Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
***
Навіть не на дев'яносто,
А на триста шістдесят!..
Все тепер в житті непросто:
Не повернемось назад
У життя те довоєнне,
Де були ми всі живі,
Де було лиш небо темне
Та стежини у траві...
Інше все буяло щастям:
Квітом, росами, дощем!
Московити нам напасті
Принесли! І біль... І щем...
Смерті сіяли жорстоко,
Катували навіть тих,
Хто ще не прожив і року!..
Катували - доки стих...
Що за вилупки планети?!
Як це - ходить по землі?!
Запускає в дім ракети,
Де і літні, і малі!..
Палить, ріже і гвалтує,
Зазомбоване украй!
Смерть свою воно відчує!
Ти, фашисте, так і знай!
Нас не можна подолати:
Україна - це життя!
( А тебе зустріне мати
У пакеті для сміття.)
23.12.22 Ратінген - Дюссельдорф
***
На даху' гуляє вітер
Чи злетілись пта'хи вчасно?
Й скльовують зернини літер -
Слів уже із них не скласти...
...Ось і добре. Слів немає.
Значить, зараз буду спати!
Тільки пта'хів сіра зграя
Все клює й клює завзято!
Не дає мені споко"ю.
Тишу стуком розігнала.
В світі болю, кривд і воєн -
Навіть слів уже не стало...
19.09.25 Егіна
***
Пам'яті Василя Пилиповича Третецького
Над Вами вже безмежна висота
Й нема земних страждань і насолоди..
А в нашій повноті - є пустота,
Що не відійде ні тепер, ні згодом...
Ця ніша в серці, в пам'яті - вона
Повинна бути Вашою довіку:
Відходять і образи, і вина,
А порожнеча - і без дна, й без ліку!..
Ви - є. Десь там... У всесвіті, де ми
Теж будемо усі, але пізніше.
А зараз - тут, між світла і пітьми,
Ми згадуємо Вас, читаєм вірші...
Суботній день. Покрова. Вихідний.
Зелене листя змішане з червоним.
У Вас у вічність вже квиток вхідний
І скрізь лунають дзвони, дзвони, дзвони...
Цей день - він Ваш... Від роду - й на віки.
Від болю першого і до утіхи.
Цей день гіркий. Який же він гіркий!..
І стука в серце, як об дах - горіхи...
13.10.17 Харків
***
Над Ворсклою лелеки в парі
Летять, торкаючись крильми,
Такі просвітлені та гарні,
Як – вже давно! – були і ми…
Лелеки в парі, небо синє –
Нема й хмариночки ніде!
Та – відлетять із Батьківщини,
Як тільки вітер загуде…
Холодний вітер, злий, осінній
Ще принесе густі дощі,
Що будуть падати, як стіни,
На річку, на пісок, в кущі…
І буде путь – така далека,
І нелегка, і довга путь…
Забудеться і Ворскла, й спека…
Ні, неможливо це забуть!
Політ-кохання, крил єднання,
В лілеях Ворскла, неба синь…
Повернення – незабування
Своїх – і болі, і краси…
13.08.17 Старий Салтів
***
Над головою небо просвітліло —
Колючий промінь вже проткнув імлу!
Наплинуло пучками світло сміло,
Як протидія підлості і злу!
І освітило всі перестороги,
Всі острахи, непевності, жалі,
Що сипалися рясно нам під ноги
Й були невидимі для нас в імлі...
Тепер ми більше, ніж раніше, бачим —
Настала ясності жадана мить!
Тепер ми стали, слава богу, зрячі!
Тепер нам легше (хоч і важче!) жить.
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Надія шелестить у хвилях моря,
Надію випромінює усе!
І вірші легко пишуться, й есе,
Аж доки сон під ранок вже не зморить…
23.08.19 Егіна
***
На душі таке - не передати!
Сльози душать зашморгом на шиї...
Безкінечні втрати, болі, втрати...
Вітер більш не віє - тільки виє...
І дощі не пе'стять - а шмагають....
Сонце вже не сяюче - палюче!
Не хмаринки - хмари понад гаєм...
І війна - жорстока й неминуча...
28.07.25 Дюссельдорф
***
Найрідніші винні без вини.
Знаю, в цім немає новизни...
Найстрашніші рани від найближчих -
І найдовше гояться вони...
1.04.23 Дюссельдорф
***
На жаль, це навіть не байдужість... гірше...
Бо всі шукають вигоди від смерті
Синочків наших мужніх найрідніших,
Щоб нас з лиця планети просто стерти!
У кожного на те своя причина:
То жа'дібність,то страх, то нерішучість,
А ми, немов на белебні калина:
То рвуть вітри, то пеклом спека сушить...
Гілки міцні і як один, листочки,
Тримаються, що не упали до'лу.
Вимолюємо вам, сини-синочки,
У вільній Україні світлу долю!
11.10.24 Дюссельдорф
***
На зеленому фоні
Яскраво-жовті узори.
Як у долоньках доні —
Так тихо й тепло надворі..
Кульбаби такі повні!
Так лагідно сонце гріє
Голівку моєї доні –
Світлоокої мрії...
(Із книги "Дарунок долі", 1990 р.)
***
Назустріч трави й квіти
З усіх усюд!
Ну, як тут не радіти?
Ловіть весну!
Вона ж бо не навіки
Прийшла до нас...
Вона - душевні ліки
Від всіх образ...
З весною легко й просто
Вона - рушій,
Яскравий стимул росту
Бажань і мрій!
... Загадую єдине
Бажання навесні:
Хай буде Україна
Навіки - без русні.
21.04.23 Дюссельдорф
***
На кладовищі віє тихий вітер.
Сивіють полини.
Немає вічного нічого в світі –
Ні літа, ні весни…
Співає птаха щось таке безжурне,
Немов нема смертей…
Стою печальна. І німа. Й бездумна.
Одна серед людей!
Але – ці люди – тільки на портретах.
Серед живих – нема…
У них уже не буде більше злетів –
Довіку лиш пітьма…
Ми – на землі. Вони – за небесами
Тепер вже – на віки…
Вони далеко, в вишині, над нами –
Нам сяють, мов зірки!
Найближчі, найрідніші, незнайомі –
Усі зібрались там.
Вони – на небесах. Вони – вже вдома…
Печаль і сльози – нам.
