Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
***
Я бенгальський вогонь,
Але в світі нема сірника.
12.02.11 Київ – Харків
ЯБЛУКОПАД
Падають яблука вдень і вночі –
Серпень знак оклику ставить щомиті!
Яблуко гупає – літо кричить!
Двері у вересень майже відкриті…
Спека шалена, але на душі
Вітер зриває, мов яблука, спокій…
Серце благає: постій, не спіши!
Яблука падають – визріли строки…
І зорепад, як і яблукопад,
І незупинний, і невідворотний!
Час не вертає ніколи назад,
Хоч – ми з тобою – були б і не проти…
19.08.17 Харків
***
Я більше не скажу тобі нічого.
Що говорити? Ти до слів глухий.
І я тобі прощаю, як гріхи,
Твої вагання і свої тривоги.
Я більше не скажу тобі нічого!
Якщо ти сам всього не зрозумів,
То що підкаже мій раптовий гнів,
Хоч в ньому більше доброго, ніж злого?!
Я все зробила для твого прозріння —
На більше вже нема ні сил, ні вміння!
Не переважить чашу терезів...
Тебе лишаю сам на сам зі світом,
Із пуп'янком, що, може, стане квітом
І річкою, що вийшла з берегів!
(Із книги "Дарунок долі", Київ,1990 р.)
***
Я буду ще писати про траву,
Про квіти, роси та кохані руки,
Коли війну оцю переживу
Й для України закінчаться муки.
І виздихають окупанти всі
Й перегниють у наших чорноземах -
Тоді мої поезії в красі
І ніжності - засяють достеменно!
23.12.22
***
Я вдячна долі.
В цей пекельний час?!
Коли не воля -
А суцільний сказ
Світ весь обплутав
Мотузками бід,
І морок скрути
Прикриває слід
Земних героїв
В чистих небесах...
А я без зброї
Свій долаю шлях:
І зброя інша,
І не ті літа...
Добро, хоч вірші,
Бо ж і я не та...
12.01.24
***
Я вдячна долі за усе, що нині маю.
Лиш про закінчення війни, що смерть несе,
Я долю віддано прошу, молю, благаю!
Це - все.
3.06.23 Острів Егіна, Хлой
***
Я вже люблю це місто, як не дивно...
Бо думала: любити більше неспроможна
Чужі міста в країнах жодних,
Крім України...
Але душа сама собі перечить...
Вона бува, як той окраєць зачерствіла,
То як пшенична паска, біла,
То давить плечі...
І все ж любов просочується знову
Крізь болі, негаразди і печалі чорні -
Душа стає як місяць, повна,
Бо це - основа!
17.10.24 Ратінген
***
Я думала, народ наш моноліт,
Але у ньому є і гниди, й черви,
Що не прозріли й через стільки бід!
На них не вистачає злості й нервів...
Вони убивць народу все ще ждуть
І моляться попам, москва'м і кре'млям!
Вони раби І жити б їм не тут -
Не оскверняти цю священну землю...
2.05.23 Дюсельдорф
***
Я знову поруч.
Ти цього не знаєш.
Не можеш знати.
А я мовчу.
Не хочу я тобі
Примножувати втрати…
15.08.10 Віта Поштова
***
Я знову розправлю крила,
Я буду летіти й пливти!
Всіх предків правічна сила
Зведе переправи й мости!
Я вершником степом вечірнім
Скакатиму в обр1й небес!
Назустріч яскравим сузір'ям,
Де стільки дитячих чудес!
Я буду хоробра і мужня,
Бо стільки вже горя було...
І сила всіх предків потужна
Освітить і душу, й чоло.
І мирна свята Україна
Синів та онуків своїх
Докупи в єдину родину
Збере для роботи й утіх.
Правічне освятиться знову
В правічних лісах і степах –
І зміцнить правічну основу.
І виведе знову на шлях.
7.12.23 Дуйсбург – Ессен
***
Я зчитую у тебе у очах
Усі думки твої таємні!
Напевно, ти відчув би справжній жах
І був шокований, напевно б,
Якби ти знав, що зчитую усе,
Немов субтитри на екрані!
…Та ти троянди знов мені несеш,
Стираючи між нами грані!
І я вдихаю ніжний аромат.
І забуваю всі тривоги,
І знову повертаюся назад…
І дякую – за тебе! – Богу…
27.08.11 Харків
***
Я ізольована від тебе пів життя,
Що помістилось в місяці останнім…
Не розриває нас ні каяття,
Ні сумніви болючі на світанні.
Все – бездоганно! Просто доля знов
Нас випробовує на силу й міцність,
Розрушивши основи всіх основ,
Звеличуючи заздрість, навіть підлість.
Щоденна амплітуда коливань
Нас тільки зміцнює – я свято вірю!
