***
Раніш казала: " У житті минулім..."
Тепер кажу: " В житті позаминулім..."
Від літаків і гвинтокрилів гулу
Здригається болюче серце чуле...
Країна наша у вогні ворожім.
Вкраїна наша в заздрощах ворожих:
Для них свобода духу - це негоже,
У них життя давно на рабство схоже...
І бісяться від злості та неволі -
Але собі не здобувають волі,
Підвладні всі безликій сірій молі,
Бо їм для щастя і цього доволі!
Напали, мов скажені дикі звірі
На Україну - мають душі звірів!
Отримають за все у повній мірі -
У силу ЗСУ ми щиро вірим!
Ми звільнимо свою країну сили,
Багату, щедру, сонячну, вродливу,
Які б не падали ракетні зливи -
І будем знову радісні й щасливі!
8.08.23
***
Раніш поезії були з Любові!
А нині Лють в мені така бринить:
Рашистів кулею вбивала б, словом,
Щоб щезли путіноїди за мить!
Як бруд землі. Як нелюди жорстокі.
Як дітовбивці. Вбивці матерів.
Щоб в Україні не зробили й кроку -
Щоб їх убив наш справедливий Гнів!
...Забріхана тупа брудна росія,
Яка у ямі вже навік давно,
Створила із диктатора месію
І рабськи їсть із рук його гівно.
А матері - зрікаються солдатів,
Які згнивають, вбиті на полях!
Хіба ж такою може бути мати?!
До пекла їм - один-єдиний шлях!
... Хоча б своїх синів тепер почуйте,
Створіння, що не схожі на людей!
Здихайте, нелюди! Хуйла цілуйте -
Для вас він важливіший за дітей.
22.03.22 Ратінген
РАНКОВЕ ТРІО
Ще ранній-ранній ранок. Соловей,
Що вже проснувся чи не вклався спати,
Бо не добрався до гніздечка-хати –
Поет все слаще, громче и резвей!
Минуты три он соло пел и вдруг,
Пронзая пенье соловья стрелою,
Накатываясь звуковой волною,
Запел дуэтом с соловьем петух!
Здається, ніч відразу ж відійшла –
Заполонив усе травневий ранок:
Яскравий, світлий, сонячний світанок
Убрал остатки темени и зла…
Дуэт звучал победно и легко!
Петух и соловей так органично –
На боці ранку – поборолись з ніччю
Й туману розігнали молоко.
Світанок – наче вибух, феєрверк,
Прозріння світле, гімн самій природі,
Апофеоз відкритості свободі –
Весь негатив навік зів’яв, померк!
…Звучав дует, де півень, соловей
Були на рівних як митці природи,
Несли піснями злагоду та згоду –
И неизвестно, кто из них сильней!..
И вдруг вплелось в мелодию еще
И пенье горлицы, как шум колосьев,
Звучащее обыденно и просто –
Но от него на серце горячо!..
Какое трио! Чисто и светло
Не только в серце, а на всей планете,
Которая полна любовью, светом!
Здається, гарно так ще не було…
А почалося все із солов’я!
А потім – з півня, горлички, зі світу,
Що для людини щедрий і відкритий,
Який прекрасний зблизька і здаля!
Лиш тільки треба слухати його!
І бачити! І відчувати серцем!
И полюбить его, и отогреться,
Неся в своей душе любви огонь.
9.06.18 Егіна –Хлой
РАНКОВА КАВА
(вінок сонетів)
1
В ранкову каву падає сльозина -
А це ж ринкова кава, Боже мій,
Як передвісник всіх денних подій
І в надвечір'я - сонячна?! - стежина...
Сльоза в солодкій каві нерозчинна,
Скотилася у чашку прямо з вій...
Вона непідконтрольна - сій-не сій -
З'являється, знаходячи причину...
І в чашці - відокремлена, не та -
І в ній закладена якась мета
Не з кавового зерня і не з цукру!
Неоднозначно все тепер в житті -
Ось, допиваю каву в самоті
І думу думаю запізньо-мудру...
2
А це ж ранкова кава, Боже мій!
