Т

***

Так жалібно кигиче птаха

В калюжі, де дзвенів фонтан,

Чи то від холоду, чи страху

Такий у неї нині стан...

Я теж, як птаха на морозі

У чорній крижаній воді...

Застряла десь напівдорозі

Немислимо страшних подій...

І ні' від кого порятунку

Мені чекати, знаю я...

Вже напилась гіркого трунку

Знесилена душа моя...

Бреду я містом, як на плаху -

Чи ще жива, чи нежива...

Кигиче так щемливо птаха,

Неначе серце розрива...

12.02.23

***

Таке осіннє сонце, як пелюстка,

Торкається до лоба і до щік...

Ще не прийшла пора вітрів, дощів,

Ще листя у гаях шумить - не пустка!

Але вже сум потроху підступає,

Бо відчува душа навалу змін -

Коли настане листопад, то він

Пустелю зробить раптом замість гаю...

Вітри обірвуть і обтрусять листя,

А потім їх холодний дощ приллє -

І стане місиво таке, мов клей -

На колір жовто-сіре та охристе...

Але і це не зіпсує природи -

Вона прекрасна тільки тим, що є!

Нехай холодний дощ періщить, ллє -

Аби лиш в серце не ввійшла негода!

14.09.18

Ордіно

***

Таке слизьке й огидне лицемірство -

Нещирість слів, що медом солодять,

Брехня, що дуже схожа на блюзнірство,

Хоч хвалить в очі завжди всіх підряд!

А поза очі... Господи помилуй -

Не посилай мені таких людей,

Бо руки хочеться відмити з милом

Від їхніх справ, висловлювань, ідей...

Для себе все. Для себе! Лиш для себе!

А інші - це для них матеріал,

Що служить їм для їхньої потреби.

Вони - основа! Інші - лиш загал.

Якщо потрібно - будуть солоденькі,

Улесливо всміхатимуться вам

І називатимуть "моя рідненька" -

Але не можна вірить цим словам.

Бо це тоді, коли ви їм потрібні -

Щоб води всі текли на їхній млин -

Коли ви їм корисні, необхідні,

Коли щось зробите для них, коли...

О, лицемірство, є в тобі потреба

У деяких... Хоча - нащо? Й чому?

Ми так недовго живемо під небом!..

Настане час - всі підемо в пітьму...

Чому ж не жити чесно і відкрито? !

Відведено так мало часу нам!.

Чому ж таке значне - своє - корито,

Що щирості не вистача словам?!

...Я відчуваю фальш не лиш в розмові,

А навіть в тексті, що писали ви:

У кожнім реченні, у кожнім слові

Гніздо зуміло лицемірство звить!

І множиться воно, і виростає,

І переслідує ваш кожен крок -

Нещирості велика чорна зграя,

Що збилась в серці вашім у клубок!..

8.09.18

***

Такий спокійний вітер прохолодний!

Та ні, не прохолодний, а протеплий

Із присмаком надійної свободи -

Що аж у серці від свободи, терпне...

Несеться вітер з краю і до краю,

Торкається душі моєї й серця...

Я вдячна долі за усе, що маю,

Благаю тільки воїнам безсмертя!

21.10.23

***

Такий сусід нам за' що?!

Країна в ранах вся!

А наші хлопці кращі

Ідуть на небеса...

За що страшна ця кара,

Що вічно поруч ми?!

р....  землі крала -

Ми ж падали грудьми...

О, стільки якнайкращих

Вже полягли від бід!

За що' ж нам, Боже, за' що

Цей ........ сусід?!

15.03.23

***

Такий тривожний крик воро'ни

О вранішній порі -

Немов здригнулись сонні крони

Каштанів у дворі...

Це карквння прорвало сіті

Нічного павука,

Й роса з травинок ним же збита -

Мить солодко-гірка...

Ворони крик злетів у простір

Й раптово в ньому згас.. .

А ми повинні жити просто -

Це наш з тобою час...

А миті різні: то пророчі,

То наче з небуття...

Із митей ранку, дня та ночі

Й складається життя…

І скільки їх у нас лишилось,

У кожного своїх?..

То сильних, дужих, то - безсилих?..

Тож не втрачаємо їх!

Хай в'ється кожного стежина

З миттєвостей злиття -

Нанизуєм, як намистини,

На ниточку життя!

Й нехай ця ниточка не рветься.