А досвід, мудрість і запаси знань
Помножені на віру і довіру.
Життя – вирує! Кава на столі
Вже вичахла під тишу розуміння,
В ній розчинились болі і жалі,
Наверх спливло – таке легке! – терпіння…
9.09.10 Харків
***
Яка земля!
Яка краса усюди!
Є – лиш гармонія!
Ні краплі – зла!
…Якби цю землю не псували люди –
Вона б неперевершена була!
17.03.09 Київ – Харків
***
Яка неповторима й неповторна
Цієї ночі трепетна краса!
І вітер, хоч не сильний, та моторний,
Роздмухує зірчасті небеса!..
Зірки різноманітні і несхожі:
Ті - жевріють, а ці - вогнем горять!..
Здається, й горе розтопити можуть,
Щоб в нього не вертатися назад...
19.10.25 Херне - Дуйсбург
***
Яка розкішна на шляху лисиця!
Втискаю гальма і мотор глушу.
Вона стоїть і зовсім не боїться,
Неначе з нею я давно дружу!
З одного боку – ліс густий стіною,
А з іншого – до небокраю степ.
Лисичко, ти не стій отак зі мною!
Ти молода, ти, мабуть, ще ростеш...
Ти ще не знаєш, що людина – ворог,
Ти не повинна довіряти їй!
Тікай негайно лісом далі, вгору!
Ніколи, в очі дивлячись, не стій...
22.04.11 Новоселиця
***
Яка тонка межа
між сподіванням
і миттю здійснення
твоїх бажань
24.02.10 Харків – Київ
***
Якби бажання українців
могли б здійснитися миттєво
то з країни негайно щезли б
злодії на крові'
зрадники по кро'ві
та прокляті окупанти
земля б очистилася
від людського сміття
та нелюдів
зітхнула би з полегшенням
ніби знявши
коросту підлості та зради
ненависті
й нелюдського
нічим не оправданого
садизму окупантів
25.09 24 Ратінген
***
Якби найвищі справедливі сили,
Немов бур'ян, безжалісно скосили
Усіх, хто прагне виснаження роду
У цій війні - вкраїнського народу...
1.10.23
***
Якби не сни, то де б зустрілася з тобою?!
Якби не пам’ять – де тебе знайти?!
Я обійшла всі землі і світи
І подружилась з болем та журбою!
Тебе нема ні в лісі, ні в долині,
Дощі розмили всі свої сліди…
Я зрозуміла, що тебе віднині,
Крім пам’яті, - ніде вже не знайти…
((Із книги "Дарунок долі", 1990 р.)
***
Якби я пішла із життя раніше -
То пішла б щасливою...
Звісно, були б недописані вірші,
Та кому від цього було би гірше?..
Ні мені, ні людям, ні навіть віршам.
...Треба жити крізь війну, біль і вірші
З трикратною силою...
13.06.23 Ратінген
***
Як боляче мені, що ці красоти
Одна я бачу, а тебе — нема!
Ти там, далеко, в неземних висотах,
А в мене на душі густа пітьма...
Як вірити у те, що ти — не з нами?!
Душа згорає й замерзає кров!
Яка небесна чи земна програма
Так спрацювала, щоби ти пішов?!
У чому завинила перед світом,
Що так моя душа тепер болить?...
У чому завинили наші діти ―
Такого батька втратити за мить?!
Як боляче! Як гірко! Безпросвітно...
Зозуля не для нас уже кує...
Така печаль глибока несусвітна
Мене катує й жити не дає...
13.06.12 Аяс Константінос — Кардіца
***
Я для тебе то м’яка трава,
То гірка пекуча кропива.
Ти для мене то води ковток,
То останній у безодню крок…
25.03.04 Харків
***
Я’к було в нас
в мирний час казково!
Війна лишила
спокою й утіх...
Навіть на світанку -
вечорово
Й не звучить
в дворах дитячий сміх...
Перемога -
найсвітліше слово,
Що єднає
українців всіх.
Нині це -
всього першооснова
Й для душі
безцінний оберіг!
18.03.23 Ратінген
***
Як в лапах скаженіючого звіра,
Розірваний на небі хмар сувій...
Із листям відлетіла і довіра,
До чого - невідомо і самій -
В часи такі нема печалі міри...
26.11. 25 Дюссельдорф
***
Як гарно після клопотів, тривог,
Після стількох розгніваних дощів
Лишитися урешті-решт удвох
І смакувати солодощі слів!
Не рахувати боязко годин,
Без остраху стрічати день новий
І навіть невблаганний часу плин
Сприймати, наче вітер польовий!
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Як дивно: після снігу перший дощ пішов!
Година ночі – він не затихає!
Останній сніг знесилено зітхає,
Зника, як звук старечих підошов…
15.02.09 Харків
***
Як доля розкида' на полюси!
