ЯБЛУКОПАД
Падають яблука вдень і вночі –
Серпень знак оклику ставить щомиті!
Яблуко гупає – літо кричить!
Двері у вересень майже відкриті…
Спека шалена, але на душі
Вітер зриває, мов яблука, спокій…
Серце благає: постій, не спіши!
Яблука падають – визріли строки…
! зорепад, як і яблукопад,
І незупинний, і невідворотний!
Час не вертає ніколи назад,
Хоч – ми з тобою – були б і не проти…
19.08.17
Харків
***
Я більше не скажу тобі нічого.
Що говорити? Ти до слів глухий.
І я тобі прощаю, як гріхи,
Твої вагання і свої тривоги.
Я більше не скажу тобі нічого!
Якщо ти сам всього не зрозумів,
То що підкаже мій раптовий гнів,
Хоч в ньому більше доброго, ніж злого?!
Я все зробила для твого прозріння —
На більше вже нема ні сил, ні вміння!
Не переважить чашу терезів...
Тебе лишаю сам на сам зі світом,
Із пуп'янком, що, може, стане квітом
І річкою, що вийшла з берегів!
***
Я буду ще писати про траву,
Про квіти, роси та кохані руки,
Коли війну оцю переживу
Й для України закінчаться муки.
І виздихають окупанти всі
Й перегниють у наших чорноземах -
Тоді мої поезії в красі
І ніжності - засяють достеменно!
23.12.22
***
Я вдячна долі за усе, що нині маю.
Лиш про закінчення війни, що смерть несе,
Я долю віддано прошу, молю, благаю!
Це - все.
8.06.23
***
Я вже люблю це місто, як не дивно...
Бо думала: любити більше неспроможна
Чужі міста в країнах жодних,
Крім України...
Але душа сама собі перечить...
Вона бува, як той окраєць зачерствіла,
То як пшенична паска, біла,
То давить плечі...
І все ж любов просочується знову
Крізь болі, негаразди і печалі чорні -
Душа стає як місяць, повна,
Бо це - основа!
17.10.24
Ратінген
***
Я думала, народ наш моноліт,
Але у ньому є і гниди, й черви,
Що не прозріли й через стільки бід!
На них не вистачає злості й нервів...
Вони убивць народу все ще ждуть
І моляться попам, москва'м і кре'млям!
Вони раби І жити б їм не тут -
Не оскверняти цю священну землю...
2.05.23
***
Я знову розправлю крила,
Я буду летіти й пливти!
Всіх предків правічна сила
Зведе переправи й мости!
Я вершником степом вечірнім
Скакатиму в обр1й небес!
Назустріч яскравим сузір'ям,
Де стільки дитячих чудес!
Я буду хоробра і мужня,
Бо стільки вже горя було...
І сила всіх предків потужна
Освітить і душу, й чоло.
І мирна свята Україна
Синів та онуків своїх
Докупи в єдину родину
Збере для роботи й утіх.
Правічне освятиться знову
В правічних лісах і степах –
І зміцнить правічну основу.
І виведе знову на шлях.
7.12.23
Дуйсбург – Ессен
***
Якби бажання українців
могли б здійснитися миттєво
то з країни негайно щезли б
злодії на крові'
зрадники по кро'ві
та прокляті окупанти
земля б очистилася
від людського сміття
та нелюдів
зітхнула би з полегшенням
ніби знявши
коросту підлості та зради
ненависті
й нелюдського
нічим не оправданого
садизму окупантів
25.09 24
***
Якби найвищі справедливі сили,
Немов бур'ян, безжалісно скосили
Усіх, хто прагне виснаження роду
У цій війні - вкраїнського народу...
1.10.23
***
Якби не сни, то де б зустрілася з тобою?!
Якби не пам’ять – де тебе знайти?!
Я обійшла всі землі і світи
І подружилась з болем та журбою!
Тебе нема ні в лісі, ні в долині,
Дощі розмили всі свої сліди…
Я зрозуміла, що тебе віднині,
Крім пам’яті, - ніде вже не знайти…
***
Якби я пішла із життя раніше -
То пішла б щасливою...
Звісно, були б недописані вірші,
Та кому від цього було би гірше?.
Ні мені, ні людям, ні навіть віршам.
...Треба жити. крізь війну, біль і вірші
З трикратною силою...
