***
Навіть не на дев'яносто,
А на триста шістдесят!..
Все тепер в житті непросто:
Не повернемось назад
У життя те довоєнне,
Де були ми всі живі,
Де було лиш небо темне
Та стежини у траві...
Інше все буяло щастям:
Квітом, росами, дощем!
Московити нам напасті
Принесли! І біль... І щем...
Смерті сіяли жорстоко,
Катували навіть тих,
Хто ще не прожив і року!..
Катували - доки стих...
Що за вилупки планети?!
Як це - ходить по землі?!
Запускає в дім ракети,
Де і літні, і малі!..
Палить, ріже і гвалтує,
Зазомбоване украй!
Смерть свою воно відчує!
Ти, фашисте, так і знай!
Нас не можна подолати:
Україна - це життя!
( А тебе зустріне мати
У пакеті для сміття.)
23.12.22 Ратінген - Дюссельдорф
***
На все-про все, у мене є життя.
Всього одне. О, як же мало часу!
А хочеться робити все відразу,
Відкинувши печалі та образи,
Щоб не було опісля каяття,
Що не дошила, не домалювала,
Не дописала, недодрукувала...
А часу - мало, як же часу мало!..
І деколи минає без пуття...
Пробач мене за це, моє життя...
15.01.25
***
На даху' гуляє вітер
Чи злетілись пта'хи вчасно?
Й скльовують зернини літер -
Слів уже із них не скласти...
...Ось і добре. Слів немає.
Значить, зараз буду спати!
Тільки пта'хів сіра зграя
Все клює й клює завзято!
Не дає мені споко'ю.
Тишу стуком розігнала.
В світі болю, кривд і воєн -
Навіть слів уже не стало...
19.09.25 Егіна
***
Пам'яті Василя Пилиповича Третецького
Над Вами вже безмежна висота
Й нема земних страждань і насолоди..
А в нашій повноті - є пустота,
Що не відійде ні тепер, ні згодом...
Ця ніша в серці, в пам'яті - вона
Повинна бути Вашою довіку:
Відходять і образи, і вина,
А порожнеча - і без дна, й без ліку!..
Ви - є. Десь там... У всесвіті, де ми
Теж будемо усі, але пізніше.
А зараз - тут, між світла і пітьми,
Ми згадуємо Вас, читаєм вірші...
Суботній день. Покрова. Вихідний.
Зелене листя змішане з червоним.
У Вас у вічність вже квиток вхідний
І скрізь лунають дзвони, дзвони, дзвони...
Цей день - він Ваш... Від роду - й на віки.
Від болю першого і до утіхи.
Цей день гіркий. Який же він гіркий!..
І стука в серце, як об дах - горіхи...
13.10.17 Харків
***
Над Ворсклою лелеки в парі
Летять, торкаючись крильми,
Такі просвітлені та гарні,
Як – вже давно! – були і ми…
Лелеки в парі, небо синє –
Нема й хмариночки ніде!
Та – відлетять із Батьківщини,
Як тільки вітер загуде…
Холодний вітер, злий, осінній
Ще принесе густі дощі,
Що будуть падати, як стіни,
На річку, на пісок, в кущі…
І буде путь – така далека,
І нелегка, і довга путь…
Забудеться і Ворскла, й спека…
Ні, неможливо це забуть!
Політ-кохання, крил єднання,
В лілеях Ворскла, неба синь…
Повернення – незабування
Своїх – і болі, і краси…
13.08.17 Старий Салтів
***
Над головою небо просвітліло —
Колючий промінь вже проткнув імлу!
Наплинуло пучками світло сміло,
Як протидія підлості і злу!
І освітило всі перестороги,
Всі острахи, непевності, жалі,
Що сипалися рясно нам під ноги
Й були невидимі для нас в імлі...
Тепер ми більше, ніж раніше, бачим —
Настала ясності жадана мить!
Тепер ми стали, слава богу, зрячі!
Тепер нам легше (хоч і важче!) жить.
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Надія шелестить у хвилях моря,
Надію випромінює усе!
І вірші легко пишуться, й есе,
Аж доки сон під ранок вже не зморить…
23.08.19 Егіна
***
На душі таке - не передати!
Сльози душать зашморгом на шиї...
Безкінечні втрати, болі, втрати...
Вітер більш не віє - тільки виє...
І дощі не пе'стять - а шмагають....
Сонце вже не сяюче - палюче!
Не хмаринки - хмари понад гаєм...
І війна - жорстока й неминуча...
28.07.25 Дюссельдорф
***
Найрідніші винні без вини.
Знаю, в цім немає новизни...
Найстрашніші рани від найближчих -
І найдовше гояться вони...
1.04.23 Дюссельдорф
***
На жаль, це навіть не байдужість... гірше...
Бо всі шукають вигоди від смерті
Синочків наших мужніх найрідніших,
Щоб нас з лиця планети просто стерти!
У кожного на те своя причина:
То жа'дібність,то страх, то нерішучість,
А ми, немов на белебні калина:
То рвуть вітри, то пеклом спека сушить...
Гілки міцні і як один, листочки,
Тримаються, що не упали до'лу.
Вимолюємо вам, сини-синочки,
У вільній Україні світлу долю!
11.10.24 Дюссельдорф
***
На зеленому фоні
Яскраво-жовті узори.
Як у долоньках доні —
Так тихо й тепло надворі..
Кульбаби такі повні!
Так лагідно сонце гріє
Голівку моєї доні –
Світлоокої мрії...
(Із книги "Дарунок долі", 1990 р.)
***
Назустріч трави й квіти
З усіх усюд!
Ну, як тут не радіти?
Ловіть весну!
Вона ж бо не навіки
Прийшла до нас...
Вона - душевні ліки
Від всіх образ...
З весною легко й просто
Вона - рушій,
Яскравий стимул росту
Бажань і мрій!
... Загадую єдине
Бажання навесні:
Хай буде Україна
Навіки - без русні.
21.04.23 Дюссельдорф
***
На кладовищі віє тихий вітер.
Сивіють полини.
Немає вічного нічого в світі –
Ні літа, ні весни…
Співає птаха щось таке безжурне,
Немов нема смертей…
Стою печальна. І німа. Й бездумна.
Одна серед людей!
Але – ці люди – тільки на портретах.
Серед живих – нема…
У них уже не буде більше злетів –
Довіку лиш пітьма…
Ми – на землі. Вони – за небесами
Тепер вже – на віки…
Вони далеко, в вишині, над нами –
Нам сяють, мов зірки!
Найближчі, найрідніші, незнайомі –
Усі зібрались там.
Вони – на небесах. Вони – вже вдома…
Печаль і сльози – нам.
Сивіють полини, щебече птаха –
Працює часу млин…
Ці, на портретах, вже зійшли зі шляху
Земного, вже зійшли…
Живуть у нашій пам’яті незмінно,
Приходять в наші сни…
І – моляться за нашу Україну,
Я вірю, всі вони!
Їх не купити і не залякати,
Вони не зрадять нас.
У них не може бути «скраю хата»
Й нема за щось образ…
Вони від куль запроданців не згинуть
У згарищах війни –
Тож моляться за рідну Україну
З небес усі вони!..