На протилежні...
Вже різне в нас і відчуття краси...
Ми не залежні
Один від одного й навік чужі -
Не як раніше...
І замість ніжності - слова-ножі,
А то й ще гірше....
Орієнтири й цілі вже не ті -
Не співпадають...
Ось як буває, часом, у житті!
Ось, як буває...
І де те розуміння, що було
Колись між нами?
Яке його здолало горе-зло
Між берегами?..
27.02.23 Дюссельдорф
***
Яке життя було завжди щасливе!
Дитинство, юність, дружба і кохання!..
Усе досяжне і - все-все можливе!
Упевненість, і віра, й сподівання!
Збувались мрії. До душі робота.
Перед очима й в серці Україна.
Щоденна праця, зустрічі, турботи -
Жили цікаво, радісно, активно.
...Рік чотирна'дцятий ввірвався підло
Ножем у спину, газом у легені,
-
Й гіркий для нас почався часу відлік...
І спокій висипа'всь піском із жмені...
Навала чорна наповзла в країну.
Свої зомбовані чужих не кращі.
А хлопці наші бились до загину,
Та лізти вороги з боліт і хащі!
Повзуть у наші землі, як гадюччя,
Забрехані й забрьохані фашисти.
Це "руzкій мір" з його "багополуччям"
Спішить поїсти із чужої миски...
Будь прокляті в усьому світі війни,
Що все людське вбивають, палять, глушать!
...Минуло десять років неспокійних -
А "Плине кача" розриває душу...
29.03.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
Яке приємне відчуття польоту!
Я так давно у снах вже не літала...
А тут відкрилися такі висоти,
Що де там ночі – і життя замало!
15.03.11 Віта Поштова
***
Яке різноманітне, різнолике
Життя навколо – радуйся, твори!
Світ – безкінечно щедрий і великий
Лиш тільки – ти його боготвори!
14.04.10 Харків – Київ
***
Яке чудове відчуття свободи!
Яка приємна сонячна весна!
В душі моїй – і злагода, і згода,
І невідомо, що таке вина…
Літаю з вітром, з хмаркою, з бджолою,
П’ю свіжість ранку, як п’янке вино!
Не пам’ятаю, як це – бути злою,
Не бачити повітря за вікном!
Живу і насолоджуюсь щомиті:
Не ниє серце й не болить душа,
І знову я весела і відкрита,
Ніщо мені тепер не заважа!
Таке високе відчуття польоту!
Така морська бездумна глибина!
У ній втопила всі свої турботи,
Зі мною – лиш весна,
весна,
весна!
14.04.10 Харків – Київ
* * *
Як змінюється темпо-ритм життя!
Як змінюються погляди на речі!
За щось все більше давить каяття,
Якісь провини звалюю на плечі…
Не можу, щоб загинуло живе –
Весь час саджаю, сію, поливаю…
В житті пізнати хочу щось нове –
У подорожі знову вирушаю.
За ці останні роки, навіть дні,
Я трохи інша, ніж була раніше:
Європа стала рідною мені,
Відкритішими стали навіть вірші.
…На Егіні живу, душа співа –
Лимони поливаю, апельсини,
А в Україні, певно, вже жнива…
Сьогодні ж подзвоню, спитаю в сина.
Затока Саронічна в островах,
Їх всі відвідать – і життя замало!
А оспівати їх красу в словах
Я навіть намагатися не стала!
…Поїду скоро і залишу сад,
Зірву в дорогу кілька апельсинів
І в Україну повернусь назад,
І обійму і донечку, і сина.
А згодом повертатимуться в сни
І Егіна, і острови в затоці,
І восьминіг, що десь зненацька зник,
І їжаки морські на кожнім кроці.
Вода прозора – видно все до дна:
На каменях колючі кульки чорні…
Егейське море… Я стою одна…
Снують маленькі крабики моторні…
На ранок ніби чую моря спів,
В затоці бачу острови, пороми
І зрозумію: знову час назрів
В далекі мандри вирушати з дому!
16.05.09 Софія – Луковіт
***
Який вночі пухнастий випав сніг!
Сюрпризом білим зранку став для всіх –
Неначе березень вернувся в грудень.
Замовкли і синиці, й горобці,
Мов розгубились в білім світі цім
І птахи навіть, а не те, що люди!
Ще вчора по-весняному вітри
Злітали на кущі в саду згори,
Немов бруньки для розквіту будили!
Сьогодні ж налітає звідусіль
Не теплий вітер – справжня заметіль
Кружляє, витанцьовує щосили!
Ось так і наші теплі почуття
Враз розбиває сумнів, каяття,
Яке так важко згодом подолати.
