Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
***
Так важко бачити тебе сумним,
І роздратованим, і невеселим
Під небом темно-сірим, голубим,
Під небом, що веселку щедро стелить…
Не гнівайся, усе мине лихе,
Не переймайся, буде все чудово:
Для тебе стане все таке легке,
Як із любов’ю вимовлене слово!
Відчуєш легкість у своїм крилі
І зрозумієш: треба всіх прощати,
Бо люди, може, зовсім і не злі,
А душі їхні стиснуті в лещатах…
У тебе шлях – як поле до мети,
А в когось – сонцем спечена пустеля.
Не гнівайся на них, перетерпи:
У когось стеля – небо, в когось – стеля…
12.10.10 Харків
***
Таке життя безрадісне - тріщить по швах -
Нас, українців, обхватило туго:
Втрачаємо то родича, то друга -
Фашисти звірствами вселяють біль і страх...
Ми боїмося за своїх дітей, батьків...
За рушники бабусині у хаті...
Страхів у всіх тепер вже забагато,
Та пересилює усі страхи - наш гнів!
26.05.25 Дюссельдорф
***
Таке м'яке і ніжне сонце світить!
Такі квітучі ста'ву береги!
Але війна обплутала пів світу,
Що вже нема ні сили, ні снаги...
Щоночі хлопці із передової
Телефонують: "В нас усе гаразд."
А ми благаємо землі без воєн,
І молимось крізь сльози раз у раз...
7.04.25 Дюссельдорф
***
Так жалібно кигиче птаха
В калюжі, де дзвенів фонтан,
Чи то від холоду, чи страху
Такий у неї нині стан...
Я теж, як птаха на морозі
У чорній крижаній воді...
Застряла десь напівдорозі
Немислимо страшних подій...
І ні' від кого порятунку
Мені чекати, знаю я...
Вже напилась гіркого трунку
Знесилена душа моя...
Бреду я містом, як на плаху -
Чи ще жива, чи нежива...
Кигиче так щемливо птаха,
Неначе серце розрива...
12.02.23 Дюссельдорф
***
Таке осіннє сонце, як пелюстка,
Торкається до лоба і до щік...
Ще не прийшла пора вітрів, дощів,
Ще листя у гаях шумить - не пустка!
Але вже сум потроху підступає,
Бо відчува душа навалу змін -
Коли настане листопад, то він
Пустелю зробить раптом замість гаю...
Вітри обірвуть і обтрусять листя,
А потім їх холодний дощ приллє -
І стане місиво таке, мов клей -
На колір жовто-сіре та охристе...
Але і це не зіпсує природи -
Вона прекрасна тільки тим, що є!
Нехай холодний дощ періщить, ллє -
Аби лиш в серце не ввійшла негода!
14.09.18 Ордіно
***
Таке слизьке й огидне лицемірство -
Нещирість слів, що медом солодять,
Брехня, що дуже схожа на блюзнірство,
Хоч хвалить в очі завжди всіх підряд!
А поза очі... Господи помилуй -
Не посилай мені таких людей,
Бо руки хочеться відмити з милом
Від їхніх справ, висловлювань, ідей...
Для себе все. Для себе! Лиш для себе!
А інші - це для них матеріал,
Що служить їм для їхньої потреби.
Вони - основа! Інші - лиш загал.
Якщо потрібно - будуть солоденькі,
Улесливо всміхатимуться вам
І називатимуть "моя рідненька" -
Але не можна вірить цим словам.
Бо це тоді, коли ви їм потрібні -
Щоб води всі текли на їхній млин -
Коли ви їм корисні, необхідні,
Коли щось зробите для них, коли...
О, лицемірство, є в тобі потреба
У деяких... Хоча - нащо? Й чому?
Ми так недовго живемо під небом!..
Настане час - всі підемо в пітьму...
Чому ж не жити чесно і відкрито? !
Відведено так мало часу нам!.
Чому ж таке значне - своє - корито,
Що щирості не вистача словам?!
...Я відчуваю фальш не лиш в розмові,
А навіть в тексті, що писали ви:
У кожнім реченні, у кожнім слові
Гніздо зуміло лицемірство звить!
І множиться воно, і виростає,
І переслідує ваш кожен крок -
Нещирості велика чорна зграя,
Що збилась в серці вашім у клубок!..
8.09.18
***
Такий весня'ний дощ легкий, тонкий
Торкається гарячого обличчя,
Притискується ніжно до руки -
Ця ніжність після холодів незвична...
А краплі падають униз з небес,
Немов невизрілі малі мачини...
І ніжним вже здається світ увесь,
Хоча на це, немов, нема причини...
23.03.25
***
Такий незнаний
Світлий і доречний
Світ із вікна
Бабусиної печі...
26.01.11 Віта Поштова
***
Такий глибокий і бездонний сніг!
Хатки здаються гніздами у полі,
Він скоро вже засипле нас усіх,
Засипле радощі і наші болі!
Лишиться серед всіх земних утіх
Лиш тільки білий-білий-білий сніг…
19.02.09 Полтава – Миргород
***
Такий пухнастий ніжний перший сніг
Мені на душу і в долоні ліг!
Він виглядає, мов бажання світла...
Він вигляда, як здійснення бажань
Після стількох непевностей, вагань...
І як раптовий подарунок світу!
Все те, чого давно для себе ждеш,
Не має в радості якихось меж -
Наповнює собою все навколо!
І білим зафарбовує печаль,
І білою стає горизонталь,
І вертикаль, квадрат, трикутник, коло!
Сніжинка кожна - це окремий світ!
Народжена відправитись в політ -
Оце і є справжнісіньке життя!
Сніг добивається своєї цілі:
Ворони й чорні лебеді вже білі!
І біле наше світосприйняття!
18.11.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
Такий спокійний вітер прохолодний!
Та ні, не прохолодний, а протеплий
Із присмаком надійної свободи -
Що аж у серці від свободи, терпне...
Несеться вітер з краю і до краю,
Торкається душі моєї й серця...
Я вдячна долі за усе, що маю,
Благаю тільки воїнам безсмертя!