25.07.14 Харків – Полтава
***
На Купала
майструвала
марину′,
Готувала
добру страву
не одну,
І до вечора
сплела собі
вінок
Із розквітлих
у моїм саду
квіток.
Не лякаючись
холодного
дощу,
Я вінок свій
ніжно в воду
опущу
Підштовхну його –
пливи,
тобі пора!
Й попрошу
у долі щастя
та добра…
6.07.05 Сковородинівка – Солоницівка
***
На кущах тернових мерзлий терен
Погляда знесилено на сніг...
А зірок у небі - ніби зерен,
Що упали сівачу до ніг!
Ніч морозна, місячна, як біла!
Груша від морозу аж рипить...
Хуртовина - й та заціпеніла Звечора нікуди не спішить...
Тихо так навколо, аж незвично...
І сльоза-крижинка на щоці...
Таїна, таємність, таємничість -
Все злилося в ціле в ночі цій.
18.01.23
Дубівці - Чернівці
НА МАЛАНКИ
На Маланки - танці, ігри, сміх
І яскраві жупани та пла'хти!
Кольори' вбирає в себе сніг
І звучать постійно добрі жарти.
А корсе'тки і хустки' такі,
Що аж сніг тьмяніє під зірками!
А дівчата - гарні та стрункі! -
Поруч - із такими ж! - парубками.
Капелюхи сонячно блищать
У снігів та зорь ясному сяйві!
І нема печалей і нещасть -
Посмішки та очі сонцедайні!
На Маланки ді'тьми всі стають -
І дорослі, й навіть літні люди,
Ніби до'вшає життєва путь
І добро утверджується всюди!
17.01.26 Чернівці - Лужани
***
На озері качки і каченята...
Такі кумедні, жваві, як і діти!
У них щодня життя - веселе свято,
А в свято прийнято усім радіти!
Вони й не знають, що війна кривава
Смертями залила країну нашу,
Що в світі є одна така держава
Недорозвинена - фашистська раша...
Вона не може жити без насилля
І споконвіку погряза у війнах,
У неї - ані праці, ні дозвілля,
А люди зазомбовані й невільні.
Тому, напевне, і вбивають вільних,
Ракети запускають по будинках,
Стріляють у дітей малих прицільно
Й ганьби не бачать у подібних вчинках!
... Пірнайте, веселіться, каченята -
Вода прозора, сонце і повітря!
У вас веселощів ще так багато!
А я піду... Ось тільки сльози витру...
2.05.23 Дюссельдорф
***
На острові спокійно та страшніше
За тих, хто залишився під вогнем!
Не пишеться ні проза, ані вірші -
І на душі все важче з кожним днем.
І хочеться негайно повернутись,
Хоча сусіди, друзі - теж в світах.
Війна усім нам не дає забутись -
росія вкрала наш життєвий шлях.
Вона завжди була злодійська, темна,
Нещадна до народів і культур.
Весь світ її не любить недаремно.
Її диктатор - хворий самодур.
І так зумів облутати свідомість
У - майже всіх! - безвольних громадян,
Що втратили вони і честь, і совість,
Поринувши у рабський зомбо-стан.
Вони від страху стали неспроможні
Не те, що думать - просто розуміть.
І їм людьми зробитись вже не можна -
На це потрібно кілька сот століть!
Життя людське коротке. Наші гинуть,
Бо захищають землю від убивць.
Вони ж ідуть вбивати Україну -
І падають від смерті горілиць.
Рашисти, що не варті слова "люди" -
Це збоченці фашизму москалів.
Їм про'щення за це повік не буде -
Лиш світове прокляття й вічний гнів.
20 06.22 Егіна
***
На перевалі - сніг, внизу - дощить...
В горах все змінюється кожну мить!
Туман густий чи хмари це - хто зна! -
На вигляд це субстанція одна!..
Пірнаєм, виринаєм раз-у-раз -
Мов квінтесенція пробачень та образ...
Ось перевал позаду - все світліш
Стає повітря, як спокійний вірш...
Лісів охристі фарби й кольори
Спускаються за нами із гори...
І перевал уже, як дивний сон,
Що забувається зі сходом сонць...
18.11.22 Ле Бастіда де Серу - Льорп Сантарайє
***
На пероні лишаються друзі й махають руками...
Я сідаю в вагон, як і прийнято, біля вікна...
Церемонія ця вже усталена з часом, з роками:
На пероні - вони, а в вагоні сиджу я одна...
Дістаю телефон, набираю слова свої в вірші...
І нанизую літери, мов намистини, підряд.
Розумію: могли б вони бути куди веселіші,
Та ще доки війна в Україні лютує - навряд...
20.10.24 Херне - Дуйсбург
***
На повні груди вдиха'ю осінь...
Природо!.. Люди!.. Яка краса!
Як гідно жовтень прикраси носить!..
На кожній гілці - свята роса...
Не небо - ма'па хмарин, хмаринок!..
Не вітер - по'дих просто'рів дня!..
Химе'рне плетиво з павутинок!..
І - віра в весни! - в птахів піснях...
20.10.25 Дюссельдорф
***
На прив'язі: на шланзі, на мотузці,
На промені, на блискавці, на сні...
Нелегко всім нам жити нині, друзі,
Бо горе в нас тепер одне на всіх.
А є й своє ще, власне... Тож - подвійне...
Ховаєш - боляче й душі, й руці...
Загарбницькі підступні підло-війни
Повинні знищити своїх творців!
14.02.24
***
Напризволяще кинуті будинки
потрісканими очима-вікнами
приречено поглядають
на зруйновані мости й дороги
на здичавілих окупантів
що народжені жінками
що колись таки напевно були людьми
принаймні могли б ними бути
що навіть називали нас своїми братами
хоча віками нищили нашу мову
культуру
бо заздрили нашій древній історії
і врешті таки не витримали
і зазомбованими озвірілими зграями
пішли на нашу землю сіяти смерті
бо це простіше для них
ніж сіяти хліб
2.01.24 Дортмунд - Хамм-Хеессен
***
Нарешті – відпочинок на природі:
Дерева обрізаєм, косим трави,
Збираєм фрукти, дякуєм погоді,
Що дозволяє завершити справи.
А сонце щуриться із високості,
У променях відсвічуються сливи…
Їжак до нас прошурхотів у гості –
І я лише від цього вже щаслива!
Якісь птахи кружляють над сосною,
Знайомі, наче – та не пригадаю,
Вони ж, немов вітаються зі мною,
І відлітають разом всі до гаю…
На груші дятел бубонить, як в бубон,
З’являються поодинокі оси.
Недовго вже із нами серпню бути –
Бо підкрадається спроквола осінь…
І – залоскоче охрою дерева,
І зажовтить усе, мазне червоним,
І стане світ ще більш жаданим, кревним,
Лиш трішечки гірким і ледь солоним…
16.08.20 Старий Салтів
***
Народилося слово – не легко, а в муках,
І його, не вагаючись, вам віддаю,
В ньому суму не менше, аніж у розлуках,
В ньому вилила щиро я тугу свою.
В ньому вітер, що пахне волошками й житом,
В ньому – сонце без меж, тепле й щедре для всіх!
І бажання нестерпно-болючеє – жити!