А брунька почуттів – уже в снігах,
Заметений між нами битий шлях
І недовіра вже стоїть на чатах…
14.03.10 Харів
***
Який же світ безпомічний і хворий
якщо не може знешкодити
одного хворого
що загрожує
всьому світу
і вбиває
заради хворих амбітних цілей
все живе на планеті
19.09.23 Дюссельдорф
***
Який червоний вже достиглий глід
На тлі найпершого у грудні снігу!
Читається між яблунями слід
Стрибків ворон, сорочиного бігу…
Вже сад не родить – він старий-старий,
Та де-не-де в гілках ще пломеніють
Замерзлі яблука й не падають згори –
Мов яблуні ще відродитись мріють…
Хоча навряд що вернеться назад –
Час не верта минуле і за гроші…
Чи є рука, що оживить цей сад?
Чи є душа, яка цього захоче?..
Старі дерева… Зламані гілки,
Які не падають, бо вгрузли в землю…
Не стовбур – світ увесь такий шорсткий,
Що в серці якось холодно і щемно…
Хоча – яка краса довкола є:
І глід червоний пломеніє всюди,
І перший сніг на сонці виграє –
Змінилися від нього птиці, люди!
Шипшина рожевіє там і тут,
Останній деревій ще не зруділий,
І заєць перший розробля маршрут
На полотні дороги чисто-білім!
Але думки снують усі невлад…
Непрошена сльоза туманить очі…
Бо де рука, що оживить цей сад?..
І де душа, яка цього захоче?!
2.12.18 Харків
***
Які ж бо спритні молоді вужі!
З клубка тугого раптом – в різні боки:
Одні – в гніздо сховалися мерщій,
А інші – шелестять за кілька кроків.
Яскраво-жовті сонечка малі
В них на голівках сяють так святково!
Снують вужі у квітні на землі,
То там, то тут зринаючи раптово!
Як дні дитинства в пам’яті – вужі!
Ось, наче поруч, ось – уже далеко...
Ми – для дитинства – вже чужі, чужі,
Хоча повірити у це нелегко...
21.04.11 Новоселиця
***
Які засніжені ялини! Я в раю…
Я ліс оцей давно люблю і впізнаю.
Сосну без гілки, зліва горобину,
Заховану в снігах вузьку стежину,
І навіть дятла на березі стук дзвінкий,
Твоє сумне зітхання і тепло руки…
22.02.09 Київ
***
Які сини та доньки полягли
За нашу волю!
І меле й меле часу вічний млин -
І все по колу...
22.02.23 Ратінген
***
Які там на зиму у нас прогнози?
Душею б розтопила всі морози,
Щоб нашим воїнам не холодно було!
Я вщент би знищила ненависть люту,
Яку росія принесла всім людям,
Посіявши у світі звірства, підлість, зло!..
Я від фашистів людство б захистила -
Але не маю я такої сили:
Я просто жінка, як і наші всі жінки...
Кричу від розпачу, а то німію -
Ракети окупантів нищать мрії,
Які буяли в наших душах, мов сади!
Не всім були вдоволені безмежно,
Але були ми вільні й незалежні -
Тепер в лещатах катувань, вогню...
Ми захищаємо свою країну,
Боротися готові безупинно,
Із ворогом виходимо на прю.
Ми не пробачимо їм смерті наші...
Душа, немов страждань бездонна чаша
Із-за рашистстких нелюдів-катів.
Ми відвоюємо всі землі скоро,
Які фашисти вкрили болем, горем -
І їх настигне справедливий гнів!
15.12.22 Дюссельдорф
***
Як зупинить лавину смерті?!
Між "є" й "нема" - всі грані стерті!
Із кожним днем все важче й важче:
Ідуть на небеса найкращі...
24.01.23 Ратінген
***
Яке сьогодні сонце ніжне -
Весна!
Але в душі моїй розбіжність...
Вона
Не дозволяє насолоді
Злетіть...
На серці - при такій погоді! -
Лиш тінь...
Війна проклята затінила
Красу,
Вже біль такий нести несила -
Несу...
13.02.23 Дюссельдорф
***
Який москва лишить у світі слід?
На жаль - від бід до бід.
Від бід до бід...
Країна-терорист
Мордує світ
Вже протягом не тільки літ -
Століть!
Від них загроза, як лавина, йде!
І спо'кою від них
Нема ніде!
Але земля під ними вже гуде -
Смерть їх шукає:
- Де ви?
Де ви?
Де?!
16.07.22 Дюссельдорф
***
Який червоний вже достиглий глід
На тлі найпершого у грудні снігу!
Читається між яблунями слід
Стрибків ворон, сорочиного бігу…
Вже сад не родить – він старий-старий,
Та де-не-де в гілках ще пломеніють
Замерзлі яблука й не падають згори –
Мов яблуні ще відродитись мріють…
Хоча навряд що вернеться назад –
Час не верта минуле і за гроші…
Чи є рука, що оживить цей сад?
