ЖАДАНИЙ ДОЩ
Хоч дощ, немов прорвалось небо, ллє,
Я бачу там, на горизонті, скраю,
Ще непомітна смужечка вже є –
Тож скоро дощ закінчиться, я знаю.
Мені шкода цих голубих краплин
І жаль себе, заховану під дубом…
Я вибігаю, кличу:
– Дощик, лий!
Який же ти мені жаданий, любий!
І вже сміюсь, забувши про роки,
І відчуваю знов себе дівчиськом,
І чую вітру дотик до руки
Й твої вуста з своїми – надто близько!..
А дощ танцює, не змовка й на мить,
Запрошує й мене потанцювати.
Я згоджуюсь – і він уже летить
Скоріш за плечі міцно обійняти!
І то дарма, що змокли коси враз –
Я вороття під дерево не хочу –
Такий ось дощ бува за літо раз.
Хай він мене до ниточки намочить!
Танцюємо – намокло вже взуття,
А я до неба руки простягаю!
А може, навіть раз на все життя
Такий ось дощ людині випадає?..
(Із книги "Дарунок долі", Київ,1990)
***
Живіть, усі сини Вкраїни!
Хай вас оберіга Господь!
Щоби ніхто вже не загинув
Від зрадників і від заброд.
Живіть усі! Нехай Герої
Вас захищають із Небес!
Вони вже заплатили кров»ю
За Батьківщину, мир і честь…
25.07.14 Харків – Полтава
***
Жити в Україні – і без України...
Ні в душі, ні в серці, ні в своїх думках!
Хтось за Україну – і воює, й гине...
Хтось для себе вибрав зовсім інший шлях...
Ніби десь, не поруч, смерті та руїни.
Ніби-то вбивають десь і не своїх...
Що це з вами, люди, розігніть же спини,
Відійдіть від звичних гулянок, утіх!
Йде війна жорстока там, де ви зростали,
Де зростали ваші і батьки, й діди...
Окупанти в домі –- вам цього замало?!
Чи не наковтались руzької біди?!
В Україні горе! В Україні смерті!
Нинішнє країни мужнє та гірке...
Між добром та звірством грані в світі стерті,
Хоч в душі у себе збережіть людське...
29.10 23
***
Життя, благослови дітей моїх.
Дітей дітей, і внуків, і – довіку.
Хай буде чистим дощ і білим сніг,
І щастя-радості у них – без ліку.
Хай буде хліб, до хліба на столі.
Нехай квітує сад і плодоносить.
Хай підростають діточки малі
І знають – лиш від щастя – світлі сльози.
Благослови усіх людей, життя,
Щоби могли вони тобі радіти,
Щоб не було ні крихти каяття,
Що на планеті є нещасні діти.
16.05.12 Київ – Харків
***
Життя змінилося глобально:
Не радує ні дощ, ні сніг...
Нас перекроює безжально
Війна проклята! Та не всіх...
Бо дехто... дехто... ні, не з нами...
Не з Україною в душі –
Чужими гі'мнами й гімна'ми
Насолодитися спішить...
Їх "руzкій мір" усе ще вабить –
Розчарувати не зумів!
Таких багато є й у владі
Ждунів, агентів, крадіїв...
Так їдьте в бажану расєю
І не смердіть вже більше тут,
Якщо вважаєте своєю
Країну рабства й вічних пут.
Вам все так солодко здається,
Бо, бач, не наше, а чуже!
А що вмира душа і серце –
Того не бачиться іще...
28.11.23 Дюссельдорф – Ратінген
***
Життя прекрасне тим, що є земля;
Над нею сяє сонце, місяць, зорі;
Летять річки, дзвенять ліси й поля;
І рвуться із землі у хмари гори!
Люблю життя, хоч колються дощі,
Хоч мучить спрагою нестерпна спека
І вкинуть хочеться себе мерщій
У хвилі моря і пливти далеко...
Хоронять листя молоді сніги,
Закреслюють собою тиху осінь,
А все одно де-небудь до ноги
Листок приб'ється — й захисту попросить.
