***
Дай, Господи, життя
Усім солдатам!
А оркам каяття
Пошли в розплату,
Щоб мучились довік,
Хто вижить зможе!
Щоб не було росій –
Зроби так, Боже!
12.01.23 Дюссельдорф
ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ ЛИСТОПАДА
Аквамаринове сьогодні небо,
Незвично світле як для листопада…
Така в теплі і ніжності потреба —
Освідчитись усьому світу рада!
Широкий степ і битий шлях у обрій,
І лиш хмаринка трохи збоку, зліва…
Минулий час такий до всього добрий,
Що з нього не летять в майбутнє — стріли,
А тільки спогади добра, дитинства
І ніжності, і батьківської сили!
…В цей ранок ти, синочку, народився,
І я тебе у світ благословила!
22.11.14 Віта Поштова – Київ
***
Двадцять друге листопа'да
День святий!
Снігу білий, ти не падай
З висоти...
Зупинись напівдорозі
І замри!
Хай замерзнуть наші сльози,
Голос, крик...
Тільки б воїни не мерзли
На нулі,
Тільки б вороги пощезли
На землі!
Двадцять друге листопада –
День синів!
Зникла б у країні зрада –
Зник би й гнів...
І не стало б ухилянтів,
Втікачів..
Побороли б окупантів –
Є ж мечі!
Об'єднались би всі разом –
Все б змогли!
Ось якби ж-бо їм не красти,
Як ракли...
Тим, хто совісті не має
Та душі,
Хто народ наш обкрадає
На межі...
Двадцять друге листопада.
Випав сніг.
Мітка: подвиг, страх чи зрада–
Видно всіх.
22.11.23 Дюссельдорф – Ратінген
ДВАДЦЯТЬ СЬОМЕ ЖОВТНЯ – ТВІЙ НАЙПЕРШИЙ ДЕНЬ!
Двадцять сьоме жовтня–
Твій найперший день!
Сяє сонце жовте
В бісері пісень!
Листя кольорове –
Різноликий світ!
Шлють сади, діброви
Луні свій привіт!
Добрий день, – шепочуть
Луки та гаї
І птахи охоче
Ллють пісні свої!
Все для тебе, Луно,
В день найперший твій –
Грає світ на струнах
Радісних надій!
Буде все чудово!
Буде все гаразд!
Буде хліб і слово,
Й щастя повсякчас!
27.10.22 Ратінген
***
Дві книги, що написані війною...
А я сиділа й плакала в кутку.
Такого горя не було зі мною,
Що мала дійсність отаку гірку...
Такого горя не було із нами.
Було – але у кожного своє...
Тепер об'єднані ми ворогами –
У всіх потреба перемоги є.
І роблять люди те, на що спроможні:
Захисники – на лінії вогню!
Всі ті, хто там – поваги вартий кожен! –
Бо вийшли за життя усіх на прю.
Вони – герої. Кожен. Кожен! Кожен,
Хто не злякався, хто воює там,
Хто страх свій пересилити спроможний,
Хто не сховавсь, як миші, по кутках...
Хай береже їх доля, правда, віра
І сили всі небесні і земні!
Подяка наша на віки безмірна
За захист в цій непроханій війні!
2.07.23 Егіна
***
Дев'ятнадцяте вересня скоро вже, скоро!
Це один із таємних і трепетних днів...
Це пора, коли бути годиться на морі,
Слухать хвиль вересневих задумливий спів...
Оксамитовий день... Оксамитова осінь...
І Михайлове чудо підсилює значимість дня!
А яка незбагненна просвітлена просинь
В небесах височенних сьогодні, куди не поглянь!
Дев'ятнадцяте вересня – це середина
Найсолодшого місяця в повних врожаєм садах!
Це – осонценість серця! І це – серцевина!
Це – щасливе майбутнє, що котиться світло на шлях!
8.09.18 Ордіно
***
Дев'ятнадцяте нуль дев'яте...
Пожиттєве печальне свято,
Що несло в собі так багато
Щастя світлого – аж до втрати...
Не забути і не віддати –
Закарбована в серці дата...
19.09.23 Ратінген
***
День пам'яті... хоч пам'ять ця щоденна...
Вона в думках моїх... вона в мені жива.
Коли в душі буває дуже темно –
Вона тоді в мені народжує слова
Дитинства, сонця, ніжної подяки
І шурхотіння їжака в м'якій траві,
Неначе подає мені надії знаки,
Що скоро буде мир і будуть всі живі!..
День пам'яті... Спокійний ранок жовтня...
Останній ранок батька на святій землі...