13.06.23
***
Я’к було в нас
в мирний час казково!
Війна лишила
спокою й утіх...
Навіть на світанку -
вечорово
Й не звучить
в дворах дитячий сміх...
Перемога -
найсвітліше слово,
Що єднає
українців всіх.
Нині це -
всього першооснова
Й для душі
безцінний оберіг!
18.03.23
***
Як гарно після клопотів, тривог,
Після стількох розгніваних дощів
Лишитися урешті-решт удвох
І смакувати солодощі слів!
Не рахувати боязко годин,
Без остраху стрічати день новий
І навіть невблаганний часу плин
Сприймати, наче вітер польовий!
***
Який же світ безпомічний і хворий
якщо не може знешкодити
одного хворого
що загрожує
всьому світу
і вбиває
заради хворих амбітних цілей
все живе на планеті
19.09.23
***
Як зупинить лавину смерті?!
Між "є" й "нема" - всі грані стерті!
Із кожним днем все важче й важче:
Ідуть на небеса найкращі...
24.01.23
***
Яке сьогодні сонце ніжне -
Весна!
Але в душі моїй розбіжність...
Вона
Не дозволяє насолоді
Злетіть...
На серці - при такій погоді! -
Лиш тінь...
Війна проклята затінила
Красу,
Вже біль такий нести несила -
Несу...
13.02.23
***
Який москва лишить у світі слід?
На жаль - від бід до бід.
Від бід до бід...
Країна-терорист
Мордує світ
Вже протягом не тільки літ -
Століть!
Від них загроза, як лавина, йде!
І спо'кою від них
Нема ніде!
Але земля під ними вже гуде -
Смерть їх шукає:
- Де ви?
Де ви?
Де?!
16.07.22
***
Який червоний вже достиглий глід
На тлі найпершого у грудні снігу!
Читається між яблунями слід
Стрибків ворон, сорочиного бігу…
Вже сад не родить – він старий-старий,
Та де-не-де в гілках ще пломеніють
Замерзлі яблука й не падають згори –
Мов яблуні ще відродитись мріють…
Хоча навряд що вернеться назад –
Час не верта минуле і за гроші…
Чи є рука, що оживить цей сад?
Чи є душа, яка цього захоче?..
Старі дерева… Зламані гілки,
Які не падають, бо вгрузли в землю…
Не стовбур – світ увесь такий шорсткий,
Що в серці якось холодно і щемно…
Хоча – яка краса довкола є:
І глід червоний пломеніє всюди,
І перший сніг на сонці виграє –
Змінилися від нього птиці, люди!
Шипшина рожевіє там і тут,
Останній деревій ще не зруділий,
І заєць перший розробля маршрут
На полотні дороги чисто-білім!
Але думки снують усі невлад…
Непрошена сльоза туманить очі…
Бо де рука, що оживить цей сад?..
І де душа, яка цього захоче?!
2.12.18
Харків
***
Які сини та доньки полягли
За нашу волю!
І меле й меле часу вічний млин -
І все по колу...
22.02.23
***
Які сніги!
Які ж сніги глибокі!
Пребілі!
Препухнасті!
Прелегкі!
Біліші, ніж голубка чи сорока!
Такі ж моторні!
І такі ж прудкі!
Зима – така красуня цього року –
Такої вже давненько не було!
Нема без снігу подиху і кроку -
Засніжене і місто, і село!
У білому вбранні жалі, печалі…
Здається, вже не буде їх повік!
Від снігу видно, як удень, ночами!
І радощам ми загубили лік!
Нова сніжинка кожна – мов дарунок!
Для серця втіха!
Втіха для очей!
Нема нерівностей, огріхів, лунок –
Як заново родився світ оцей!
Усім – на долю щедру!
І – щасливу!
На біле сприйняття всього, що є,
Бо час такий завжди у нас мінливий
І має бачення – на все! – своє…
Та нині – радість!
Ось вона, біліє!
Лежить усюди!
Сиплеться з небес!
Неначе довгождана біла мрія
Заполонила білий світ увесь!
28.01.19
Харків
***
Як мишенята, сіре листя
Врізнобіч із-під ніг стриба!
Після дощу повітря чисте....
Зітха вві сні стара верба...
На небі хмари-цуценята
Не бавляться, бо сонні вже...
А осінь відчуває втрати,
Хоч почалась вона лише...
