* * *
Щасливий день народження пісень:
На хлібному дозрілому роздоллі
Ще кілька днів, можливо, навіть день –
І лиш стерня залишиться у полі.
11.07.09 Пенза – Саранськ
* * *
Щасливі будьте, любі односельці!
Святá у Новоселиці земля…
Вона завжди живе в моєму серці –
Ні відстані, ні час не віддаля.
Тут народилася у ніч травневу –
В останню ніч квітучої весни…
Так і живу завжди у серці з нею
І не боюся осені й зими!
Свята земля мене оберігає,
Земля, де живете і нині ви,
Земля, яку ми називаєм раєм,
Де в травні стільки квітів і трави!
Де «завгородами» – рівнинний обрій,
Як велетенська неземна струна,
Де, як в дитинстві, надзвичайно добре,
І де душа просвітлена до дна!
Де небо – безкінечне і бездонне,
Де жайвори – як ангели з небес,
Де так звучить всесильно слово «вдома»,
Де світ минулий у мені воскрес…
Я бачу на горі вітряк і бурти,
Лелек на клуні, грушку за селом…
Пройшли роки?.. Цього не може бути:
Я бачу все, мов за прозорим склом!
Я бачу очі родичів, сусідів –
Усіх людей, що тут колись жили!
Де б не була – сюди я знов приїду,
Бо світ без Новоселиці – малий!..
23.08.11 Новоселиця
***
Щасти тобі, дитиночко моя,
Пожити у щасливій Україні,
Коли її знедолена зоря
Незгоди й негаразди всі відкине,
Й засяє добрим світлом для усіх,
Хто в серці Україну-матір має,
І не для власних цілей і утіх
Її в роботі й слові прославляє.
Щасти тобі, дитиночко моя,
Побачити щасливих українців,
Де їхнє буде все: ліси, земля,
І на бандурі, скрипці і сопілці
Звучатимуть пісні, як і колись,
Але в очах гравців не буде болю…
Дитиночко, рости, працюй, молись
На Україну і за кращу долю.
* * *
Щастя переповнює душу через край!..
Сонце моє, сонечко, вік мене кохай,
Щоб вітри холоднії не несли снігів,
Щоби ти, єдиний мій, щастям душу грів…
Радість переповнює душу через край –
Я щаслива, любий мій, вір і пам’ятай:
Ми з тобою вибрані з натовпу віків
Гріти одне одного розмаїттям слів,
Поглядами, ніжністю, трепетністю снів,
Щоб вогонь відвертості яскравіш горів!
Щастя переповнює нині нас обох:
Битий шлях не битий вже, а м’який, як мох!
Не страшні розлуки нам, не страшна зима! …
Чоловіка ближчого на землі нема.
13.07.07 Джанкой – Сімферополь
* * *
Ще вчора – море Червоне,
Пустеля, глибокий Ніл…
Сьогодні – все небо чорне,
Говорять, що завтра – сніг…
І шкіра моя засмагла,
Волосся, немов пісок –
Ще вчора в пустелі спрагло
Долала я кожен крок.
А згодом – з води із Нілу –
Сили верталися знов,
Під вечір – сонце змарніле
Студило гарячу кров…
Сьогодні ж – глибока осінь,
Поодинокі листки,
Вітри надривно голосять –
І світ, як любов, хисткий…
7.11.12 Боярка – Віта Поштова
***
Ще вчора, ніби кошеня...
Сьогодні, наче тигр, лютує!
І - хвиля хвилю здоганя!
Та - хвиля хвилю вже не чує!
Суцільний клекіт, шум і гам!
Каміння з моря! Берег мокрий...
Пісочні о'бриси - на злам!
Ось хвиля вже за кілька кроків!
Вдаряє в скелю і зліта
В повітря бризками хмільними
Й щезає, як мої літа,
Що вже для мене невловимі...
19.09.25 Хлой
***
Ще є у світу сила для краси:
На павутині - крапельки роси...