21.10.23
***
Такий сусід нам за' що?!
Країна в ранах вся!
А наші хлопці кращі
Ідуть на небеса...
За що страшна ця кара,
Що вічно поруч ми?!
росія землі крала -
Ми ж падали грудьми...
О, стільки якнайкращих
Вже полягли від бід!
За що' ж нам, Боже, за' що
Цей ........ сусід?!
15.03.23
***
Такий тривожний крик воро'ни
О вранішній порі -
Немов здригнулись сонні крони
Каштанів у дворі...
Це карквння прорвало сіті
Нічного павука,
Й роса з травинок ним же збита -
Мить солодко-гірка...
Ворони крик злетів у простір
Й раптово в ньому згас.. .
А ми повинні жити просто -
Це наш з тобою час...
А миті різні: то пророчі,
То наче з небуття...
Із митей ранку, дня та ночі
Й складається життя…
І скільки їх у нас лишилось,
У кожного своїх?..
То сильних, дужих, то - безсилих?..
Тож не втрачаємо їх!
Хай в'ється кожного стежина
З миттєвостей злиття -
Нанизуєм, як намистини,
На ниточку життя!
Й нехай ця ниточка не рветься.
Ми ще потрібні тут:
І досвід наш, й гаряче серце
Свою продовжать путь!
9.09.24 Дюссельдорф
***
Такий ще молоденький рік новий,
Немов телятко, ледь зіп’явсь на ніжки!
Скрізь ніжний сніг, а тихий вітровій
Притримує хурделицю за віжки.
Зима на диво лагідна, м’яка
Дарує перший день нового року,
Немов чиясь турботлива рука
Оберігає від лихого кроку…
Дерева, небо, хмари, білий сніг
Відлунюють святково в кожнім кроці,
Вони – як обереги для усіх –
На щастя й згоду у новому році!
І віриться у торжество добра,
У здійснення бажань і прагнень давніх,
Яким давно б здійснитися пора,
І віриться, що зникне зло безславно!
І рік новий, як молоде теля,
Подивиться на світ очима ніжно,
І стане ще прекрасніша земля,
А люди – справедливі і безгрішні.
І кожен знайде сили у собі
Всі добрі справи з честю завершити,
І бути завжди чесним в боротьбі,
Щоб гідно на землі цей рік прожити.
1.01.09 Бєлгород
***
Так непомітно підступила осінь,
Розфарбувала різнобарвно ліс,
Незмінними лишились тільки сосни,
Як літа спомин зеленіють скрізь,
Неначе залишають нам надію,
Що літо ще повернеться до нас,
Засмучені серця теплом зігріє
І сонцем випалить туман образ,
І сосни подарують прохолоду,
А стовбури м’які, неначе мох,
Барометром повернуть на погоду,
В якій було так любо нам удвох!
3.01.03 Моршин
***
Так низько над землею темні хмари
На тлі аж фіолетового неба!
... А ти і я – давно уже не пара
І бачитися нам нема потреби.
Навіщо ж знову ти прийшов сьогодні?
За звичкою чи просто «для годиться»?
Психологом я бути вже не згодна –
Ти ж знаєш: я – далеко не синиця...
11.07.09 Пенза – Саранськ
***
Такі слова приходять, що аж дивно:
"Фашисти", "нелюди", "параша-раша" -
І їхній ряд сьогодні безупинний,
Бо переповнена страждання чаша...
Бо окупанти кращих слів не варті!
"Садисти", "вбивці", "покидьки", "нікчеми" -
За все розплата на низькому старті,
Даремно лізли ви до нас, даремно!
Палили і вбивали ви охоче.
В житті ви бачите одне лиш чорне.
Свобода наша вам сліпила очі?!
Культура - кісткою - посеред горла?!
Вам жити заважали наші діти?!
Тому ви робите із них бездомних?!
Тепер вже пізно - знищені ви в світі
Серед людей нормальних і притомних.
Ніхто вам не подасть руки віднині,
Бо в крові ваші руки вже по лікті!
Ви прокляті навіки в Україні,
На небі, на землі й у всьому світі!
20.10 23 Егіна
***
Такі сніги! Така безмірна щедрість
Для всього світу і для нас усіх!
Така безкрайність і така безмежність –
Це все дарує тихий ніжний сніг!
Закриті бур’яни, горби і ями –
Здається, сніг довіку не мине,
І хочеться кохати до безтями
Того, хто любить вже давно мене….
І хочеться цю землю обійняти,
Бо почуття в душі – світліш снігів!
І називать її, на «Ви», як матір,
І загасить в собі навіки гнів!
І хочеться відкритості такої,
Щоб не було й півпогляду оман,
Щоб навіть ці високі сухостої
Не звалися зневажливо «бур’ян»!
У кожного є власний шлях і доля,
І радощі, і прикрощі свої,
Та серед цього снігового поля
Інакше все: шляхи, яри, гаї…
І ми – такі відкриті, безтурботні –
Без тягарів і прикростей образ,
Ми наче оновилися сьогодні –
Цей сніг так щедро обійняв і нас…
В душі – лише натхнення і наснага,
Безмежна радість, чистота снігів,
До всього світу трепетна увага
І справжній рай між білих берегів!
18.01.09 Харків
***
Так на душі несолодко, тривожно…
У серці присмак гіркоти й образ…
Нам сперечатись, донечко, не можна,
Бо надзвичайно сильна кожна з нас!
27.04.10 Ромодан – Лубни
***
Так солодко на серці
Від теплого вспокійливого слова!
...І так тривожать берці,
Що завтра вже в окопі будуть знову...
13.12.25 Дюссельдорф
***
Так холодно на серці, непривітно.
І друзі не розрадять у біді...
Ось-ось настане друге зимне літо,
Де буде лютий в спекотній добі...
Де справедливість, Господи?! За віщо
Нас розпинають нелюди-кати?
За те, що з ними в нас така розбіжність,
Що ми - хто хочеш! - тільки не брати.
27.04.23 Ратінген
***
Танцюють дітки в різнобарвнім колі!
Сміються, позираючи на нас!
