***
Я бенгальський вогонь,
Але в світі нема сірника.
12.02.11 Київ – Харків
ЯБЛУКОПАД
Падають яблука вдень і вночі –
Серпень знак оклику ставить щомиті!
Яблуко гупає – літо кричить!
Двері у вересень майже відкриті…
Спека шалена, але на душі
Вітер зриває, мов яблука, спокій…
Серце благає: постій, не спіши!
Яблука падають – визріли строки…
І зорепад, як і яблукопад,
І незупинний, і невідворотний!
Час не вертає ніколи назад,
Хоч – ми з тобою – були б і не проти…
19.08.17 Харків
***
Я більше не скажу тобі нічого.
Що говорити? Ти до слів глухий.
І я тобі прощаю, як гріхи,
Твої вагання і свої тривоги.
Я більше не скажу тобі нічого!
Якщо ти сам всього не зрозумів,
То що підкаже мій раптовий гнів,
Хоч в ньому більше доброго, ніж злого?!
Я все зробила для твого прозріння —
На більше вже нема ні сил, ні вміння!
Не переважить чашу терезів...
Тебе лишаю сам на сам зі світом,
Із пуп'янком, що, може, стане квітом
І річкою, що вийшла з берегів!
(Із книги "Дарунок долі", Київ,1990 р.)
***
Я буду ще писати про траву,
Про квіти, роси та кохані руки,
Коли війну оцю переживу
Й для України закінчаться муки.
І виздихають окупанти всі
Й перегниють у наших чорноземах -
Тоді мої поезії в красі
І ніжності - засяють достеменно!
23.12.22
***
Я вдячна долі.
В цей пекельний час?!
Коли не воля -
А суцільний сказ
Світ весь обплутав
Мотузками бід,
І морок скрути
Прикриває слід
Земних героїв
В чистих небесах...
А я без зброї
Свій долаю шлях:
І зброя інша,
І не ті літа...
Добро, хоч вірші,
Бо ж і я не та...
12.01.24
***
Я вдячна долі за усе, що нині маю.
Лиш про закінчення війни, що смерть несе,
Я долю віддано прошу, молю, благаю!
Це - все.
3.06.23 Острів Егіна, Хлой
***
Я вже люблю це місто, як не дивно...
Бо думала: любити більше неспроможна
Чужі міста в країнах жодних,
Крім України...
Але душа сама собі перечить...
Вона бува, як той окраєць зачерствіла,
То як пшенична паска, біла,
То давить плечі...
І все ж любов просочується знову
Крізь болі, негаразди і печалі чорні -
Душа стає як місяць, повна,
Бо це - основа!
17.10.24 Ратінген
***
Я думала, народ наш моноліт,
Але у ньому є і гниди, й черви,
Що не прозріли й через стільки бід!
На них не вистачає злості й нервів...
Вони убивць народу все ще ждуть
І моляться попам, москва'м і кре'млям!
Вони раби І жити б їм не тут -
Не оскверняти цю священну землю...
2.05.23 Дюсельдорф
***
Я знову поруч.
Ти цього не знаєш.
Не можеш знати.
А я мовчу.
Не хочу я тобі
Примножувати втрати…
15.08.10 Віта Поштова
***
Я знову розправлю крила,
Я буду летіти й пливти!
Всіх предків правічна сила
Зведе переправи й мости!
Я вершником степом вечірнім
Скакатиму в обр1й небес!
Назустріч яскравим сузір'ям,
Де стільки дитячих чудес!
Я буду хоробра і мужня,
Бо стільки вже горя було...
І сила всіх предків потужна
Освітить і душу, й чоло.
І мирна свята Україна
Синів та онуків своїх
Докупи в єдину родину
Збере для роботи й утіх.
Правічне освятиться знову
В правічних лісах і степах –
І зміцнить правічну основу.
І виведе знову на шлях.
7.12.23 Дуйсбург – Ессен
***
Я зчитую у тебе у очах
Усі думки твої таємні!
Напевно, ти відчув би справжній жах
І був шокований, напевно б,
Якби ти знав, що зчитую усе,
Немов субтитри на екрані!
…Та ти троянди знов мені несеш,
Стираючи між нами грані!
І я вдихаю ніжний аромат.
І забуваю всі тривоги,
І знову повертаюся назад…
І дякую – за тебе! – Богу…
27.08.11 Харків
***
Я ізольована від тебе пів життя,
Що помістилось в місяці останнім…
Не розриває нас ні каяття,
Ні сумніви болючі на світанні.
Все – бездоганно! Просто доля знов
Нас випробовує на силу й міцність,
Розрушивши основи всіх основ,
Звеличуючи заздрість, навіть підлість.
Щоденна амплітуда коливань
Нас тільки зміцнює – я свято вірю!
А досвід, мудрість і запаси знань
Помножені на віру і довіру.