27.08.25 Ратінген
* * *
Щезаєш із життя, як так і треба!
Звичайно, є природа, дикий край,
І, звісно, що в свободі є потреба –
Ти сотворив собі триденний рай!
Без телебачення та інтернету,
Зате зі співом перших солов’їв,
Що наче розколисують планету
І розчиняють клопоти і гнів.
О, солов’ї, бентежники одвічні,
Виймають душу, крають пополам!
Не сни ночами сняться, а сно-вірші
Випурхують з-під білого крила!
Свобода обіймається з повітрям…
Ти – зі свободою вже третій день,
Моя ж душа наколота на вістря
Травневих незапилених пісень…
5.05.11 Харків
***
Ще зранку – трави від морозу сиві,
А по обіді – сонце в очі б’є!
В саду ще не опали пізні сливи
І сонце з них росу холодну п’є…
Яка тремка пора осіння входить
У наші душі після літніх днів,
Виорює, як ми – свої городи,
Хоч, може, хтось цього б і не хотів…
Та літу – край! Надходять різко зміни,
Яких не в силах відвернути ми –
Усі стаємо іншими із ними
В передчутті холодної зими…
Не меркни, сонце! І не падай, сливо!
Ця мить прощання трепетно-мала!..
Хай світ побуде трішечки щасливим
У променях останнього тепла…
25.19.17 Київ
* * *
Ще кілька днів – і випадуть сніги,
Прикриють листя на гілках зелених,
Порослі очеретом береги
І стежку, що вела колись до мене…
12.10.19 Харків
***
Ще літа не наблизився кінець.
Земля промінням сонця відігріта!
Чебрець – в усіх країнах є чебрець,
Та в Україні він – як символ літа.
Непоказний – все ближче до землі –
Але які від нього аромати!
Як можуть пахнуть квіточки малі
І стільки щастя людям дарувати?!
Лес Бонс ранковий на горі крутій…
Чебрець вчепився корінцями в скелю –
Немов навмисне на моїй путі
Знайомим чебрецем Андорра стелить…
20.06.14 Енкамп
***
Ще міг би бути сніг - дощі:
Зима здалась і хоче відступати.
Лише в гущавині кущів
Сніги сіріють мляві, кострубаті...
А краплі падають, летять-
Здається, що дощу й кінця не буде,
Намокли нині всі підряд:
Земля, й дороги, птахи, звірі й люди!
...Перелились думки в слова -
Згадались втрати і бої минулі:
Хай кожна крапля дощова
Для окупантів виллється у кулі!
15.02.24
* * *
Ще не поїхала – а вже скучаю...
Ще не образилась – а вже прощаю...
Дивлюсь на місяць-молодик вгорі...
Авто летить – і місяць теж за нами
Мандрує то полями, то містами...
Скажи мені, ти ще не відгорів?..
Я вся – знак оклику і знак питання!
Дорога ночі заплива в світання...
Для мене ти – то мох м’який, то щит.
Я – жінка і моя потреба в слові –
В твоєму слові – почуття основа:
Не замовчи любов, не замовчи!..
9.03.11 Полтава – Хорол
***
Ще не світає... Але вже якась
Ледь-ледь відчутна зміна в небосхилі
Невидимим відтінком зайнялась,
Готуючи понадпотужні сили...
Вони за мить раптово змінять світ,
Народжуючи день новий планети
І сонце - крізь напилення століть -
Докаже, що воно таки - безсмертне!
26.12 25 Ратінген
* * *
Ще одна народжена дитина –
Книга вийшла з друку тільки вчора!
Світ собою весь заполонила,
Відтіснила біль, нещастя, горе…
Ця магічна сила слова й духа,
Що закарбувалась на папері,
То – як ворог, то – немов подруга,*
Відчиняли в серце різко двері.
Я – протистояти не зуміла
І впускала їх у серце знову,
То – незграбно, то – на диво вміло
З ними я вела німу розмову…
І магічна сила розквітала,
Розросталась на воді лататтям –
Їй уже й душі моєї мало,
Їй уже і світу недостатньо!