Для них усіх благаю щастя-долі
Без кривд, біди, війни і без образ...
О, Боже! Світе! Небо! Хто спроможний
Від горя захистити всіх дітей?!
З убивцями боротись мусить кожен,
І мати сотні планів та ідей!
Бур'ян - це легше. А ось біль - не вирву...
Об'єднуйтесь, народи, влади, ЗМІ -
Бо світ з війною скочується в прірву!
А вбивці не зупиняться самі.
3.09 25 Ратінген - Дюссельдорф
***
Твій голос проникає в мене тихо…
Так тихо, як шепоче павутина…
Так тихо, як зітхає журавлиха
В останню – перед вирієм – хвилину…
Твої долоні пестять ніжно тіло –
І я немов злітаю в піднебесся!
І щастя, наче паросток, несміло
Прокльовується й тягнеться до серця…
6.02.12 Харків
***
Твій день народження щороку - на день пізніше!
Така традиція. У нас з тобою.
Хоча народжуються вчасно печальні вірші,
Де змішана розлука із любов'ю...
Де черга довга, як за щастям і за коханням,
Де безліч ко'лій у майбутні долі,
Де по'тяги, мов барабани, всю ніч до ра'ння
Звучать і добавляють в море солі...
Де центр землі - пісок, повітря і наші очі.
І навіть сонце - центр землі, не світу!
І навіть зорі, що безмовні, але пророчі,
Для нас, мов книга щастя, що відкрита!
Де літери, що створені вітрами на дюнах,
Читаються завжди так вільно, легко,
Одне майбутнє - не існує часів минулих!
І по'тяги летять крізь ніч далеко...
26.07.24 Ратінген
***
Твоє мартіні вилилось у вірші...
А що мої слова? Вони в тобі?
Ми знали дні з тобою значно гірші,
Коли журби – по вінця у добі!
Коли, здавалось, що кохання – лихо,
А не потреба серця і душі,
Коли печаль вповзала тихо-тихо...
І вже здавалось: все! Це край – чужі...
Але життя – воно від нас мудріше:
У келихах – мартіні. Поруч – ти...
Й народжуються знову світлі вірші,
В яких – всього півкроку до мети!
22.04.11 Новоселиця
***
Твої горіхи вже лежать під листям
І мокнуть від грудневого дощу!
А небеса над нами світлі, чисті…
Й шепочеш ти мені: « Не відпущу…»
Не відпускай – як лист останній – гілка
Не хоче відпускати у траву…
Не відпускай, щоб нам не стало гірко…
Не відпускай – з тобою я живу!
І бачу небо, й чую співи птахів,
І відчуваю вітер на щоці!..
З тобою я не знаю більше страху
Й тримаю промінь сонця у руці!..
Не відпускай, як хвиля – берег річки...
Як птахів перелітних – рідний край…
Прив’язуй, як в вінок атласну стрічку –
Не відпускай мене, не відпускай…
З0.12.11 Хмільник
***
Твої слова – це шепіт листя в травні,
Це сяєво зірок на небосхилі!
Якщо, крім слів, такими будуть справи –
Я можу стати трішечки щаслива…
Це «трішечки» – нехай не ображає,
Бо щастя вже давно не розумію…
Я, мов земля, яка без урожаю,
Без цілі, без натхнення і без мрії…
Твій голос пробудив у серці струни,
Які давно-давно вже не дзвеніли,
Розніс у пил такі надійні мури,
Пустивши ніжності проміння-стріли…
15.03.12 Харків
***
Твої так щедро яблука в саду
Ще кожну осінь рясно червоніють,
Немов не знають про твою біду
Й навік не здійснені – мої – надії.
Зима накриє землю снігом лиш –
Вже на горищі чути крізь безсоння
Печальний стогін – непотрібних! – лиж,
Їх не займають ні синок, ні доня…
Такі тепер настали наш дні,
Знецінені та збіднені на втіхи,
А проліски – ще в лютому! – твої
Вже розквітають прямо із-під снігу!
Твоя троянда, куплена колись
У дідуся ( «Останній кущик, дітки…»)
Якби ти бачив, як же розрослись
На ній троянди – нікуди подіти!..
Ще плаче соком виноград, який
Ти так любив, як і стару ялину,
І мох в саду такий м»який-м»який,
Немов тебе чекає щохвилинно!..
«Твоя»… «Твоє»… І « твій»… Оце той світ,
Полишений тобою так завчасно!
Так – десять років – і до скону літ,
Моє ти вічне щастя і нещастя…
17.03.16 Харків
***
Твої троянди пахнуть волошково:
Дитинством, світлом, вітром у саду,
І згадую усе-усе до слова –
Як зачарована, в минуле йду…
Туди, де вуличка і спів синиці,
Твої волошки, усмішка твоя –
У світ, який давно вже тільки сниться,
І де була така щаслива я!
1.09.11 Харків – Львів
ТВОРЧИЙ ДИПТИХ
1
Запалює робота, як вогонь!
Затоплює робота, як вулкан!
Не відчуваєш ніг, очей, долонь,
В душі думок вирує ураган!
Зробити так! Не та, не так! Ось так…
Сьогодні! Нині! Зараз! В мить оцю!
Любити власну справу – добрий знак
Усім, щедріший втричі – знак митцю.
Буяє творчість факелом в мені,
Відблискується іскрами в очах…
Щасливі, безперечно, творчі дні,
Що осявають променями шлях!
11
Коли ж в душі ховаються слова,
Чогось бояться, не виходять в люди,
Я – вже не я, я майже нежива,
Сама не знаю, що зі мною буде!
В собі носити все немає сил,
Бо творчість є, але чомусь німіє,
Мов падає від гострої коси,
Чому ж – ні я, ніхто не розуміє!
А потім щось трапляється в мені,
Чи, може, в світі, всесвіті – не знаю,
Та настають такі шалені дні,
На творчість, працю, щастя урожайні!
31.08.10 Харків
***
Театр – це диво,
чудо,
дійство,
спалах,
Це – і крізь сльози –
світло
і святковість!