Чи є душа, яка цього захоче?..
Старі дерева… Зламані гілки,
Які не падають, бо вгрузли в землю…
Не стовбур – світ увесь такий шорсткий,
Що в серці якось холодно і щемно…
Хоча – яка краса довкола є:
І глід червоний пломеніє всюди,
І перший сніг на сонці виграє –
Змінилися від нього птиці, люди!
Шипшина рожевіє там і тут,
Останній деревій ще не зруділий,
І заєць перший розробля маршрут
На полотні дороги чисто-білім!
Але думки снують усі невлад…
Непрошена сльоза туманить очі…
Бо де рука, що оживить цей сад?..
І де душа, яка цього захоче?!
2.12.18 Харків
***
Які сини та доньки полягли
За нашу волю!
І меле й меле часу вічний млин -
І все по колу...
22.02.23 Ратінген
***
Які сніги!
Які ж сніги глибокі!
Пребілі!
Препухнасті!
Прелегкі!
Біліші, ніж голубка чи сорока!
Такі ж моторні!
І такі ж прудкі!
Зима – така красуня цього року –
Такої вже давненько не було!
Нема без снігу подиху і кроку -
Засніжене і місто, і село!
У білому вбранні жалі, печалі…
Здається, вже не буде їх повік!
Від снігу видно, як удень, ночами!
І радощам ми загубили лік!
Нова сніжинка кожна – мов дарунок!
Для серця втіха!
Втіха для очей!
Нема нерівностей, огріхів, лунок –
Як заново родився світ оцей!
Усім – на долю щедру!
І – щасливу!
На біле сприйняття всього, що є,
Бо час такий завжди у нас мінливий
І має бачення – на все! – своє…
Та нині – радість!
Ось вона, біліє!
Лежить усюди!
Сиплеться з небес!
Неначе довгождана біла мрія
Заполонила білий світ увесь!
28.01.19 Харків
***
Які там на зиму у нас прогнози?
Душею б розтопила всі морози,
Щоб нашим воїнам не холодно було!
Я вщент би знищила ненависть люту,
Яку росія принесла всім людям,
Посіявши у світі звірства, підлість, зло!..
Я від фашистів людство б захистила -
Але не маю я такої сили:
Я просто жінка, як і наші всі жінки...
Кричу від розпачу, а то німію -
Ракети окупантів нищать мрії,
Які буяли в наших душах, мов сади!
Не всім були вдоволені безмежно,
Але були ми вільні й незалежні -
Тепер в лещатах катувань, вогню...
Ми захищаємо свою країну,
Боротися готові безупинно,
Із ворогом виходимо на прю.
Ми не пробачимо їм смерті наші...
Душа, немов страждань бездонна чаша
Із-за рашистстких нелюдів-катів.
Ми відвоюємо всі землі скоро,
Які фашисти вкрили болем, горем -
І їх настигне справедливий гнів!
15.12.22 Дюссельдорф
***
Як мишенята, сіре листя
Врізнобіч із-під ніг стриба!
Після дощу повітря чисте...
Зітха вві сні стара верба...
На небі хмари-цуценята
Не бавляться, бо сонні вже...
А осінь відчуває втрати,
Хоч почалась вона лише...
Хоч ще попереду і жовтень,
І листопад, і падолист...
І ще причин для суму жодних,
Вони появляться колись...
А зараз - дощ і сонце теплі,
І лагідна трава м'яка,
І квітнуть квіти, як у серпні,
Та вже печаль така гірка!..
Передчуває серце втрати,
Оплакує минулі дні...
Занадто горя в нас багато...
Багато гинуть у борні...
Так хочеться вже, щоб дороги
Зійшлися, врешті-решт, в одну -
Дорогу сили й перемоги! -
І розтрощили б цю війну.
9.11.22 Дюссельдорф
***
Як можна витримати цю красу?!
Цвіте бузок, шипшина і каштани!
Цвітуть фіалки, алліум, тюльпани!
Вони заряд такий у світ несуть!
...А нелюди несуть заряд смертей.
Жорстокість і бездушність - їхня сутність,
А сприйняття краси й добра - відсутні,
Тому й вбивають з легкістю дітей...
13.05.23 Ратінген
***
Як не дивно
але тут
на острові
де ти наче відрізаний від усього світу
саме за кількістю
телефонних дзвінків
на які ти не можеш відповісти
відчуваєш
зв’язок зі світом
і свою необхідність
там
вдома
7.06.12 острів Егіна
***
Як не повірити пересторогам?!
Як повернути часові' дороги?..
Ніколи ми не будем, як раніше...
Лютує лютий і лютують вірші!
6.02.23 Ратінген
***
Я під’їжджаю аж під вечір
До Галицького перехрестя...