Дивно навіть думати сьогодні,
Що розпочиналось все із мене:
Кілька слів твоїх напередодні,
Луг, що в квітні став за ніч зеленим…
А тепер ця книга, що біліє
Сторінками-крилами крізь болі,
Наче скам’яніла ніжна мрія,
Наче відтиск року, а чи долі…
15.02.07 Київ
* полтавський діалект
***
Ще одна нескінченна нескінчена повість. А ми
Всі тримаємо їх в рукописному вигляді здавна…
То проміння над нами палюче, то хвилі пітьми,
То тепло осяйне, то печаль, мов лещатами, здавить…
Прилітаю додому, а ти відлітаєш у ніч –
І шляхи наші поруч, та все ж перетнутись не в змозі.
Може, доля така? Не збагну я, у чому тут річ,
Те, що я на одній вже, а ти – ще на іншій дорозі…
Не твоя й не моя – нам потрібна дорога нова,
На якій ми, нарешті, зустрінемось знову, мій любий!
…Не дописана повість, бо десь розгубились слова
І тепер ми не можемо знов їх зібрати докупи…
14.09.14 Київ – Віта Поштова
***
Ще стільки буде - перших! - перших днів
І перших успіхів! І перемог! І щастя!
І перших мрій! І перших віщих снів!
І, знаю, що в житті тобі все вдасться!
Дитиночко, це школа, перший клас!
Хай буде все у тебе із бажанням!
Хай будуть щедрими І доля, й час!
Здійсняться всі найкращі сподівання!
Дитиночко, долоні підстелю
Тобі під кожен крок і під камінчик...
О, як безмежно я тебе люблю!
Ти - зірочка моя! Ти - мій промінчик!
Ти йдеш до знань нови'х і до людей -
Цей день для всіх нас стане незабутній:
Ця стежечка до школи в перший день -
Переросте в широкий шлях в майбутнє!
29.08.25 Ратінген
***
Що буде далі?
Завтра - не колись?..
Запитують.
Не знаю, що й сказати.
Ми просто інші.
Просто - відбулись
У перемішаних з печаллю датах.
У світі епідемія.
Це - сказ.
І часто-густо він невиліковний.
Ще можна лікуватись від образ.
Спокійними здаватися.
Хоч зовні.
Для перемоги ще отрібен час.
А хворим тяжко -
Не сидиться вдома.
Та всі симптоми вказують на сказ:
Агресія
Параліч.
Кома.
20.03.25 Ратінген
***
Щоденник пам'яті тримає все в собі:
І сонце осені, і завгороди,
Як миті і години у одній добі,
Що зв'язані невидимим нам дротом...
Не дивлячись на прикрості невдач, образ,
У серці не щезає світла сила:
І знов, закреслюючи відстані і час,
Сім віршів розправляють білі крила!
29.11.24 Ратінген
***
Щоденно пам'ять повертає все,
Немов було це вчора, позавчора...
І тугу надлюдську в собі несе,
Що не дає мені забути горе...
3.08.15 Харків
***
Що - життя наше?.. Час, що відведений кожному - власний...
І не знає ніхто: буде в горі він, а чи у щасті...
І яка довжина його - тридцять чи за дев'яносто...
Я'к би там не було - тільки жити усім нам непросто...
Біль і розпач, що вкра'плені в радісні дні безтурботні -
Виливаються часом у те'чії грізні підводні...
І відрізок життя, ніби цукор в окропі, щезає...
І - людини немає... Немає! Лиш пустка безкрая...
І таке безпросвітне нещадне настояне горе
Закриває собою земні та небесні простори...
...Відлетіла Марії душа... наче птаха у вирій...
Зустрічай тепер ти її , Матір господня, Маріє...
17.11.25 Дюссельдорф - Ратінген
***
Що ж його веселе написати
В переддень - для всіх святого - свята?..