Це, мов кохання,
що, хоча і спалить,
Та слід залишить
свій
обов’язково!
13.04.16 Харків
***
Тебе вспокоюю, що пройде все,
Сама ж у це не вірю ні на йоту,
Бо кожен день нову печаль несе,
Нову тривогу і нову турботу.
Бо кожен день вкорінює любов,
За ніжним словом — ще ніжніше слово.
Бо мало вже побачень і розмов,
Що доля дарувала випадково...
Бо вже несила гримувати сум
У посмішку зневірено-байдужу.
І я пісні свої тобі несу,
Як зерна, висипаю в руки дужі...
Між нами квітне добре, гине зле.
Невже таке минається з роками?
Хіба можливо пересидить лет
Нестримних крил, що звалися руками?
***
Те ж море — тільки холодніше
Вужем торкається до ніг,
Повітря пахне, наче сніг,
І вітер віє все різкіше!
Ще не зима, ще тільки осінь —
Ще літа спомини болять,
Від сонця хмари ще горять,
Хоча все рідше в небі просинь...
Ходжу, всміхаюсь понад силу,
Бо море те ж — і вже не те...
Мітлою вітер підмете
Доріжку ту, де ми ходили...
І чи впізнаєм через роки
Цю вулицю, будинок цей?
Чи не спаде туман з очей?
Паркан не стане зависоким?
Фарбує осінь листя щедро,
В моє волосся накида...
Сьогодні все: пісок, вода
І я сама — у стилі ретро.
***
Телефони відімкнула – насолода самоти!
Що?
Не знаю!
Що?
Не чула!
Я без цілі!
Без мети!
Тиша – зліва…
Тиша – справа…
Місяць – сонцем угорі…
Сумувати – марна справа:
Сум – соломою згорів!
Я весела, безтурботна
І щаслива в самоті!
Без комп’ютера, роботи…
Що від мене ти хотів?!
Я віднині недоступна!
Сайт, імейл – оце і все!
Кожен крок новий наступний
Самотою занесе…
3.07.12 Новоселиця
***
Темніє небо щохвилини –
Серпневий вечір достига.
Іздалеку десь пісня лине
І аж у лузі затиха,
Цвіркун під грушею стрекоче,
І жаби квакають в ставку…
А місяць заглядає в очі
І світить у густу траву.
Щоб я не збилася з дороги,
Щоб краще бачила, ніж вдень!
…Цілують роси босі ноги,
І трохи сумно від пісень…
А я ступаю обережно,
Немовби йду по кришталю,
Несу в очах цей світ безмежний,
Який так віддано люблю!
***
Темнішає буквально на очах:
Сірішає і ліс, і став, і шлях -
Це надвечір'я...
Тьмянішають червоні небеса -
Така утаємничена краса
Мого подвір'я!..
Такі дарунки щедрі нам усім
Являє світ у ніжності й красі!
Душа радіє!
О, світе, не карай жорстоко нас:
Прощай нам гіркоту і біль образ -
Залиш надії!..
2 09.23 Ессен - Кетвіг
***
Тендітна жінка, мама двох дітей,
Керує краном, переносить труби...
Працює для держави, для людей,
А ввечері - дітей своїх голубить...
І навіть в снах їй сниться рідний цех
І в тиші ночі - шум і скрегіт ранку...
Робота полонила доостанку,
Але для неї - щастя справжнє це!
Людина праці - варта поклонінь,
Вона відроджує свою державу,
Її рукам - навіки вічні! - слава
І дяка від майбутніх поколінь.
8.09.17 Нікополь
***
Тече тихенько березнева Мжа,
Несе спокійно неглибокі води,
Неначе між століттями межа,
Яку створила матінка-природа.
З обох боків межі – гаї, степи,
Яри, ліси – безмежна Україна!
А березнева Мжа ще тихо спить,
Немов слухняна кóхана дитина…
14.03.07 Зміїв – Харків
***
Ти виросла, дитиночко моя,
Щасти тобі на всіх твоїх дорогах!
Тобі душею вистеляю шлях,
Благаю долі щедрої у Бога…
Не віриться, що вже доросла ти!
Для мене – доня, донечка, дитятко…
Свої у тебе всесвіти й світи –
Ходити в них тобі хай буде гладко…
Чи можу ще тобі щось дати я?!
Ти вже така доросла й самостійна…
Моя надіє, радосте моя,
З тобою поруч буду я постійно!
Моя любов – то матері любов,
Вона ніколи в світі не минає,
Вона в душі – основа всіх основ –
І після смерті, мабуть, не вмирає…
24.06.10 Кіпселі – Егіна
***
Ти в облозі дощів залишився один на один!
І змінилося все: і твої відчуття й часоплин,
І змінився твій голос, вірніше, мовчання твоє,
І у серці твоєму печаль вже гніздо собі в’є…
Дощокраплі у скроні, неначе об дах, стукотять.
І ти хочеш, ні, прагнеш, щоб я повернулась назад,
Але вже всі стежки розмочила підступна вода,
І з солодких – гіркими тобі вже здаються вуста…
Дощовітер зриває з горіха холодні листки…
Часоплин, мовби кладка стара, надзвичайно хисткий.
Хмаронебо насупилось, ніби чоло дощове…
Щось у наших стосунках – не тільки в природі – нове!
Словопогляд і поглядослово твоє у дощі
Так хвилюють мене, що вернутись бажаю мерщій –
Але горда погордість гордує з погордою – я
Крізь облогу дощів шепочу тобі: «Я – не твоя…»
23.10.11 Київ – Харків
***
Ти доторкнись легенько до руки -
І я тривоги й сумніви відкину!
Перечитаю всі твої думки
Й щасливою зостанусь на хвилину!..
Ти доторкнись легенько до руки —
Цілунки пальців, як травневий вітер,
Що завмира на березі ріки,
Щоб не сполохати тендітних квітів!
Ти доторкнись легенько до руки —
І розпачі навіки заніміють,
Й твоєї ласки сонячні струмки
Моє зболіле серце відігріють...
Ти доторкнись легенько до руки —
Укрий полин солодкими речами,
Нехай наш біль — колючий і шорсткий
Як шовк зашелестить між нами...