Ще третя ночі... Може, ранувато
Майбутній день при свічці святкувати
І оживляти в віршах стільки мрій?!
Ще рано для ранкової зорі.
Іще півні' - і ті не прокидались!
А я проснулась, хоч і спала мало...
А небо ж зорями пала вгорі!
І що я можу тут, посеред ночі,
Собі, комусь чи світу напророчить
При свічці, що не розганя пітьми?!
Розбуджена словами, що наснились,
Невидимо пов'язана із ними,
П'ю каву мовчки разом зі слізьми...
3
Як передвісник всіх денних подій,
Яскравий промінь перший в піднебессі,
Немов з нічого, в темряві воскресне
І подарує тисячі надій!
Ще сутінки, мов кублища для змій,
Не розчиняються, чогось чекають,
Та небо вже освітлюється скраю
І розгортає дня цього сувій...
Ми ще не знаємо, яким він буде...
І що робитимуть в нім добрі люди...
І що робитимуть в нім люди злі...
Та сподіваємося знов на краще.
І віримо: не може буть інакше
На нашій рідній і святій землі!
4
Із надвечір'я - сонячна?! - стежина
Тихенько крадеться мені навстріч
І наближає тиху темну ніч,
Що вже спроквола тягнеться з-за тину...
Одна на небі зіронька єдина
Уже з'явилась й в очі загляда...
І потемнішала в ставку вода,
І непомітна стигла вже ожина...
Так помиттєво змінюється світ,
Запалюючи бавовня'ний гніт
Цієї, ще незвіданої, ночі...
А ми в очікуванні перемін
У світі не вечірнім, а нічнім,
Чекаємо на відкриття пророчі!
5
Сльоза в солодкій каві нерозчинна,
Як нерозчинний у душі наш біль...
Та що мені розповідать тобі?!
Ти, як і я, вже зболена людина...
У кожного свій біль неумолимий...
Ми з ним у перемир'ї... В боротьбі...
Він тільки стишує у часі біг -
Нещадний, надзвичайний, непростимий...
Ми нерозлучні пожиттєво з ним -
Він зостається з нами молодим
І не зістарюється разом з нами.
Й на мить не залишаємось одні
Ані в буденні, ні святкові дні -
Він ходить з нами нашими стежками...
6
Скотилася у чашку прямо з вій
Мала прозора дощова краплина, ним
Мов з хмари всемогутньої зернини
Й підсолодила вранішній напій!
Відразу ж став солодшим голос твій -
І я тобі простила ті провини,
Які давно простити вже повинна -
І ти мої пробачити зумій...
Дощ накрапав спокійний, негустий,
Наводив водяні, але ж - мости! -
І ми ставали ближчими ще більше...
Мов журавлі, летів краплинок клин,
А краплі - ніби літери були
Із ненаписаних ніким ще віршів...
7
Вона непідконтрольна - сій-не-сій -
Та правда зійде! Зійде неодмінно!
І проросте й розквітне в Україні!
А вороги' - перегниють на гній.
Ти, окупанте, рано не радій,
Що орку вбитому прийшов на зміну -
"Двохсотий" ти уже наполовину,
Ще до початку бойових подій!9
Не буде дива - ти тут і загинеш,
На цих священних землях України
Тебе поглине вікова глибінь.
Москаль, бурят, чуваш татарин, мокша...
Ти не загинеш тут - ти просто здохнеш!
Ти не'людь, вбивця, тінь, мерзота, гній!
8
З'являється, знаходячи причину,
Безмірна радість - світла й осяйна!
І світ собою сповнює до дна -
Приходить давнім прикрощам на зміну.
Крізь попели'ща, згарища, руїни
Настирно пробивається весна
І пісня солов''їна - миру знак -
Благословляє нашу Україну!
А скільки ж воїнів на небесах,
Що прокладали перемоги шлях
До найостаннішої миті, до загину...
ІБезсмертний кожен захисник, солдат -
Чийсь батько, син, коханий, внук чи брат -
Який віддав життя за Батьківщину...
9
І в чашці - відокремлена, не та
Вода, яку я набирала з крана,
А та, яку мені приніс ти рано
З колодязя в саду моїм - свята.