Хоч ще попереду і жовтень,
І листопад, і падолист...
І ще причин для суму жодних,
Вони появляться колись...
А зараз - дощ і сонце теплі,
І лагідна трава м'яка,
І квітнуть квіти, як у серпні,
Та вже печаль така гірка!..
Передчуває серце втрати,
Оплакує минулі дні...
Занадто горя в нас багато...
Багато гинуть у борні...
Так хочеться вже, щоб дороги
Зійшлися, врешті-решт, в одну -
Дорогу сили й перемоги! -
І розтрощили б цю війну.
9.11.22
***
Як можна витримати цю красу?!
Цвіте бузок, шипшина і каштани!
Цвітуть фіалки, алліум, тюльпани!
Вони заряд такий у світ несуть!
...А нелюди несуть заряд смертей.
Жорстокість і бездушність - їхня сутність,
А сприйняття краси й добра - відсутні,
Тому й вбивають з легкістю дітей...
13.05.23
***
Як не повірити пересторогам?!
Як повернути часові' дороги?..
Ніколи ми не будем, як раніше...
Лютує лютий і лютують вірші!
6.02.23
***
Як серце все витримує - не знаю...
Наповнення від краю і до краю
Стражданнями війни.
Перевернувся світ і все минуле,
Немов на час якийсь в мені заснуло -
Та вже задовгі сни...
А дійсність - зі смертями найсильніших,
Найкращих, сміливіших, наймужніших...
Прокляття ворогам!
- Не залишайтесь мовчки на узбіччі -
Благаю небо, землю, потойбіччя
Про допомогу нам!
Ми на своїй землі. Ми в обороні.
Тримаємо на захист роду зброю.
В серцях у нас любов.
Хай залишаються живі герої!
Нехай у світі більш не буде воєн!
Благаю знов і знов.
5.04.23
***
Як там, в окопах, хлопцям нашим
В такі нестримні снігопади…
Дісталась долі повна чаша:
І захищати, й воювати…
І все – нелегко. Все – непросто.
Все переплутано безмірно:
Від болю, зради, бруду, злості –
І до спасіння України.
1.03.18
Харків
***
Як хочеться писати про весну
Посеред серпня, не лічити років!
Та нині – біль! – усе моє єство…
І світ – із болю весь! – такий широкий…
І не перепливти, і не пройти –
Немає весел і немає броду,
Бо ні бажання більше, ні мети –
І маслом вниз і роки, й бутерброди…
21.08.19
Харків – Київ
***
Як хочеться писати про кохання,
А не про ці, непевності, часи,
Коли планета корчиться в стражданнях
Й не помогає вже «іже єси…»
Священники хворіють, прихожани
І президенти, й навіть лікарі!
Що нині коїться у світі з нами,
Завихреними в цій коронній грі?!
Ми – матері. Вже з нами – будь що буде…
Та, світе щедрий, збережи дітей!
Ми, звісно що, нікчемні грішні люди…
Не відведи від діточок очей!
Вони до бід у світі непричетні:
Не крали, не дурили свій народ –
Вони не заслужили в тебе смерті,
Даруй краплини від своїх щедрот!..
8.04.20
Харків
***
Як хочеться поїхати в село!
Самотність більш самотньою зробити...
Забути, що вирує в світі зло,
Із горобцями й совами дружити...
Як і раніш, стрічати їжака
Під виноградом біля перелазу,
Де яблуня стара така струнка,
Мов вітер не ламав її ні разу...
І туркотіння горличок вбирать
У душу - запасатись на майбутнє,
Й дрібнички помічати всі підряд,
Бо всі вони важливі й незабутні!
Дивитись то на небо, то на степ...
Лягти в траву в коханих завгородах,
Обходитись без будь-яких потреб
І почуватись часткою природи...
13.05.23
***
Як швидко плинуть хмари
У піднебессі -
Такі космічні чари
В душі воскресли...
Мов бачу завгороди,
І рівний обрій -
Такі дари природи!
Й мені так добре...
Солончаки світліють -
Іще не сиві...
Лошатком скачуть мрії -
Такі щасливі!
Лелека біля ставу
Повільно ходить -
В своїх лелечих справах -
У завгородах.
І вітер тут же, поряд -
Жива істота!
Він перший завжди в спорі -
Й ніхто не проти...
Бо серед степу вітер -
Це місце сили!