Ми ще потрібні тут:

І  досвід наш, й гаряче серце

Свою продовжать путь!

9.09.24

Дюссельдорф

***

Такі слова приходять, що аж дивно:

"Фашисти", "нелюди", "параша-раша" -

І їхній ряд сьогодні безупинний,

Бо переповнена страждання чаша...

Бо окупанти кращих слів не варті!

"Садисти",  "вбивці", "покидьки", "нікчеми" -

За все розплата  на низькому старті,

Даремно лізли ви до нас, даремно!

Палили і вбивали ви охоче.

В житті ви бачите одне лиш чорне.

Свобода наша вам сліпила очі?!

Культура - кісткою - посеред горла?!

Вам жити заважали наші діти?!

Тому ви робите із них бездомних?!

Тепер вже пізно -  знищені ви в світі

Серед людей нормальних і притомних.

Ніхто вам не подасть руки віднині,

Бо в крові ваші руки вже по лікті!

Ви прокляті навіки в Україні,

На небі, на землі й у всьому світі!

20.10 2

***

Так холодно на серці, непривітно.

І друзі не розрадять у біді...

Ось-ось настане друге зимне літо,

Де буде лютий в спекотній добі...

Де справедливість, Господи?! За віщо

Нас розпинають нелюди-кати?

За те, що з ними в нас така розбіжність,

Що ми - хто хочеш! - тільки не брати.

27.04.23

***

Твій день народження щороку - на день пізніше!

Така традиція. У нас з тобою.

Хоча народжуються вчасно печальні вірші,

Де змішана розлука із любов'ю...

Де черга довга, як за щастям і за коханням,

Де безліч ко'лій у майбутні долі,

Де по'тяги, мов барабани, всю ніч до ра'ння

Звучать і добавляють в море солі...

Де центр землі - пісок, повітря і наші очі.

І навіть сонце - центр землі, не світу!

І навіть зорі, що безмовні, але пророчі,

Для нас, мов книга щастя, що відкрита!

Де літери, що створені вітрами на дюнах,

Читаються завжди так вільно, легко,

Одне майбутнє - не існує часів минулих!

І по'тяги летять крізь ніч далеко...

26.07.24

***

Твої так щедро яблука в саду

Ще кожну осінь рясно червоніють,

Немов не знають про твою біду

Й навік не здійснені – мої – надії.

Зима накриє землю снігом лиш –

Вже на горищі чути крізь безсоння

Печальний стогін – непотрібних! – лиж,

Їх не займають ні синок, ні доня…

Такі тепер настали наш дні,

Знецінені та збіднені на втіхи,

А проліски – ще в лютому! – твої

Вже розквітають прямо із-під снігу!

Твоя троянда, куплена колись

У дідуся ( «Останній кущик, дітки…»)

Якби ти бачив, як же розрослись

На ній троянди – нікуди подіти!..

Ще плаче соком виноград, який

Ти так любив, як і стару ялину,

І мох в саду такий м»який-м»який,

Немов тебе чекає щохвилинно!..

«Твоя»… «Твоє»… І « твій»… Оце той світ,

Полишений тобою так завчасно!

Так – десять років – і до скону літ,

Моє ти вічне щастя і нещастя…

17.03.16

Харків

***

Театр – це диво,

  чудо,

 дійство,

 спалах,

Це – і крізь сльози –

    світло

 і святковість!

Це, мов кохання,

    що, хоча і спалить,

Та слід залишить

 свій

 обов’язково!

13.04.16

Харків

***

Тебе вспокоюю, що пройде все,

Сама ж у це не вірю ні на йоту,

Бо кожен день нову печаль несе,

Нову тривогу і нову турботу.

Бо кожен день вкорінює любов,

За ніжним словом — ще ніжніше слово.

Бо мало вже побачень і розмов,

Що доля дарувала випадково...

Бо вже несила гримувати сум

У посмішку зневірено-байдужу.

 І я пісні свої тобі несу,

Як зерна, висипаю в руки дужі...

Між нами квітне добре, гине зле.

 Невже таке минається з роками?

Хіба можливо пересидить лет

Нестримних крил, що звалися руками?

***

Те ж море — тільки холодніше 

Вужем торкається до ніг,

Повітря пахне, наче сніг,

І вітер віє все різкіше!

Ще не зима, ще тільки осінь —

Ще літа спомини болять,

Від сонця хмари ще горять,

Хоча все рідше в небі просинь...