Тоді не стрепенулась птаха жодна,
Не розлетілись з квітів сонечка малі
І чорнобривці височіли гордо,
Свої голівки підіймаючи наверх,
А в наші душі поселилось горе,
Яке відлунює у душах й дотепер...
9.10.24 Дюссельдорф
***
Дерева голі, крім ялин і сосен...
Та ще зелена туя близь вікна...
Так швидко промайнула тепла осінь –
І вже тепла ні крапельки нема...
Як нашим хлопцям рідним у окопах?!
Пошли їм, Боже, наших душ тепло!
Хоч би війни скінчились люті строки
І щезло в світі прорашистське зло!
Хоча б вони лишилися живими,
Герої наші, славні козаки.
Схиляємося низько перед ними
І вдячні їм на всі роки й віки!
19.01.23
***
Дивлюся на великий лист ліщини,
Що виріс на камінні близь ріки...
У кожної події є причини:
І цей струмок широкий гомінкий,
Що з гір несе поповнення у річку;
І цей валун, що тут лежить віки;
І ця, в косі, блакитно-жовта стрічка;
Й мої думки –
чомусь
гіркі-гіркі...
26.09.18 Ордіно
ДИПТИХ ДЛЯ СЕБЕ
І
Учора дощ, сьогодні сніг –
І так щодня поперемінно,
Немов життя летить до ніг.
Ось так от, Ніно…
Уже десятий чорний рік,
Що – не відбілений снігами…
Не очища й дощів потік –
Світи між нами!..
ІІ
…І жоден з них не перейти!
Не зблизити хоч ненароком,
Бо ці безжалісні світи
Роз’єднують нас з кожним кроком…
Все більше – днів мого життя,
А ти – лишаєшся таким же…
Нема нічому вороття:
Ні снам, ні дійсності, ні віршам…
28.01.16 Вороньків – Бориспіль
***
Дитя маленьке, дівчинка русява,
Здається, лиш з’явилася у світ,
А вже така усміхнена, ласкава,
Готова в неповторний свій політ…
Крилата будь!
Ти – краще, що змогли ми!..
Здорова будь!
Радій життю завжди!
Розумна будь!
Успішна і щаслива!
Рости – на щастя! –
Із роси й води…
8.02.14 Андорра ла Велья – Енкамп
ДИТЯЧА ПАМ’ЯТЬ
Дитяча пам’ять зберігає все:
Бабусину і хату, і комору,
І сокола, що різко рветься вгору
До голубих омріяних небес!
І зграйку печериць близь берестка,
Що вже росте в дворі більш сотні років,
Як обійняти – він такий широкий! –
Що не торкається руки рука…
Удвох з сестрою навіть не змогли
Ми обійняти стовбур – не вдалося!
Зате у кроні чули стоголосся
Пташиних співів безперервний плин!..
Бабуся враз насмажить печериць
І кликатиме: «Валю, йди! Нінусю!» –
Я відгукнусь: «Та вже йдемо, бабусю!» –
Сама ж лежу в ромашках горілиць!
Дивлюся на отари білих хмар…
І Валя теж зі мною… Як же гарно:
А хмари поодинці та у парах –
І сяє сонце серед цих отар!..
Біля кущів порічок є боби.
Це не горох, і не квасоля – інше,
Вони високі і стручки в них більші!
– Ростуть, – бабуся кажуть, – як з води! –
І варять суп із білих печериць,
В якому будуть і боби зелені.
Ми нариваємо їх повні жмені –
Зривати треба знизу, не згори!
Бабуся стіл виносять прямо в двір
І ставлять на м’який спориш зелений
Неподалік від молодого клена…
Я наче бачу все це до сих пір!..
Й лелеку, що на клуні у гнізді,
Й бабусине усміхнене обличчя –
Усе, що й досі тепле, світле, звичне! –
Точнісінько таке ж, як і тоді…
Хоча нема ні хати, ні садка –
У дворищі живуть вже інші люди,
І печериць довіку вже не буде,
Як і нема старого берестка…
Та десь у пам’яті – не лиш моїй,
А в пам’яті у всесвіту, напевно,
Записана проникливо і щемно
Вся хронологія усіх подій!..
Моїх, сестри, батьків – і далі вниз –
Усіх-усіх, хто жив у цьому світі,
Умів життя любити і радіти,
І задивлятися на зорі ввись!
У кожного у пам’яті свої
Дитячі спогади, надії, сподівання,
Свої розчарування і кохання,
Свої і ластівки, і солов’ї…
Усе це з нами йде углиб віків,
У пам’ять роду, у дитячі душі,
Які ніхто й ніколи не розрушить –
В них міць прапрадідових берестків.