О, скільки жевріла в мені мета
Повернення до саду, до порога,
До вулички, до груші - й мати змогу
Відчути знову, що то - висота!
Побачити всього за кілька кроків
Синицю, дятла, ластівку, сороку -
Усіх у ріднім батьківськім дворі!
І відчувати знов безмежжя світу,
І кожній миті заново радіти,
Як в тій дитинній затишній порі!..
10
І в ній закладена якась мета,
Та я її ніяк не розгадаю
У цій записці, що біліє скраю -
Якийсь у мене незвичайний стан...
Здавалося б, записочка проста
З минулого... Ну, що ж, і так буває!
Ось - прилетіла з поля, ста'ву, гаю -
Узори літер лиш на чверть листа...
Нина Супруненко, [14.12.2025 0:42]
Та я читаю, як роман чи п'єсу
З цікавістю й безмежним інтересом
Який вже раз - й додумую своє...
І кожна літера - мені здається -
Була пророщена з твойого серця
Й тепер в моєму серці також є...
11
Не з кавового зерня і не з цукру
Напі'й роблю для тебе вранці я,
А з того, що дає мені земля -
Я вибираю зелень не пожухлу.
Кору з осики й дуба не потрухлу,
А свіжу, сильну на початку дня,
Я намагаюсь обережно знять
І скласти в металевий синій кухлик.
Туди додам ще цвіт деревію',
Петро'ва батога'в - все, що люблю!
І, звісно, квітів сокиро'к, ромашки!
Ще - звіробою, пижми, липів цвіт -
Щоб ти здоровим був на сотню літ
І на душі щоб не бувало тяжко!..
12
Неоднозначно все тепер в житті -
Такі розбіжності що й не осмислить:
У когось прірви, а у когось висі,
Хтось в роздумах, а дехто в каятті...
Дороги нині і слизькі, й круті
В часи вселкенської печалі й сиути -
І не спинитись, і не поернути.
Бо не існує іншої путі.
Сплановано усе це десь, не нами...
Й не закінчиться днями, місяцями...
Всесильна доля! І всевладний час!
Повинні ми усе це пережити
Нехай не з радістю, але відкрито -
Немає ще життя в нас прозапас...
13
Ось, допиваю каву в самоті...
Вона вже трохи в чашці прохолола,
Бо плавають думки за колом коло,
Немов мачини в маминій куті...
І стільки принесуть ще відкриттів
І спогадів, що товпляться навколо,
І не розтануть в часі вже ніколи,
Хоч проживи ще тисячі життів!..
Холодна кава і гарячі думи...
Розтягується вечір, ніби гума,
І не бажає вилитись у ніч.
Та вже таке глибинне небо темне,
Прикрашене зірками недаремно -
Летить чергова ніч мені навстріч!
14
І думу думаю запізньо-мудру...
Що ж, молодість і мудрість не в ладу...
Тепер ось - мудра - йду собі, бреду...
Та молодою більше вже не буду...
Доро'слішають і мудрі'ють люди.
Обходять ви'рви, деколи - біду...
І безкінечно щастя-долі ждуть,
А ще частіше - ждуть якогось чуда...
Не набридає зроду дивина!
Це те, про що ніхто іще не зна!
Це схоже на чуттєвість, навіть чуйність!
Я теж, як і усі, чекаю див!
Чекати притаманно молодим -
Куди ж тоді моя поділась мудрість?
15
В ранкову каву падає сльозина -
А це ж ранкова кава, Боже мій,
Як передвісник всіх денних подій
І в надвечір'я - сонячна?! - стежина...
Сльоза в солодкій каві нерозчинна,
Скотилася у чашку прямо з вій...
Вона непідконтрольна - сій-не сій -
З'являється, знаходячи причину...
І в чашці - відокремлена, не та -
І в ній закладена якась мета
Не з кавового зерня і не з цукру!
Неоднозначно все тепер в житті -
Ось, допиваю каву в самоті
І думу думаю запізньо-мудру...
29.09.25 Егіна
***
Рашистська нечисть, орки, недолюди,
Які бомблять лікарні та театри –
Світ вам цього ніколи не забуде!