Сивіють полини, щебече птаха –
Працює часу млин…
Ці, на портретах, вже зійшли зі шляху
Земного, вже зійшли…
Живуть у нашій пам’яті незмінно,
Приходять в наші сни…
І – моляться за нашу Україну,
Я вірю, всі вони!
Їх не купити і не залякати,
Вони не зрадять нас.
У них не може бути «скраю хата»
Й нема за щось образ…
Вони від куль запроданців не згинуть
У згарищах війни –
Тож моляться за рідну Україну
З небес усі вони!..
25.07.14 Харків – Полтава
***
На Купала
майструвала
марину′,
Готувала
добру страву
не одну,
І до вечора
сплела собі
вінок
Із розквітлих
у моїм саду
квіток.
Не лякаючись
холодного
дощу,
Я вінок свій
ніжно в воду
опущу
Підштовхну його –
пливи,
тобі пора!
Й попрошу
у долі щастя
та добра…
6.07.05 Сковородинівка – Солоницівка
***
На озері качки і каченята...
Такі кумедні, жваві, як і діти!
У них щодня життя - веселе свято,
А в свято прийнято усім радіти!
Вони й не знають, що війна кривава
Смертями залила країну нашу,
Що в світі є одна така держава
Недорозвинена - фашистська раша...
Вона не може жити без насилля
І споконвіку погряза у війнах,
У неї - ані праці, ні дозвілля,
А люди зазомбовані й невільні.
Тому, напевне, і вбивають вільних,
Ракети запускають по будинках,
Стріляють у дітей малих прицільно
Й ганьби не бачать у подібних вчинках!
... Пірнайте, веселіться, каченята -
Вода прозора, сонце і повітря!
У вас веселощів ще так багато!
А я піду... Ось тільки сльози витру...
2.05.23 Дюссельдорф
***
На острові спокійно та страшніше
За тих, хто залишився під вогнем!
Не пишеться ні проза, ані вірші -
І на душі все важче з кожним днем.
І хочеться негайно повернутись,
Хоча сусіди, друзі - теж в світах.
Війна усім нам не дає забутись -
росія вкрала наш життєвий шлях.
Вона завжди була злодійська, темна,
Нещадна до народів і культур.
Весь світ її не любить недаремно.
Її диктатор - хворий самодур.
І так зумів облутати свідомість
У - майже всіх! - безвольних громадян,
Що втратили вони і честь, і совість,
Поринувши у рабський зомбо-стан.
Вони від страху стали неспроможні
Не те, що думать - просто розуміть.
І їм людьми зробитись вже не можна -
На це потрібно кілька сот століть!
Життя людське коротке. Наші гинуть,
Бо захищають землю від убивць.
Вони ж ідуть вбивати Україну -
І падають від смерті горілиць.
Рашисти, що не варті слова "люди" -
Це збоченці фашизму москалів.
Їм про'щення за це повік не буде -
Лиш світове прокляття й вічний гнів.
20 06.22 Егіна
***
На перевалі - сніг, внизу - дощить...
В горах все змінюється кожну мить!
Туман густий чи хмари це - хто зна! -
На вигляд це субстанція одна!..
Пірнаєм, виринаєм раз-у-раз -
Мов квінтесенція пробачень та образ...
Ось перевал позаду - все світліш
Стає повітря, як спокійний вірш...
Лісів охристі фарби й кольори
Спускаються за нами із гори...
І перевал уже, як дивний сон,
Що забувається зі сходом сонць...
18.11.22 Ле Бастіда де Серу - Льорп Сантарайє
***
На пероні лишаються друзі й махають руками...
Я сідаю в вагон, як і прийнято, біля вікна...
Церемонія ця вже усталена з часом, з роками:
На пероні - вони, а в вагоні сиджу я одна...
Дістаю телефон, набираю слова свої в вірші...
І нанизую літери, мов намистини, підряд.
Розумію: могли б вони бути куди веселіші,
Та ще доки війна в Україні лютує - навряд...
20.10.24 Херне - Дуйсбург
***
На повні груди вдиха'ю осінь...
Природо!.. Люди!.. Яка краса!
Як гідно жовтень прикраси носить!..
На кожній гілці - свята роса...
Не небо - ма'па хмарин, хмаринок!..
Не вітер - по'дих просто'рів дня!..
Химе'рне плетиво з павутинок!..
І - віра в весни! - в птахів піснях...
20.10.25 Дюссельдорф
***
Напризволяще кинуті будинки
потрісканими очима-вікнами
приречено поглядають
на зруйновані мости й дороги
на здичавілих окупантів
що народжені жінками
що колись таки напевно були людьми
принаймні могли б ними бути
що навіть називали нас своїми братами
хоча віками нищили нашу мову
культуру
бо заздрили нашій древній історії
і врешті таки не витримали
і зазомбованими озвірілими зграями
пішли на нашу землю сіяти смерті
бо це простіше для них
ніж сіяти хліб
2.01.24 Дортмунд - Хамм-Хеессен
***
Нарешті – відпочинок на природі:
Дерева обрізаєм, косим трави,
Збираєм фрукти, дякуєм погоді,
Що дозволяє завершити справи.
А сонце щуриться із високості,
У променях відсвічуються сливи…
Їжак до нас прошурхотів у гості –
І я лише від цього вже щаслива!
Якісь птахи кружляють над сосною,
Знайомі, наче – та не пригадаю,
Вони ж, немов вітаються зі мною,
І відлітають разом всі до гаю…
На груші дятел бубонить, як в бубон,
З’являються поодинокі оси.
Недовго вже із нами серпню бути –
Бо підкрадається спроквола осінь…
І – залоскоче охрою дерева,
І зажовтить усе, мазне червоним,
І стане світ ще більш жаданим, кревним,
Лиш трішечки гірким і ледь солоним…
16.08.20 Старий Салтів
***
Народилося слово – не легко, а в муках,
І його, не вагаючись, вам віддаю,
В ньому суму не менше, аніж у розлуках,
В ньому вилила щиро я тугу свою.
В ньому вітер, що пахне волошками й житом,
В ньому – сонце без меж, тепле й щедре для всіх!
І бажання нестерпно-болючеє – жити!