27.01.17 Харків
***
Дід із бабою снідали
І зітхали так тяжко:
– Навіть кури на сідалі
Постраждали від рашки...
Качур став безголосим
І качки повтихали–
Ніби захисту просять
Від фашистів навали...
І корівка налякана
Від прильотів ракетних...–
Баба тихо заплакала:
– Скільки ж ранених, мертвих!..
Коні злякані в стайні
І принишкли індики –
Все змінилось негайно
Після варварів диких!
Що ж русні не сиділося
На господах родинних?!
Вік би з ними не стрілися...
Гине ж птиця, скотина!.
Заздрість рашки чи підлість,
Чи зомбований мозок,
А чи тупість, чи бідність
Крові жадібно просить?..
Працювали б, займалися
Власним садом, городом
А не смертю втішалися,
Вбивством інших народів!
На війну, як на свято,
Матері проводжають :
Син накраде багато –
Краж рясні урожаї!
А дружини щасливі –
Бо забиті та темні –
Їхні душі червиві
І бажання нікчемні!
А рашисти прокля'ті
Палять, люто катують –
Їх, як гною, багато...
Смерті інших святкують...
...Дід із бабою снідали,
Запивали сльозами,
Бо оточені бідами,
Що прийшли з ворогами...
18.07.22 Ратінген
***
Для вас народ – лише електорат.
Своя кишеня і своя сорочка.
Грабуєте в країні всіх і все підряд,
Хто – в пафосних речах, а дехто – мовчки.
На сміттєзвалищі історії всі ви
Залишитесь на найбруднішім місці,
Бо не були ви для людей – людьми,
Й не виконали – жодної! – із місій...
15.08.12 Київ – Бориспіль
***
До 290-річчя Г.С.Сковороди
Для кожного народження – свій час,
І для становлення свої причини.
Дух боротьби і нині ще не згас
На теренах нової України.
Григорій Савич – наче поруч, тут.
Вдивляється у кожного, як в себе:
Чи розірвали ми засилля пут,
Щоби піднятись все-таки до неба?!
2.08.12 Київ – Віта Поштова
***
Дні відлітають швидше
ніж листя з дерев
ніж птахи у вирій
навіть швидше зі'рки
що відлітає з неба
і ніщо не може змінити це
і ніхто не зможе цьому перешкодити
хіба що смерть
але й після неї
дні відлітатимуть швидше
ніж листя з дерев
ніж птахи у вирій
навіть швидше зі'рки
що відлітає з неба
13.09.23 Дюссельдорф
***
(акровірш)
Дніпро – в лататті і в мостів намисті! –
М’який, привабливий, як плин життя.
Ич, як срібляться хвилі свіжі, чисті,
Такі легкі – без краплі сум’яття!
Радію зустрічі відкрито нашій –
Обожнюю наповнених людей:
Вони – добра й натхнення повні чаші
І мають сотні планів та ідей!
Минулий час для них, немов фундамент –
Ич, як упевнено стоять вони!
Радію я, що дружба поміж нами
Осонцена – без гніву чи вини.
На світі все, що є – не випадково:
Ефір, гроза, поломки поїздів,
Невпевненість і впевненість у слові,
Короткий погляд, кава, сіль степів…
У часу є свої якісь закони...
Що – нашим розумом не осягти?..
Ич, як відсвічують старі ікони –
Роки на них не діють і віки…
О пів на другу від»їжджає потяг.
На мить? На вічність? Часу таїна…
А ти мені про це розкажеш потім –
Сьогодні ще про це ніхто не зна!..
24.07.15 Київ
ДОБРОВОЛЬЦІ. 2014
Немає серед нас людей святих –
Є плями скрізь:
На місяці
І є – на сонці…
Донеччину боронять.
Серед них
Багато є героїв – не святих.
«Добро і воля» – ось що значить
Добровольці.
4.10.15 Башкирівка
***
До життя повертаюсь крізь болі,
Крізь утрати, безвихідь, страх…
Мед і цукор із присмаком солі
І солоні сльози в очах…
Повертаюся тяжко й повільно,
Наче з панцира небуття,
Де була я – так довго! – невільник
Без надії на вороття.
...Час іде і дарує можливість
Не померти, а – пережить...
А цілющі травневі зливи
Можуть змити печаль за мить.
До життя повертаюсь. Хочу!
Намагаюсь нащупать шлях…
Сни дивлюся щоночі пророчі,
Обезцінені у сльозах…
Повертаюся... Дякую долі.
Позитивний для мене знак:
Мед і цукор із присмаком солі
Забуваю, які на смак...
26.07.15 Гора – Полтава
***
Пам′яті Сергія Духаніна
До матері товариша іду,
Який загинув тому десять років…
О, як вона пережила біду?!