В ньому радість і сум, в ньому сльози і сміх…
Народилося слово непросто, нелегко,
Я йому щирість серця свого віддала,
Щоб крилатим було і летіло далеко,
Щоб і музика в ньому, і пісня цвіла!
(Із книги"Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
На самоті у щасті – дуже рідко,
А в горі – все одно на самоті…
Так боляче.
Печально.
Кисло.
Гірко.
Хоч вірші йдуть – але й вони гіркі…
Все розбивається.
І рветься.
Й тане.
А світ – мов кара, вигадана кимсь –
Така нова,
Одвіку ще незнана…
І хоч кричи на неї,
Плач та злись!..
Безсилі друзі.
Не поможуть люди.
Довіку не відновляться мости…
Нема пощади в горя.
І не буде –
Це кожен
сам
повинен перейти.
30.09.15 Харків
***
На сніг ступаю босими ногами,
Не дивлячись на холод, вітровій –
Це водохрещі чудодійство з нами,
І хочеться очиститись мерщій
Від будь-яких душевних негараздів,
Від кривд і від образ, що десь були,
Й оновлення в собі відчути щастя,
Й не бути ні пригніченим, ні злим!
Розправити, як руки над водою,
Лиш позитивні й праведні думки –
І знов себе відчути молодою,
Лишивши у воді свої роки…
19.01.10 Харків
***
Настовбурчені перехожі
На курей нині дуже схожі
Під холодним дощем осіннім...
Я й сама, ніби мокра курка,
Каблуками в калюжах гулко
Розганяю осінні гі'мни!
Так люблю - будь-яку! - погоду,
Що мене не лякають зроду
Ні холодні дощі, ні сніги.
Тільки б в серці було спокійно,
Щоб закінчились кляті війни
І звільнили життя береги...
28.11.25 Дюссельдорф - Ратінген
***
На струнах зливи краплі виграють,
Спускаються на ниточках додолу
У свій найперший і останній путь,
І падають і з даху, і зі столу...
Такі веселі, збуджено-хмільні,
Такі прозорі,ніжно-прохолодні!
Ніяк не схожі на сучасні дні
Розхристані, які в усіх сьогодні...
18.06.23
НА СУЛІ
І
Серпневий ранок в сонці – золотавий –
Мене стріча на березі ріки.
І східний вітер, теплий і ласкавий,
Як птах крилом, торкається руки.
У кронах дуба, ніби голуб’ята,
Серед тужавих велетнів листків
Ховаються маленькі жолудята
І дозрівають під пташиний спів.
А під дубами, в заростях ожини,
Співають коники своїх пісень,
Петрів батіг стоїть біля стежини,
Як диригент, напружений весь день.
Схилилась конюшина прямо в воду,
Присів метелик поруч на листку,
Як в дзеркалі, милується на вроду
І слуха річки мовоньку дзвінку!
А сонце підіймається по небу,
Все глибше прогріва рудий пісок,
Мені б уже і повертатись треба –
Та наближа до річки кожен крок…
Нестримно думка за водою лине:
Це щастя – жить між добрими людьми…
Квітуй же вічно, рідна Україно!
Бо що без тебе в цьому світі ми?!
ІІ
О, скільки спогадів мені дала –
І через стільки літ – ріка Сула!..
І ніби піднялась вночі із дна
І серце стисла згадка ще одна:
Зорю вечірню ткав щемливий сум,
Як бджіл –
у голові роїлось дум,
Тихенько місяць викрався з-за хат –
За ним і серце вирвалось з-за грат…
І ти уже весь вечір не мовчав!
Ти мовби по Сулі помчався вплав –
Слова тривожно-трепетні лились,
На крилах серця підіймались ввись!
…Не помічали ми, як плинув час,
Що зорі поглядали вже на нас
І синій дзвін нічний окутав ліс…
Але і він нам спокою не ніс!
Палали щоки від вогневих слів,
Слова ж лилися музикою снів!..
І першого цілунку гіркота
Нам полум’яно обпекла вуста.
ІІІ
Я у Сулі – як риба у воді:
Маленька часточка природи!
Без тебе ж я – як горе у біді –
Не знаю злагоди і згоди…
В самотності безпомічно пливу,
Втираюсь рушником печалі,
Слова ховаю у густу траву,
То м’якші пуху,
То твердіші сталі…
Не сонцем гріюсь –
А твоїм теплом,
Хоч сонце щедре тут, як люди,
Що переповнені ущерть добром!
Мені його вже не забути.
Навік люблю цей тихий світлий край,
Де і повітря гоїть рани!
Сховаю в пляшку аркуш: «Приїжджай!»
В Сулу впущу –
Й чекати стану!
(Із книги"Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
На трон забрався й підошов не витер.
Так з брудом і поліз на килими.
Це, певне, сатани чудовий витвір,
Що править так безжалісно людьми...
9.12.24 Дюссельдорф
***
Нахлинув – безсердечний! – гнів на гнів
Межи людьми, немов між берегами...
Героям слава на віки віків!
І пам’ять тим, кого немає з нами...
Героям слава, бо життя своє
За волю в боротьбі не шкодували.
Нехай палає пам’яті вогонь:
Героям – вічна слава! Слава! Слава!
14.05.14 Київ – Ковалівка
***
Нахлинув дощ і змив усі сніги,
Що насолоджували нас так мало...
І враз нових струмків багато
стало,
Щоби підняти річки береги!
І дощ всю довгу ніч не затихав!
А небо опускалося все нижче,
А річка підіймалася все вище -
В природи стільки невідкладних справ!
Вона вирішує, що і коли:
Повіяв різко вітер непривітний...
Наш простір зменшувався непомітно...
І вітер став ще більш холодний, злий!
Та це не страшно, бо не в цьому суть,
Що дощ, чи холод, чи сурове небо!
Є у любові й щирості потреба,
А літні дні - тепло нам принесуть!
9.01.26 Ратінген - Дюссельдорф
НАШІ ЧОРНОБРИВЦІ
Чорнобривці - радість і печаль...
Одночасно сила й ніжна ласка...
В пору цю чогось нестримно жаль,
Як дитинства, літа, пісні, казки...
І нікому зроду не чужі -
Чорнобривці- нам дарують силу.
На розломі, наче на межі,
Як і мальви - України символ!
03.11.25 Дюссельдорф
НАЩАДКАМ ПОЛТАВСЬКИХ КОЗАКІВ
О, воїни країни,
Молюсь за вас щодня.
Нехай росія згине
Сама в своїх вогнях!
Ви - України діти,
Герої, козаки,
Ви не змогли сидіти
У час війни гіркий...
Ви - ринулись до бою -
Й за це пошана вам! -
Змагатися з пітьмою
Фашистів-росіян.
І захищати маму,
Бабусю, сина, край,
Бо навчені ще змалу:
Чужого - не чіпай!
Своє плекай, примножуй
І праці не шкодуй,
Роби усе, що зможеш,
Учись, зростай, працюй!
Але напала дика
Без принципів русня -
І заздрісна, й безлика,
І - проклята уся!
І стали ви до бою
За волю і за мир,
Ви - воїни-герої! -
Із силами пітьми.
Пишаємося вами.
І цей молитво-вірш
За те, щоб з ворогами
Ви справились скоріш.