В ньому радість і сум, в ньому сльози і сміх…
Народилося слово непросто, нелегко,
Я йому щирість серця свого віддала,
Щоб крилатим було і летіло далеко,
Щоб і музика в ньому, і пісня цвіла!
(Із книги"Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
На самоті у щасті – дуже рідко,
А в горі – все одно на самоті…
Так боляче.
Печально.
Кисло.
Гірко.
Хоч вірші йдуть – але й вони гіркі…
Все розбивається.
І рветься.
Й тане.
А світ – мов кара, вигадана кимсь –
Така нова,
Одвіку ще незнана…
І хоч кричи на неї,
Плач та злись!..
Безсилі друзі.
Не поможуть люди.
Довіку не відновляться мости…
Нема пощади в горя.
І не буде –
Це кожен
сам
повинен перейти.
30.09.15 Харків
***
На сніг ступаю босими ногами,
Не дивлячись на холод, вітровій –
Це водохрещі чудодійство з нами,
І хочеться очиститись мерщій
Від будь-яких душевних негараздів,
Від кривд і від образ, що десь були,
Й оновлення в собі відчути щастя,
Й не бути ні пригніченим, ні злим!
Розправити, як руки над водою,
Лиш позитивні й праведні думки –
І знов себе відчути молодою,
Лишивши у воді свої роки…
19.01.10 Харків
***
Настовбурчені перехожі
На курей нині дуже схожі
Під холодним дощем осіннім...
Я й сама, ніби мокра курка,
Каблуками в калюжах гулко
Розганяю осінні гі'мни!
Так люблю - будь-яку! - погоду,
Що мене не лякають зроду
Ні холодні дощі, ні сніги.
Тільки б в серці було спокійно,
Щоб закінчились кляті війни
І звільнили життя береги...
28.11.25 Дюссельдорф - Ратінген
***
На струнах зливи краплі виграють,
Спускаються на ниточках додолу
У свій найперший і останній путь,
І падають і з даху, і зі столу...
Такі веселі, збуджено-хмільні,
Такі прозорі,ніжно-прохолодні!
Ніяк не схожі на сучасні дні
Розхристані, які в усіх сьогодні...
18.06.23
НА СУЛІ
І
Серпневий ранок в сонці – золотавий –
Мене стріча на березі ріки.
І східний вітер, теплий і ласкавий,
Як птах крилом, торкається руки.
У кронах дуба, ніби голуб’ята,
Серед тужавих велетнів листків
Ховаються маленькі жолудята
І дозрівають під пташиний спів.
А під дубами, в заростях ожини,
Співають коники своїх пісень,
Петрів батіг стоїть біля стежини,
Як диригент, напружений весь день.
Схилилась конюшина прямо в воду,
Присів метелик поруч на листку,
Як в дзеркалі, милується на вроду
І слуха річки мовоньку дзвінку!
А сонце підіймається по небу,
Все глибше прогріва рудий пісок,
Мені б уже і повертатись треба –
Та наближа до річки кожен крок…
Нестримно думка за водою лине:
Це щастя – жить між добрими людьми…
Квітуй же вічно, рідна Україно!
Бо що без тебе в цьому світі ми?!
ІІ
О, скільки спогадів мені дала –
І через стільки літ – ріка Сула!..
І ніби піднялась вночі із дна
І серце стисла згадка ще одна:
Зорю вечірню ткав щемливий сум,
Як бджіл –
у голові роїлось дум,
Тихенько місяць викрався з-за хат –
За ним і серце вирвалось з-за грат…
І ти уже весь вечір не мовчав!
Ти мовби по Сулі помчався вплав –
Слова тривожно-трепетні лились,
На крилах серця підіймались ввись!
…Не помічали ми, як плинув час,
Що зорі поглядали вже на нас
І синій дзвін нічний окутав ліс…
Але і він нам спокою не ніс!
Палали щоки від вогневих слів,
Слова ж лилися музикою снів!..
І першого цілунку гіркота
Нам полум’яно обпекла вуста.
ІІІ
Я у Сулі – як риба у воді:
Маленька часточка природи!
Без тебе ж я – як горе у біді –
Не знаю злагоди і згоди…
В самотності безпомічно пливу,
Втираюсь рушником печалі,
Слова ховаю у густу траву,
То м’якші пуху,
То твердіші сталі…
Не сонцем гріюсь –
А твоїм теплом,
Хоч сонце щедре тут, як люди,
Що переповнені ущерть добром!
Мені його вже не забути.
Навік люблю цей тихий світлий край,
Де і повітря гоїть рани!
Сховаю в пляшку аркуш: «Приїжджай!»
В Сулу впущу –
Й чекати стану!
(Із книги"Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
На трон забрався й підошов не витер.
Так з брудом і поліз на килими.
Це, певне, сатани чудовий витвір,
Що править так безжалісно людьми...
9.12.24 Дюссельдорф
***
Нахлинув – безсердечний! – гнів на гнів
Межи людьми, немов між берегами...
Героям слава на віки віків!
І пам’ять тим, кого немає з нами...
Героям слава, бо життя своє
За волю в боротьбі не шкодували.
Нехай палає пам’яті вогонь:
Героям – вічна слава! Слава! Слава!
14.05.14 Київ – Ковалівка
НАШІ ЧОРНОБРИВЦІ
Чорнобривці - радість і печаль...
Одночасно сила й ніжна ласка...
В пору цю чогось нестримно жаль,
Як дитинства, літа, пісні, казки...
І нікому зроду не чужі -
Чорнобривці- нам дарують силу.
На розломі, наче на межі,
Як і мальви - України символ!
03.11.25 Дюссельдорф
НАЩАДКАМ ПОЛТАВСЬКИХ КОЗАКІВ
О, воїни країни,
Молюсь за вас щодня.
Нехай росія згине
Сама в своїх вогнях!
Ви - України діти,
Герої, козаки,
Ви не змогли сидіти
У час війни гіркий...
Ви - ринулись до бою -
Й за це пошана вам! -
Змагатися з пітьмою
Фашистів-росіян.
І захищати маму,
Бабусю, сина, край,
Бо навчені ще змалу:
Чужого - не чіпай!
Своє плекай, примножуй
І праці не шкодуй,
Роби усе, що зможеш,
Учись, зростай, працюй!
Але напала дика
Без принципів русня -
І заздрісна, й безлика,
І - проклята уся!