Сльоза скотилась недоречно –
Я не сумую, слово честі!
Що за минулим cумувати?
Його не вернемо все рівно...
Безповоротні часу втрати,
То що ж колоти пам’ять гнівом?
Ні гнів, ні жаль не допоможуть
Вернути ті часи минулі,
Коли ми чули день свій кожний
Пророкування від зозулі...
Вона щоранку прилітала
На грушу-дичку біля клуні...
І спогадів таких чимало
Полишили нам дні минулі...
Ми пронесли дитячу дружбу
Через розлуки й негаразди.
Вона нам добру служить службу
Й не зраджувала нас ні разу!
...Як острів часу в наших душах,
Незмінно-світло-веселкова,
Підтримує дитяча дружба,
Мов батьківське вагоме слово.
14.12.11 Львів
***
Як розуміти безсоння?
Кара чи нагорода?
Солодко спить наша доня –
Я вартувати згодна…
Гучно загавкав собака,
В квітах цвіркун, як вдома –
Всі втаєммичені знаки
Добре мені відомі.
Зойкнула птаха раптово –
Може, їй щось наснилось?..
Донька зітхнула – і знову
В мене з’явились сили!
Серцем її захистити
Навіть від сну лихого,
Сонцем для неї світити,
Долю молити в Бога…
17.07.11 Київ – Віта Поштова
***
Як серце все витримує - не знаю...
Наповнення від краю і до краю
Стражданнями війни.
Перевернувся світ і все минуле,
Немов на час якийсь в мені заснуло -
Та вже задовгі сни...
А дійсність - зі смертями найсильніших,
Найкращих, сміливіших, наймужніших...
Прокляття ворогам!
- Не залишайтесь мовчки на узбіччі -
Благаю небо, землю, потойбіччя
Про допомогу нам!
Ми на своїй землі. Ми в обороні.
Тримаємо на захист роду зброю.
В серцях у нас любов.
Хай залишаються живі герої!
Нехай у світі більш не буде воєн!
Благаю знов і знов.
5.04.23 Дюссельдорф
***
Як там, в окопах, хлопцям нашим
В такі нестримні снігопади…
Дісталась долі повна чаша:
І захищати, й воювати…
І все – нелегко. Все – непросто.
Все переплутано безмірно:
Від болю, зради, бруду, злості –
І до спасіння України.
1.03.18 Харків
***
Як тепло й світло
В спогадах моїх!
Ніколи в світі
Не забути їх!
Чи дощ, чи хмари,
А чи сонце й сніг -
Природа чари
Навіва на всіх.
Снує в повітрі
То печаль, то сміх -
За колом коло -
Сум серед утіх!
...Та суму нині
Не знайти - печаль:
Війна в країні,
Горе, біль і жаль!
Кацапи сунуть -
Ліку їм нема.
Вже не до суму -
Чорнота й пітьма.
Ідуть по трупах
москалів своїх,
Лягають руба
На кривавий сніг.
І знову пруться -
Розуму нема!
Хай задихнуться,
Падають сторчма!
Хай згине кожен,
Підлі дикуни.
Ми переможем!
І згниють - вони.
11 01.23 Ратінген - Дюссельдорф
***
Як хочеться писати про весну
Посеред серпня, не лічити років!
Та нині – біль! – усе моє єство…
І світ – із болю весь! – такий широкий…
І не перепливти, і не пройти –
Немає весел і немає броду,
Бо ні бажання більше, ні мети –
І маслом вниз і роки, й бутерброди…
21.08.19 Харків – Київ
***
Як хочеться писати про кохання,
А не про ці, непевності, часи,
Коли планета корчиться в стражданнях
Й не помогає вже «іже єси…»
Священники хворіють, прихожани
І президенти, й навіть лікарі!
Що нині коїться у світі з нами,
Завихреними в цій коронній грі?!
Ми – матері. Вже з нами – будь що буде…
Та, світе щедрий, збережи дітей!
Ми, звісно що, нікчемні грішні люди…
Не відведи від діточок очей!
Вони до бід у світі непричетні:
Не крали, не дурили свій народ –
Вони не заслужили в тебе смерті,
Даруй краплини від своїх щедрот!..
8.04.20 Харків
***
Як хочеться поїхати в село!
Самотність більш самотньою зробити...
Забути, що вирує в світі зло,
Із горобцями й совами дружити...
Як і раніш, стрічати їжака
Під виноградом біля перелазу,
Де яблуня стара така струнка,
Мов вітер не ламав її ні разу...
І туркотіння горличок вбирать
У душу - запасатись на майбутнє,
Й дрібнички помічати всі підряд,
Бо всі вони важливі й незабутні!
Дивитись то на небо, то на степ...
