***
Раніш поезії були з Любові!
А нині Лють в мені така бринить:
Рашистів кулею вбивала б, словом,
Щоб щезли путіноїди за мить!
Як бруд землі. Як нелюди жорстокі.
Як дітовбивці. Вбивці матерів.
Щоб в Україні не зробили й кроку -
Щоб їх убив наш справедливий Гнів!
...Забріхана тупа брудна росія,
Яка у ямі вже навік давно,
Створила із диктатора месію
І рабськи їсть із рук його гівно.
А матері - зрікаються солдатів,
Які згнивають, вбиті на полях!
Хіба ж такою може бути мати?!
До пекла їм - один-єдиний шлях!
... Хоча б своїх синів тепер почуйте,
Створіння, що не схожі на людей!
Здихайте, нелюди! Хуйла цілуйте -
Для вас він важливіший за дітей.
22.03.22
Ратінген
РАНКОВЕ ТРІО
Ще ранній-ранній ранок. Соловей,
Що вже проснувся чи не вклався спати,
Бо не добрався до гніздечка-хати –
Поет все слаще, громче и резвей!
Минуты три он соло пел и вдруг,
Пронзая пенье соловья стрелою,
Накатываясь звуковой волною,
Запел дуэтом с соловьем петух!
Здається, ніч відразу ж відійшла –
Заполонив усе травневий ранок:
Яскравий, світлий, сонячний світанок
Убрал остатки темени и зла…
Дуэт звучал победно и легко!
Петух и соловей так органично –
На боці ранку – поборолись з ніччю
Й туману розігнали молоко.
Світанок – наче вибух, феєрверк,
Прозріння світле, гімн самій природі,
Апофеоз відкритості свободі –
Весь негатив навік зів’яв, померк!
…Звучав дует, де півень, соловей
Були на рівних як митці природи,
Несли піснями злагоду та згоду –
И неизвестно, кто из них сильней!..
И вдруг вплелось в мелодию еще
И пенье горлицы, как шум колосьев,
Звучащее обыденно и просто –
Но от него на серце горячо!..
Какое трио! Чисто и светло
Не только в серце, а на всей планете,
Которая полна любовью, светом!
Здається, гарно так ще не було…
А почалося все із солов’я!
А потім – з півня, горлички, зі світу,
Що для людини щедрий і відкритий,
Який прекрасний зблизька і здаля!
Лиш тільки треба слухати його!
І бачити! І відчувати серцем!
И полюбить его, и отогреться,
Неся в своей душе любви огонь.
9.06.18
Егіна –Хлой
***
Рашистська нечисть, орки, недолюди,
Які бомблять лікарні та театри –
Світ вам цього ніколи не забуде!
Не думаєте, що там буде завтра?!
Ви згниєте на землях України,
Хоча від вас чорнозем стане гіршим,
Та я бажаю всім вам тут загинуть,
Щоб не було повадно потім іншим...
28.03.22
***
Рипить стара черешня,
Мов стогне уві сні,
Гілки, неначе клешні,
Чіпляються за дні…
За дні, що вже минають…
За ночі, що болять…
У чім гірка вина їх?..
Не вернуться назад!
…Рипить черешня знову
І душі крає нам…
Не допоможе слово,
Бо речення – на злам!..
Усе минає скоро!
І радість… І журба…
Та не вмирає слово
У всесвіту в устах!
9.05.20
Харків
***
Різнобарвні відтінки у зелені
В найбагатшого зеленню місяця!
Всі незгоди зими перемелені -
Травень барвами радості світиться!
Ця потужна пора перевтілення -
Запорука оновлення світу.
Місяць травень - і виклик, і зцілення,
І дорога зелена для літа!..
18.05.23
***
Ріка закута в береги нерівні,
Канадські гуси край води пасуться,
Потік стрімкий несеться безупинно!
Сидить на лавочці стара бабуся...
У воду дивиться, як у минуле.
Пригадує, напевне, щось далеке...
Здається здалеку: вона заснула...
Та їй заснути і вночі нелегко...
Життя таке... Щасливе, нещасливе -
Й самій у цьому розібратись складно...
Воно завжди було таке мінливе:
І горя й щастя в нім було багато!
Якби лиш не війна - то все б нічого...
Але вона була, війна проклята!
І сплутала життєві всі дороги,
Й навік забрала чоловіка й брата...
Посіяла в душі криваву тугу,
Яка з роками тільки розросталась,
Й перелилась в страшну гірку недугу:
Щодня оплакувати те, що сталось...
Війна пускала в неї чорні стріли,
Хоча це зовні не було помітно...
А вбивці, непокарані, жиріли,
Пили й плодили знов собі подібних.
20.03.23
РІК ВОГНЯНОГО ПІВНЯ
І рік новий – рік Вогняного півня –
Вже закрутив хурделиці щоденні,
І знову ми, веселі та наївні,
В найкращому – що може бути! – певні.
А сніг летить, кружляє ніжно-світло,
Вкриває світ собою білопінно:
Дерева всі, неначе враз розквітли
В усіх містах і селах України!
Немов якась чарівна біла птиця
Забрала наше горе, біль і втому –
І віриться: війна ось-ось скінчиться
Й солдати всі повернуться додому!