І стали ви до бою
За волю і за мир,
Ви - воїни-герої! -
Із силами пітьми.
Пишаємося вами.
І цей молитво-вірш
За те, щоб з ворогами
Ви справились скоріш.
І повернулись знову
В Полтаву, до рідні,
І щоб - обов'язково! -
Лунав щасливий сміх.
І Україна славна
Вся вільна стала знов
Й запанували з нами
Тепло, добро й любов!
3.01.23
***
На ясені сидить орел,
На трасу мовчки поглядає…
Не часто видно їх тепер –
Це не ворони в чорних зграях…
Орел – як символ тих віків
Козаччини, степів, просторів,
Морозів, завірюх, снігів
До обрію, що неозорі!
Орел – як символ тих часів,
Коли земля була без бруду
І птахам, звірам – у красі
Не заважали жити люди!..
2.02.21 Слов’янськ – Долина
***
Неадеквати, певно ж, не заразні,
Але розхитують усіх, хто поруч!
Вони ще гірші брехунів і блазнів! -
В неадекватності приносять горе.
Бо адекватним зрозуміти складно
Розхристаність домовленостей, планів,
Вони вважають це неадекватно:
Знак рівності між "пізно" і "зарано"!
Вони, чомусь, цінують власне слово,
Гадають, так усі робить повинні.
Для них уважність, правда - це основа,
Неадекватні ж - хаотично чинять...
Відповідальність - це щось фантастичне.
А вірність слову - просто неможлива!
Вони й надійність - зовсім недотичні!
Неадеквати більш за всіх щасливі.
Їм невідоме відчуття провини.
Емпатія, напевно, теж відсутня.
Просити вибачення не повинні -
Вони праві' завжди - ось їхня сутність.
Зі слів дзюрчить не джерело, а - злива!
Вони на грані то брехні, то сварки:
Переконати в чомусь - неможливо.
Тож переконувати їх не варто.
25.09.24 Ратінген
***
Небо заштопане темними хмарами,
Та протікає дощами щодня:
Ллються самотні і падають парами –
Вже не прийма їх волога земля.
І віддзеркалює небо калюжами,
І розтікаються в хмари густі…
Блискавка й грім, як закохані суджені,
Володарюють у світі оцім!
Взявшись за руки, на небі цілуються,
Діляться щастям своїм з усіма!
І витанцьовують краплями вулиці –
Й просвітку вже між дощами нема!
Травень уже добігає до фінішу…
Трави буяють і квіти хмільні!
…Скоро картина заміниться іншою –
Нинішня ж так до вподоби мені!..
28.05.20 Харків
***
Невагомі тонкі павутини –
Шепіт моєї дитини.
Кольорові дзвінкі намистини –
Сміх моєї дитини.
Два пучечки рожеві калини –
Щічки моєї дитини.
В голубому дві чорні ожини –
Очі моєї дитини.
(Із книги"Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Невже замало всіх отих печалей,
Що ми в житті своєму вже зазнали?!
Нехай же діти болю не стрічають
Й пощезне ворогів лиха навала!
Розчиниться!
Розвіється, як попіл!
Розтане!
Щезне!
Випариться!
Зникне!
Не зробить в Україні навіть кроку,
Щоб не звучали більш дитячі крики -
А тільки сміх і радість, як раніше...
І знову вдаль стелилися б дороги!
...Що може бути від рашистів гірше?!
Нічого.
26.12.25 Ратінген
***
Невже, коли ми ще живі обоє,
Нам знадобилось траурне «прощай»?!
Невже ти покидаєш рідний край
І ми навік розстанемось з тобою?..
В останні дні змінилося немало:
В життя нові ввірвалися вітри,
І що там вже тепер не говори,
Розвіяли багато ідеалів.
Та є таке, що й бурям не під силу –
З народження у душу проросло
Й витравлює із неї страх і зло –
І вже зі мною буде до могили...
Я не суджу і не даю поради –
Прощаюсь мовчки, хай тобі щастить,
Нехай ніколи не пече ця мить,
Хай будуть найостаннішими втрати!
Нічого не обожнюю у світі,
Тверезо я дивлюся на життя,
Та більш за все страшуся каяття,
Що на чужій землі ростимуть діти!
21.03.90 Харків
***
Невже колись - писала про кохання,
Про перше - ніжне, болісне - останнє?..
...А вчора розстріляли росіяни
Солдата...
Він не вернеться до мами...
Життєвий шлях фашисти обірвали
Й так весело при цьому реготали.
А позавчора вці'лили ракети.
А поза позавчора - ще й шахеди.
А діткам - рік...
І - півтора...
Й - три роки...
Їх вже немає - вирви лиш глибокі...
А світ мовчить...
Цілує немовляток
Такий живий і ніжний їхній тато.
А світ міркує: а чи справді треба
Над кимось десь там захищати небо?..
Стріляти вдаль і вглиб - то є потреба?
А діти-янголи злітають знов на небо...
18.09.24
***
Невже усіх я згадувати мушу?
І пам'ятати! Господи, усіх?!
Та як вмістити все в маленьку душу?!
Страждання, горе, розпачі... а сміх?..
Куди ж його впустити, хоч скраєчку,
Хоч збоку, в закуточку, чи внизу
Сплести з соломи крихітне гніздечко -
Й зронити ще й свою гірку сльозу...
5.10.24 юссельдорф
***
Неви'значеність...
І передчуття,
Здається, не працюють, як раніше...
Війна ламає все -
Й тепер життя
Виплескується
В невеселих віршах...
14.07.25 Дюссельдорф - Ратінген
***
Не вимикається конвеєр смерті:
Учора – Валентин, сьогодні – Коля…
Скількох людей уже з планети стерто!
Наповнена душа нестерпним болем.
Ридає подруга одна, за нею – інша…
Я не знаходжу слів, щоб заспокоїть:
Я знаю по собі, що буде гірше –
Час рани не лікує і не гоїть…
25.07.15 Полтава – Гора
***
Не вродила в мене абрикоса -
Щось-бо зна...
...Тільки клей на стовбурі, як сльози -
Йде війна.
30.10.23
***
Не встигаю на пів години...
Не встигаю на пів доби...
Поспішаю кудись щоднини
І запізнююсь - хоч убий!..
Забагато беру на себе?
Чи вже стала трохи не та?..