Не думаєте, що там буде завтра?!
Ви згниєте на землях України,
Хоча від вас чорнозем стане гіршим,
Та я бажаю всім вам тут загинуть,
Щоб не було повадно потім іншим...
28.03.22 Дюссельдорф
* * *
Режим життя насичений надмірно –
Дні мчаться так, що доганяють світло,
Але весні радіємо все рівно,
Бо живемо ми раз у цьому світі!..
І проліски бувають лиш у лісі,
( А не в пучечках десь на тротуарах),
І горобці гніздяться краще в стрісі,
До серця легше вибирають пару…
І яр такий рудий лише за містом,
Й трава зелена – значно зеленіша,
Слова наповнюються світлим змістом
Й народжуються легше світлі вірші…
10.03.09 Харків
РИТОРИЧНІ ЗАПИТАННЯ
Пролетіла, прошуміла
Днів і літ юрба гучна
То сміливо, то несміло,
А куди?! Ніхто не зна?..
Під замком часу' закрито?..
Чи сховала все пітьма?...
Повернути б - та, куди там?!
Вже повернення нема?..
Часто згадуємо, звісно,
Те, що відійшло навік:
Шепіт, сміх, зітхання, пісню..
У який звернули бік?..
Так раптово все минуло...
І минуло назавжди?..
Відлетіло?... Чи заснуло?..
Збігло хвилями води?..
Варіантів, наче й безліч,
Та мета нея'сна ця...
Позаскакували в безвість -
Як з мачини-скакунця...
Не зловити? Не зібрати?..
Не вернути вже нія'к?..
Дні були - а стали втрати...
Та весною ж зійде мак?!
Як же хочеться прозріння!
А любові - й поготів!
Чи існує воскресіння
Пережитих нами днів?..
21.12.25 Дюссельдорф
***
Релаксація від війни - праця, праця і ще раз праця!
Та, хіба що, читання книг -
Як рядки побачити вдасться...
...За сльозами.
30.07.24 Дюссельдорф
***
Рипить стара черешня,
Мов стогне уві сні,
Гілки, неначе клешні,
Чіпляються за дні…
За дні, що вже минають…
За ночі, що болять…
У чім гірка вина їх?..
Не вернуться назад!
…Рипить черешня знову
І душі крає нам…
Не допоможе слово,
Бо речення – на злам!..
Усе минає скоро!
І радість… І журба…
Та не вмирає слово
У всесвіту в устах!
9.05.20 Харків
***
Рідкий-ріденький, ніби недосніг,
Із неба тихо лащиться спроквола...
Не пада ні додолу, ні до ніг,
А спритно розчиняється навколо...
Іде собі, як хоче, невпопад,
Лише для себе на якусь утіху!
Такий ось новорічний снігопад,
Не як для січня - начебто для сміху!
Та ми радієм навіть і йому!
Він ненав'язливий, як сповідальний...
Хай розжене дощів сумну пітьму
Й освітлить перед нами обрій дальній!
2.01. 26
Дюссельдорф - Ратінген
РІДНИЙ КРАЙ
Минулого – не забувай,
Воно – твоя першооснова.
Живе у серці рідний край,
Як мамина священна мова.
Рідний край, у якому усе найдорожче у світі:
І повітря, й дороги, і води, й степи, і ставки,
У якому по-справжньому душі добром відігріті,
Наче сяйвом тепла дорогої для серця руки.
Не минай хоч малої можливості знову побачить
Перший шлях, що виводив тебе у далекі світи,
Тих дерев край дороги, що зичили щастя й удачі,
Коли ти, наче птах молодий, поривавсь до мети.
Ми тепер живемо так далеко від рідного краю,
Але є у нас те, що назавжди поріднює нас,
Що підтримує дух, у біді і в добрі зігріває,
І наснагу й любов щедро нам віддає повсякчас.
Минулого – не забувай,
Воно – твоя першооснова.
Живе у серці рідний край,
Як мамина священна мова.
23.01.10 Полтава – Харків
***
Різдво! Морозне сонце сяє,
Дзвенять листочки під ногами,
Небесна голубінь безкрая!