Лягти в траву в коханих завгородах,
Обходитись без будь-яких потреб
І почуватись часткою природи...
13.05.23 Ратінен
***
Як швидко плинуть хмари
У піднебессі -
Такі космічні чари
В душі воскресли...
Мов бачу завгороди,
І рівний обрій -
Такі дари природи!
Й мені так добре...
Солончаки світліють -
Іще не сиві...
Лошатком скачуть мрії -
Такі щасливі!
Лелека біля ставу
Повільно ходить -
В своїх лелечих справах -
У завгородах.
І вітер тут же, поряд -
Жива істота!
Він перший завжди в спорі -
Й ніхто не проти...
Бо серед степу вітер -
Це місце сили!
Я просто бачу хмари...
І я щаслива!
13.03.23 Ратінген
***
Я на вершині днів своїх стою...
Хай буде все, як хочеш ти того!
Тобі душі багатство віддаю,
Бажаючи від тебе одного:
Щасливим будь!
Щасливим будь, прошу...
Щасливим будь —
Щаслива буду я!
Я, як гріхи, всі болі відпущу —
Я зараз щедра, як сама земля!
...В моєму серці біль твій —
Наче мій,
Твоя сльоза завжди мене пече...
Ти сумніватися в мені не смій —
І розраховуй на моє плече,
Як на своє... І руки хай мої
Тобі добро і спокій принесуть,
Пісні тобі хай шлють всі солов'ї,
Зозулі років довгих накують!..
Хай буде все, як хочеш ти того!
Я з радістю віддам тобі життя
До найостаннішого дня мого,
До хвильки до останньої буття!
Я на вершині днів своїх стою.
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Я не знаю, чого ти хочеш.
Я не знаю, що хочу я...
Розпанахані ночі в клоччя.
І безсоння - від "а" до "я"...
Всі страждання та безнадії
Обгорнули мене кільцем,
І радію - мов, не радію...
В серці ниє постійний щем.. .
Розумію: не тільки в мене...
Весь народ у стані війни...
Вся земля у вогні шаленім
І розстріляні мирні сни...
Розучилися в щасті жити,
Бо яке ж то воно в війну?!
Платим долі потрійне мито,
Що із тиші, тепла та сну...
Все навиворіт...Справа вліво...
З ніг на голову... Шкереберть...
Спокій наш то горить, то тліє...
Не згорає лиш сука-смерть...
18.11.23 Дюссельдорф
***
Я під’їжджаю аж під вечір
До Галицького перехрестя...
Сльоза скотилась недоречно –
Я не сумую, слово честі!
Що за минулим cумувати?
Його не вернемо все рівно...
Безповоротні часу втрати,
То що ж колоти пам’ять гнівом?
Ні гнів, ні жаль не допоможуть
Вернути ті часи минулі,
Коли ми чули день свій кожний
Пророкування від зозулі...
Вона щоранку прилітала
На грушу-дичку біля клуні...
І спогадів таких чимало
Полишили нам дні минулі...
Ми пронесли дитячу дружбу
Через розлуки й негаразди.
Вона нам добру служить службу
Й не зраджувала нас ні разу!
...Як острів часу в наших душах,
Незмінно-світло-веселкова,
Підтримує дитяча дружба,
Мов батьківське вагоме слово.
14.12.11 Львів
***
Я планую одне, а життя заплановує інше –
І летять давні плани мої шкереберть!
Замість прози осінньої пишуться лагідні вірші
І злітають зі мною в гучну коловерть!
...Я далеко від вас... Ви далево від мене – дорога
Понесла мене в інші далекі краї,
Але серцю моєму близькі, як раніше, тривоги
Ваші – друзі сердечні і ніжні мої...
Листопад ще яскравий і він утішає щоденно
Кольорами і листя, і неба, й землі!
І на серці у мене від цього ще більше пісенно,
Мов настала весна на осінньому тлі!
...Та тривоги мої не подіти ніде – сьогодення
Випробовує всіх нас на міцність душі...
За останні роки почастішали враз одкровення,
Бо робити добро нині кожен спішить.
Так, життя нелегке і для нас, і в цілому для людства,
Але це зараз мало залежить від нас.
...Я за рідних і друзів щоденно від серця молюся,
Щоби їх захистив цей локдаунський час!..
9.11.21 Дюссельдор
***
Я почувалась впертою,
Та впала з-під ніг земля!
…Очі твої – мов дзеркало! –
В них віддзеркалююсь я…
2.02.21
Краматорськ
***
Я прошу вже його: «Не треба!
В мене більше немає сил!» —
Але море — знову про тебе! —
Хоч проси його, не проси...
Я благаю його: «Ну досить!
Дай спочити кілька хвилин!» —
Але хвилі мені доносять
Голос твій із морських глибин...
Запливаю далеко в море,
Щоб забуть тебе хоч на мить!