Життя – вирує! Кава на столі
Вже вичахла під тишу розуміння,
В ній розчинились болі і жалі,
Наверх спливло – таке легке! – терпіння…
9.09.10 Харків
***
Яка земля!
Яка краса усюди!
Є – лиш гармонія!
Ні краплі – зла!
…Якби цю землю не псували люди –
Вона б неперевершена була!
17.03.09 Київ – Харків
***
Яка неповторима й неповторна
Цієї ночі трепетна краса!
І вітер, хоч не сильний, та моторний,
Роздмухує зірчасті небеса!..
Зірки різноманітні і несхожі:
Ті - жевріють, а ці - вогнем горять!..
Здається, й горе розтопити можуть,
Щоб в нього не вертатися назад...
19.10.25 Херне - Дуйсбург
***
Яка розкішна на шляху лисиця!
Втискаю гальма і мотор глушу.
Вона стоїть і зовсім не боїться,
Неначе з нею я давно дружу!
З одного боку – ліс густий стіною,
А з іншого – до небокраю степ.
Лисичко, ти не стій отак зі мною!
Ти молода, ти, мабуть, ще ростеш...
Ти ще не знаєш, що людина – ворог,
Ти не повинна довіряти їй!
Тікай негайно лісом далі, вгору!
Ніколи, в очі дивлячись, не стій...
22.04.11 Новоселиця
***
Яка тонка межа
між сподіванням
і миттю здійснення
твоїх бажань
24.02.10 Харків – Київ
***
Якби бажання українців
могли б здійснитися миттєво
то з країни негайно щезли б
злодії на крові'
зрадники по кро'ві
та прокляті окупанти
земля б очистилася
від людського сміття
та нелюдів
зітхнула би з полегшенням
ніби знявши
коросту підлості та зради
ненависті
й нелюдського
нічим не оправданого
садизму окупантів
25.09 24 Ратінген
***
Якби допомагали нам молитви -
Закінчилась війна б кровопролитна,
Бо кожна мати молиться за сина,
Який воює за свою родину
І за майбутню долю України.
Та, крім молитви, нам ще треба зброї
І допомоги воїнам-героям.
Усім нам тяжко, тільки їм - найважче:
Вони на лезі, на межі так часто!
Вони в окопах захищають щастя...
18.02.26 Ратінген - Дюссельдорф
***
Якби найвищі справедливі сили,
Немов бур'ян, безжалісно скосили
Усіх, хто прагне виснаження роду
У цій війні - вкраїнського народу...
1.10.23
***
Якби не сни, то де б зустрілася з тобою?!
Якби не пам’ять – де тебе знайти?!
Я обійшла всі землі і світи
І подружилась з болем та журбою!
Тебе нема ні в лісі, ні в долині,
Дощі розмили всі свої сліди…
Я зрозуміла, що тебе віднині,
Крім пам’яті, - ніде вже не знайти…
((Із книги "Дарунок долі", 1990 р.)
***
Якби я пішла із життя раніше -
То пішла б щасливою...
Звісно, були б недописані вірші,
Та кому від цього було би гірше?..
Ні мені, ні людям, ні навіть віршам.
...Треба жити крізь війну, біль і вірші
З трикратною силою...
13.06.23 Ратінген
***
Як боляче мені, що ці красоти
Одна я бачу, а тебе — нема!
Ти там, далеко, в неземних висотах,
А в мене на душі густа пітьма...
Як вірити у те, що ти — не з нами?!
Душа згорає й замерзає кров!
Яка небесна чи земна програма
Так спрацювала, щоби ти пішов?!
У чому завинила перед світом,
Що так моя душа тепер болить?...
У чому завинили наші діти ―
Такого батька втратити за мить?!
Як боляче! Як гірко! Безпросвітно...
Зозуля не для нас уже кує...
Така печаль глибока несусвітна
Мене катує й жити не дає...
13.06.12 Аяс Константінос — Кардіца
***
Я для тебе то м’яка трава,
То гірка пекуча кропива.
Ти для мене то води ковток,
То останній у безодню крок…
25.03.04 Харків
***
Я’к було в нас
в мирний час казково!
Війна лишила
спокою й утіх...
Навіть на світанку -
вечорово
Й не звучить
в дворах дитячий сміх...
Перемога -
найсвітліше слово,
Що єднає
українців всіх.
Нині це -
всього першооснова
Й для душі
безцінний оберіг!
18.03.23 Ратінген
***
Як в лапах скаженіючого звіра,
Розірваний на небі хмар сувій...
Із листям відлетіла і довіра,
До чого - невідомо і самій -
В часи такі нема печалі міри...
26.11. 25 Дюссельдорф
***
Як гарно після клопотів, тривог,
Після стількох розгніваних дощів
Лишитися урешті-решт удвох
І смакувати солодощі слів!
Не рахувати боязко годин,
Без остраху стрічати день новий
І навіть невблаганний часу плин
Сприймати, наче вітер польовий!
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Як дивно: після снігу перший дощ пішов!
Година ночі – він не затихає!