Дзвенить вода між берегами!..
Усі птахи чомусь замовкли.
Не чути гомону чи гулу...
Літають над гілками мовчки,
Немов пісні свої забули.
Та дзвін струмує у повітрі -
Різдвяним дзвоном все залито!
І ми радіємо, як діти,
Забувши про печалі світу...
25.12.25 Дюсссельдорф - Ратінген
***
Різні рі'ки, різні береги...
Навіть вітер різний поміж нами...
Не колючий зовсім, не лихий,
Мовчазний - як з іншої програми...
Не дзвенить, не пахне полином...
Ну, якийсь чужий мені, хоч трісни!
Є - основи всіх моїх основ -
На які впливає нині відстань...
13.11.25 Варшава - Слубіца
***
Різнобарвні відтінки у зелені
В найбагатшого зеленню місяця!
Всі незгоди зими перемелені -
Травень барвами радості світиться!
Ця потужна пора перевтілення -
Запорука оновлення світу.
Місяць травень - і виклик, і зцілення,
І дорога зелена для літа!..
18.05.23 Ратінген
* * *
Різноманітні дзвінки
п’яти телефонів
на моєму робочому столі
раптом зникають
у життєстверджуючому
туркотінні горлички
на ялині
за вікном
31.05.10 Харків
***
Ріка закута в береги нерівні,
Канадські гуси край води пасуться,
Потік стрімкий несеться безупинно!
Сидить на лавочці стара бабуся...
У воду дивиться, як у минуле.
Пригадує, напевне, щось далеке...
Здається здалеку: вона заснула...
Та їй заснути і вночі нелегко...
Життя таке... Щасливе, нещасливе -
Й самій у цьому розібратись складно...
Воно завжди було таке мінливе:
І горя й щастя в нім було багато!
Якби лиш не війна - то все б нічого...
Але вона була, війна проклята!
І сплутала життєві всі дороги,
Й навік забрала чоловіка й брата...
Посіяла в душі криваву тугу,
Яка з роками тільки розросталась,
Й перелилась в страшну гірку недугу:
Щодня оплакувати те, що сталось...
Війна пускала в неї чорні стріли,
Хоча це зовні не було помітно...
А вбивці, непокарані, жиріли,
Пили й плодили знов собі подібних.
20.03.23 Дюссельдорф
***
Ріка закута у каміння берегів…
Руді корови розбрелись на луках…
В посадці глід колючий вже дозрів
І чуються пісень пташиних звуки…
Ні, ще не осінь… Та й не літо вже:
На зламі літа й осені буяння!
Не пахне небо змореним дощем,
Не оголошені вітрів змагання…
Ще тепло й тихо поруч на межі
І світ здається ніжним і великим,
Ще вигрівають цяточки вужі
На пагорбі під деревом осики…
Розкладемоʼ багаття, хай згора
Печаль майбутня, що ось-ось настане…
Не будем дослухатися порад,
Які звучать для нас безперестанно!
Переживем цю пору сам-на-сам…
Переосмислимо миттєвість кожну -
Не віддамо на сумніви й на злам,
Бо повторити будь-що - вже не можна…
16.08.25 Гельзенкірхен - Херне
РІК ВОГНЯНОГО ПІВНЯ
І рік новий – рік Вогняного півня –
Вже закрутив хурделиці щоденні,
І знову ми, веселі та наївні,
В найкращому – що може бути! – певні.
А сніг летить, кружляє ніжно-світло,
Вкриває світ собою білопінно:
Дерева всі, неначе враз розквітли
В усіх містах і селах України!
Немов якась чарівна біла птиця
Забрала наше горе, біль і втому –
І віриться: війна ось-ось скінчиться
Й солдати всі повернуться додому!
І рани заживуть – такі глибокі! –
На тлі всесильному Різдвяних дзвонів,
І буде мир – і в душах, і в окопах –
І не загине більше жоден воїн…
9.01.17 Харків
***
Рік життя в немислимих стражданнях...
Стільки горя, болю і смертей!..
Живемо одним лише чеканням
Перемоги - день, і ніч, і день...