Та воно — все мені на горе! —
Лиш про тебе шумить, шумить...
Підкоряюсь незнаній силі,
Віддаюся в руки її –
І нагадують теплі хвилі
Теплі-теплі губи твої...
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Яри глибокі, сосни на горбах,
Залізняка криниця край дороги...
Як у минуле стелиться мій шлях,
Мов у історію ступають ноги...
Місця Хмельницького, Залізняка,
Церкви, монастирі, ліси, поляни,
Дорога – то рівнинна, то стрімка,
То ми – над лісом, то ліси – над нами!
Так близько до землі і до небес,
Ми – то в проваллях, то на хвилях часу,
Мов світ минулий заново воскрес
Й заполонив собою всіх відразу!
5.01.11 Суботів – Кам’янка
***
Я тут жила!
Тепер вже це історія...
Жила без зла.
Та давня траєкторія
Мене спасла
Від розпачу безкрайнього...
Дала тепла, -
Хоч трішечки й печального...
Бували дні -
Сльозами болю змочені...
Валилась з ніг -
Всі радості прострочені...
Іду... Дивлюсь -
Очима - із минулого...
З усім мирюсь -
Нічого не обнулено!
18.10.25 Дюссельдорф
Я - УКРАЇНКА
Я українка.
Предків кров в мені
Видзвонює весняними струмками.
Я українка до останніх днів
І вчинками своїми
і думками…
Я — українка.
В цьому — суть моя.
В душі — сади, солончаки, дороги,
Лелеки, дятли, жайвори в полях
—
І не дівається з душі нічого!
Люблю безмежно свій коханий край,
Звеличую його в своєму слові,
Та зверхності в мені ти не шукай —
Світ вартий — весь! — безмежної любові.
В усіх країнах є своя краса,
Своя культура в кожного народу,
Немов на житі — вранішня роса,
Чи соняшники
в мами
на городі…
Я українка.
Предків кров в мені
Видзвонює весняними струмками.
Я українка до останніх днів
І вчинками своїми
і думками…
***
Я хочу підбадьорити тебе,
Та як зробити це – сама не знаю…
Поглянь, це небо ясно-голубе!
Дивись, яка хмаринка зліва скраю!
Глянь, на обочині цвіте будяк –
Який преніжний, превесняний колір!
Я вірю: це такий чудовий знак,
Який нам посилає щедра доля!
Вже вересень, а скільки літа ще
У кожній квітці, в кожному листочку,
Що чисто вмиті лагідним дощем,
А світ – по вінця! – як вода у бочці…
І кожна крапля – і тобі, й мені…
Насичення добром – душі потреба!
А те, що нині лиш негожі дні –
Не страшно: щезнуть, як хмаринка в небі!
9.09.10 Харків
***
Я хочу тебе захистити від будь-яких втрат,
Дýшу тобі підстелити, підставити руки.
Хáй в тебе буде, синочку, все тільки гаразд,
Сум – ненадовго і скороминущі розлуки.
Хáй в тебе буде, синочку, і сонце, і грім,
Грози, вітри, сніговії – і все лиш на щастя!
Хай буде добрим і теплим для тебе твій дім,
Хай обминуть тебе – будь-які в світі! – напасті.
Хай тебе друзі не зрадять ніколи й ніде,
Хай не зникає довіку із серця кохання,
Хай – день за днем! – у любові до світу іде
З першого променя сонце і аж до смеркання.
Хай не терзає безсоння тебе і думки,
Ті, що приходять вночі й не щезають до рання,
Хай відпочинок твій буде солодким, легким
І, розфарбоване сонцем, яскраве світання.
Хай... І нехай... І якби... І бажаю! Й молю –
Сину всього, що найкраще у цілому світі!
Я – просто мати... Як мати – дітей я люблю,
Так, як не можуть любити батьків своїх – діти...
8.02.11 Київ – Віта Поштова
***
Я ще раз долі дякую за те,
Що мала у житті свої стежки й дороги,
Що у саду моєму все цвіте,
Що сяє сонце ніжно-золоте
І гасять промені його – усі тривоги!
Я дякую, що світ відкрив мені
Так щедро і моря, і гори, і країни:
Вслухалася і в мову, і в пісні
У ті, нечасті, подорожні дні,
Коли – на час – я залишала Україну.
Ці подорожні відкриття землі
Нової, ще незнаної раніш для мене!
Країни і великі, і малі…
Впускала в душу їх свою на тлі
Культури, звичаїв… Сприймала їх знамена.
І згодом, повертаючись назад,
Я зустрічі раділа, як мала дитина:
Чи це був травень, а чи листопад,
Я бачила – а, значить, все гаразд! –
Небесний і пшеничний прапор України.
10.02.18 Шарм-ель-Шейх