Останній сніг знесилено зітхає,
Зника, як звук старечих підошов…
15.02.09 Харків
***
Як довго українці в лютім горі!
Страждають всі який вже час...
Ну, звісно, ті, хто не навісив шори
На очі й душі із обра'з
І ті, що зроду не дозволять красти
У тих, хто захищає нас...
Ми звикли жити в мирі й щасті,
А нині - як невиліковний сказ
На багатьох напав,
Не відступає,
І не дає тверезо міркувать!
А тут іще й фашистів підлі зграї -
В'язка' безмо'згла і гидо'тна твань!
Нелегко і непросто.
Низько й дико.
Такі безчинства й звірства навкруги!
А світ безпомічний, хоча й великий...
Між смертю і життям розмиті береги.
27.06.24 Дюссельдорф
***
Як доля розкида' на полюси!
На протилежні...
Вже різне в нас і відчуття краси...
Ми не залежні
Один від одного й навік чужі -
Не як раніше...
І замість ніжності - слова-ножі,
А то й ще гірше....
Орієнтири й цілі вже не ті -
Не співпадають...
Ось як буває, часом, у житті!
Ось, як буває...
І де те розуміння, що було
Колись між нами?
Яке його здолало горе-зло
Між берегами?..
27.02.23 Дюссельдорф
***
Яке життя було завжди щасливе!
Дитинство, юність, дружба і кохання!..
Усе досяжне і - все-все можливе!
Упевненість, і віра, й сподівання!
Збувались мрії. До душі робота.
Перед очима й в серці Україна.
Щоденна праця, зустрічі, турботи -
Жили цікаво, радісно, активно.
...Рік чотирна'дцятий ввірвався підло
Ножем у спину, газом у легені,
-
Й гіркий для нас почався часу відлік...
І спокій висипа'всь піском із жмені...
Навала чорна наповзла в країну.
Свої зомбовані чужих не кращі.
А хлопці наші бились до загину,
Та лізти вороги з боліт і хащі!
Повзуть у наші землі, як гадюччя,
Забрехані й забрьохані фашисти.
Це "руzкій мір" з його "багополуччям"
Спішить поїсти із чужої миски...
Будь прокляті в усьому світі війни,
Що все людське вбивають, палять, глушать!
...Минуло десять років неспокійних -
А "Плине кача" розриває душу...
29.03.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
Яке приємне відчуття польоту!
Я так давно у снах вже не літала...
А тут відкрилися такі висоти,
Що де там ночі – і життя замало!
15.03.11 Віта Поштова
***
Яке різноманітне, різнолике
Життя навколо – радуйся, твори!
Світ – безкінечно щедрий і великий
Лиш тільки – ти його боготвори!
14.04.10 Харків – Київ
***
Яке чудове відчуття свободи!
Яка приємна сонячна весна!
В душі моїй – і злагода, і згода,
І невідомо, що таке вина…
Літаю з вітром, з хмаркою, з бджолою,
П’ю свіжість ранку, як п’янке вино!
Не пам’ятаю, як це – бути злою,
Не бачити повітря за вікном!
Живу і насолоджуюсь щомиті:
Не ниє серце й не болить душа,
І знову я весела і відкрита,
Ніщо мені тепер не заважа!
Таке високе відчуття польоту!
Така морська бездумна глибина!
У ній втопила всі свої турботи,
Зі мною – лиш весна,
весна,
весна!
14.04.10 Харків – Київ
* * *
Як змінюється темпо-ритм життя!
Як змінюються погляди на речі!
За щось все більше давить каяття,
Якісь провини звалюю на плечі…
Не можу, щоб загинуло живе –
Весь час саджаю, сію, поливаю…
В житті пізнати хочу щось нове –
У подорожі знову вирушаю.
За ці останні роки, навіть дні,
Я трохи інша, ніж була раніше:
Європа стала рідною мені,
Відкритішими стали навіть вірші.
…На Егіні живу, душа співа –
Лимони поливаю, апельсини,
А в Україні, певно, вже жнива…
Сьогодні ж подзвоню, спитаю в сина.
Затока Саронічна в островах,
Їх всі відвідать – і життя замало!
А оспівати їх красу в словах
Я навіть намагатися не стала!
…Поїду скоро і залишу сад,
Зірву в дорогу кілька апельсинів
І в Україну повернусь назад,
І обійму і донечку, і сина.
А згодом повертатимуться в сни
І Егіна, і острови в затоці,
І восьминіг, що десь зненацька зник,
І їжаки морські на кожнім кроці.
Вода прозора – видно все до дна:
На каменях колючі кульки чорні…
Егейське море… Я стою одна…
Снують маленькі крабики моторні…
На ранок ніби чую моря спів,
В затоці бачу острови, пороми
І зрозумію: знову час назрів
В далекі мандри вирушати з дому!
16.05.09 Софія – Луковіт
***
Який вночі пухнастий випав сніг!