11.03.23 Ратінген
***
Рік Щура до фінішу іде –
Днів, ночей ланцюг не розірвати…
І немає спокою ніде –
Ні в державі, ні в душі, ні в хаті.
Скільки вже у вічність відійшло
Праведників, злодіїв, байдужих…
У повітрі збільшується зло –
Зменшується дум ясних і дужих…
Що за кара, цей Щурячий рік?!
Є за що помститись, видно, людям:
Стільки помилок, гріхів за вік!
Скільки їх – нових і різних – буде?!
Господи, спаси і відведи
Нас від смерті рідних і знайомих!
Захисти від болю та біди –
Дай у світі почуватись вдома…
18.12.20 Харків
***
Річниця смерті мамочки моєї
Сьогодні вже дев’ята... Боже ж мій!
Світ весь – її – присипаний землею,
Над нею ж – то дощі, то вітровій...
Повірити?! Не можна... Зрозуміти?!
Як зрозуміти, що її – нема?!
Квітують на могилі білі квіти,
А там, внизу, лиш холод і пітьма...
Ні сонця, ні промінчика – нічого!
Нема надії вороття назад...
Зав’язані у вузлик всі дороги
І їх уже довік не розв’язать.
Матусю рідна! Мамочко безцінна!
Все – відійшло, спливло і відбулось...
Без Вас я вже не Ніночка, а – Ніна
Й ніколи більше не почую: «Доць...»
Так боляче, і прикро, й непоправно –
Життя без Вас вже, мамочко, іде...
Така вона гірка, життєва правда,
Й від неї не сховаєшся ніде.
22. 04.16 Харків
***
Розтанув сніг, неначе наш приїзд
Був зв’язаний з загальним потеплінням…
І проліски, що продавались скрізь,
Так виглядали, як весни прозріння!
28.12.02 Стрий – Моршин
***
Рожево-коричневий колір
Небес, колись голубих,
Яскравий, аж очі нам коле!
Аж вітер гучний притих...
Не небо - втаємнений космос,
Що збуджує душу до дна
І силу таку нам приносить
Незвідану, нібито в снах!
Дивлюся на нього й несила
Очей відвести хоч на мить!
Я небо з дитинства любила...
Якщо ще і зірка летить!..
Безмежжя віків і галактик...
І крихітна наша Земля -
У всесвіті радості клаптик -
Яку й не побачиш здаля...
12.04.23 Ордіно
***
Розлив води... і смерті... і страждання...
О, скільки рашка принесла нам болю!..
Та знищити нас - марні сподівання,
Бо ми народ, який смакує волю.
12.06.23 Кіпселі
***
Розлука з домом - вище з покарань!..
Розлука з садом - теж на цьому рівні...
О, скільки в світі гіркоти й страждань,
Та ми на щастя сподіваємось все рівно.
... На кого сподіватися тепер,
Якщо коріння сильне й крона - вже не разом?!
Ніколи не забути той четвер,
Коли здригнулась Україна вся відразу!
Підступний ворог танками, вогнем
Нас розбудив лютневого світанку...
Ставав жорстокішим із кожним днем
І знищити хотів нас доостанку!
Фашисти-орки смерті принесли.
Дітей та літніх дико гвалтували -
Настав період варварський і злий...
Убитих поскидали у завали...
А потім у лісах зарили їх,
Жорстоко закатованих цивільних -
Гадали, приховає дощ і сніг
І підлість їхню, й нелюдське свавілля.
Так окупанти мстилися за те,
Що ми - не як вони - раби безмовні,
Що в нас в народу серце золоте,
Вони ж - не люди, просто схожі зовні...
Загарбати прийшли в краї чужі
І збагатитись на людських стражданнях.
Тепер - в життя на крижаній межі
І смерті відчуття - її чекання!
Ви згинете. Пощезнете навік.
Й ніхто вас добрим словом не згадає.
Вам, знищеним, ми вже згубили лік.
Не люди ви - а дика підла зграя.
25.12.22 Дюссельдорф
***
Розрушений будинок край дороги
Без скла, без вікон, навіть без дверей...
В кімнатах вже нікого і нічого -
Нема людей...