Ходжу, всміхаюсь понад силу,

Бо море те ж — і вже не те...

Мітлою вітер підмете   

Доріжку ту, де ми ходили...

І чи впізнаєм через роки  

Цю вулицю, будинок цей?    

Чи не спаде туман з очей?

Паркан не стане зависоким?

Фарбує осінь листя щедро,

В моє волосся накида...

Сьогодні все: пісок, вода  

І я сама — у стилі ретро.

***

Темніє небо щохвилини –

Серпневий вечір достига.

Іздалеку десь пісня лине

І аж у лузі затиха,

Цвіркун під грушею стрекоче,

І жаби квакають в ставку…

А місяць заглядає в очі

І світить у густу траву.

Щоб я не збилася з дороги,

Щоб краще бачила, ніж вдень!

…Цілують роси босі ноги,

І трохи сумно від пісень…

А я ступаю обережно,

Немовби йду по кришталю,

Несу в очах цей світ безмежний,

Який так віддано люблю!

***

Темнішає буквально на очах:

Сірішає і ліс, і став, і шлях -

Це надвечір'я...

Тьмянішають червоні небеса -

Така утаємничена краса

Мого подвір'я!..

Такі дарунки щедрі нам усім

Являє світ у ніжності й красі!

Душа радіє!

О, світе, не карай жорстоко нас:

Прощай нам гіркоту і біль образ -

Залиш надії!..

2 09.23

***

Тендітна жінка, мама двох дітей,

Керує краном, переносить труби...

Працює для держави, для людей,

А ввечері - дітей своїх голубить...

І навіть в снах їй сниться рідний цех

І в тиші ночі - шум і скрегіт ранку...

Робота полонила доостанку,

Але для неї - щастя справжнє це!

Людина праці - варта поклонінь,

Вона відроджує свою державу,

Її рукам - навіки вічні! -  слава

І дяка від майбутніх поколінь.

8.09.17

Нікополь

***

Ти виросла, дитиночко моя,

Щасти тобі на всіх твоїх дорогах!

Тобі душею вистеляю шлях,

Благаю долі щедрої у Бога…

Не віриться, що вже доросла ти!

Для мене – доня, донечка, дитятко…

Свої у тебе всесвіти й світи –

Ходити в них тобі хай буде гладко…

Чи можу ще тобі щось дати я?!

Ти вже така доросла й самостійна…

Моя надіє, радосте моя,

З тобою поруч буду я постійно!

Моя любов – то матері любов,

Вона ніколи в світі не минає,

Вона в душі – основа всіх основ –

І після смерті, мабуть, не вмирає…

24.06.10

Кіпселі – Егіна  

***

Ти доторкнись легенько до руки -   

І я тривоги й сумніви відкину!

Перечитаю всі твої думки   

Й щасливою зостанусь на хвилину!..

Ти доторкнись легенько до руки —

Цілунки пальців, як травневий вітер,

Що завмира на березі ріки,

Щоб не сполохати тендітних квітів!

Ти доторкнись легенько до руки —

І розпачі навіки заніміють,  

Й твоєї ласки сонячні струмки

Моє зболіле серце відігріють...

Ти доторкнись легенько до руки —

Укрий полин солодкими речами,    

Нехай наш біль — колючий і шорсткий

Як шовк зашелестить між нами...

***

Ти знаходиш мене в Полтаві,

Ти знаходиш мене в Євпаторії…

Наші — спільні з тобою — справи

На — незнаній іще — траєкторії!

Адже вдвох — ми з тобою сила,

Не відмовимося від першості!

«Будь рішучим!» — тебе просила.

Ти просив: «Відмовляйся від зверхності!»

Але разом — ми сила справді:

Перевернемо гори й зрівняємо!

Вороги вже будуть не раді,

Ми — удвох! — собі ціну знаємо…

Приплюсуємо наші цілі,

Перемножимо наші можливості,

І — такі пухнасті і білі! —

Наберемось терпіння й терпимості.

Нашим успіхам раді друзі,

Ворогів же усіх — ми пробачимо.

І воздасться нам по заслузі:

Ми оточені будем удачами!

Незалежно від змін погоди —

Успіх справи на всій території.

…Одночасно себе знаходиш ти,

Ти, знайшовши мене в Євпаторії!

23.08.12

Євпаторія

***

Ти, певно, задихаєшся у місті

Без свіжого повітря і... без мене?   