Сюрпризом білим зранку став для всіх –
Неначе березень вернувся в грудень.
Замовкли і синиці, й горобці,
Мов розгубились в білім світі цім
І птахи навіть, а не те, що люди!
Ще вчора по-весняному вітри
Злітали на кущі в саду згори,
Немов бруньки для розквіту будили!
Сьогодні ж налітає звідусіль
Не теплий вітер – справжня заметіль
Кружляє, витанцьовує щосили!
Ось так і наші теплі почуття
Враз розбиває сумнів, каяття,
Яке так важко згодом подолати.
А брунька почуттів – уже в снігах,
Заметений між нами битий шлях
І недовіра вже стоїть на чатах…
14.03.10 Харів
***
Який же світ безпомічний і хворий
якщо не може знешкодити
одного хворого
що загрожує
всьому світу
і вбиває
заради хворих амбітних цілей
все живе на планеті
19.09.23 Дюссельдорф
***
Який червоний вже достиглий глід
На тлі найпершого у грудні снігу!
Читається між яблунями слід
Стрибків ворон, сорочиного бігу…
Вже сад не родить – він старий-старий,
Та де-не-де в гілках ще пломеніють
Замерзлі яблука й не падають згори –
Мов яблуні ще відродитись мріють…
Хоча навряд що вернеться назад –
Час не верта минуле і за гроші…
Чи є рука, що оживить цей сад?
Чи є душа, яка цього захоче?..
Старі дерева… Зламані гілки,
Які не падають, бо вгрузли в землю…
Не стовбур – світ увесь такий шорсткий,
Що в серці якось холодно і щемно…
Хоча – яка краса довкола є:
І глід червоний пломеніє всюди,
І перший сніг на сонці виграє –
Змінилися від нього птиці, люди!
Шипшина рожевіє там і тут,
Останній деревій ще не зруділий,
І заєць перший розробля маршрут
На полотні дороги чисто-білім!
Але думки снують усі невлад…
Непрошена сльоза туманить очі…
Бо де рука, що оживить цей сад?..
І де душа, яка цього захоче?!
2.12.18 Харків
***
Які ж бо спритні молоді вужі!
З клубка тугого раптом – в різні боки:
Одні – в гніздо сховалися мерщій,
А інші – шелестять за кілька кроків.
Яскраво-жовті сонечка малі
В них на голівках сяють так святково!
Снують вужі у квітні на землі,
То там, то тут зринаючи раптово!
Як дні дитинства в пам’яті – вужі!
Ось, наче поруч, ось – уже далеко...
Ми – для дитинства – вже чужі, чужі,
Хоча повірити у це нелегко...
21.04.11 Новоселиця
***
Які засніжені ялини! Я в раю…
Я ліс оцей давно люблю і впізнаю.
Сосну без гілки, зліва горобину,
Заховану в снігах вузьку стежину,
І навіть дятла на березі стук дзвінкий,
Твоє сумне зітхання і тепло руки…
22.02.09 Київ
***
Які сини та доньки полягли
За нашу волю!
І меле й меле часу вічний млин -
І все по колу...
22.02.23 Ратінген
***
Які там на зиму у нас прогнози?
Душею б розтопила всі морози,
Щоб нашим воїнам не холодно було!
Я вщент би знищила ненависть люту,
Яку росія принесла всім людям,
Посіявши у світі звірства, підлість, зло!..
Я від фашистів людство б захистила -
Але не маю я такої сили:
Я просто жінка, як і наші всі жінки...
Кричу від розпачу, а то німію -
Ракети окупантів нищать мрії,
Які буяли в наших душах, мов сади!
Не всім були вдоволені безмежно,
Але були ми вільні й незалежні -
Тепер в лещатах катувань, вогню...
Ми захищаємо свою країну,
Боротися готові безупинно,
Із ворогом виходимо на прю.
Ми не пробачимо їм смерті наші...
Душа, немов страждань бездонна чаша
Із-за рашистстких нелюдів-катів.
Ми відвоюємо всі землі скоро,
Які фашисти вкрили болем, горем -
І їх настигне справедливий гнів!
15.12.22 Дюссельдорф
***
Як зупинить лавину смерті?!
Між "є" й "нема" - всі грані стерті!
Із кожним днем все важче й важче:
Ідуть на небеса найкращі...
24.01.23 Ратінген
***
Яке сьогодні сонце ніжне -
Весна!
Але в душі моїй розбіжність...
Вона
Не дозволяє насолоді
Злетіть...
На серці - при такій погоді! -
Лиш тінь...
Війна проклята затінила
Красу,
Вже біль такий нести несила -
Несу...
13.02.23 Дюссельдорф
***
Який москва лишить у світі слід?
На жаль - від бід до бід.
Від бід до бід...
Країна-терорист
Мордує світ
Вже протягом не тільки літ -
Століть!
Від них загроза, як лавина, йде!
І спо'кою від них
Нема ніде!
Але земля під ними вже гуде -
Смерть їх шукає:
- Де ви?
