ЖАДАНИЙ ДОЩ
Хоч дощ, немов прорвалось небо, ллє,
Я бачу там, на горизонті, скраю,
Ще непомітна смужечка вже є –
Тож скоро дощ закінчиться, я знаю.
Мені шкода цих голубих краплин
І жаль себе, заховану під дубом…
Я вибігаю, кличу:
– Дощик, лий!
Який же ти мені жаданий, любий!
І вже сміюсь, забувши про роки,
І відчуваю знов себе дівчиськом,
І чую вітру дотик до руки
Й твої вуста з своїми – надто близько!..
А дощ танцює, не змовка й на мить,
Запрошує й мене потанцювати.
Я згоджуюсь – і він уже летить
Скоріш за плечі міцно обійняти!
І то дарма, що змокли коси враз –
Я вороття під дерево не хочу –
Такий ось дощ бува за літо раз.
Хай він мене до ниточки намочить!
Танцюємо – намокло вже взуття,
А я до неба руки простягаю!
А може, навіть раз на все життя
Такий ось дощ людині випадає?..
(Дарунок долі, 1990)
***
Живіть, усі сини Вкраїни!
Хай вас оберіга Господь!
Щоби ніхто вже не загинув
Від зрадників і від заброд.
Живіть усі! Нехай Герої
Вас захищають із Небес!
Вони вже заплатили кров»ю
За Батьківщину, мир і честь…
25.07.14
Харків – Полтава
***
Жити в Україні – і без України...
Ні в душі, ні в серці, ні в своїх думках!
Хтось за Україну – і воює, й гине...
Хтось для себе вибрав зовсім інший шлях...
Ніби десь, не поруч, смерті та руїни.
Ніби-то вбивають десь і не своїх...
Що це з вами, люди, розігніть же спини,
Відійдіть від звичних гулянок, утіх!
Йде війна жорстока там, де ви зростали,
Де зростали ваші і батьки, й діди...
Окупанти в домі –- вам цього замало?!
Чи не наковтались руzької біди?!
В Україні горе! В Україні смерті!
Нинішнє країни мужнє та гірке...
Між добром та звірством грані в світі стерті,
Хоч в душі у себе збережіть людське...
29.10 23
***
Життя, благослови дітей моїх.
Дітей дітей, і внуків, і – довіку.
Хай буде чистим дощ і білим сніг,
І щастя-радості у них – без ліку.
Хай буде хліб, до хліба на столі.
Нехай квітує сад і плодоносить.
Хай підростають діточки малі
І знають – лиш від щастя – світлі сльози.
Благослови усіх людей, життя,
Щоби могли вони тобі радіти,
Щоб не було ні крихти каяття,
Що на планеті є нещасні діти.
16.05.12 Київ – Харків
***
Життя змінилося глобально:
Не радує ні дощ, ні сніг...
Нас перекроює безжально
Війна проклята! Та не всіх...
Бо дехто... дехто... ні, не з нами...
Не з Україною в душі –
Чужими гі'мнами й гімна'ми
Насолодитися спішить...
Їх "руzкій мір" усе ще вабить –
Розчарувати не зумів!
Таких багато є й у владі
Ждунів, агентів, крадіїв...
Так їдьте в бажану расєю
І не смердіть вже більше тут,
Якщо вважаєте своєю
Країну рабства й вічних пут.
Вам все так солодко здається,
Бо, бач, не наше, а чуже!
А що вмира душа і серце –
Того не бачиться іще...
28.11.23 Дюссельдорф – Ратінген
***
Життя прекрасне тим, що є земля;
Над нею сяє сонце, місяць, зорі;
Летять річки, дзвенять ліси й поля;
І рвуться із землі у хмари гори!
Люблю життя, хоч колються дощі,
Хоч мучить спрагою нестерпна спека
І вкинуть хочеться себе мерщій
У хвилі моря і пливти далеко...
Хоронять листя молоді сніги,
Закреслюють собою тиху осінь,
А все одно де-небудь до ноги
Листок приб'ється — й захисту попросить.
Прощають друзі слабості й борги,
Їх двері і серця для нас відкриті!
І добре, що існують вороги,
Бо як могли б ми друзів оцінити?..
***
Життя розкидає не тільки фізично –
Страшніша віддаленість інша, духовна...
Людина далека, хоч поруч...
Незвично
Сприймати таке...
Непрощенно й гріховно.
Та вдіяти що?!
Наче інша людина,
Невидима, в тій поселилася вперто,
І править у тілі й душі, мов єдина,
А все, що було там раніше – вже стерто...
23. 05.14 Харків – Київ
***
Життя такі приносить переміни –
Від них ще не оговталась сама,
Бо донедавна я – рабиня Ніна:
З весни працюю – а ось-ось зима!..
Справ накопичилося навіть більше,
Аніж було донині – жах один!
І лиш ночами ще писались вірші,
Коли зірки чіплялися за тин...
А тут – свобода! Кораблі в затоці,
Оливки, сосни і фісташок ряд,
І вітер здоганя на кожнім кроці
І пестить, ніжить, щоб не йшли назад!..
Забуті справи, зроблені недавно,
Пощезла втома, що була тяжка...
Як у минуле, зачиняю ставні –
Невтомлена, просвітлена така!
25.08.19
Острів Моні
***
Жовтневе сонце ніжне, не пекуче...
Повітря пестить щоки перехожих...
Та я й сама на жовтень нині схожа,
Хоч перейду у зиму неминуче...
Але поки-що – ніжність без кордонів!
Короткий спокій між тривалим болем...
Така у нас тепер свавільна доля –
І молимо, і молимось, і молим...
Постійний ворог шле вогонь, тривоги,
Його садизм, жорсткість – скрізь безмірна!
Та ЗСУ доб'ється перемоги,
Ми впевнені і ми в це свято вірим!
22 10.23 Хлой– Егіна