***
Ти знаходиш мене в Полтаві,
Ти знаходиш мене в Євпаторії…
Наші — спільні з тобою — справи
На — незнаній іще — траєкторії!
Адже вдвох — ми з тобою сила,
Не відмовимося від першості!
«Будь рішучим!» — тебе просила.
Ти просив: «Відмовляйся від зверхності!»
Але разом — ми сила справді:
Перевернемо гори й зрівняємо!
Вороги вже будуть не раді,
Ми — удвох! — собі ціну знаємо…
Приплюсуємо наші цілі,
Перемножимо наші можливості,
І — такі пухнасті і білі! —
Наберемось терпіння й терпимості.
Нашим успіхам раді друзі,
Ворогів же усіх — ми пробачимо.
І воздасться нам по заслузі:
Ми оточені будем удачами!
Незалежно від змін погоди —
Успіх справи на всій території.
…Одночасно себе знаходиш ти,
Ти, знайшовши мене в Євпаторії!
23.08.12 Євпаторія
***
Ти знаходиш мене на Поліссі…
На межі у жовтневих морозів…
Я горобчиком сірим у стрісі
Заховаюсь від сірих прогнозів.
Заховалась би, та – де та стріха?!
Лиш прогнози сіріють вовками…
Стукотять об доріжку горіхи
І стікають під ноги струмками…
Заховалась би, та – чи зумію?!
Слизько так від горіхів опалих
І так легко сполохати мрію
Словом гострим чи словом невдалим…
Що знайшов мене – щиро радію,
Вчинок вартий похвал, безперечно,
Бо так легко згубити надію
У поліських лісах безкінечних!
20.10.11 Житомир – Київ
***
Ти знову снився через всі кордони!
Твій погляд був невпевнений злегка…
Здолати намагався перепони –
Тремтіла ледь знервована рука!
…Я відчуваю, що тобі погано,
Тобі нелегко в серці й на душі.
Буває, що жорстока доля з нами,
Та ти її картати не спіши…
Подумай, може, й сам у чомусь винен,
Чи все зробив, що обіцяв колись?..
Перебери минуле похвилинно –
Тобі була підвладна неба вись…
Чи завжди ти до себе прислухався
Чи слухав тих, хто лестили тобі?!
Шлях до вершини – з чого він складався?
Чи був завжди ти чесним в боротьбі?
Чи відрізняв ти друзів і лже-друзів,
Що зраджували – ще й до тебе! – всіх,
Чи – сам своїй – не зраджував ти Музі?
Чи – сам собі – прощав ти кожен гріх?...
У тебе є віднині часу стільки,
Що перебрати можна все життя!
А час біжить, як рідина у лійку,
То так насичено, то безпуття…
Не переймайся, буде все, як треба.
Надійде крах бездушності й брехні.
І знову з’явиться безхмарне небо,
Що усміхнеться в зболеній пітьмі.
І ти навчишся бачити нещирість,
Не вірити у лестощі рабів.
І возведеш до неба справедливість
Й побореш у собі раптовий гнів…
На чашу терезів не будеш класти –
Не зваживши на серця терезах,
І знову стане повноцінним щастя
І зникне ця невпевненість в очах.
28.12.11 Хмільник
***
Ти не пиши, прошу, мені вже більше.
Ні, не пиши.
І не читай моїх печальних віршів.
Усе облиш...
У нас з тобою болі недотичні.
І не одні.
Шляхи тепер уже не симетричні.
Ми на війні.
Вона такий скажений водорозліл -
Не перейти.
Та й обійти тепер уже не просто -
Нема мети,
Яка б нас знову разом об'єднала,
Хоча б на час!
Приблизила б летовища й вокзали,
А отже - й нас...
Ні, не пиши і не читай - даремно...
Ми - полюси.
Між полюсами холодно і темно...
Нема краси..
Нема довіри, правди, розуміння.
Нема душі.
Нема надії. І нема терпіння.
Все. Не пиши.
10.12.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
Ти ніби й поруч – а тебе нема.
Долоню простягаю – тільки вітер.
А на душі – немов уже зима
Зробила крижаними за ніч квіти...
11.07.09 Пенза – Саранськ
***
Ти, певно, задихаєшся у місті
Без свіжого повітря і... без мене?
А тут же ранки кришталево чисті,
Сула і оболонь навкруг зелена.
В кущах ожини чорні оченята
Достигло задивилися на трави,
П'янить повітря ніжно-дика м'ята,
То тут, то там сховавшись у отави.
Моїм думкам тут простору багато:
Сули — підкова, очеретів — хащі,
За оболонню, ген, біліють хати —
Ніде у світі не буває краще!
Підступить ніч тихенько із-за лісу —
Мов диво відкривається над нами:
Це в небі хтось підняв уже завісу,
Щоб стали ми спектаклю глядачами.
І місяць — головний актор, а зорі —
Такі знайомі, вічні мізансцени...
Чумацький шлях розкинувсь на просторі,
Чумацький віз заїхав прямо в клени...
Надійде ранок синьо-променистий -—
Сула простеле оболонь зелену... ...
А ти там задихаєшся у місті
Без свіжого повітря і... без мене!
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Ти просиш: «Почитай», –
і я тобі читаю,
Як дітям казочки
тихенько перед сном.
Колись (тепер – колись!)
словами і листами
Ми спілкувалися!..
Це так було давно!
А нині – «есемес»...
І електронна пошта,
А пізно ввечері –
холодно-синій скайп...
Але не гріє зір
до болю рідний почерк!
І в серці не звучить:
– Кохана, почитай... –
Тож я тобі читаю знову
тихо вірші,
Мій голос згодом оживає
в пізніх снах...
Часи настали нині,
звісно, що не гірші,
Та ностальгія
за минулим
нароста...
23.03.11 Київ – Харків
***
Ти спалив мої листи
Ще в минулому столітті...
Як засохле клена віття
У вогонь їх кинув ти...
Ти спалив мої слова,
Що думки мої тримали,
Та вогню здавалось мало
Слів моїх - і я жива!