Де ви?
Де?!
16.07.22 Дюссельдорф
***
Який червоний вже достиглий глід
На тлі найпершого у грудні снігу!
Читається між яблунями слід
Стрибків ворон, сорочиного бігу…
Вже сад не родить – він старий-старий,
Та де-не-де в гілках ще пломеніють
Замерзлі яблука й не падають згори –
Мов яблуні ще відродитись мріють…
Хоча навряд що вернеться назад –
Час не верта минуле і за гроші…
Чи є рука, що оживить цей сад?
Чи є душа, яка цього захоче?..
Старі дерева… Зламані гілки,
Які не падають, бо вгрузли в землю…
Не стовбур – світ увесь такий шорсткий,
Що в серці якось холодно і щемно…
Хоча – яка краса довкола є:
І глід червоний пломеніє всюди,
І перший сніг на сонці виграє –
Змінилися від нього птиці, люди!
Шипшина рожевіє там і тут,
Останній деревій ще не зруділий,
І заєць перший розробля маршрут
На полотні дороги чисто-білім!
Але думки снують усі невлад…
Непрошена сльоза туманить очі…
Бо де рука, що оживить цей сад?..
І де душа, яка цього захоче?!
2.12.18 Харків
***
Які сини та доньки полягли
За нашу волю!
І меле й меле часу вічний млин -
І все по колу...
22.02.23 Ратінген
***
Які сніги!
Які ж сніги глибокі!
Пребілі!
Препухнасті!
Прелегкі!
Біліші, ніж голубка чи сорока!
Такі ж моторні!
І такі ж прудкі!
Зима – така красуня цього року –
Такої вже давненько не було!
Нема без снігу подиху і кроку -
Засніжене і місто, і село!
У білому вбранні жалі, печалі…
Здається, вже не буде їх повік!
Від снігу видно, як удень, ночами!
І радощам ми загубили лік!
Нова сніжинка кожна – мов дарунок!
Для серця втіха!
Втіха для очей!
Нема нерівностей, огріхів, лунок –
Як заново родився світ оцей!
Усім – на долю щедру!
І – щасливу!
На біле сприйняття всього, що є,
Бо час такий завжди у нас мінливий
І має бачення – на все! – своє…
Та нині – радість!
Ось вона, біліє!
Лежить усюди!
Сиплеться з небес!
Неначе довгождана біла мрія
Заполонила білий світ увесь!
28.01.19 Харків
***
Які там на зиму у нас прогнози?
Душею б розтопила всі морози,
Щоб нашим воїнам не холодно було!
Я вщент би знищила ненависть люту,
Яку росія принесла всім людям,
Посіявши у світі звірства, підлість, зло!..
Я від фашистів людство б захистила -
Але не маю я такої сили:
Я просто жінка, як і наші всі жінки...
Кричу від розпачу, а то німію -
Ракети окупантів нищать мрії,
Які буяли в наших душах, мов сади!
Не всім були вдоволені безмежно,
Але були ми вільні й незалежні -
Тепер в лещатах катувань, вогню...
Ми захищаємо свою країну,
Боротися готові безупинно,
Із ворогом виходимо на прю.
Ми не пробачимо їм смерті наші...
Душа, немов страждань бездонна чаша
Із-за рашистстких нелюдів-катів.
Ми відвоюємо всі землі скоро,
Які фашисти вкрили болем, горем -
І їх настигне справедливий гнів!
15.12.22 Дюссельдорф
***
Як мишенята, сіре листя
Врізнобіч із-під ніг стриба!
Після дощу повітря чисте...
Зітха вві сні стара верба...
На небі хмари-цуценята
Не бавляться, бо сонні вже...
А осінь відчуває втрати,
Хоч почалась вона лише...
Хоч ще попереду і жовтень,
І листопад, і падолист...
І ще причин для суму жодних,
Вони появляться колись...
А зараз - дощ і сонце теплі,
І лагідна трава м'яка,
І квітнуть квіти, як у серпні,
Та вже печаль така гірка!..
Передчуває серце втрати,
Оплакує минулі дні...
Занадто горя в нас багато...
Багато гинуть у борні...
Так хочеться вже, щоб дороги
Зійшлися, врешті-решт, в одну -
Дорогу сили й перемоги! -
І розтрощили б цю війну.
9.11.22 Дюссельдорф
***
Як можна витримати цю красу?!
Цвіте бузок, шипшина і каштани!
Цвітуть фіалки, алліум, тюльпани!
Вони заряд такий у світ несуть!
...А нелюди несуть заряд смертей.
Жорстокість і бездушність - їхня сутність,
А сприйняття краси й добра - відсутні,
Тому й вбивають з легкістю дітей...
13.05.23 Ратінген
***
Як не дивно
але тут
на острові
де ти наче відрізаний від усього світу
саме за кількістю
телефонних дзвінків
на які ти не можеш відповісти
відчуваєш
зв’язок зі світом
і свою необхідність
там
вдома
7.06.12 острів Егіна
***
Як не повірити пересторогам?!