Нема давно й нема безповоротно -
Докупи вже будинок не звести...
Стара тополя нидіє напроти -
Скида листи,
Які написані іще весною
Й дописувались влітку й восени...
А нині ось прощаються зі мною,
Як давні сни...
Та хочеться надію на майбутнє
Впіймати і в обтрушених листках,
І в цеглі стін, для когось - незабутніх -
В своїх серцях...
2.11.24 Дюссельдорф
* * *
Розтанули сніги уже і в лісі,
Лиш де-не-де сіріють у ярах…
Завершилась одна із вічних місій:
Людський відбілювать щороку шлях,
Нести з собою відчуття польоту,
Оновлення, освітлення всього,
А потім і розтанути не проти,
Коли весна запалить в нас вогонь!
17.03.09 Київ – Харків
***
Розширюються рамки світу
І «завгороди» вже для нас – Європа.
Ми – виросли. Ми вже давно не діти...
Вже знаємо і горе, і жорстокість.
І захистити нас батьки не в змозі...
І ми їх захистити не зуміли!
Ми – крайні вже – на родовій дорозі,
Але, на щастя, ми не зачерствіли,
Бо «завгороди» наші, ті, найперші,
Не затягнуло забуття туманом!
Я їх увіковічнюю нарешті,
Аби були і на папері з нами!
В душі – навічно! «Завгороди» ж інші,
Де Греція, Монако, Сан Маріно,
В яких нові народжуються вірші
І здійснюються заповітні мрії,
Які не схожі з нашими ні краплі,
В яких все рівно: чи весна, чи осінь,
В яких – лише сміятись, а не плакать,
Бо – найрідніше – викликає сльози ...
Іспанія, Італія – для втіхи.
І Португалія – не для печалі.
Лиш в наших «завгородах» ми зі сміхом
І сльози одночасно витираєм!..
У Франції і в Австрії – привітно,
Угорщина й Словенія – цікаві,
Зате на наших «завгородах» в квітні
Така трава! А восени – отави!..
Для нас і гори, й острови відкриті –
Планету пізнавати ми не проти,
Але тримають нас на цьому світі
Оті, найперші, наші «завгороди»!
1.07.11 Ріміні – Венеція
* * *
Ромашки білі і волошки сині…
Тримаю у руці хмарину білу
І небо – віддаю своїй дитині!
Вона сміється і мені не треба
Вже більш нічого!
Я щаслива, доню,
Коли ти усміхаєшся у щасті,
Коли тримаєш у своїх долонях
Ці квіти і купаєшся у ласці
Моєї безграничної любові.
Для мене ти сама, мов квітка, мила!
Люблю тебе у спорті,
пензлі,
слові
І прагну, щоб завжди була щаслива!
10.03.09 Харків
***
Руді потріскані цеглини,
Платан столітній і кущі,
А між камінням острів глини,
Який розбили вже дощі...
В траві дрозди і чорні, й сірі
Стрибають, нас не боячись,
Немов коти в своїй квартирі,
Не підіймаються увись.
І сонечко у чорних цятках,
Як заворожене теплом,
Тепер у нього все в порядку -
Покінчено з зимовим злом!
Великі крокуси строкаті
Запрошують джмелів хмільних
До себе в квітку, ніби в хату,
І ледь не валяться від них!
Така картина тішить душу,
Допомагає відійти
Від нестабільності й порушень,
А наближатись до мети!
Не мати сумнівів у тому,
Що може щось не так піти,
Що переможе лють і втома
Й не дасть усі звести мости...
19.04.23 Веце - Кевєлаєр
***
Ряба вода, як пір’я в гусеняти!
То синьо-сіра, то немов аж чорна…
Здається там, внизу, всі наші втрати –
І за зиму їх мулом всі загорне!
…А навесні вода така прозора
І в ній багато сонячного світла,
Ховаються на ранок в неї зорі,
Щоб знову на ніч в небесах розквітнуть!
І будуть птахів щебетливі зграї
Вести весняну нескінченну мову,
І ми весною втрат не пригадаєм –
А будемо життю радіти знову!
23.10.11 Київ