А тут же ранки кришталево чисті,

Сула і оболонь навкруг зелена.

В кущах ожини чорні оченята

Достигло задивилися на трави,

П'янить повітря ніжно-дика м'ята,  

То тут, то там сховавшись у отави.

Моїм думкам тут простору багато:

Сули — підкова, очеретів — хащі,  

За оболонню, ген, біліють хати —  

Ніде у світі не буває краще!

Підступить ніч тихенько із-за лісу —

Мов диво відкривається над нами:

Це в небі хтось підняв уже завісу,

Щоб стали ми спектаклю глядачами.

І місяць — головний актор, а зорі —  

Такі знайомі, вічні мізансцени...

Чумацький шлях розкинувсь на просторі,

Чумацький віз заїхав прямо в клени...

Надійде ранок синьо-променистий -—

 Сула простеле оболонь зелену... ...

А ти там задихаєшся у місті  

Без свіжого повітря і... без мене!

ТІЛЬКИ...

Хочу не ображатись-

Тільки ж бо  не виходить:

Тільки обра'з багато,

Тільки порожні лоти...

Хочу забути кривди -

Тільки вони живучі...

Хочу я ніжність пити -

Тільки слова ядучі...

Хочу  турботи й ласки -

Тільки навколо грубість...

Хочу зірвати маски -

Тільки їх люди люблять...

Хочу війну спинити -

Тільки сама не можу...

Хочу збирати жито -

Тільки не хоче кожен...

Злодіїв би не стало -

Тільки вони безсмертні...

Їх серед нас чимало -

Тільки з життя б їх стерти!

Тільки б вони пощезли!

Зникли безповоротно!

Жити не зможуть чесно -

Краде завжди сволота!

Все їм, бидлоті, мало -

Хоч нагребли до чорта...

Тільки б вони не крали

Хоч у бійців на фронті!

17.09.24

24.02.22

Тільки цифри...

І ні слова!

Тільки цифри.

І ні звука.

Де фундамент?

Де основа?

В кожній цифрі -

Тільки мука...

11.06.23

***

Ті, хто спроможні нас поберегти,

Відходять,

  відлітають,   

   відливають...

Від слова "від" ,  а,  значить - назавжди...

18.04 23

***

Той світ, де ти мене кохав,

Вже тільки в пам’яті існує:

Із ароматів квітів, трав —

І в ньому лиш одна живу я.

Я поливаю квіти ті

Вже не росою, а сльозою,

Бо в цьому, іншому, житті

Я інша, ніж була з тобою…

Ні, це не значить, що не та,

Та все ж не та, яку кохав ти,

Бо ця життєва маєта

З роками змінює, насправді…

Та щастя в тім, що я змогла

В собі плекати і ростити

Не зерна недовіри й зла,

А ті, кохання, трави й квіти!

26.09.04

Євпаторія – Запоріжжя

***

То холодно... То жарко...

Нічого не роблю...

Проходить день на смарку...

Не серджуся... Не злюсь...

Не те, що я спокійна...

Ніяка - ось і все...

Війна оця подвійна

Потрійний біль несе...

І деколи як ступор

Вмикається в мені...

Остання крайня ступінь

В розпро'клятій війні...

А потім розумію,

Я'к хлопцям на нулі...

І знову скаженію

Й розігріваю злість !

З0.01.24

***

Трава така зелена, як у травні,

Хоча останні вересневі дні!..

Думки в душі спливають давні-давні,

І всі такі веселі - не сумні!

Травневі мрії, літні сподівання,

Здійсненність і не здійснених бажань,

Таке легке чутливе хвилювання,

Що переходить вересневу грань...

І ще одна нова життя сторінка

Каштанами осиплеться ось-ось. ..

Прокотиться крізь серце дзвінко - дзвінко

І запитає: в літі все збулось?

Я промовчу, бо все, не все - не знаю...

У долі все непросто, як завжди!

Та кожен раз із травнем оживаю,

І залишаю й спомини біди!

22.09.20

Харків

***

Травнева зустріч – світла радість наша

Крізь плин років...

Життєві долі – майже повні чаші,

Де біль і гнів,

Де сміх і сльози, щастя й негаразди,

І каяття..

Ми бачимось тепер уже не часто –

Таке життя!..

Але усі ці зустрічі травневі

Нам до душі!

Вони лоскочуть спогадами нерви:

Живіть, спішіть!