Як повернути часові' дороги?..
Ніколи ми не будем, як раніше...
Лютує лютий і лютують вірші!
6.02.23 Ратінген
***
Я під’їжджаю аж під вечір
До Галицького перехрестя...
Сльоза скотилась недоречно –
Я не сумую, слово честі!
Що за минулим cумувати?
Його не вернемо все рівно...
Безповоротні часу втрати,
То що ж колоти пам’ять гнівом?
Ні гнів, ні жаль не допоможуть
Вернути ті часи минулі,
Коли ми чули день свій кожний
Пророкування від зозулі...
Вона щоранку прилітала
На грушу-дичку біля клуні...
І спогадів таких чимало
Полишили нам дні минулі...
Ми пронесли дитячу дружбу
Через розлуки й негаразди.
Вона нам добру служить службу
Й не зраджувала нас ні разу!
...Як острів часу в наших душах,
Незмінно-світло-веселкова,
Підтримує дитяча дружба,
Мов батьківське вагоме слово.
14.12.11 Львів
***
Як розуміти безсоння?
Кара чи нагорода?
Солодко спить наша доня –
Я вартувати згодна…
Гучно загавкав собака,
В квітах цвіркун, як вдома –
Всі втаєммичені знаки
Добре мені відомі.
Зойкнула птаха раптово –
Може, їй щось наснилось?..
Донька зітхнула – і знову
В мене з’явились сили!
Серцем її захистити
Навіть від сну лихого,
Сонцем для неї світити,
Долю молити в Бога…
17.07.11 Київ – Віта Поштова
***
Як серце все витримує - не знаю...
Наповнення від краю і до краю
Стражданнями війни.
Перевернувся світ і все минуле,
Немов на час якийсь в мені заснуло -
Та вже задовгі сни...
А дійсність - зі смертями найсильніших,
Найкращих, сміливіших, наймужніших...
Прокляття ворогам!
- Не залишайтесь мовчки на узбіччі -
Благаю небо, землю, потойбіччя
Про допомогу нам!
Ми на своїй землі. Ми в обороні.
Тримаємо на захист роду зброю.
В серцях у нас любов.
Хай залишаються живі герої!
Нехай у світі більш не буде воєн!
Благаю знов і знов.
5.04.23 Дюссельдорф
***
Як там, в окопах, хлопцям нашим
В такі нестримні снігопади…
Дісталась долі повна чаша:
І захищати, й воювати…
І все – нелегко. Все – непросто.
Все переплутано безмірно:
Від болю, зради, бруду, злості –
І до спасіння України.
1.03.18 Харків
***
Як тепло й світло
В спогадах моїх!
Ніколи в світі
Не забути їх!
Чи дощ, чи хмари,
А чи сонце й сніг -
Природа чари
Навіва на всіх.
Снує в повітрі
То печаль, то сміх -
За колом коло -
Сум серед утіх!
...Та суму нині
Не знайти - печаль:
Війна в країні,
Горе, біль і жаль!
Кацапи сунуть -
Ліку їм нема.
Вже не до суму -
Чорнота й пітьма.
Ідуть по трупах
москалів своїх,
Лягають руба
На кривавий сніг.
І знову пруться -
Розуму нема!
Хай задихнуться,
Падають сторчма!
Хай згине кожен,
Підлі дикуни.
Ми переможем!
І згниють - вони.
11 01.23 Ратінген - Дюссельдорф
***
Як хочеться писати про весну
Посеред серпня, не лічити років!
Та нині – біль! – усе моє єство…
І світ – із болю весь! – такий широкий…
І не перепливти, і не пройти –
Немає весел і немає броду,
Бо ні бажання більше, ні мети –
І маслом вниз і роки, й бутерброди…
21.08.19 Харків – Київ
***
Як хочеться писати про кохання,
А не про ці, непевності, часи,
Коли планета корчиться в стражданнях
Й не помогає вже «іже єси…»
Священники хворіють, прихожани
І президенти, й навіть лікарі!
Що нині коїться у світі з нами,
Завихреними в цій коронній грі?!
Ми – матері. Вже з нами – будь що буде…
Та, світе щедрий, збережи дітей!
Ми, звісно що, нікчемні грішні люди…
Не відведи від діточок очей!
Вони до бід у світі непричетні:
Не крали, не дурили свій народ –
Вони не заслужили в тебе смерті,
Даруй краплини від своїх щедрот!..
8.04.20 Харків
***
Як хочеться поїхати в село!
Самотність більш самотньою зробити...
Забути, що вирує в світі зло,
Із горобцями й совами дружити...
Як і раніш, стрічати їжака
Під виноградом біля перелазу,
Де яблуня стара така струнка,
Мов вітер не ламав її ні разу...
І туркотіння горличок вбирать
У душу - запасатись на майбутнє,
Й дрібнички помічати всі підряд,
Бо всі вони важливі й незабутні!