І рани заживуть – такі глибокі! –
На тлі всесильному Різдвяних дзвонів,
І буде мир – і в душах, і в окопах –
І не загине більше жоден воїн…
9.01.17
Харків
***
Рік життя в немислимих стражданнях...
Стільки горя, болю і смертей!..
Живемо одним лише чеканням
Перемоги - день, і ніч, і день...
11.03.23
***
Рік Щура до фінішу іде –
Днів, ночей ланцюг не розірвати…
І немає спокою ніде –
Ні в державі, ні в душі, ні в хаті.
Скільки вже у вічність відійшло
Праведників, злодіїв, байдужих…
У повітрі збільшується зло –
Зменшується дум ясних і дужих…
Що за кара, цей Щурячий рік?!
Є за що помститись, видно, людям:
Стільки помилок, гріхів за вік!
Скільки їх – нових і різних – буде?!
Господи, спаси і відведи
Нас від смерті рідних і знайомих!
Захисти від болю та біди –
Дай у світі почуватись вдома…
18.12.20
Харків
***
Річниця смерті мамочки моєї
Сьогодні вже дев’ята... Боже ж мій!
Світ весь – її – присипаний землею,
Над нею ж – то дощі, то вітровій...
Повірити?! Не можна... Зрозуміти?!
Як зрозуміти, що її – нема?!
Квітують на могилі білі квіти,
А там, внизу, лиш холод і пітьма...
Ні сонця, ні промінчика – нічого!
Нема надії вороття назад...
Зав’язані у вузлик всі дороги
І їх уже довік не розв’язать.
Матусю рідна! Мамочко безцінна!
Все – відійшло, спливло і відбулось...
Без Вас я вже не Ніночка, а – Ніна
Й ніколи більше не почую: «Доць...»
Так боляче, і прикро, й непоправно –
Життя без Вас вже, мамочко, іде...
Така вона гірка, життєва правда,
Й від неї не сховаєшся ніде.
22. 04.16
Харків
***
Рожево-коричневий колір
Небес, колись голубих,
Яскравий, аж очі нам коле!
Аж вітер гучний притих...
Не небо - втаємнений космос,
Що збуджує душу до дна
І силу таку нам приносить
Незвідану, нібито в снах!
Дивлюся на нього й несила
Очей відвести хоч на мить!
Я небо з дитинства любила...
Якщо ще і зірка летить!..
Безмежжя віків і галактик...
І крихітна наша Земля -
У всесвіті радості клаптик -
Яку й не побачиш здаля...
12.04.23
***
Розлив води... і смерті... і страждання...
О, скільки ра@ка принесла нам болю!..
Та знищити нас - марні сподівання,
Бо ми народ, який смакує волю.
12.06.23
***
Розлука з домом - вище з покарань!..
Розлука з садом - теж на цьому рівні...
О, скільки в світі гіркоти й страждань,
Та ми на щастя сподіваємось все рівно.
... На кого сподіватися тепер,
Якщо коріння сильне й крона - вже не разом?!
Ніколи не забути той четвер,
Коли здригнулась Україна вся відразу!
Підступний ворог танками, вогнем
Нас розбудив лютневого світанку...
Ставав жорстокішим із кожним днем
І знищити хотів нас доостанку!
Фашисти-орки смерті принесли.
Дітей та літніх дико гвалтували -
Настав період варварський і злий...
Убитих поскидали у завали...
А потім у лісах зарили їх,
Жорстоко закатованих цивільних -
Гадали, приховає дощ і сніг
І підлість їхню, й нелюдське свавілля.
Так окупанти мстилися за те,
Що ми - не як вони - раби безмовні,
Що в нас в народу серце золоте,
Вони ж - не люди, просто схожі зовні...
Загарбати прийшли в краї чужі
І збагатитись на людських стражданнях.
Тепер - в життя на крижаній межі
І смерті відчуття - її чекання!
Ви згинете. Пощезнете навік.
Й ніхто вас добрим словом не згадає.
Вам, знищеним, ми вже згубили лік.
Не люди ви - а дика підла зграя.
25.12.22
***
Розрушений будинок край дороги
Без скла, без вікон, навіть без дверей...
В кімнатах вже нікого і нічого -
Нема людей...
Нема давно й нема безповоротно -
Докупи вже будинок не звести...
Стара тополя нидіє напроти -
Скида листи,
Які написані іще весною
Й дописувались влітку й восени...
А нині ось прощаються зі мною,
Як давні сни...
Та хочеться надію на майбутнє
Впіймати і в обтрушених листках,
І в цеглі стін, для когось - незабутніх -
В своїх серцях...
2.11.24
Дюссельдорф
***
Руді потріскані цеглини,
Платан столітній і кущі,
А між камінням острів глини,
Який розбили вже дощі...
В траві дрозди і чорні, й сірі
Стрибають, нас не боячись,
Немов коти в своїй квартирі,
Не підіймаються увись.
І сонечко у чорних цятках,
Як заворожене теплом,
Тепер у нього все в порядку -
Покінчено з зимовим злом!
Великі крокуси строкаті
Запрошують джмелів хмільних
До себе в квітку, ніби в хату,
І ледь не валяться від них!
Така картина тішить душу,
Допомагає відійти
Від нестабільності й порушень,
А наближатись до мети!
Не мати сумнівів у тому,
Що може щось не так піти,
Що переможе лють і втома
Й не дасть усі звести мости...
19.04.23