...
Але коли нестерпний біль тривожить душу і безпросвітна настає пітьма,
Вони з'являються, напевно, як підтримка, чи як спасіння – хто це точно зна...
Сльозами й горем біль стікає по обличчю: ти зі сльозами – отже, не одна...
18.09.24 Дюссельдорф – Ратінген
***
Із Парфенона видно всі Афіни.
На каменях – історія тисячоліть!
Вуста пошерхлі шепчуть: «Іме, Ніна», –
Я з України привезла палкий привіт.
Культура наша древня, як і ваша,
Щоправда, ваша – значно краще збереглась…
Страждань спили народи повні чаші…
Були тріумфи й перемоги в нас, і в вас.
І хочеться,щоб наше покоління
Культурну спадщину зуміло зберегти,
І всі свої таланти, хист, уміння
Змогло прийдешнім поколінням донести!
16.05.09 Инсураті – Янурімі
***
....І ніч пройшла...
Слова лились рікою.
Сну не було.
Обнявся світ з журбою.
Думки не сплять...
Колючі та болючі.
Безсоння знов
Словами серце мучить...
13.05.23 Ратінген
ІНСТАЛЯЦІЯ
Стара платівка, факел і патрони,
Ліхтар із незапам’ятних часів...
Ця інсталяція різностороння,
Мов об’єднала радість свята й гнів!
А музика сучасна – до не можна! –
Лунає в залі, що оббита вся –
І всотує у себе дошка кожна
Еклектику кав’ярні до кінця!
Усотую і я – куди діватись?! –
Ще півтори години... Є ще час
До потягу... Іще година двадцять...
Розглянути все встигну ще не раз!
Є трубка телефонна. Ще – виделка.
Із рахівниці кілька коліщат...
І мишоловка зверху там, далеко –
Щоб ми не чули, миші як пищать?..
Ще зверху чайник з шлангою з-під душа
І ковзани.І ще якесь кермо...
Ні-ні, я розглядати все не мушу –
Та зір притягує мій все одно!
Ось – клямка від дверей і поруч – петлі,
Можливо, навіть, із-під тих дверей?!
І спогади тривожать душу теплі...
Сьогодні що – вівторок чи четвер?..
Я ніби вся заплуталася в часі,
Хоча ні краплі не пила вина.
Згадалося життя усе відразу...
Це інсталяція цьому вина!
І, вдячна автору, сиджу, розм’якла...
Все згадую давно минулі дні...
І вже не думаю: а що там завтра?
Чи п’ятниця? Чи, може, вихідні?..
І, головне, на потяг не спізнитись!
І на полицю легко впасти ниць –
Й під стук коліс минуле буде снитись
З деталями побачених дрібниць...
25.10.17 Київ
***
І осінь – не осінь... Зима – не зима...
Й душа – вже й не знаєш – жива, нежива…
Від болю – із лютого – щастя нема...
Пишу – хоч і знаю: безсилі слова...
2.01.24 Ваттеншайд - Бохум
***
І плачемо, і дякуємо долі –
Все перемішано в житті так тісно!
Ми розбираємо потроху, звісно,
Завали ці, як сіно у стодолі...
Та часу – обмаль, будні невблаганно
Все підкидають справи і турботи,
Щоденно прибавляючи роботи –
І треба встигнути усе негайно!
... Недавно донька гралась під горіхом –
А вже і в неї підростають доні,
Горішків набирають у долоні,
І сад, і душу озоряють сміхом!
Недавно яблуня цвіла так рясно –
А це вже яблука летять у трави,
Й нові навалюються знову справи...
...А, може, саме в цьому справжнє щастя?..
2.09.20 Харків
***
І – розпогодитись…
І – відійти
Від брудно-сірих цих стереотипів,
Своєю стежкою –
До цілі,
До мети –
Хоча вони ще нечіткі й розмиті…
Своєю,
Лиш своєю!
Лиш сама!
Хоч – всупереч,
Хоч – проти –
Як завгодно!
Нехай надворі осінь чи зима –
Не пори року роблять нам погоду,
А те тепло,
Що зріє у душі
І не дає остуджувати дійсність,
А сумнівів загострені ножі
Завжди для себе знайдуть власне місце…
Без сумнівів не можна.
Це вони
Примушують шукати шлях і вихід
Із лабіринтів болю та вини,
Із лабіринтів помилок та лиха.
Не скаржитись.
Не жалкувати!
Йти
Туди, де сонце сходить і заходить –
І там знаходить паростки мети,
Де їх ніхто ще не знаходив зроду!
19.10.15 Київ – Харків
***
Іспаніє!.. І знов твоя краса
Освічує життя до закуточка!
Повітрям волі сповнююся вся,
Немов тремткий осиновий листочок…
Не заважає ні червоний грунт
Чудової старої Каталоньї,
Ні цей, в душі моїй, протестний бунт,
Що визрів з волі вражої і злої!
…В моїй країні знову все не так:
Розділена – на чесних і безчесних! –
Все ділить батьківський худий п»ятак
І вірить, що із нього все воскресне…
Розділена на тих, хто «проти» й «за»,
А не на східних, західних, південних…
А материнська зболена сльоза
Стікає за дітей своїх щоденно…
21.12.13
***
Історія родини і села,
Історія всієї України
В мені від діда-батька пролягла
І житиме до судної хвилини.
Я – українка.
В цьому – суть моя.
В душі –
сади,
солончаки,
дороги,
Лелеки,
дятли,
жайвори в полях –
І не дівається з душі нічого!
Я українка.
Предків кров в мені
Видзвонює весняними струмками.
Я українка до останніх днів
І вчинками своїми
і думками…
Люблю безмежно свій коханий край,
Звеличую його в своєму слові,
Та зверхності в мені ти не шукай –
Світ вартий –
весь! –
безмежної любові.
В усіх країнах є своя краса,
Своя культура в кожного народу,
Немов на житі – вранішня роса,
Чи соняшники
в мами
на городі…
***
І тема війни, і прощання,
Пожежі та вибухів шум –
Печально, що це актуально,
Все те, що сьогодні пишу...
8.01.24 Дюссельдорф
***
І фарби, й звуки - все заходить в вірш,
А там себе поводять всі по-своєму!
І ти не владний вже над ними більш –
І треба це вже, врешті-решт, засвоїти...
19.10.23 Егіна