І повернулись знову
В Полтаву, до рідні,
І щоб - обов'язково! -
Лунав щасливий сміх.
І Україна славна
Вся вільна стала знов
Й запанували з нами
Тепло, добро й любов!
3.01.23
***
На ясені сидить орел,
На трасу мовчки поглядає…
Не часто видно їх тепер –
Це не ворони в чорних зграях…
Орел – як символ тих віків
Козаччини, степів, просторів,
Морозів, завірюх, снігів
До обрію, що неозорі!
Орел – як символ тих часів,
Коли земля була без бруду
І птахам, звірам – у красі
Не заважали жити люди!..
2.02.21 Слов’янськ – Долина
***
Неадеквати, певно ж, не заразні,
Але розхитують усіх, хто поруч!
Вони ще гірші брехунів і блазнів! -
В неадекватності приносять горе.
Бо адекватним зрозуміти складно
Розхристаність домовленостей, планів,
Вони вважають це неадекватно:
Знак рівності між "пізно" і "зарано"!
Вони, чомусь, цінують власне слово,
Гадають, так усі робить повинні.
Для них уважність, правда - це основа,
Неадекватні ж - хаотично чинять...
Відповідальність - це щось фантастичне.
А вірність слову - просто неможлива!
Вони й надійність - зовсім недотичні!
Неадеквати більш за всіх щасливі.
Їм невідоме відчуття провини.
Емпатія, напевно, теж відсутня.
Просити вибачення не повинні -
Вони праві' завжди - ось їхня сутність.
Зі слів дзюрчить не джерело, а - злива!
Вони на грані то брехні, то сварки:
Переконати в чомусь - неможливо.
Тож переконувати їх не варто.
25.09.24 Ратінген
***
Небачене й нечуване життя, обпечене пожежами й війною -
Це ніби інша шкіра, що зрослась, здається, вже навік зі мною...
12.01.24
***
Небо заштопане темними хмарами,
Та протікає дощами щодня:
Ллються самотні і падають парами –
Вже не прийма їх волога земля.
І віддзеркалює небо калюжами,
І розтікаються в хмари густі…
Блискавка й грім, як закохані суджені,
Володарюють у світі оцім!
Взявшись за руки, на небі цілуються,
Діляться щастям своїм з усіма!
І витанцьовують краплями вулиці –
Й просвітку вже між дощами нема!
Травень уже добігає до фінішу…
Трави буяють і квіти хмільні!
…Скоро картина заміниться іншою –
Нинішня ж так до вподоби мені!..
28.05.20 Харків
***
Невагомі тонкі павутини –
Шепіт моєї дитини.
Кольорові дзвінкі намистини –
Сміх моєї дитини.
Два пучечки рожеві калини –
Щічки моєї дитини.
В голубому дві чорні ожини –
Очі моєї дитини.
(Із книги"Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Невже замало всіх отих печалей,
Що ми в житті своєму вже зазнали?!
Нехай же діти болю не стрічають
Й пощезне ворогів лиха навала!
Розчиниться!
Розвіється, як попіл!
Розтане!
Щезне!
Випариться!
Зникне!
Не зробить в Україні навіть кроку,
Щоб не звучали більш дитячі крики -
А тільки сміх і радість, як раніше...
І знову вдаль стелилися б дороги!
...Що може бути від рашистів гірше?!
Нічого.
26.12.25 Ратінген
***
Невже, коли ми ще живі обоє,
Нам знадобилось траурне «прощай»?!
Невже ти покидаєш рідний край
І ми навік розстанемось з тобою?..
В останні дні змінилося немало:
В життя нові ввірвалися вітри,
І що там вже тепер не говори,
Розвіяли багато ідеалів.
Та є таке, що й бурям не під силу –
З народження у душу проросло
Й витравлює із неї страх і зло –
І вже зі мною буде до могили...
Я не суджу і не даю поради –
Прощаюсь мовчки, хай тобі щастить,
Нехай ніколи не пече ця мить,
Хай будуть найостаннішими втрати!
Нічого не обожнюю у світі,
Тверезо я дивлюся на життя,
Та більш за все страшуся каяття,
Що на чужій землі ростимуть діти!
21.03.90 Харків
***
Невже колись - писала про кохання,
Про перше - ніжне, болісне - останнє?..
...А вчора розстріляли росіяни
Солдата...
Він не вернеться до мами...
Життєвий шлях фашисти обірвали
Й так весело при цьому реготали.
А позавчора вці'лили ракети.
А поза позавчора - ще й шахеди.
А діткам - рік...
І - півтора...
Й - три роки...
Їх вже немає - вирви лиш глибокі...
А світ мовчить...
Цілує немовляток
Такий живий і ніжний їхній тато.
А світ міркує: а чи справді треба
Над кимось десь там захищати небо?..
Стріляти вдаль і вглиб - то є потреба?
А діти-янголи злітають знов на небо...
18.09.24
***
Невже усіх я згадувати мушу?
І пам'ятати! Господи, усіх?!
Та як вмістити все в маленьку душу?!
Страждання, горе, розпачі... а сміх?..
Куди ж його впустити, хоч скраєчку,
Хоч збоку, в закуточку, чи внизу
Сплести з соломи крихітне гніздечко -
Й зронити ще й свою гірку сльозу...
5.10.24 юссельдорф
***
Неви'значеність...
І передчуття,
Здається, не працюють, як раніше...
Війна ламає все -
Й тепер життя
Виплескується
В невеселих віршах...
14.07.25 Дюссельдорф - Ратінген
***
Не вимикається конвеєр смерті:
Учора – Валентин, сьогодні – Коля…
Скількох людей уже з планети стерто!
Наповнена душа нестерпним болем.
Ридає подруга одна, за нею – інша…
Я не знаходжу слів, щоб заспокоїть:
Я знаю по собі, що буде гірше –
Час рани не лікує і не гоїть…
25.07.15 Полтава – Гора
***
Не вродила в мене абрикоса -
Щось-бо зна...
...Тільки клей на стовбурі, як сльози -
Йде війна.
30.10.23
***
Не встигаю на пів години...
Не встигаю на пів доби...
Поспішаю кудись щоднини
І запізнююсь - хоч убий!..
Забагато беру на себе?
Чи вже стала трохи не та?..
Віддалилось від мене небо?
Чи змінився душевний стан?..
Від питань своїх шаленію,
Ну, а відповідей - катма!
Простір дивиться з докором, німо:
Винна, певно ж, у всьому сама!
Я вини й не знімаю з себе -
Звісно, винна, а як іще?!
Віддалилось все-таки небо
Й не упало сліпим дощем...
16.07.23 Ратінген
***
(акровірш)
Негаряче сонце жовтневе
Ізольоване серед хмар...
Неспокійні давно вже нерви...
І спокійна душа до чар.
Виколисує гілку вітер
І збиває рудий листок...
До ладу' і останні квіти...
До ладу' дзюркотить струмок...
У кущах ще чорніє терен...
Шелестить у траві їжак...
І все так - неспокійні нерви...
Знову щось нам не так, не так...
То дощу вже давно немає...
Економлять дощі небеса?!
Полетіли шпаки у зграї...
Лячно так дзумкотить
Оса...