Віддалилось від мене небо?
Чи змінився душевний стан?..
Від питань своїх шаленію,
Ну, а відповідей - катма!
Простір дивиться з докором, німо:
Винна, певно ж, у всьому сама!
Я вини й не знімаю з себе -
Звісно, винна, а як іще?!
Віддалилось все-таки небо
Й не упало сліпим дощем...
16.07.23 Ратінген
***
(акровірш)
Негаряче сонце жовтневе
Ізольоване серед хмар...
Неспокійні давно вже нерви...
І спокійна душа до чар.
Виколисує гілку вітер
І збиває рудий листок...
До ладу' і останні квіти...
До ладу' дзюркотить струмок...
У кущах ще чорніє терен...
Шелестить у траві їжак...
І все так - неспокійні нерви...
Знову щось нам не так, не так...
То дощу вже давно немає...
Економлять дощі небеса?!
Полетіли шпаки у зграї...
Лячно так дзумкотить
Оса...
Може, й справді дощу не треба?..
Ну, й навіщо нам ті дощі?!
І яка в них тепер потреба?!
Ні для поля, ні для душі...
А жовтневе ще сонце тепле...
Сливи ще
У саду висять...
Правда, серце, буває, терпне:
Розвернути би жовтень назад!
Увірвалося б літо знову,
Натворило би різних див!
Елегантно б вело розмову...
Ніжно б серпень в саду ходив...
Колобродило б тепле слово -
Обзивалось до синіх слив...
2.10.25 Хлой
***
Не говори про те, що все пройшло -
Ні добре, ні погане не залишить:
Ще буде щастя і ще буде зло...
Цвістимуть й осипатимуться вишні...
І буде радість і печаль іще,
І будуть зради і кохання вірне,
Спекотне сонце з молодим дощем
І вітер тихий - й надто вже надмірний.
Ще буде все! Та тільки не таке...
І фарби, і відтінки будуть інші.
...Хіба що пір'ячко в руці - легке!
І не завжди' легкі - у серці вірші...
4.08.25 Дюссельдорф
***
Не дорікай мені мовчанням.
Не дорікай.
Щоденно я в тривогах зрання.
І їх - за край!
Їх - за межу!
За розуміння!
За прірву!
За...
Якщо кохаєш - май терпіння,
Бо - я сльоза...
Була весела й безтурботна.
Була я сміх.
Війни межа безповоротно
Торкнулась всіх...
Я нерв оголений.
Ранимість.
Я біль степів.
Гіпертрофована вразливість
Усіх віків.
Як захистити можу небо
Твоє?!
Моє?..
У мирі є в усіх потреба.
І в щасті є.
Душею огортаю землю
Від зайд усіх,
Щоб не було опівдні темно,
Щоб линув сміх!
...Оце й усе, що можу нині...
Молюсь красі,
Молюся Богу
Й Україні -
Як і усі...
14.11 22
***
Не зволікай! Не поспішай!
Коли й кому поради ці доречні?..
Ти бачиш сам, що йдеш за край!
Та забуваєш про свою безпечність...
Велика туга , а чи ціль
Ведуть тебе і ти цьому підвладний,
Немов канат в твоїй руці
Долоню ріже боляче й нещадно...
Та не звертаєш - прямо йдеш,
Бо ціль і туга тягнуть одночасно:
Між ними вже немає меж,
Як поміж щастям та нещастям...
25.05.23 Ратінген - Дюссельдорф
***
Нелюди прокляті
Запалили хати -
І вогонь повзучий,
Смертний, неминучий!
...Догоріли хати -
Нікому кричати...
Діток-янголяток
Пригортає мати...
11.02.24 Дюссельдорф
***
Немає геноциду в цій війні?!
Від гніву враз забракло слів мені!
Нехай експерти з сім'ями в ті дні
Жили б в Ізюмі, Бучі, Ірпіні!..
19.03 23 Дюссельдорф
***
Немає сили ні на що...
Уже немає,
Мов на житті - благенький шов -
І ледь тримає...
Розпроклятуща ця війна
Ламає долі:
Повзе на нас гидка русня,
Що гірш юдолі...
Ну, що за заздрісний народ?!
Так - споконвіку:
Біда від нього - просто зброд!
Смертей безліку...
Брехня без краплі каяття,
Брехня - віками!
Із ними поруч - не життя!
Із ворогами...
Це - просто гниль. Біда страшна.
Від страху дикі...
Вже опустилися до дна -
"народ вєлікій"...
Тремтять від злості ледь живі
У себе вдома.
Тремтять на фронті у траві,
В гнилій соломі...
Бо замість мозку в них там щось -
Так все промили!
І гинуть, дурні, ні за що
В країні сили.
17.07.22
***
Пам'яті Богдана Волоса
Немає сина України...
Немає батька для дітей...
Немає щастя у дружини...
І друга для простих людей.
Як гірко, боляче і прикро!
Святковий день трагічним став
І ні заплакать, а ні крикнуть -
В душі бездонна пустота.
Все стало різко недоречним...
Навкруг - пустельна пустота!
Така безмежна порожнеча!
Купальський день печальним став...
Життя і смерть так поруч, близько -
Не передбачить їх злиття.
Від материнської колиски
До миті злої небуття...
Нема вспокоєння й розради...
Все полетіло у пітьму!
Мій друже, чесний і порядний,
Чому, чому, чому, чому!?
7.07.20
Харків
***
Немає у минуле вороття,
Завдячуючи підлим ворогам.
Таке необлаштоване буття:
Зриваєшся з орбіт, завдань, програм...
Снарядів звуки і сирен виття,
Молитви, і прокляття, і мольба!
Де брати сил боротись за життя?!
Бо нині це, насправді, боротьба...
23.03.23
НЕМАТЕРІ
Боятись за своє життя, а інших
Безжально підставляти будь-коли –
Чужих, далеких, навіть найрідніших,
Яким колись життя самі ж дали!
Це значить, світ уже перевернувся
І матері стають – нематері?!
І жоден з нас не зрозумів, не зчувся,
Як закружляли ми в смертельній грі…
Бо вже немати обіймає сина…
Й немати кіски доньці запліта…
Де ж материнська невмируща сила –
Всепереможна, сильна і свята?!
Дивлюсь на цих дітей і серце краю:
За що страждають у житті вони?!