Прощають друзі слабості й борги,
Їх двері і серця для нас відкриті!
І добре, що існують вороги,
Бо як могли б ми друзів оцінити?..
(Із книги "Дарунок долі", Київ,1990)
***
Життя розкидає не тільки фізично –
Страшніша віддаленість інша, духовна...
Людина далека, хоч поруч...
Незвично
Сприймати таке...
Непрощенно й гріховно.
Та вдіяти що?!
Наче інша людина,
Невидима, в тій поселилася вперто,
І править у тілі й душі, мов єдина,
А все, що було там раніше – вже стерто...
23. 05.14 Харків – Київ
***
Життя розломилося навпіл.
Не тільки моє, а - країни.
Де сили знайти, щоб не плакать?!
Герої і боряться, й гинуть...
Скажені фашисти звіріють.
Убивства для них - насолода!
Країну спаплюжити мріють
І волю забрати в народу!
Боролися з нами віками
З таким божевільним азартом!
Були й залишились катами
Учора й сьогодні. А завтра?!
А завтра розсипляться прахом,
Згорять і згниють в Україні.
... Тремтять не від люті - від страху -
В останні ганебні хвилини!
6. 05. 22 Острів Егіна, Хлой
***
Життя такі приносить переміни –
Від них ще не оговталась сама,
Бо донедавна я – рабиня Ніна:
З весни працюю – а ось-ось зима!..
Справ накопичилося навіть більше,
Аніж було донині – жах один!
І лиш ночами ще писались вірші,
Коли зірки чіплялися за тин...
А тут – свобода! Кораблі в затоці,
Оливки, сосни і фісташок ряд,
І вітер здоганя на кожнім кроці
І пестить, ніжить, щоб не йшли назад!..
Забуті справи, зроблені недавно,
Пощезла втома, що була тяжка...
Як у минуле, зачиняю ставні –
Невтомлена, просвітлена така!
25.08.19 Острів Моні
***
Життя - як нитка обірвалось...
Така міцна була і - ось
Вона розірвана чогось,
І стільки дива не збулось -
Лиш відголосся
відголось...
23.11.25 Дюссельдорф
ЖИТТЯ – ЯК ЧОВЕН…
1
Пірнаю вглиб і море відкрива
Мені вже вкотре дивний світ підводний,
А в серці зріють трепетні слова,
Які народяться в мені сьогодні...
2
Яка земля! Яка краса усюди!
Є – лиш гармонія! Ні краплі – зла!
…Якби цю землю не псували люди –
Вона б неперевершена була!
3
Пролісок проклюнувся з-під снігу,
І приніс мені приємну втіху,
І душа, як пролісок, розкрилась…
На бруньках бузку – зелений колір –
Скоро листя вирветься на волю
І розправить над гілками крила!
4
Верба вже ледь помітно зеленіє,
Хоча дерева голі навкруги –
Не кожен з нас посміє чи зуміє
Хоч раз розмити звичні береги!
5
Хочу в село. Або на безлюдний острів.
Дуже втомилась від різних безглуздих
порожніх ідей.
Зняти проблему цю надзвичайно просто:
Бачити тільки простих – або більше ніяких! – людей...
6
Всесильна тяга до знання – безмежна!
Активність, що сягає до небес!
Любов шалена і необережна,
Як світ оцей, що схильний до чудес!
7
Виводить голос українську пісню...
А як без неї душу оживляти?!
Летіти ввись – ніколи не запізно,
Як не буває щастя забагато!
8
Цивілізація вже досягла такого злету,
Що скоро може знищити себе ж!
Не забувай про те, де ти живеш –
Своїм життям не засміти планету.
9
Вважати землю – раєм на землі,
Обожнювати вітер, сонце, трави...
Виходить на світанні і в імлі –
Активно! – лиш на добрі й світлі справи.
10
Бруньки весна розкрила на деревах,
Засяяла на банях всіх церков.
Світ навкруги стає до болі кревним,
І в ньому вже панує лиш любов!