Може, й справді дощу не треба?..
Ну, й навіщо нам ті дощі?!
І яка в них тепер потреба?!
Ні для поля, ні для душі...
А жовтневе ще сонце тепле...
Сливи ще
У саду висять...
Правда, серце, буває, терпне:
Розвернути би жовтень назад!
Увірвалося б літо знову,
Натворило би різних див!
Елегантно б вело розмову...
Ніжно б серпень в саду ходив...
Колобродило б тепле слово -
Обзивалось до синіх слив...
2.10.25 Хлой
***
Не говори про те, що все пройшло -
Ні добре, ні погане не залишить:
Ще буде щастя і ще буде зло...
Цвістимуть й осипатимуться вишні...
І буде радість і печаль іще,
І будуть зради і кохання вірне,
Спекотне сонце з молодим дощем
І вітер тихий - й надто вже надмірний.
Ще буде все! Та тільки не таке...
І фарби, і відтінки будуть інші.
...Хіба що пір'ячко в руці - легке!
І не завжди' легкі - у серці вірші...
4.08.25 Дюссельдорф
***
Не дивлячись на січень, у повітрі
Вже пахне нездолимою весною!
Немов зима комусь готує звіти,
Що - білим! - вже огрі"хи не загоїть...
І той, невидимий, вже чітко знає,
Що сніг ресурси вичерпав до строку...
Лиш невеличкі острівки у га'ю
Та у ярах - і то, лише в глибоких...
Сніг розпрощався в цьому році рано.
Та й не були вітри й морози злими...
Вже - зелень! - буде лікувати рани
І бинтувати травами хмільними...
28.01 26 Дюссельдорф- Ратінген
***
Не дорікай мені мовчанням.
Не дорікай.
Щоденно я в тривогах зрання.
І їх - за край!
Їх - за межу!
За розуміння!
За прірву!
За...
Якщо кохаєш - май терпіння,
Бо - я сльоза...
Була весела й безтурботна.
Була я сміх.
Війни межа безповоротно
Торкнулась всіх...
Я нерв оголений.
Ранимість.
Я біль степів.
Гіпертрофована вразливість
Усіх віків.
Як захистити можу небо
Твоє?!
Моє?..
У мирі є в усіх потреба.
І в щасті є.
Душею огортаю землю
Від зайд усіх,
Щоб не було опівдні темно,
Щоб линув сміх!
...Оце й усе, що можу нині...
Молюсь красі,
Молюся Богу
Й Україні -
Як і усі...
14.11 22 Ордіно
***
Не зарікайся шось не говорити,
Бо деколи така буває мить,
Та що там мить - пів миті чи - чверть миті,
Коли не можна вже не говорить...
Чи зрозуміє той, кому говориш
Вже неважливо - рішення прийшло:
Таке передчуття здавило горло,
Мов накопичується горе й зло.
.
Воно збиралося давно, роками...
Так непоиітно: крапля... крапля... ще...
І вже його не розвести руами,
Бо виливається лихим дощем...
І він не знає співчуття й пошади.
А кожна крапля - ніби гострий меч...
Вже напівправди мало - тільки правда,
Яка не має півтонів і меж...
30.01.26 Дюссельдорф
***
Не зволікай! Не поспішай!
Коли й кому поради ці доречні?..
Ти бачиш сам, що йдеш за край!
Та забуваєш про свою безпечність...
Велика туга , а чи ціль
Ведуть тебе і ти цьому підвладний,
Немов канат в твоїй руці
Долоню ріже боляче й нещадно...
Та не звертаєш - прямо йдеш,
Бо ціль і туга тягнуть одночасно:
Між ними вже немає меж,
Як поміж щастям та нещастям...
25.05.23 Ратінген - Дюссельдорф
***
Не знаю, чим тобі допомогти
На відстані...
Хіба що просто словом...
Пунктирами - дорога до мети...
Та головне - у серці є основа.
Це - мов канва для вишивки життя,
Аби кудись у бік не повернути...
Це - наче мрії та буття злиття,
Щоб пересилити
Душевну скруту...
9.02.26 Дюссельдорф - Ратінген
***
Нелюди прокляті
Запалили хати -
І вогонь повзучий,
Смертний, неминучий!
...Догоріли хати -
Нікому кричати...
Діток-янголяток
Пригортає мати...
11.02.24 Дюссельдорф
***
Немає геноциду в цій війні?!
Від гніву враз забракло слів мені!
Нехай експерти з сім'ями в ті дні
Жили б в Ізюмі, Бучі, Ірпіні!..
19.03 23 Дюссельдорф
***
Немає сили ні на що...
Уже немає,
Мов на житті - благенький шов -
І ледь тримає...
Розпроклятуща ця війна
Ламає долі:
Повзе на нас гидка русня,
Що гірш юдолі...
Ну, що за заздрісний народ?!
Так - споконвіку:
Біда від нього - просто зброд!
Смертей безліку...
Брехня без краплі каяття,
Брехня - віками!
Із ними поруч - не життя!
Із ворогами...
Це - просто гниль. Біда страшна.
Від страху дикі...
Вже опустилися до дна -
"народ вєлікій"...
Тремтять від злості ледь живі
У себе вдома.
Тремтять на фронті у траві,
В гнилій соломі...
Бо замість мозку в них там щось -
Так все промили!
І гинуть, дурні, ні за що
В країні сили.
17.07.22
***
Пам'яті Богдана Волоса
Немає сина України...
Немає батька для дітей...
Немає щастя у дружини...
І друга для простих людей.
Як гірко, боляче і прикро!
Святковий день трагічним став
І ні заплакать, а ні крикнуть -
В душі бездонна пустота.
Все стало різко недоречним...
Навкруг - пустельна пустота!
Така безмежна порожнеча!
Купальський день печальним став...
Життя і смерть так поруч, близько -
Не передбачить їх злиття.
Від материнської колиски
До миті злої небуття...
Нема вспокоєння й розради...
Все полетіло у пітьму!
Мій друже, чесний і порядний,
Чому, чому, чому, чому!?
7.07.20
Харків
***
Немає у минуле вороття,
Завдячуючи підлим ворогам.
Таке необлаштоване буття:
Зриваєшся з орбіт, завдань, програм...
Снарядів звуки і сирен виття,
Молитви, і прокляття, і мольба!
Де брати сил боротись за життя?!
Бо нині це, насправді, боротьба...
23.03.23
НЕМАТЕРІ
Боятись за своє життя, а інших
Безжально підставляти будь-коли –
Чужих, далеких, навіть найрідніших,
Яким колись життя самі ж дали!
Це значить, світ уже перевернувся
І матері стають – нематері?!
І жоден з нас не зрозумів, не зчувся,
Як закружляли ми в смертельній грі…
Бо вже немати обіймає сина…
Й немати кіски доньці запліта…
Де ж материнська невмируща сила –
Всепереможна, сильна і свята?!
Дивлюсь на цих дітей і серце краю:
За що страждають у житті вони?!
Бездушній тупості немає краю –
Ось і ростуть, нещасні – без вини…
8.04.20 Харків
***
Нема чомусь волошок на полях,
Ні в житі, ні в пшениці…
Сумнішими здаються стежка, шлях
І вітер злиться…
Волошка, знаю я, бур´ян,
Але ж настільки гарний!