Бездушній тупості немає краю –
Ось і ростуть, нещасні – без вини…
8.04.20 Харків
***
Нема чомусь волошок на полях,
Ні в житі, ні в пшениці…
Сумнішими здаються стежка, шлях
І вітер злиться…
Волошка, знаю я, бур´ян,
Але ж настільки гарний!
Він дарував натхнення нам,
А, значить, жив немарно!
Хилились крайні колоски –
Волошки їх тримали!
Вітри – й високий, і низький –
Їх стебел не ламали!
Жили в співдружності на тлі
Добра – і хліб, і квітка!
Такі тендітні і малі,
Та – символ щастя влітку!
Єднання користі й краси!
Єднання сонця й неба!
Єднання двох величних сил,
В яких – душі потреба…
27.07.20 Харків
***
Немов завмерло все в мені –
Ні гіркоти, ні болю,
Мовчать плачі, мовчать пісні,
Ось так, як ми з тобою…
Сніжинок трепетний танок
Під ліхтарем кружляє.
Замовкла я , і ти замовк,
Лиш вітер розмовляє.
Та всі слова його пусті –
До серця не доходять,
А десь слова легкі. прості
В весняних соках бродять.
Я їх чекаю і вві сні,
Немов з – під снігу квітів…
Слова мої – мої пісні,
Близькі мені, як діти…
(Із книги"Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Неначе й люті вже не вистача -
І хочеться з нуля життя печать,
Щоб зникло про'кляте двадцять четверте!..
Час позадкує - і пропустить лютий...
І буде все, що відбулось - забуте!
О, ні, не вийде... Як забути наші смерті?!
Як же не вірити пересторогам?!
Як повернути часові дороги?..
Ніколи ми не будем, як раніше...
О, Боже, захисти бійців скоріш!
Лютує лютий... І лютує вірш...
Найкращі гинуть - що буває гірше?!
3.02.23
***
Не підведіть мене, передчуття.
І віро, не лишай напівдорозі.
У цьому нині є моє життя
І в буднях, і в поезії, і в прозі...
Одна надія й сотні безнадій...
Один промінчик й тисячі затемнень...
У вирі цих подій, антиподій -
Так важко бути лагідним і чемним...
І підбирати лиш такі слова,
Які б когось не ранили раптово...
Я, як усі - жива, чи нежива -
Я маю вибирати тихе слово?!
Щоб москалі не зранені були?!
Щоб не подумали, що в чомусь винні?!
Та поміж ними й світом - вічний клин!
Немов сокира, що стирчить у спині.
Хоч заганяли іншим, не собі,
Але собі закреслили майбутнє.
Ми гинемо за волю в боротьбі,
А вам, чортам, сміятися на кутні...
Спокійно жити вам віднині - зась!
Вам борсатись в брудній болотній скруті!
Є кара. Чи Господня. Чи чиясь...
І вам її ніяк не обминути.
23.10.23
***
Не полишай, надіє, нас тепер,
Не дай усім зневіритись віднині:
В нас дух борні і честі не помер –
Ми прагнемо свободи Україні.
11.04.14 Київ
***
Непомітно вересень
Добіга кінця...
Туга в серці стелиться -
Щемна туга ця:
І зима розстріляна,
І весна в сльозах -
Вся земля розгнівана
З ранами в полях...
І ліси понищили,
І міста в крові...
Помислами ницими
Рашка сіє гнів!
Підлості, жорстокості -
Вже немає меж!
Нелюде без совісті,
Як ти ще живеш?!
16. 09. 22 Дюссельдорф - Ртінген
НЕПРОСТИЙ СОНЕТ
П´ятнадцять днів – і вже вінок сонетів
Новий, незвичний – начебто не мій:
У ньому менше сподівань і мрій,
І – порівну – гірких падінь і злетів.
Звичайно, все непросто у поетів...
Та серед всіх, що трапились, подій,
Так мало залишилося надій
І небагато планів та проектів.
Живу відкрито. Говорю відверто.
В своїх переконаннях чітко вперта.
Кручусь, як білка, в вирі всіх подій.
Із серця, із душі – ніщо не стерто:
Ні надзвичайно ніжне, ні нестерпне,
Бо все це – вічний! –світ минулий мій...
15.12.21 Ратінген
***
Непросто все в житті оцім , звичайно…
І пояснити все непросто, звісно…
Та звідки ж нині стільки яничарів.
Готових битись за хазяйську кістку?!
20.02.14 Київ
***
Не розвидняється, хоча вже по'лудень надворі,
Бо клубоча'ться хмари в небі чорнім неозорім
І світлу не дають пройти...
Отак і кляті злидні-московити,
Якими, ніби тлею, оповиті,
Міста й країни, ріки і мости!
Оце населення, як справжня попели'ця,
Що смокче соки! Час би й подавиться,
Щоб не споганити усі світи!
30.09.24
***
Не розстаються найрідніші з нами -
Всю ніч вві сні я обіймала маму...
А за вікном розплакалися хмари
Й слізьми змивали сну нічного чари...
9.10.24 Дюссельдорф
***
Не сплю... А ніч минає..
Світліє за вікном. .
Листків осінніх зграї
Видніються за склом...
Як зграї дум, що за ніч
Оточують мене:
Там недругова заздрість
Листочком промайне,
Чиєсь нерозуміння,
Байдужісь, навіть зло,
Розстріляне терпіння -
Ніч кришиться, мов скло...
Осколки знову ранять -
Як листя, не летять:
Болить і "пізно" й "рано",
Болить "вперед", "назад",
Болить і зліва, й справа,
У серці й у душі...
Злетять листки в канави
І їх приллють дощі.
А біль мій - він не пада
Під ноги на траву
Й не щезне з листопадом,
Допоки я живу...
4.10.23
***
Несподіванки щомиті,
Бо стабільності нема...
Стовбури дерев відмиті -
І не видно, що зима...
Всі прикраси ялинкові
В сяйві сонячнім блищать!
Потім дощик пада знову -
Мов зима верта назад...
Різдвяні' веселі дзвони
Під пере'гуки дощів!
Перешкоди, перепони
Для морозу та снігів!
Все нічого! Лиш би в мирі
Зустрічати рік новий!
Перемоги прагнем щиро!
Щез би ворог світовий!