11
В зернині кожній
Особливий світ –
Легкий, незнаний до моменту росту,
Осонцений глибинами століть,
Дорогами, що линуть з високості…
12
Спасибі, доле, за усе, що ти
Мені давала і даєш сьогодні!
За те, що йду до цілі, до мети,
За те, що – завтра! – йти до неї згодна.
13
Як думаєш – тебе чекаю ще?
Замислитись над цим вже не завчасно.
Бо пізно буде – і нестерпний щем
Роз’їсть ще ненадійне наше щастя.
14
Твій голос наплива туманом в лузі
І ароматом перших ніжних трав –
Без присмаку тяжких службових справ –
А лиш з готовністю служити Музі!
15
Сивіють понад шляхом полини,
Вода зелена в ближньому болоті
І літо з тихим почуттям вини
Народжує світанки – вже холодні…
16
Життя, як човен, мчиться серед хвиль!
То до верби прив’язане, як човен…
Попереду ще стільки довгих миль!
І раптом враз – води по вінця повен…
17
Зневірююсь у людях і страждаю.
Вони ж собі живуть, як і жили,
Не маючи в душі такого стану,
Коли в стовпи врізаєшся крильми...
18
Вже справді хочеться зими,
В саду босоніж походити знову
І змити почуття вини
Як спогад про гірку розмову…
19
Благословенна кожна світла мить:
У ніжній хвої тиша м’яко спить,
Шумлять ледь чутно крони сосен,
Скубе отави молоде лоша –
І трепетно зіщулилась душа,
Немов її крилом торкнулась осінь….
20
Від’їжджаю восени –
Повернуся взимку.
Ти впізнай серед зими
Ту, осінню, жінку!
21
Ти жартував: «Що, прочитаю в книзі?..»
Так-так, мій любий, в книзі почитаєш,
Бо ще морози – і не час відлизі
Тебе лишати відчаю-відчáю...
22
Життя земне безжально-нелегке,
Воно нас випробовує щомиті.
Хоч щастя й горе воєдино злиті,
Найвища цінність – це життя людське!
23
Як все відносно в світі,
Як відносно,
Бо – одночасно! –
Все і складно, й просто...
24
Осінній берег…
Близнюки-човни…
Вода холодна…
Верби посмутнілі…
Та є надія на прихід весни
І світле прагнення дійти до цілі!
25
У всьому є прихована краса:
У кожному листочку і в стернині.
Земля – для мене – позитивна вся,
А особливо – в рідній Україні!
2009 – 2011
***
Жовтневе сонце ніжне, не пекуче...
Повітря пестить щоки перехожих...
Та я й сама на жовтень нині схожа,
Хоч перейду у зиму неминуче...
Але поки-що – ніжність без кордонів!
Короткий спокій між тривалим болем...
Така у нас тепер свавільна доля –
І молимо, і молимось, і молим...
Постійний ворог шле вогонь, тривоги,
Його садизм, жорсткість – скрізь безмірна!
Та ЗСУ доб'ється перемоги,
Ми впевнені і ми в це свято вірим!
22 10.23 Хлой– Егіна
***
Жовтогаряче сонце на світанку
Озолотило воду у ставку,
Проникло крізь розсунуті фіранки
Й спочити сіло в дальньому кутку...
Та лиш на мить - злетіло знову вгору,
Торкнулося до лісових дубів
І стало розганяти в світі горе -
Щоб убивати вже фашист не зміг!
...Якби ж то так усе було насправді,
А не в моїх заплутаних думках,
Щоб верх взяла на світі, врешті, правда
І перекрила всім фашистам шлях!
Щоб їм не їлося і не пилося,
Не спалося й не дихалося всім,
Щоб їм на світі не жилося зовсім -
Хай знищить їх наш справедливий гнів!
Земля очиститься! І сонце знову
З качками буде плавати в ставу
Й звучатиме безсмертна наша мова
У серці кожному і наяву!
Затягнуться в душі й на тілі рани,
Хоч будуть нити в неспокійних снах,
Але про це ще говорити рано -
Випробувань не закінчився шлях...
20.07.25 Дюссельдорф