Він дарував натхнення нам,
А, значить, жив немарно!
Хилились крайні колоски –
Волошки їх тримали!
Вітри – й високий, і низький –
Їх стебел не ламали!
Жили в співдружності на тлі
Добра – і хліб, і квітка!
Такі тендітні і малі,
Та – символ щастя влітку!
Єднання користі й краси!
Єднання сонця й неба!
Єднання двох величних сил,
В яких – душі потреба…
27.07.20 Харків
***
Немов завмерло все в мені –
Ні гіркоти, ні болю,
Мовчать плачі, мовчать пісні,
Ось так, як ми з тобою…
Сніжинок трепетний танок
Під ліхтарем кружляє.
Замовкла я , і ти замовк,
Лиш вітер розмовляє.
Та всі слова його пусті –
До серця не доходять,
А десь слова легкі. прості
В весняних соках бродять.
Я їх чекаю і вві сні,
Немов з – під снігу квітів…
Слова мої – мої пісні,
Близькі мені, як діти…
(Із книги"Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Неначе й люті вже не вистача -
І хочеться з нуля життя печать,
Щоб зникло про'кляте двадцять четверте!..
Час позадкує - і пропустить лютий...
І буде все, що відбулось - забуте!
О, ні, не вийде... Як забути наші смерті?!
Як же не вірити пересторогам?!
Як повернути часові дороги?..
Ніколи ми не будем, як раніше...
О, Боже, захисти бійців скоріш!
Лютує лютий... І лютує вірш...
Найкращі гинуть - що буває гірше?!
3.02.23
***
Не ображайся за мої турботи...
Не ображайся, що піклуюсь на'дто...
Ревную до новин, і до роботи,
І намагаюсь все про тебе знати...
Шматує душу невідомість, втрати,
І переміни в людях - навіть в чесних...
І не знаходиш оправдання зраді:
Здається ще одна - і світ пощезне!..
Обпалені стражданням і війною,
Ми стали і знервовані, й ранимі...
Посидь тихенько за столом зі мною,
Розвій мої думки неутолимі...
28.01.26 Дюссельдорф - Ратінген
***
Не підведіть мене, передчуття.
І віро, не лишай напівдорозі.
У цьому нині є моє життя
І в буднях, і в поезії, і в прозі...
Одна надія й сотні безнадій...
Один промінчик й тисячі затемнень...
У вирі цих подій, антиподій -
Так важко бути лагідним і чемним...
І підбирати лиш такі слова,
Які б когось не ранили раптово...
Я, як усі - жива, чи нежива -
Я маю вибирати тихе слово?!
Щоб москалі не зранені були?!
Щоб не подумали, що в чомусь винні?!
Та поміж ними й світом - вічний клин!
Немов сокира, що стирчить у спині.
Хоч заганяли іншим, не собі,
Але собі закреслили майбутнє.
Ми гинемо за волю в боротьбі,
А вам, чортам, сміятися на кутні...
Спокійно жити вам віднині - зась!
Вам борсатись в брудній болотній скруті!
Є кара. Чи Господня. Чи чиясь...
І вам її ніяк не обминути.
23.10.23
***
Не полишай, надіє, нас тепер,
Не дай усім зневіритись віднині:
В нас дух борні і честі не помер –
Ми прагнемо свободи Україні.
11.04.14 Київ
***
Непомітно вересень
Добіга кінця...
Туга в серці стелиться -
Щемна туга ця:
І зима розстріляна,
І весна в сльозах -
Вся земля розгнівана
З ранами в полях...
І ліси понищили,
І міста в крові...
Помислами ницими
Рашка сіє гнів!
Підлості, жорстокості -
Вже немає меж!
Нелюде без совісті,
Як ти ще живеш?!
16. 09. 22 Дюссельдорф - Ртінген
***
Не проганяю віршів, хоч і ніч..
Куди ж.їм притулитися?
До чого?,,
Не видно вже ні неба,
Ні дороги -
Не бігти ж.- хто куди - урізнобіч...
...Не проганяю - і біжать навстріч...
19.01.26 Реваківці
НЕПРОСТИЙ СОНЕТ
П´ятнадцять днів – і вже вінок сонетів
Новий, незвичний – начебто не мій:
У ньому менше сподівань і мрій,
І – порівну – гірких падінь і злетів.
Звичайно, все непросто у поетів...
Та серед всіх, що трапились, подій,
Так мало залишилося надій
І небагато планів та проектів.
Живу відкрито. Говорю відверто.
В своїх переконаннях чітко вперта.
Кручусь, як білка, в вирі всіх подій.
Із серця, із душі – ніщо не стерто:
Ні надзвичайно ніжне, ні нестерпне,
Бо все це – вічний! –світ минулий мій...
15.12.21 Ратінген
***
Непросто все в житті оцім , звичайно…
І пояснити все непросто, звісно…
Та звідки ж нині стільки яничарів.
Готових битись за хазяйську кістку?!
20.02.14 Київ
***
Не просто тікають з країни -
Оббріхують навіть її...
Шукають якоїсь причини
Споганити мову, пісні.
То у'тиск на них, то молитись
По-сво'єму їм не дають...
А це - просто страх залишитись
І вибрать військового путь.
Країна роздерта сусідом,
А молодь тікає, тремтить.
Ховаються хлопці за діда -
Такий - недоконаний - вид...
Їх, звісно, не дуже багато,
Але, як не соромно - є...
Тікають із рідної хати:
-Ні-ні, воювать- не моє!
Народжений я не для воєн..."
Скисають від ляку й вини...
А є - добровольці-герої -
Найкращі Вкраїни сини.
Вони - і надія, і сила,
Несуть і тризуб наш, і хрест.
Майбутнє святе України,
В яких є і розум, і честь.
13.02.26 Дюссельдорф - Ратінген
***
Не розвидняється, хоча вже по'лудень надворі,
Бо клубоча'ться хмари в небі чорнім неозорім
І світлу не дають пройти...
Отак і кляті злидні-московити,
Якими, ніби тлею, оповиті,
Міста й країни, ріки і мости!
Оце населення, як справжня попели'ця,
Що смокче соки! Час би й подавиться,
Щоб не споганити усі світи!
30.09.24
***
Не розстаються найрідніші з нами -
Всю ніч вві сні я обіймала маму...
А за вікном розплакалися хмари
Й слізьми змивали сну нічного чари...
9.10.24 Дюссельдорф
***
Не сплю... А ніч минає..
Світліє за вікном. .
Листків осінніх зграї
Видніються за склом...
Як зграї дум, що за ніч
Оточують мене:
Там недругова заздрість
Листочком промайне,
Чиєсь нерозуміння,
Байдужісь, навіть зло,
Розстріляне терпіння -
Ніч кришиться, мов скло...
Осколки знову ранять -
Як листя, не летять:
Болить і "пізно" й "рано",
Болить "вперед", "назад",
Болить і зліва, й справа,
У серці й у душі...
Злетять листки в канави
І їх приллють дощі.
А біль мій - він не пада
Під ноги на траву
Й не щезне з листопадом,
Допоки я живу...
4.10.23
***
Несподіванки щомиті,
Бо стабільності нема...