Повернувся б тато з війська
У сім'ю до нас назад!
Обійняв мене й Марійку
І не йшов би воювать...
Був би в свята разом з нами
І в звичайні будні дні -
І не плакала б ночами
Наша мама уві сні...
26.12.24 Дюссельдорф - Ратінген
***
Нестерпно - а треба терпіти.
Занадто - та буде ж іще.
І від жебрака до еліти -
Розтягнеться болісний щем.
І ні'куди буде подітись
Від щему в очах і в серцях,
І знову налякані діти
Здригнуться від страху у снах.
Допоки, допоки допоки
Дозволять вбивати дітей
У центрі старої Європи,
Заради фашистських ідей?!
Загроза існує щомиті
З найперших розстріляних днів.
Чи людство нездатне спинити
Своїх озвірілих катів?!
Потрібні зусилля та спротив
Усіх в геноцидній війні,
Бо ці, що налізли з болота,
Самі не зупиняться, ні!
Їм наші досягнення мулять,
І заздрість спокою не зна.
Їх може спинити лиш куля -
Тоді й закінчиться війна.
11.07 24
* * *
Нести в собі тягар холодних слів,
А віддавати лиш слова гарячі,
Щоб не лишити крижаних слідів
В душі, яка до болю ще незряча.
Приходить, мабуть із нечасу, час,
В якому сам себе не відчуваєш:
У серце б’є підковами Пегас –
Від цього стуку плачеш і співаєш…
Ти сам – німий. А Той, з нечасу хтось,
Тобі диктує всі слова і фрази,
Запалює на небі сотні сонць,
То знову гасить їх усі відразу!
А ти лише записуєш усе
На аркуші нерівними рядами,
Аж доки Той, з нечасу, принесе
Тривожні сни безсонними ночами…
20.04.03 Дюссельдорф - Ратінген
***
Не те, що слів - думок і тих - немає...
Біль досягнув усіх можливих меж.
В душі - пустеля зі страждань безкрая
У шрамах від окопів і пожеж...
23.12.23 Дюссельдорф
***
Не треба випробовувать мене
На міцність сталі –
Я закаляюсь більше з кожним днем,
Я інша стала!
Я відкидаю трепетність думок,
Ласкаву ніжність,
Стає твердішим мій наступний крок,
Я теж, як більшість,
Забуду рими, розучусь літать
І жити в мирі,
І два на два не буде більше п’ять,
А лиш чотири!
Не буду відпускать з долонь вітри
В пекельну спеку,
Із травами не буду говорить –
І стане легко
Тоді мені на світі цьому жить
І не страждати…
Не дай же, Боже, й на коротку мить
Такою стати!
НЕТРЕБА
На бе'резі росте нетреба -
І ріст її такий стрімкий:
Вже визрівають колючки
Під лагідним безхмарним небом!
Це ж треба так назвать рослину,
Що аж з Америки прийшла
У наші землі України,
Не маючи ні краплі зла!
Ну, ось така вона - колюча -
Але ж потрібна, як і всі!
Можливо, не така везуча -
Але ж немає меж красі!..
У кожного вона інакша.
І в кожного вона - своя...
А - гірша, краща, якнайкраща -
Так це ще подивитись як...
Не всім судилось яскравіти
Й розбризкувати кольори...
Та всі - ми всі! - природи діти!
У корінь зри...
23.09.25 Хлой
***
Нині нам усім нелегко.
Всім.
В когось - так уже далеко
Дім!..
В когось - поруч, тільки рани
В нім
І звучить, як серця травми,
Грім
Від сусідів-московитів -
Всіх!
І на них, несамовитих,
Гріх
За міста в огні, за смерті,
Кров
Всіх дітей, яких уперто
Знов
Убивають ненаситні
Злі,
Недолюди недобиті -
Москалі.
2.10.24 Дюссельдорф
***
Ні кінця, ані краю війні...
Чорноту не відбілює й сніг...
Хлопці втомлені, падають з ніг...
Та воюють - хто ще' так би зміг?!
12.04.25 Дюссельдорф
НІНОЧЦІ
Ця крихітка, ця крапелька, цей промінь,
Що сяє у майбутнє крізь віки,
Мене сильнішою ще більше робить!
І світ від неї сонячний такий!
Кровиночко моя! В тобі майбутнє
Й минуле наших пращурів усіх!
Твій день появи в світі – незабутній,
Найщасливіший серед свят, утіх.
Ти – наша радість чиста й невтолима,
Ти та – заради кого треба жить,
Веселка і квітнева перша злива,
Що світ переінакшує за мить!
Моя дитинко, ніжне ластів’ятко,
Я вдячна долі, всесвіту – усім,
З тобою кожен будень – справжнє свято,
Ти – нашого життя солодкий гімн!
10.11.20 Харків
***
Ніч з 23-го... Спати не можу...
Так, як два роки тому...
Стукає серце у грудях тривожно -
Передчуває війну...
Господи, змилуйся! Знаю, не буде
Милості нізвідкіля...
Передчуває і небо, і люди -
Скоро здригнеться земля...
Тріснуть шибки у будинках і долі
Тих, хто щаслиий тут був...
Сніг загориться від полум'я болю
В першу ж криваву добу...
Хто з чотирна'дцятого ще не вірив,
Що в Україні війна,
Переконаються в тому, що звірі
Знову напали на нас.
24-те - це кров і прозріння.
Рана наві'ки жива.
Це не забудеться й крізь покоління...
Рік у окопах... І два...
Стільки на небі вже наших героїв...
Стільки в будинках- живцем...
Майже ще діти беруться до зброї
В час вирішальний оцей...
24- те - це підлості віха
З боку сусідів-катів,
Що у смертях бачать радість і втіху -
Ви лиш послухайте їх!
Та в боротьбі за свою Україну
Наші - найкращі сини! -
Зайди-приблуди все рівно загинуть
В жерлі цієї війни.
24.02.24 Дюссельдорф
***
Нічна електричка розрізує темряву ночі,
Як вісточка гарна жахіття війни...
Мов пташка замерзла чекає весни -
Так я перемоги до крику, до розпачу хочу!
14.02.23 Ратінген
***
Нічне повітря прохолодне,
Риплять дерева,
Як звірі лісові голодні -
Лоскочуть нерви...