Ти спалив усе, що нас
На землі цій возз'єднало...
Та вогонь той не погас -
І мене ще більше стало.
Хоч папір згорів дотла -
Пам'ять, бачиш, не згоріла...
Ніби фенікс, ожила,
В душу заглядає сміло!
...Все непросто, друже мій...
І вогонь втрачає силу:
Через часу згірклу зливу
Не згорає сила мрій!
28.11.25 Ратінген
* * *
Ти спиш коханий
з іменем моїм
хоч не зі мною
все одно приємно
18.07.07 Партеніт
***
Ти хлопчиком малим тут був давно,
А зараз – повернувся у минуле,
Щоб світ побачить ще раз у вікно,
Яке тебе давним-давно забуло…
На підвіконні вже нема горшків
З калачиками білими, як стіни,
Нема бабусиних рудих котів,
Які так гарно муркотіти вміли…
Нема бабусі стільки довгих літ!
Та голос ніби чується у тиші…
За хатою росте все той же глід
І вітер гілочки його колише…
А на заборі – дуже схожий кіт
На того, із дитинної глибинки…
Я знаю: сумувати вже не слід –
Життя змінило кольори й відтінки.
Але ж над вікнами все та ж різьба,
Яка була, коли ти був хлопчиськом,
Такі ж лелеки в гніздах на стовпах –
І знов дитинство наче поруч, близько!..
Але нема нічому вороття –
Живуть в будинку незнайомі люди
І це вже їхнє – не твоє життя –
Й твоїм воно ніколи вже не буде…
2.07.12 Новоселиц
ТІЛЬКИ...
Хочу не ображатись-
Тільки ж бо не виходить:
Тільки обра'з багато,
Тільки порожні лоти...
Хочу забути кривди -
Тільки вони живучі...
Хочу я ніжність пити -
Тільки слова ядучі...
Хочу турботи й ласки -
Тільки навколо грубість...
Хочу зірвати маски -
Тільки їх люди люблять...
Хочу війну спинити -
Тільки сама не можу...
Хочу збирати жито -
Тільки не хоче кожен...
Злодіїв би не стало -
Тільки вони безсмертні...
Їх серед нас чимало -
Тільки з життя б їх стерти!
Тільки б вони пощезли!
Зникли безповоротно!
Жити не зможуть чесно -
Краде завжди сволота!
Все їм, бидлоті, мало -
Хоч нагребли до чорта...
Тільки б вони не крали
Хоч у бійців на фронті!
17.09.24 Ратінген
***
Тільки цифри...
І ні слова!
Тільки цифри.
І ні звука.
Де фундамент?
Де основа?
В кожній цифрі -
Тільки мука...
11.06.23 Егіна
***
Ті, хто спроможні нас поберегти,
Відходять,
відлітають,
відливають...
Від слова "від", а, значить - назавжди...
18.04 23 Ордіно
***
Тобі сказала: «Боляче без захисту»...
Тобі жалілась – ти мені пробач,
Але – на хвильку! – захотілось затишку
На тлі останніх болей і невдач.
Не переймайся – я вже заспокоїлась.
Я ж сильна – ти говориш раз у раз.
Це просто раптом, як на зло, подвоїлось
У світі зранку болю та образ...
8.02.11 Харків – Київ
***
Тоненька крига. Ні, не крига навіть,
А павутинка – візерунок ночі!
Все березень в саду моєму править,
До амплітудних коливань охочий.
Ще вчора проліски хитало вітром,
Сьогодні квіти – вже зі скла неначе...
То сонця промені дарує світу,
То краплями дощу зненацька плаче!
Під вечір – диво: знову сніг веселий
Кружляє легко й трепетно над світом,
Притрушує садиби і оселі,
І повисає на розквітлих квітах!
І, як не дивно, не приносить суму
(Весна ж-бо все одно сильніша снігу)
Лиш навіває споконвічні думи,
Та падає – лише усім на втіху!
24.03.11 Харків
***
Той світ, де ти мене кохав,
Вже тільки в пам’яті існує:
Із ароматів квітів, трав —
І в ньому лиш одна живу я.
Я поливаю квіти ті
Вже не росою, а сльозою,
Бо в цьому, іншому, житті
Я інша, ніж була з тобою…
Ні, це не значить, що не та,
Та все ж не та, яку кохав ти,
Бо ця життєва маєта
З роками змінює, насправді…
Та щастя в тім, що я змогла
В собі плекати і ростити
Не зерна недовіри й зла,
А ті, кохання, трави й квіти!
26.09.04 Євпаторія – Запоріжжя
***
Торкнутися пучками до бруньок,
Відчувши серцем сік землі в деревах…
Стає вільнішим кожен рух і крок,
Лишається напруги тіло й нерви.
Весна у світі!
Боже мій, весна!
Співає пташка у кущах тернових,
Неначе те, чого ніхто не зна,
Вона озвучує нам знову й знову!
11.03.09 Харків
***
То сніг, то літо...
Мить - і вже нема!
Життя - відкрите!
А тоді - пітьма...
Чому ж бандити -
З рашкостану - всі
Не можуть жити
В правді та красі?!
Чому лякливі
В пащі у страху'?!
Й такі щасливі:
Є в них путін-ху!
І з ним не страшно
Згнити на війні!
...Тому нізащо
Не промовлять:"ні"...
13.05.25 Дюссельдорф - Ратінген
***
То холодно... То жарко...
Нічого не роблю...
Проходить день на смарку...
Не серджуся... Не злюсь...
Не те, що я спокійна...
Ніяка - ось і все...
Війна оця подвійна
Потрійний біль несе...
І деколи як ступор
Вмикається в мені...
Остання крайня ступінь
В розпро'клятій війні...
А потім розумію,
Я'к хлопцям на нулі...
І знову скаженію
Й розігріваю злість !
З0.01.24 Дюссельдорф
***
Трава така зелена, як у травні,
Хоча останні вересневі дні!..
Думки в душі спливають давні-давні,
І всі такі веселі - не сумні!