Стовбури дерев відмиті -
І не видно, що зима...
Всі прикраси ялинкові
В сяйві сонячнім блищать!
Потім дощик пада знову -
Мов зима верта назад...
Різдвяні' веселі дзвони
Під пере'гуки дощів!
Перешкоди, перепони
Для морозу та снігів!
Все нічого! Лиш би в мирі
Зустрічати рік новий!
Перемоги прагнем щиро!
Щез би ворог світовий!
Повернувся б тато з війська
У сім'ю до нас назад!
Обійняв мене й Марійку
І не йшов би воювать...
Був би в свята разом з нами
І в звичайні будні дні -
І не плакала б ночами
Наша мама уві сні...
26.12.24 Дюссельдорф - Ратінген
***
Нестерпно - а треба терпіти.
Занадто - та буде ж іще.
І від жебрака до еліти -
Розтягнеться болісний щем.
І ні'куди буде подітись
Від щему в очах і в серцях,
І знову налякані діти
Здригнуться від страху у снах.
Допоки, допоки допоки
Дозволять вбивати дітей
У центрі старої Європи,
Заради фашистських ідей?!
Загроза існує щомиті
З найперших розстріляних днів.
Чи людство нездатне спинити
Своїх озвірілих катів?!
Потрібні зусилля та спротив
Усіх в геноцидній війні,
Бо ці, що налізли з болота,
Самі не зупиняться, ні!
Їм наші досягнення мулять,
І заздрість спокою не зна.
Їх може спинити лиш куля -
Тоді й закінчиться війна.
11.07 24
* * *
Нести в собі тягар холодних слів,
А віддавати лиш слова гарячі,
Щоб не лишити крижаних слідів
В душі, яка до болю ще незряча.
Приходить, мабуть із нечасу, час,
В якому сам себе не відчуваєш:
У серце б’є підковами Пегас –
Від цього стуку плачеш і співаєш…
Ти сам – німий. А Той, з нечасу хтось,
Тобі диктує всі слова і фрази,
Запалює на небі сотні сонць,
То знову гасить їх усі відразу!
А ти лише записуєш усе
На аркуші нерівними рядами,
Аж доки Той, з нечасу, принесе
Тривожні сни безсонними ночами…
20.04.03 Дюссельдорф - Ратінген
***
Не те, що слів - думок і тих - немає...
Біль досягнув усіх можливих меж.
В душі - пустеля зі страждань безкрая
У шрамах від окопів і пожеж...
23.12.23 Дюссельдорф
***
Не треба випробовувать мене
На міцність сталі –
Я закаляюсь більше з кожним днем,
Я інша стала!
Я відкидаю трепетність думок,
Ласкаву ніжність,
Стає твердішим мій наступний крок,
Я теж, як більшість,
Забуду рими, розучусь літать
І жити в мирі,
І два на два не буде більше п’ять,
А лиш чотири!
Не буду відпускать з долонь вітри
В пекельну спеку,
Із травами не буду говорить –
І стане легко
Тоді мені на світі цьому жить
І не страждати…
Не дай же, Боже, й на коротку мить
Такою стати!
НЕТРЕБА
На бе'резі росте нетреба -
І ріст її такий стрімкий:
Вже визрівають колючки
Під лагідним безхмарним небом!
Це ж треба так назвать рослину,
Що аж з Америки прийшла
У наші землі України,
Не маючи ні краплі зла!
Ну, ось така вона - колюча -
Але ж потрібна, як і всі!
Можливо, не така везуча -
Але ж немає меж красі!..
У кожного вона інакша.
І в кожного вона - своя...
А - гірша, краща, якнайкраща -
Так це ще подивитись як...
Не всім судилось яскравіти
Й розбризкувати кольори...
Та всі - ми всі! - природи діти!
У корінь зри...
23.09.25 Хлой
***
Нині нам усім нелегко.
Всім.
В когось - так уже далеко
Дім!..
В когось - поруч, тільки рани
В нім
І звучить, як серця травми,
Грім
Від сусідів-московитів -
Всіх!
І на них, несамовитих,
Гріх
За міста в огні, за смерті,
Кров
Всіх дітей, яких уперто
Знов
Убивають ненаситні
Злі,
Недолюди недобиті -
Москалі.
2.10.24 Дюссельдорф
***
Ні кінця, ані краю війні...
Чорноту не відбілює й сніг...
Хлопці втомлені, падають з ніг...
Та воюють - хто ще' так би зміг?!
12.04.25 Дюссельдорф
НІНОЧЦІ
Ця крихітка, ця крапелька, цей промінь,
Що сяє у майбутнє крізь віки,
Мене сильнішою ще більше робить!
І світ від неї сонячний такий!
Кровиночко моя! В тобі майбутнє
Й минуле наших пращурів усіх!
Твій день появи в світі – незабутній,
Найщасливіший серед свят, утіх.
Ти – наша радість чиста й невтолима,
Ти та – заради кого треба жить,
Веселка і квітнева перша злива,
Що світ переінакшує за мить!
Моя дитинко, ніжне ластів’ятко,
Я вдячна долі, всесвіту – усім,
З тобою кожен будень – справжнє свято,
Ти – нашого життя солодкий гімн!
10.11.20 Харків
***
Ніч з 23-го... Спати не можу...
Так, як два роки тому...
Стукає серце у грудях тривожно -
Передчуває війну...
Господи, змилуйся! Знаю, не буде
Милості нізвідкіля...
Передчуває і небо, і люди -
Скоро здригнеться земля...
Тріснуть шибки у будинках і долі
Тих, хто щаслиий тут був...
Сніг загориться від полум'я болю
В першу ж криваву добу...
Хто з чотирна'дцятого ще не вірив,
Що в Україні війна,
Переконаються в тому, що звірі
Знову напали на нас.
24-те - це кров і прозріння.
Рана наві'ки жива.
Це не забудеться й крізь покоління...
Рік у окопах... І два...
Стільки на небі вже наших героїв...
Стільки в будинках- живцем...
Майже ще діти беруться до зброї
В час вирішальний оцей...
24- те - це підлості віха
З боку сусідів-катів,
Що у смертях бачать радість і втіху -
Ви лиш послухайте їх!
Та в боротьбі за свою Україну
Наші - найкращі сини! -
Зайди-приблуди все рівно загинуть
В жерлі цієї війни.
24.02.24 Дюссельдорф
***
Нічна електричка розрізує темряву ночі,
Як вісточка гарна жахіття війни...
Мов пташка замерзла чекає весни -
Так я перемоги до крику, до розпачу хочу!
14.02.23 Ратінген
***
Нічне повітря прохолодне,
Риплять дерева,
Як звірі лісові голодні -
Лоскочуть нерви...
Мов миші злякані, на небі
Тьмяніють зорі...
Й така у ніжності потреба
Здавила горло...
13.12.25 Дссельдорф
***
Нічні міста осяяні вогнями -
Різдво!
Як страшно все, що трапилося з нами...
Удвох
Нам трохи легше горе пережити,
Ніж тим,
Хто наодинці... Кляті московити,
Як дим
Вповзають і отруюють собою,
Смердять -
Вони не можуть без крадіжок, воєн!