Мов миші злякані, на небі
Тьмяніють зорі...
Й така у ніжності потреба
Здавила горло...
13.12.25 Дссельдорф
***
Нічні міста осяяні вогнями -
Різдво!
Як страшно все, що трапилося з нами...
Удвох
Нам трохи легше горе пережити,
Ніж тим,
Хто наодинці... Кляті московити,
Як дим
Вповзають і отруюють собою,
Смердять -
Вони не можуть без крадіжок, воєн!
Назад
Дороги їм уже немає,
Бо їх
Дружини, матері - й ті не приймають!..
Як сніг,
Що брудом став і вже не буде білим
В руці...
Якщо й живі, якщо таки й вціліли -
Мерці.
27.12.22 Крефельд
***
Нова гора, немов новий роман
І хто кого полюбить – невідомо:
На небесах розписаний вже план,
Ми – лиш його виконуєм невтомно.
Хоча й хотів би з траси повернуть –
Вона тебе собою підганяє!
Існує лиш одна – у далеч! – путь,
Як і в коханні – іншої немає.
Якщо ти серед траси й зупинивсь,
Чи на чужу лижню ти наїжджаєш,
Ти – там і там! – прямуєш тільки вниз,
І іншого шляху, на жаль, немає…
***
Новини слизькими метровими вужами
вповзають у свідомість
розколюють її навпіл
потім начверть
а згодом на дрібні осколки скла
що нещадно ріжуть тебе зсередини
тисячами гострих уламків
і не дають ні працювати
ні думати
ні спати
можна не слухати новин
але інформаційна пустка нічого не змінить
і результат залишиться той же
ні працювати
ні думати
ні спати...
2.01.23 Ратінген
НОВІ ПОЛЬОТИ
(акровірш)
Попереду у нас ще стільки справ!
А скільки ще
Нових проєктів, планів!
Усе, здається, вже зробив, що знав.
Сьогодні - за'думи спішать незнані!
Енергія душі, думок, стремлінь
Роками рветься до нових польотів,
Горить вогнем, викреслюючи тінь,
І знов підкорює нові,висоти!
Юнацький дух шукає новизну!
Сім днів на тиждень - без кінця і краю.
Таку затіє восени весну!
Оговтається - вже й сніги літають!..
Розгорне і в зимі' свої світи!
Осяє сонцем -
Жовтим донестями!
Експеримент
Ново'ї висоти
Клубком
Успішним здійметься над нами!
Нечуване бажання перемог!
А як іще сповна' себе відчути?!
Що віддаєм,
А що ми беремо?
Собі?.. Чужим?..
Та найріднішим людям?..
Який і в чому сенс для нас самих?..
Неспо'коєм наповнюєм серця
І спокоєм лікуємось від втоми...
Невситна до діянь душа митця,
А все-таки вертається додому...
Сліпуче сонце не засліпить тих,
У кого є
Позиція і віра!
Різкі вітри не б'ють того під дих,
У кого мрія зіркою дозріла!
На світі стільки є стежок, доріг!
Екставагантність,
Неповторність - сила!
Коли ти збувся і коли ти зміг -
Одрощуй знову для польоту крила!
21.11.25 Дюссельдорф
***
Нові слова вивчають внучки:
"Лантана, бугенвілья, олеандр"...
Тримають квіти в ніжних ручках –
Малі такі, а звикли вже до мандр!
... Далеко Україна, Боже...
Палає від фашистського лайна!
Ніхто допомогти не може -
Руснею експортована війна
Була завжди для всіх бідою!
Для орків ціль - загарбати чуже –
Вони віки живуть війною
І вдосталь крові напились уже!
Та все їм мало! Суть звіряча
Людське останнє знищила у них,
Вони такі глухі й незрячі,
А голос розуму - давно затих.
Зомбовані всі супостатом -
Самі зробились стадом баранів.
Відправлені людей вбивати -
Вже викликали в людства світу гнів.
Думки: «Європа не дозволить
Диктатору росії мир спалить!»
Але - не вистачає волі?! -
Фашизм російський - світу - зупинить?!
А наші воїни воюють
За кожен метр священної землі -
Нехай рашисти смерть відчують,
Як ті, що в чорноземах вже, гнилі.
Нахлинула убивць навала.
Смертям своїм самі згубили лік,
Залишилось їх тут немало –
Додому не повернуться довік.
Життя не варті дітовбивці!
В країні нашій горе, біль і щем...
Та ми посієм чорнобривці
Й жита у наш священний чорнозем.
18.06.22 Егіна - Марафонас
НОВОСЕЛИЦЬКІ СОЛОВ’Ї
Новоселицькі солов’ї
Розтривожили душу дитинно,
Оспівали всі дні мої
Погодинно і похвилинно!
Повернули мене у світ,
Де не знала ні крихти болю,
Де стелився дитячий слід
Завгородами, в лузі, в полі…
Новоселицькі соловї
Заливаються зранку дзвінко,
Переповнюючи гаї
Звуком ніжно-тремтким сопілки…
Проникають у душу знов,
Наче спогади днів дитячих…
Ось і травень уже прийшов –
Молода і гаряча вдача!
Шаленіє, як солов’ї
І нуртує, мов кров у жилах!
Оживля бажання мої,
Додає їм наснаги й сили!
Щоб любила – як і колись!
Пролітала огріхи, ями!
Щоб мені підкорялась вись,
Що оспівана солов’ями!
16.05.15 Новоселиця
НОВОСЕЛИЦЯ
Коріння пращурів,
Земля батьків -
Село найкраще є
Серед степів!
Дороги стеляться
У дальній світ,
Та Новоселиця -
Життя політ!
Село найкраще і до нього я
Душею й серцем прикипіла щиро:
Це вулиці мої, моя земля,
Де хочу жити у добрі та мирі!
Хати охайні, квіти і сади,
Вродливі люди, щедрі й працьовиті,
Якщо на день приїдете сюди -
То будете щасливими щомиті!
Село буяє, квітне і росте,
Бо справжнє все, невигадане й суще,
А "завгородами" - безмежний степ,
Як рід наш український, невмирущий!
Коріння пращурів,
Земля батьків -
Село найкраще є
Серед степів!
Дороги стеляться
У дальній світ,
Та Новоселиця -
Життя політ!
17.04.15 Харків