Дивитись то на небо, то на степ...
Лягти в траву в коханих завгородах,
Обходитись без будь-яких потреб
І почуватись часткою природи...
13.05.23 Ратінен
***
Як швидко плинуть хмари
У піднебессі -
Такі космічні чари
В душі воскресли...
Мов бачу завгороди,
І рівний обрій -
Такі дари природи!
Й мені так добре...
Солончаки світліють -
Іще не сиві...
Лошатком скачуть мрії -
Такі щасливі!
Лелека біля ставу
Повільно ходить -
В своїх лелечих справах -
У завгородах.
І вітер тут же, поряд -
Жива істота!
Він перший завжди в спорі -
Й ніхто не проти...
Бо серед степу вітер -
Це місце сили!
Я просто бачу хмари...
І я щаслива!
13.03.23 Ратінген
***
Я на вершині днів своїх стою...
Хай буде все, як хочеш ти того!
Тобі душі багатство віддаю,
Бажаючи від тебе одного:
Щасливим будь!
Щасливим будь, прошу...
Щасливим будь —
Щаслива буду я!
Я, як гріхи, всі болі відпущу —
Я зараз щедра, як сама земля!
...В моєму серці біль твій —
Наче мій,
Твоя сльоза завжди мене пече...
Ти сумніватися в мені не смій —
І розраховуй на моє плече,
Як на своє... І руки хай мої
Тобі добро і спокій принесуть,
Пісні тобі хай шлють всі солов'ї,
Зозулі років довгих накують!..
Хай буде все, як хочеш ти того!
Я з радістю віддам тобі життя
До найостаннішого дня мого,
До хвильки до останньої буття!
Я на вершині днів своїх стою.
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Я не знаю, чого ти хочеш.
Я не знаю, що хочу я...
Розпанахані ночі в клоччя.
І безсоння - від "а" до "я"...
Всі страждання та безнадії
Обгорнули мене кільцем,
І радію - мов, не радію...
В серці ниє постійний щем.. .
Розумію: не тільки в мене...
Весь народ у стані війни...
Вся земля у вогні шаленім
І розстріляні мирні сни...
Розучилися в щасті жити,
Бо яке ж то воно в війну?!
Платим долі потрійне мито,
Що із тиші, тепла та сну...
Все навиворіт...Справа вліво...
З ніг на голову... Шкереберть...
Спокій наш то горить, то тліє...
Не згорає лиш сука-смерть...
18.11.23 Дюссельдорф
***
Я під’їжджаю аж під вечір
До Галицького перехрестя...
Сльоза скотилась недоречно –
Я не сумую, слово честі!
Що за минулим cумувати?
Його не вернемо все рівно...
Безповоротні часу втрати,
То що ж колоти пам’ять гнівом?
Ні гнів, ні жаль не допоможуть
Вернути ті часи минулі,
Коли ми чули день свій кожний
Пророкування від зозулі...
Вона щоранку прилітала
На грушу-дичку біля клуні...
І спогадів таких чимало
Полишили нам дні минулі...
Ми пронесли дитячу дружбу
Через розлуки й негаразди.
Вона нам добру служить службу
Й не зраджувала нас ні разу!
...Як острів часу в наших душах,
Незмінно-світло-веселкова,
Підтримує дитяча дружба,
Мов батьківське вагоме слово.
14.12.11 Львів
***
Я планую одне, а життя заплановує інше –
І летять давні плани мої шкереберть!
Замість прози осінньої пишуться лагідні вірші
І злітають зі мною в гучну коловерть!
...Я далеко від вас... Ви далево від мене – дорога
Понесла мене в інші далекі краї,
Але серцю моєму близькі, як раніше, тривоги
Ваші – друзі сердечні і ніжні мої...
Листопад ще яскравий і він утішає щоденно
Кольорами і листя, і неба, й землі!
І на серці у мене від цього ще більше пісенно,
Мов настала весна на осінньому тлі!
...Та тривоги мої не подіти ніде – сьогодення
Випробовує всіх нас на міцність душі...
За останні роки почастішали враз одкровення,
Бо робити добро нині кожен спішить.
Так, життя нелегке і для нас, і в цілому для людства,
Але це зараз мало залежить від нас.
...Я за рідних і друзів щоденно від серця молюся,
Щоби їх захистив цей локдаунський час!..
9.11.21 Дюссельдор
***
Я почувалась впертою,
Та впала з-під ніг земля!
…Очі твої – мов дзеркало! –
В них віддзеркалююсь я…
2.02.21
Краматорськ
***
Я прошу вже його: «Не треба!
В мене більше немає сил!» —
Але море — знову про тебе! —
Хоч проси його, не проси...
Я благаю його: «Ну досить!
Дай спочити кілька хвилин!» —
Але хвилі мені доносять
Голос твій із морських глибин...
Запливаю далеко в море,
Щоб забуть тебе хоч на мить!