Травневі мрії, літні сподівання,
Здійсненність і не здійснених бажань,
Таке легке чутливе хвилювання,
Що переходить вересневу грань...
І ще одна нова життя сторінка
Каштанами осиплеться ось-ось. ..
Прокотиться крізь серце дзвінко - дзвінко
І запитає: в літі все збулось?
Я промовчу, бо все, не все - не знаю...
У долі все непросто, як завжди!
Та кожен раз із травнем оживаю,
І залишаю й спомини біди!
22.09.20 Харків
***
Травнева зустріч – світла радість наша
Крізь плин років...
Життєві долі – майже повні чаші,
Де біль і гнів,
Де сміх і сльози, щастя й негаразди,
І каяття..
Ми бачимось тепер уже не часто –
Таке життя!..
Але усі ці зустрічі травневі
Нам до душі!
Вони лоскочуть спогадами нерви:
Живіть, спішіть!
Життя – одне і іншого – не буде
До скону літ...
Вітри, дощі, дерева, квіти, люди –
Це дивосвіт!
Ідуть роки... Безжалісні – до болю!
А ми – такі ж
Безпомічні у горі і неволі,
Й щодалі – гірш...
Та наша дружба, зміцнена роками –
Дитинства світ,
Що не зника, а житиме між нами
До скону літ!
8.05.16 Новоселиця – Тахтаулове
***
Травневий вітер заліта не в трави,
А прямо в душу!
Він свіжий, світлий, рвійний і ласкавий,
Він сльози сушить!
Магічну силу має надзвичайну
На всю округу!
Відкритим серцем всі його стрічаєм,
Як брата, друга…
Вночі і вдень, під вечір і на ранок –
Завжди незвичний!
Лікує навіть застарілі рани,
Зміта сторіччя!
Дарує радість щиру, безпричинну,
І безграничну,
Коли, здається, щастя – за плечима
Й воно – довічне…
16.05.11 Харків
***
Травню коханий, дай мені сили,
Хоч ненадо'вго спочинок пошли...
Я вже давно ні про що не просила...
В долю забитий осиновий клин...
В долю не тільки мою - України...
Нечисть московська звіріє щодня:
Стільки людей від ракет їхніх гине -
Тих, хто працюють, навчаються, сплять...
Тих, хто хотів тільки щастя та миру,
Не зазіхав ні на землі чиїсь,
Ні на чужі унітази, квартири -
Так, як непроханий з півночі гість!
Травню мій любий, дай сили, благаю,
Черствості, може, а чи глухоти...
А соловей так витьохкує в гаю,
Що - що завгодно можна простить!
Тільки не ворога - нелюда-звіра.
Тільки не тих, хто ненавидить світ.
Тих, хто не знає совісті, віри -
Їх вже довіку прощати не слід!
24.05.23 Хьозель - Дюссельдорф
***
Трагічний день довік не стане святом.
Хоча й років минуло вже багато.
Та ятрить душу непоправна втрата -
Яке вже в день цей може бути свято?!
І навіть в небі світло-ніжна просинь
Навіює в цей день печалі сльози...
Душа волає, квилить і голосить,
Яку вже, за рахунком, згірклу осінь...
25.08.20 Харків
***
(сонет)
Три вітряки стояли край села,
Такі старі, що й хліба не просили,
Розтративши давно останні сили,
Не ждали вже ні вітру, ні тепла.
В них поселились зграї горобців...
На крилах, чорних від дощів і часу,
Ми, дітлахи, катались всі відразу,
І кожен з вітряків стогнав, скрипів.
Спливло відтоді вже багато літ —
Від вітряків лишився в серці слід,
А на землі і сліду не лишилось...
В печах згоріли дрова з вітряків.
І що тепер мій запізнілий гнів?
І що сльоза, що по щоці скотилась?..
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 )
***
Тривоги, хоч на час якийсь, позаду.
Завершена робота до кінця.
Так працювала, наче я - бригада,
За тиждень просто спала я з лиця!
Але тепер вже опустила руки -
Впустила в себе простір, небеса,
Піднявши очі, глянула на луки:
Яка ж навкруг небачена краса!
О, треба насолоджуватись вчасно!
Бо знов занурюсь в купу різних справ,
І стану відчувати в серці щастя,
Що світ хоча б роботу не забрав...
10.10 23 Кевелер - Веце
***
Тривожне небо накрива дорогу,
Чіпляється за явір у гаю...
Не думається ні про що й нічого
Не лізе в час цей в голову мою!
Одне лиш небо! Темне, кучеряве
Від хмар, що схожі на малих ягнят,
Що розбігаються і вліво, й вправо -
І їх докупи не зберу назад!
Стою під небом... Білих хмар отари
Пасуться у небаченій красі!
Так і думки мої, як в небі хмари,
Такі тривожні й неслухняні всі...
31.07.24 Дссельдорф
***
Три дні весни! Не за календарем -
За співом пташок і за вітром ніжним -
Все більше їх із кожним світлим днем,
Що розморожуються люті вірші...
То білим журавлем в озимині,
То сонця променем в рядку чи слові,
То проліском всміхаються мені,
То вибухнути брунькою готові!
З усім оцим душа мов ожива...
Спроквола... Стиха... Зовні непомітно...
Але з'являються такі слова,
Що рік були для мене непримітні...
А нині - бачу... Чую у собі...
Вже можу їх повторювати вголос...
Була в такій жорстокій боротьбі,
Що вже душа, здавалось, розкололась!
Та що душа?! Розколотий весь рік!
Розколотий у всіх... Нормальних, звісно.
Бо кожна жінка й кожен чоловік
Страждають, хоч які були би різні...
Приходь же, весно! Принеси тепло
В окопи наших золотих героїв!
Щоб рашки в Україні не було -
Щоб не загинув більше жоден воїн!
16.02 23 Ратінген
***
Три дні відпустки!
Господи, спаси…
Давно вже стільки часу я не мала!
На вранішній траві –
Сльоза роси –
Від зірки, певно, що вночі упала…
27.04.10 Лубни – Київ
***
Три дні мовчиш.
Не скучив?
Чи забув?