Я просто бачу хмари...
І я щаслива!
13.03.23
***
Я на вершині днів своїх стою...
Хай буде все, як хочеш ти того!
Тобі душі багатство віддаю,
Бажаючи від тебе одного:
Щасливим будь!
Щасливим будь, прошу...
Щасливим будь —
Щаслива буду я!
Я, як гріхи, всі болі відпущу —
Я зараз щедра, як сама земля!
...В моєму серці біль твій —
Наче мій,
Твоя сльоза завжди мене пече...
Ти сумніватися в мені не смій —
І розраховуй на моє плече,
Як на своє... І руки хай мої
Тобі добро і спокій принесуть,
Пісні тобі хай шлють всі солов'ї,
Зозулі років довгих накують!..
Хай буде все, як хочеш ти того!
Я з радістю віддам тобі життя
До найостаннішого дня мого,
До хвильки до останньої буття!
Я на вершині днів своїх стою.
***
Я не знаю, чого ти хочеш.
Я не знаю, що хочу я...
Розпанахані ночі в клоччя.
І безсоння - від "а" до "я"...
Всі страждання та безнадії
Обгорнули мене кільцем,
І радію - мов, не радію...
В серці ниє постійний щем.. .
Розумію: не тільки в мене...
Весь народ у стані війни...
Вся земля у вогні шаленім
І розстріляні мирні сни...
Розучилися в щасті жити,
Бо яке ж то воно в війну?!
Платим долі потрійне мито,
Що із тиші, тепла та сну...
Все навиворіт...Справа вліво...
З ніг на голову... Шкереберть...
Спокій наш то горить, то тліє...
Не згорає лиш сука-смерть...
18.11.23
***
Я планую одне, а життя заплановує інше –
І летять давні плани мої шкереберть!
Замість прози осінньої пишуться лагідні вірші
І злітають зі мною в гучну коловерть!
...Я далеко від вас... Ви далево від мене – дорога
Понесла мене в інші далекі краї,
Але серцю моєму близькі, як раніше, тривоги
Ваші – друзі сердечні і ніжні мої...
Листопад ще яскравий і він утішає щоденно
Кольорами і листя, і неба, й землі!
І на серці у мене від цього ще більше пісенно,
Мов настала весна на осінньому тлі!
...Та тривоги мої не подіти ніде – сьогодення
Випробовує всіх нас на міцність душі...
За останні роки почастішали враз одкровення,
Бо робити добро нині кожен спішить.
Так, життя нелегке і для нас, і в цілому для людства,
Але це зараз мало залежить від нас.
...Я за рідних і друзів щоденно від серця молюся,
Щоби їх захистив цей локдаунський час!..
9.11.21
Дюссельдорф
***
Я почувалась впертою,
Та впала з-під ніг земля!
…Очі твої – мов дзеркало! –
В них віддзеркалююсь я…
2.02.21
Краматорськ
***
Я прошу вже його: «Не треба!
В мене більше немає сил!» —
Але море — знову про тебе! —
Хоч проси його, не проси...
Я благаю його: «Ну досить!
Дай спочити кілька хвилин!» —
Але хвилі мені доносять
Голос твій із морських глибин...
Запливаю далеко в море,
Щоб забуть тебе хоч на мить!
Та воно — все мені на горе! —
Лиш про тебе шумить, шумить...
Підкоряюсь незнаній силі,
Віддаюся в руки її –
І нагадують теплі хвилі
Теплі-теплі губи твої...
***
Я ще раз долі дякую за те,
Що мала у житті свої стежки й дороги,
Що у саду моєму все цвіте,
Що сяє сонце ніжно-золоте
І гасять промені його – усі тривоги!
Я дякую, що світ відкрив мені
Так щедро і моря, і гори, і країни:
Вслухалася і в мову, і в пісні
У ті, нечасті, подорожні дні,
Коли – на час – я залишала Україну.
Ці подорожні відкриття землі
Нової, ще незнаної раніш для мене!
Країни і великі, і малі…
Впускала в душу їх свою на тлі
Культури, звичаїв… Сприймала їх знамена.
І згодом, повертаючись назад,
Я зустрічі раділа, як мала дитина:
Чи це був травень, а чи листопад,
Я бачила – а, значить, все гаразд! –
Небесний і пшеничний прапор України.
10.02.18
Шарм-ель-Шейх