Та воно — все мені на горе! —
Лиш про тебе шумить, шумить...
Підкоряюсь незнаній силі,
Віддаюся в руки її –
І нагадують теплі хвилі
Теплі-теплі губи твої...
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Яри глибокі, сосни на горбах,
Залізняка криниця край дороги...
Як у минуле стелиться мій шлях,
Мов у історію ступають ноги...
Місця Хмельницького, Залізняка,
Церкви, монастирі, ліси, поляни,
Дорога – то рівнинна, то стрімка,
То ми – над лісом, то ліси – над нами!
Так близько до землі і до небес,
Ми – то в проваллях, то на хвилях часу,
Мов світ минулий заново воскрес
Й заполонив собою всіх відразу!
5.01.11 Суботів – Кам’янка
***
Я словом ніжу пам'ять, зір і слух:
Вкраїнська мова - розкіш і основа!
І в радощах і в горі наша мова
Підтримує наш український дух.
18.02.24
***
Я тут жила!
Тепер вже це історія...
Жила без зла.
Та давня траєкторія
Мене спасла
Від розпачу безкрайнього...
Дала тепла, -
Хоч трішечки й печального...
Бували дні -
Сльозами болю змочені...
Валилась з ніг -
Всі радості прострочені...
Іду... Дивлюсь -
Очима - із минулого...
З усім мирюсь -
Нічого не обнулено!
18.10.25 Дюссельдорф
Я - УКРАЇНКА
Я українка.
Предків кров в мені
Видзвонює весняними струмками.
Я українка до останніх днів
І вчинками своїми
і думками…
Я — українка.
В цьому — суть моя.
В душі — сади, солончаки, дороги,
Лелеки, дятли, жайвори в полях
—
І не дівається з душі нічого!
Люблю безмежно свій коханий край,
Звеличую його в своєму слові,
Та зверхності в мені ти не шукай —
Світ вартий — весь! — безмежної любові.
В усіх країнах є своя краса,
Своя культура в кожного народу,
Немов на житі — вранішня роса,
Чи соняшники
в мами
на городі…
Я українка.
Предків кров в мені
Видзвонює весняними струмками.
Я українка до останніх днів
І вчинками своїми
і думками…
***
Я хочу підбадьорити тебе,
Та як зробити це – сама не знаю…
Поглянь, це небо ясно-голубе!
Дивись, яка хмаринка зліва скраю!
Глянь, на обочині цвіте будяк –
Який преніжний, превесняний колір!
Я вірю: це такий чудовий знак,
Який нам посилає щедра доля!
Вже вересень, а скільки літа ще
У кожній квітці, в кожному листочку,
Що чисто вмиті лагідним дощем,
А світ – по вінця! – як вода у бочці…
І кожна крапля – і тобі, й мені…
Насичення добром – душі потреба!
А те, що нині лиш негожі дні –
Не страшно: щезнуть, як хмаринка в небі!
9.09.10 Харків
***
Я хочу тебе захистити від будь-яких втрат,
Дýшу тобі підстелити, підставити руки.
Хáй в тебе буде, синочку, все тільки гаразд,
Сум – ненадовго і скороминущі розлуки.
Хáй в тебе буде, синочку, і сонце, і грім,
Грози, вітри, сніговії – і все лиш на щастя!
Хай буде добрим і теплим для тебе твій дім,
Хай обминуть тебе – будь-які в світі! – напасті.
Хай тебе друзі не зрадять ніколи й ніде,
Хай не зникає довіку із серця кохання,
Хай – день за днем! – у любові до світу іде
З першого променя сонце і аж до смеркання.
Хай не терзає безсоння тебе і думки,
Ті, що приходять вночі й не щезають до рання,
Хай відпочинок твій буде солодким, легким
І, розфарбоване сонцем, яскраве світання.
Хай... І нехай... І якби... І бажаю! Й молю –
Сину всього, що найкраще у цілому світі!
Я – просто мати... Як мати – дітей я люблю,
Так, як не можуть любити батьків своїх – діти...
8.02.11 Київ – Віта Поштова
***
Я ще раз долі дякую за те,
Що мала у житті свої стежки й дороги,
Що у саду моєму все цвіте,
Що сяє сонце ніжно-золоте
І гасять промені його – усі тривоги!
Я дякую, що світ відкрив мені
Так щедро і моря, і гори, і країни:
Вслухалася і в мову, і в пісні
У ті, нечасті, подорожні дні,
Коли – на час – я залишала Україну.
Ці подорожні відкриття землі
Нової, ще незнаної раніш для мене!
Країни і великі, і малі…
Впускала в душу їх свою на тлі
Культури, звичаїв… Сприймала їх знамена.
І згодом, повертаючись назад,
Я зустрічі раділа, як мала дитина:
Чи це був травень, а чи листопад,
Я бачила – а, значить, все гаразд! –
Небесний і пшеничний прапор України.
10.02.18 Шарм-ель-Шейх