***
Ще зранку – трави від морозу сиві,
А по обіді – сонце в очі б’є!
В саду ще не опали пізні сливи
І сонце з них росу холодну п’є…
Яка тремка пора осіння входить
У наші душі після літніх днів,
Виорює, як ми – свої городи,
Хоч, може, хтось цього б і не хотів…
Та літу – край! Надходять різко зміни,
Яких не в силах відвернути ми –
Усі стаємо іншими із ними
В передчутті холодної зими…
Не меркни, сонце! І не падай, сливо!
Ця мить прощання трепетно-мала!..
Хай світ побуде трішечки щасливим
У променях останнього тепла…
25.19.17
Київ
***
Ще літа не наблизився кінець.
Земля промінням сонця відігріта!
Чебрець – в усіх країнах є чебрець,
Та в Україні він – як символ літа.
Непоказний – все ближче до землі –
Але які від нього аромати!
Як можуть пахнуть квіточки малі
І стільки щастя людям дарувати?!
Лес Бонс ранковий на горі крутій…
Чебрець вчепився корінцями в скелю –
Немов навмисне на моїй путі
Знайомим чебрецем Андорра стелить…
20.06.14
Енкамп
***
Ще міг би бути сніг - дощі:
Зима здалась і хоче відступати.
Лише в гущавині кущів
Сніги сіріють мляві, кострубаті...
А краплі падають, летять-
Здається, що дощу й кінця не буде,
Намокли нині всі підряд:
Земля, й дороги, птахи, звірі й люди!
...Перелились думки в слова -
Згадались втрати і бої минулі:
Хай кожна крапля дощова
Для окупантів виллється у кулі!
15.02.24
***
Ще одна нескінченна нескінчена повість. А ми
Всі тримаємо їх в рукописному вигляді здавна…
То проміння над нами палюче, то хвилі пітьми,
То тепло осяйне, то печаль, мов лещатами, здавить…
Прилітаю додому, а ти відлітаєш у ніч –
І шляхи наші поруч, та все ж перетнутись не в змозі.
Може, доля така? Не збагну я, у чому тут річ,
Те, що я на одній вже, а ти – ще на іншій дорозі…
Не твоя й не моя – нам потрібна дорога нова,
На якій ми, нарешті, зустрінемось знову, мій любий!
…Не дописана повість, бо десь розгубились слова
І тепер ми не можемо знов їх зібрати докупи…
14.09.14
Київ – Віта Поштова
***
Що коїться тепер із нашим світом?!
...Біля окопу пролісок розцвів
Таким безмежно ніжним синім цвітом!
26.03.23
***
Що робити?! Господи, помилуй!
Як нам вберегти синів своїх?!
Вже втрачати їх немає сили...
З чотирнадцятого стільки днів
Захищають волю України
Від рашистів і від гнид усіх!..
І стоять хоробро до загину,
А верхівка п'є серед утіх...
П'є і краде, з крові багатіє,
І нема ні болю, ні жалю,
Бо живе з усього - тільки тіло,
Ось і схожі на безлику тлю...
Захищають лиш свою родину,
А синів ховають від війни -
Інші хай боронять Україну,
Щоб змогли награбувать вони...
Злість, гидливість від такого люду!
Грабувати тих, хто захища?!
І допоки ще в країні буде
Цей постійний корупційний жах?!
18.09.23
***
Щось – від атлантів…
Щось – і від шумерів…
І хто ми є?!
Не вистачає розуму і нервів
Пізнать своє…
Що є у нас від вікінгів?
Від майя?
У нас – самих?..
Бо місце сили – давності немає.
Це – час притих…
11.11.17
Харків