ЄДИНІ ПОМИСЛИ
Помисли наші єдині:
Кожна – за правду борець.
Спілка жінок України –
Спілка відкритих сердець!
У світі нашім дуже неспокійно –
Планета час від часу у війні,
Спалахують у різних точках війни…
Жінкам же необхідні мирні дні!
Ми знаєм ціну дружбі і коханню
І маєм безліч планів та ідей –
Бо захід сонця і його світання
Повинно бути в тиші для дітей!
Ми любим щиро музику і вірші,
Простори наші, гори і поля!
Для жінки мир завжди – це найцінніше
І найсвятіша – це своя земля!
Для нас чоловіки – підтримка цінна,
Але й самі спроможні до борні!
У нашім серці – рідна Україна! –
Обожнюємо й славимо її.
Помисли наші єдині,
Кожна – за правду борець.
Спілка жінок України –
Спілка відкритих сердець!
4.12.15 Київ – Харків
ЄДНІСТЬ
Не все в мені заснуло. Ще болять
Слова твої і кроки не стихають.
А зорі щедро сипляться на шлях
І кипариси небо підпирають.
Все навкруги таке, як і тоді,
Коли ще нам не дихалось на світі,
А інший хтось кохав — вона чи він —
В якомусь там забутому столітті!
Молився Вітру, Морю, Небесам,
Благав кохання, а не нагороди,
Страждав, але надії не втрачав,
Знаходячи підтримку у природи.
І я іду до цього валуна,
Що ловить прохолодні чорні хвилі,
Щокою притуляюся, а він
Слова шепоче лагідні та милі...
І ти ідеш під тінь своїх дерев,
Не оглядаючись ні разу. Нащо?..
Все далі й далі. Знов за кроком — крок.
Чим більше кроків тим, звичайно, краще!
Дивлюся вслід, а ти за морем вже
Розтанув у вологому тумані,
Де горизонт ховає від очей
Краї чужі — незвичні та незнані...
І навіть гостроокий молодик
Не допоможе висвітлити суті:
Що нас роз’єднує? Єднає що?..
А, може, в нас живуть віки забуті?..
І може то не я, а жінка та
Тобі услід дивилася учора,
І то не ти, а інший чоловік
Зникав з очей в розгніваному морі?!
І, може, Біль в моїх очах — її —
Скотивсь морською краплею раптово,
І, може, то — через віки? — його
Із уст твоїх до мене лине Слово?..
Це небо в зорях, кипариси ці,
І гори, й море — все немов навмисно
Нагадує про Вічність. В той же час
Над нами хмарою Миттєвість висне!
Скороминучість нашого життя
Тут, як ніде, помітна особливо —
По-іншому сприймаються слова:
«Життя було щасливе» — «Нещасливе».
Бо вимір часу інший у дубів,
Що врізались міцним корінням в кручу,
І зірка та, що згасла у воді,
Освітлює нам душі неминуче!
У кожного відрізок часу свій,
У кожного одна-єдина доля:
Хтось — як піщинка на морському дні,
Хтось — як верба самотня серед поля.
Та в тім людська удача, що завжди
(Хоча коли — людина і не знає!)
Надовго, ненадовго — як коли —
Життя відрізок з іншим співпадає.
Нові народжуються кольори,
Такі, яких немає й у веселці,
Й попри закони — почуття чиїсь
Через віки відлунюють у серці!
(Із книги " У лабіринтах болю і розлук")
***
Є древній міст, а річки вже нема –
Тонкий струмок і ще якась калюжа,
Яку і птах – напитись – обліта
І навіть жаби – й ті не люблять дуже...
Колись же тут пливли вузькі човни
Й плоти широкі прасували хвилі,
І чувся шум із самої весни
Й пісні, які були і сильні, й милі...
Пройшло усе! Ріку поглинув час,
Напіврозрушені опори мосту,
З якими вже давно не все гаразд,
Бо недоречними здаються просто...
Поглинув час минулий і човни,
Й плоти, й історію – як це не страшно...
Нема у цьому нашої вини,
Що не зберігся день позавчорашній.
Вже й учорашній з пам’яті зника,
Мостів опори втримати не в змозі,
А часу невпокорена ріка
На смак нагадує солоні сльози...
1.06.16
***
Є люди в світі і - людці...
Земля гримить війни грозою!
Пекельно нині в світі цім,
Бо дійсність стала дуже злою...
В клубку - початки і кінці...
Сніг скроплений людською кров'ю...
Доріг руїни манівці...
Ми справу маємо з ордою!
Та все одно вони - мерці -
Що живляться страшним розбоєм!
Вони і молоді - старці,
Що п'яні від бездушних воєн!
Сніжинка тане на шоці
Й стікає поруч зі сльозою...
Затисли серце в кулаці,
Щоб не зірвалася від болю...
Вже стільки років у журбі...
Які страшенно наші втрати!..
Та нам - ще жити в боротьбі,
Боротимя й перемагати.
4.01.26 Дюссельдорф
***
Є люди, що люблять тільки себе
І думають тільки про себе.
Небо - для них - якщо голубе.
А чорне - для когось - небо.
Свої інтереси - найвища ціль.
А інші - уваги не варті.
Щоб журавель - і той у руці.
Вони - на постійному старті!
Зусилля усіх - для своїх бажань.
Схитрити і обдурити.
Себе лиш - у світі великому - жаль,
Бо як же - без себе - жити?!
6.01.25 Дюссельдорф
***
Є півтори години відпочинку.
Який свободи час безцінний!
А вдома помагають навіть стіни!
Й для хвилювання, мов, нема причини...
Та серце, час від часу, як скажене
Колотиться і зносить стуком спокій,
Звучить, немов чиїсь забуті кроки,
Що вкотре віддаляються від мене...
11.10.23
***
Є щастя сторона одна з найважливіших,
Що переважує кохання, дружбу, вірші –
Це щастя виносити у собі дитину!
Подвійне щастя маю у житті від долі:
Синочка першого мого і другу – доню,
І стверджую завжди: щаслива я людина!
Благаю землю, води, небо і повітря,
Щоб захищали сина й доньку всюди в світі,
Щоб їхній шлях завжди був щедрим, добрим, ніжним,
Земля – була родючою, м’яким – каміння,
Щоб супроводжувала радість, творчість, вміння,
Вода – була прозорою й повітря – свіжим!
17.07.16 Віта Поштова