Назад
Дороги їм уже немає,
Бо їх
Дружини, матері - й ті не приймають!..
Як сніг,
Що брудом став і вже не буде білим
В руці...
Якщо й живі, якщо таки й вціліли -
Мерці.
27.12.22 Крефельд
***
Ніч..
Туман...
Волога сіра траса...
Ліс...
Тунель...
І небо сіро- синє...
На душі - чи біль, чи то образа...
Без причини - ніби у дитини...
Другий день лише нового року,
Тільки свята - наче й не бувало...
Без печалі нині - ані кроку...
Радості та спокою - так мало!
Світ немов здурів... Перевернувся...
Ніби каченя, лежить на спині...
Скільки ж їх, що миттю перевзувся?
І не бачить бід усіх причину?
Чи не бачить справді? Чи не хоче?!
Світ зійшов із рейок у провалля...
Риє яму сам собі охоче,
Не боїться світових скандалів!
Біле - чорне...
Чорне - біле... Правда?!
Щось таке про що вони й не чули!
Ріжеться, мов шмат паперу, мапа!
Совість?!
Щось таке, про що забули!...
Україна - у крові героїв...
Україна - у дитячих криках...
Із усіх минулих в світі воєн -
Найстрашніша ворогом безликим...
Бездуховним.
Підлим. Безпринципним.
Заздрісним. Брехливим. Нерозумним.
Жадібним. Безісторичним. Ницим.
Нерозсудливим. Дурним.
Безумним.
І оцей непотріб хтось прощає?!
...Що - прощає?!
Навіть - захищає...
Чи - бояться...
А чи - хата скраю...
Тільки краю - в світі вже немає!
2.01.26 Ратінген - Дюссельдо
***
Нова гора, немов новий роман
І хто кого полюбить – невідомо:
На небесах розписаний вже план,
Ми – лиш його виконуєм невтомно.
Хоча й хотів би з траси повернуть –
Вона тебе собою підганяє!
Існує лиш одна – у далеч! – путь,
Як і в коханні – іншої немає.
Якщо ти серед траси й зупинивсь,
Чи на чужу лижню ти наїжджаєш,
Ти – там і там! – прямуєш тільки вниз,
І іншого шляху, на жаль, немає…
***
Новини слизькими метровими вужами
вповзають у свідомість
розколюють її навпіл
потім начверть
а згодом на дрібні осколки скла
що нещадно ріжуть тебе зсередини
тисячами гострих уламків
і не дають ні працювати
ні думати
ні спати
можна не слухати новин
але інформаційна пустка нічого не змінить
і результат залишиться той же
ні працювати
ні думати
ні спати...
2.01.23 Ратінген
НОВІ ПОЛЬОТИ
(акровірш)
Попереду у нас ще стільки справ!
А скільки ще
Нових проєктів, планів!
Усе, здається, вже зробив, що знав.
Сьогодні - за'думи спішать незнані!
Енергія душі, думок, стремлінь
Роками рветься до нових польотів,
Горить вогнем, викреслюючи тінь,
І знов підкорює нові,висоти!
Юнацький дух шукає новизну!
Сім днів на тиждень - без кінця і краю.
Таку затіє восени весну!
Оговтається - вже й сніги літають!..
Розгорне і в зимі' свої світи!
Осяє сонцем -
Жовтим донестями!
Експеримент
Ново'ї висоти
Клубком
Успішним здійметься над нами!
Нечуване бажання перемог!
А як іще сповна' себе відчути?!
Що віддаєм,
А що ми беремо?
Собі?.. Чужим?..
Та найріднішим людям?..
Який і в чому сенс для нас самих?..
Неспо'коєм наповнюєм серця
І спокоєм лікуємось від втоми...
Невситна до діянь душа митця,
А все-таки вертається додому...
Сліпуче сонце не засліпить тих,
У кого є
Позиція і віра!
Різкі вітри не б'ють того під дих,
У кого мрія зіркою дозріла!
На світі стільки є стежок, доріг!
Екставагантність,
Неповторність - сила!
Коли ти збувся і коли ти зміг -
Одрощуй знову для польоту крила!
21.11.25 Дюссельдорф
***
Нові слова вивчають внучки:
"Лантана, бугенвілья, олеандр"...
Тримають квіти в ніжних ручках –
Малі такі, а звикли вже до мандр!
... Далеко Україна, Боже...
Палає від фашистського лайна!
Ніхто допомогти не може -
Руснею експортована війна
Була завжди для всіх бідою!
Для орків ціль - загарбати чуже –
Вони віки живуть війною
І вдосталь крові напились уже!
Та все їм мало! Суть звіряча
Людське останнє знищила у них,
Вони такі глухі й незрячі,
А голос розуму - давно затих.
Зомбовані всі супостатом -
Самі зробились стадом баранів.
Відправлені людей вбивати -
Вже викликали в людства світу гнів.
Думки: «Європа не дозволить
Диктатору росії мир спалить!»
Але - не вистачає волі?! -
Фашизм російський - світу - зупинить?!
А наші воїни воюють
За кожен метр священної землі -
Нехай рашисти смерть відчують,
Як ті, що в чорноземах вже, гнилі.
Нахлинула убивць навала.
Смертям своїм самі згубили лік,
Залишилось їх тут немало –
Додому не повернуться довік.
Життя не варті дітовбивці!
В країні нашій горе, біль і щем...
Та ми посієм чорнобривці
Й жита у наш священний чорнозем.
18.06.22 Егіна - Марафонас
НОВОСЕЛИЦЬКІ СОЛОВ’Ї
Новоселицькі солов’ї
Розтривожили душу дитинно,
Оспівали всі дні мої
Погодинно і похвилинно!
Повернули мене у світ,
Де не знала ні крихти болю,
Де стелився дитячий слід
Завгородами, в лузі, в полі…
Новоселицькі соловї
Заливаються зранку дзвінко,
Переповнюючи гаї
Звуком ніжно-тремтким сопілки…
Проникають у душу знов,
Наче спогади днів дитячих…
Ось і травень уже прийшов –
Молода і гаряча вдача!
Шаленіє, як солов’ї
І нуртує, мов кров у жилах!
Оживля бажання мої,
Додає їм наснаги й сили!
Щоб любила – як і колись!
Пролітала огріхи, ями!
Щоб мені підкорялась вись,
Що оспівана солов’ями!
16.05.15 Новоселиця
НОВОСЕЛИЦЯ
Коріння пращурів,
Земля батьків -
Село найкраще є
Серед степів!
Дороги стеляться
У дальній світ,
Та Новоселиця -
Життя політ!
Село найкраще і до нього я
Душею й серцем прикипіла щиро:
Це вулиці мої, моя земля,
Де хочу жити у добрі та мирі!
Хати охайні, квіти і сади,
Вродливі люди, щедрі й працьовиті,
Якщо на день приїдете сюди -
То будете щасливими щомиті!
Село буяє, квітне і росте,
Бо справжнє все, невигадане й суще,
А "завгородами" - безмежний степ,
Як рід наш український, невмирущий!
Коріння пращурів,
Земля батьків -
Село найкраще є
Серед степів!
Дороги стеляться
У дальній світ,
Та Новоселиця -
Життя політ!
17.04.15 Харків