Провалля часу глибшає між нами.
Раніш дзвонив три рази на добу
І засипав словами-пелюстками.
А нині – часу на дзвінки нема?
Чи, може, і не часу, а бажання?
В проваллі часу я стою одна –
І сонце вже не сходить на світанні…
Пітьма суцільна світ заволокла
І тиша чорна павутиння в’яже…
Без голосу твого нема тепла –
А скрізь панує тільки сила вража!
10.01.10 Харків
***
Тридцяте... День останній осені...
Душа болить...
Незатишно й на серці. Голосно
Звучить: коли
Час полікує, як обіцяно
Мені давно?!
Чи лікувальний хист утрачено -
І час замовк?!
І зупинився як укопаний
У мить страшну?!
Лишив самотньо-одинокою
Мене одну...
30.11.24 Каїр
***
Тридцяте листопада – день святковий,
Колись душа співала світанково,
А зараз стогін рветься із грудей….
Я друзям наливаю склянки повні…
Тридцяте листопада – день святковий,
Хай пам’ять буде у серцях людей…
Говоримо про безвість і про славу…
Горить вогонь у вогнищі ласкавім,
Та вже мене не зігріва давно…
Тридцяте листопада – вічна дата –
У чорній рамці незабутнє свято,
Що буде серце ранить знов і знов.
30.11.
(Із книги «Щоденник пам’ яті, Харків,»
***
Тримаємось... Завжди триматись треба -
Там, на нулі, герої наші всі.
Щоб знов у нас лунав дитячий сміх -
Вони тримають нашу землю й небо!
2.01.24 Нойбекум - Оєлде
ТРИПТИХ
"Варю іспанцям український борщ..."
(Ніна Супруненко, "Міжнародний фестиваль в Іспанії",
із книги "У лабіринтах болю і розлук", 1995).
І
...А тепер ось і борщ в Німеччині...
І для німців, і для своїх...
Ми по світу жити приречені -
Сльози глушать веселий сміх...
Розпрокля'та війна розкидала
Сім'ї, друзів - по всіх світах!
Всю планету русня загидила,
Бо творилася на смертях.
ІІ
Підлі помисли, злісні заздрощі -
Зазомбовані душі до дна,
Що дісталися їм від пращурів...
Безпросвітна жорстокість одна!
...Ось і стали вже дітовбивцями-
Смерть собою несуть у світи.
Народилися підлоницими
І без віри ви, і без мети.
Україна в вогні нещадному:
Гинуть янголи - цвіт землі!..
І звіріють все більш загарбники
На вогненно-кривавому тлі.
Відступаючи, утікаючи -
Просто так стріляють в дітей!..
Навіть дохнуть вони, не каючись,
Переповнені зомбо-ідей!
...Плаче мати за рідним сином
І ніхто не розрадить її...
Даний Господом він - єдиний! -
І опора, й надія сім'ї...
ІІІ
Проклинає мати росію
І байдужість тих матерів,
Що зробили з хуйла месію -
І до Бога летить цей гнів!..
Україна змете фашистів
Зі своєї землі навік.
Перемога вже наша близько.
Воїн - кожен наш чоловік!
А жінки - берегині роду.
Споконвіку в нас так було
І здолати волю народу
Неспроможне ніяке зло.
Всі прокляття - русні осоружній,
Що воює, гниє в полях.
Слава нашим героям мужнім!
Пам'ять тим, хто лягли в боях...
30.08.22
(Із книги "Лютнева лють1", Харків, 2023р.)
***
Три сонечка моїх, три квіточки, три гілки
Із родового дерева мого!
Три пісеньки моїх із голосом сопілки,
Які запалюють палкий вогонь
Життєвих радощів, вдоволення та втіхи,
І відчуття всесильного добра,
Дарують ніжні переливи щастя й сміху
І стверджують: печалюсь я дарма!
Вони мої такі всесильні обереги!
Вони моя довіра до життя!
І ключові для самовизначення теги:
Віків майбутніх - з нинішнім! - злиття...
28.05.25 Ратінген - Дюссельдорф
ТУТ І ТАМ...
Наче маятник: Харків – Київ,
Київ – Харків. І так – роки.
Ці міста назавжди близькими
Стали з долі легкої руки.
І не знаю, як мені бути:
Батьківщина і там, і тут –
Тут і там – дорогі мені люди,
Там і тут – завжди віддано ждуть.
Київ – Харків... Летить дорога,
Що рядками засипана вся.
Я збираю слова потроху,
Що для мене – живильна роса!
Слово – ранить. Воно й лікує,
Як душа запече вогнем...
І літаю, неначе куля :
Київ – Харків, як ніч за днем...
І не знаю, де буду завтра...
І які віднайду слова…
Харків – Київ і Київ – Харків...
Знову кличе дорога нова!
23.03.11 Київ – Харків
***
Тьмяніє…
Надвечір’я, наче птиця,
Що закрива собою небеса…
Ще хвиля у ставку злегка іскриться,
Ще біля терну крутиться оса…
Ще ніби день…
Але вже наче й вечір…
Така тонка незвідана межа,
Немов рука, яку кладеш на плечі –
Вже наче й рідна,
Але ще – чужа…
27.04.10 Полтава – Миргород
***
Тьотя Ніна, вродлива сусідка,
Так уміла зчиняти узори
З репродукцій, листівок - хоч звідки -
Вишивала і землю, і зорі...
На картинах її - розмаїття
Трав і птиць, колосків і повітря,
Винограду і квітів суцвіття -
Всі принади природного світу!
Дядько Йван, чоловік тьоті Ніни,
Цінував її хист вишивання,
Часто й сам їй приносив картини -
Якщо бачив нову - для зчинання...
...Вже давно їх немає із нами..
Розлетілися діти по світу...
Вже і слово "зчинати" - незнане,
Як і бурти, громак чи повітка...
Світ змінився... Шкода', що на гірше...
Тільки пахнуть ще й трави, і сіно!
Збережу я у пам'яті ві'рша,
Все,
що вишила нам
тьотя Ніна...
11.08.25 Дюссельдорф