Життя – одне і іншого – не буде

До скону літ...

Вітри, дощі, дерева, квіти, люди –

Це дивосвіт!

Ідуть роки... Безжалісні – до болю!

А ми – такі ж

Безпомічні у горі і неволі,

Й щодалі – гірш...

Та наша дружба, зміцнена роками –

Дитинства світ,

Що не зника, а житиме між нами

До скону літ!

8.05.16

Новоселиця – Тахтаулове

***

Травню коханий,  дай мені сили,

Хоч ненадо'вго спочинок пошли...

Я вже давно ні про що не просила...

В долю забитий осиновий клин...

В долю не тільки мою - України...

Нечисть московська звіріє щодня:

Стільки людей від ракет їхніх гине -

Тих, хто працюють, навчаються,   сплять...

Тих, хто хотів тільки щастя та миру,

Не зазіхав ні на землі чиїсь,

Ні на чужі унітази, квартири -

Так, як непроханий з півночі гість!

Травню мій любий, дай сили, благаю,

Черствості, може, а чи глухоти...

А соловей так витьохкує в гаю,

Що - що завгодно можна простить!

Тільки не ворога - нелюда-звіра.

Тільки не тих, хто ненавидить світ.

Тих, хто не знає совісті, віри -

Їх вже довіку прощати не слід!

24.05.23

Хезель - Дюссельдорф

***

Трагічний день довік не стане святом.

Хоча й років минуло вже багато.

Та ятрить душу непоправна втрата -

Яке вже в день цей може бути свято?!

І навіть в небі світло-ніжна просинь

Навіює в цей день печалі сльози...

Душа волає, квилить і голосить,

Яку вже, за рахунком, згірклу осінь...

25.08.20

Харків

***

Три вітряки стояли край села,    

 Такі старі, що й хліба не просили,

Розтративши давно останні сили,

Не ждали вже ні вітру, ні тепла.

В них поселились зграї горобців...

На крилах, чорних від дощів і часу,

Ми, дітлахи, катались всі відразу, 

І кожен з вітряків стогнав, скрипів.

Спливло відтоді вже багато літ —

Від вітряків лишився в серці слід,

А на землі і сліду не лишилось...

В печах згоріли дрова з вітряків.

І що тепер мій запізнілий гнів?

І що сльоза, що по щоці скотилась?..

Із книги ДАРУНОК ДОЛІ ( Київ, 1990 )

***

Тривоги, хоч на час якийсь, позаду.

Завершена робота до кінця.

Так працювала, наче я - бригада,

За тиждень просто спала я з лиця!

Але тепер вже опустила руки -

Впустила в себе простір, небеса,

Піднявши очі, глянула на луки:

Яка ж навкруг небачена краса!

О, треба насолоджуватись вчасно!

Бо знов занурюсь в купу різних справ,

І стану відчувати в серці щастя,

Що світ хоча б роботу не забрав...

10.10 23

***

Тривожне небо накрива дорогу,

Чіпляється за явір у гаю...

Не думається ні про що й нічого

Не лізе в час цей в голову мою!

Одне лиш небо! Темне, кучеряве

Від хмар, що схожі на малих ягнят,

Що розбігаються і вліво, й вправо -

І їх докупи не зберу назад!

Стою під небом... Білих хмар отари

Пасуться у небаченій красі!

Так і думки мої, як в небі хмари,

Такі тривожні й неслухняні всі...

31.07.24

***

Три дні весни! Не за календарем -

За співом пташок і за вітром ніжним -

Все більше їх із кожним світлим днем,

Що розморожуються люті вірші...

То білим журавлем в озимині,

То сонця променем в рядку чи слові,

То проліском всміхаються мені,

То вибухнути брунькою готові!

З усім оцим душа  мов ожива...

Спроквола... Стиха... Зовні непомітно...

Але з'являються такі слова,

Що рік були для мене непримітні...

А нині - бачу... Чую у собі...

Вже можу їх повторювати вголос...

Була в такій жорстокій боротьбі,

Що вже душа, здавалось, розкололась!

Та що душа?! Розколотий весь рік!

Розколотий у всіх... Нормальних, звісно.

Бо кожна жінка й кожен чоловік

Страждають, хоч які були би різні...

Приходь же, весно! Принеси тепло

В окопи наших золотих героїв!

Щоб рашки в Україні не було  -

Щоб  не загинув більше жоден воїн!

16.02 23