Чим хоч трішки я зігріти мушу -
І свою, і ваші світлі - душі?..
Чим і як підтримати солдатів,
Для яких в окопах буде свято?..
Як для матерів знайти підтримку,
Щоб вони без сліз шептали: "Синку..."?..
Я не знаю... Я не вмію... Боже!
Хай країна наша переможе!!!
18.12.25
Ратінген - Дюссельдорф
***
Що коїться тепер із нашим світом?!
...Біля окопу пролісок розцвів
Таким безмежно ніжним синім цвітом!
26.03.23
***
Що робити?! Господи, помилуй!
Як нам вберегти синів своїх?!
Вже втрачати їх немає сили...
З чотирнадцятого стільки днів
Захищають волю України
Від рашистів і від гнид усіх!..
І стоять хоробро до загину,
А верхівка п'є серед утіх...
П'є і краде, з крові багатіє,
І нема ні болю, ні жалю,
Бо живе з усього - тільки тіло,
Ось і схожі на безлику тлю...
Захищають лиш свою родину,
А синів ховають від війни -
Інші хай боронять Україну,
Щоб змогли награбувать вони...
Злість, гидливість від такого люду!
Грабувати тих, хто захища?!
І допоки ще в країні буде
Цей постійний корупційний жах?!
18.09.23
***
Що', спека? Не хвилюйся, то не я.
Я ввечері явлюся прохолодою,
Коли утаємничена земля
Тобі не буде видаватись гордою...
Що', посуха? Це теж іще не я.
Час не прийшов зустрітися негадано -
Я дощ вечірній, тільки ще здаля...
Про себе я дощем тобі нагадую!
А ти про себе нагадай мені
Чим са'м захочеш: соняхом, сніжинкою,
Щоб у мені воскресли давні дні
В снігу нічному білою стежинкою...
А можна - кримським золотим піском
У древній незабутній Євпаторії,
Коли гора світила нам чолом,
А ти мої слова мені повторював...
Чи чергою, де крайнім будеш ти,
А я ще черги навіть не займатиму...
Чи місяцем, що з-за плеча світив
Над містом, над мостами і над хатами...
Чи лижні траси - в кожного свої -
Які завжди чомусь різнились датами...
Чи ночі ті, де зорі й солов'ї
Відзначені порадами й парадами...
Чи грізний грім, чи сонце золоте,
Ще звечора умите чисто зливами.
...Чим хочеш нагадай мені про те,
Якими ж ми були тоді щасливими!
20.08 24 Ратінген - Дюссельдорф
***
Щось – від атлантів…
Щось – і від шумерів…
І хто ми є?!
Не вистачає розуму і нервів
Пізнать своє…
Що є у нас від вікінгів?
Від майя?
У нас – самих?..
Бо місце сили – давності немає.
Це – час притих…
11.11.17 Харків
***
Щось - пробачиться... не пробачиться...
Час - розсудливість принесе.
Перемелеться.
Переплачеться.
...Переплачеться.
Та не все...
13.08.25 Ратінген
* * *
Щось таки пов’язує донині
Наші душі, що не говори!
Чи село рівнинне у долині?
Чи зірки, що падали згори?
Чи осика край села у полі?
Чи волошки у густих житах?
Згадуємо все це мимоволі,
Бо лелієм у своїх серцях...
Не зника минуле в потойбіччя –
З нами, хоч незриме, та живе:
Віє теплим вітром у обличчя,
Вистеляє сонце польове,
Соняшником гляне в душу прямо,
Задзвенить бджолою чи джмелем,
Бо дитинство завжди буде з нами –
Сум солодкий і медовий щем…
І його забути – Божа кара!
Зрадити його – душі ганьба…
Бо дитинство з нами навіть зараз,
Це – як сенс, бажання, боротьба!
Це – як наполегливість, як мрія,
Як удача, як останній шанс,
Це – як розгалужене коріння,
Що на цій землі тримає нас.
5.12.08 Харків