Була від смерті вже за кілька кроків…
Єдиний син її – і кров, і плоть,
Єдина радість і надія в світі!
Основа всіх її земних основ,
Єдине, ради чого в світі жити!
Що я скажу їй? Мовчки обійму,
Бо слів немає і не може бути.
Як розігнати цю страшну пітьму,
Якою серце матері закуте?!
18.09.14
ДОПОКИ НЕ ПІЗНО!
ПЕСИМІСТИЧНІ РОЗДУМИ...
Розхитаний світ як ніколи до цього...
Здається, ще мить – і злетить...
В клубки замотаються рівні дороги
Й на пазли окремі – мости...
І ні'кому буде ці пазли складати
В пожежах страшної війни,
Бо людство – себе ж – покарає до страти.
Й на кому прокляття вини
Вже буде все рівно, бо в пеклі земному
Загинемо й ми, і вони.
Не буде ні в кого одвічного дому
В тенетах глухої пітьми...
4.11.24 Дюссельдорф
***
До тебе я не знала, що так ніжно,
Так трепетно любити можна зиму,
Що кожен день її — неповторимий,
Що «ніжно» так римується із «сніжно».
Що в парку стовбури дерев старезних
Такі гарячі у морозні ночі!
Я грію серце біля них охоче
І вірю: біль від їх тепла пощезне!
(Дарунок долі, 1990)
***
До точки роси вже душа підійшла
І сльози течуть безупинно,
Бо стільки скопилося болю та зла
І все це летить в Україну!
Й немає просвітку: ні ночі, ні дня!
Нема ні хвилини, ні миті!
Країна-сусід, що дійшла вже до дна –
Дуріє і звірствує в світі!
Їй мало страждання людського, вона
Смакує насильства та смерті,
Ми думали: дно, але дна ще нема –
Людське в них закреслено й стерто.
Вони вже не люди. Біснується кров,
А проблисків розуму мало.
Підступність, безумство – основи основ,
А волі – одвіку не знали...
15.10.23 Егіна
***
Дощем прикраплена лютнева ніч
За Сіверським Донцем лягла спочити…
Дерева віти посхиляли вниз,
Щоб ніч від вітру трохи захистити.
Рожево-сіре небо погляда
На ніч, вколисану дощем і вітром,
А Сіверський Донець без криги вже,
Немовби зиму із обличчя витер!
Сухі очерети про щось шумлять
Давно минуле і забуте майже…
Донець, і берег, і його вода –
Усе таке відкрите, любе, справжнє…
22.02.20 Коробочкине – Чугуїв
***
Дощить... Дощить в усій країні
І ночі й дні!
Дощить, дощить, дощить віднині...
Дощі – пісні!
Вони озвучують сучасність
І їхній спів
Звучить на радість і на щастя,
Хоч він без слів.
А ми самі слова співаєм
В душі своїй,
А дощ повторює навзаєм
Бажання мрій!
І віримо, що все минеться,
Засяє тло,
Відтане від скорботи серце,
Пощезне зло!
Війна закінчиться в країні –
Світ без пітьми!
росія-терорист загине –
Й настане мир!
15.10.23
***
Дощі тримались хмар – не йшли на землю.
Один лиш раз. На декілька хвилин,
Коли смеркалось... Стало досить темно –
В добі лишалось мало вже годин...
І лиш тоді покапав дощ на місто –
Краплистий, тихий, рівний, як стріла!
А потім вирішив, що вже запізно –
І поскакав до ближнього села.
І – стихло враз. І розійшлися хмари.
І місяць вийшов на Чумацький шлях
У вічнім пошуку своєї пари!..
І я заплуталась в своїх думках...
17. 09. 18
ДРУГА СЛЬОЗА
Принесло мені два привіти
Сонцедайне бабине літо:
Перший привіт — то ясна днина,
Другий привіт — то павутина...
Принесло мені дві печалі,
Що раніше не помічала:
Перша печаль — холодні роси,
Друга — сивини в маминих косах...
Принесло мені дві сльозини,
Що упали, як дві зернини:
Перша — то за минулим — світла,
Друга — в майбутнє — ледь помітна.
Хай ту, першу, хоч всі побачать:
Хто мав минуле, той пробачить...
Хай ту, другу, лиш я узнаю,
Бо та, друга, причин не має...
Росте мій хлопчик, синочок мій —
Щастя моє і згусток надій,
Та я тривожусь — бо я люблю!
Сльозу ту, другу, за нього ллю...
ДУБ У СКОВОРОДИНІВЦІ
Дивлюся в жовті очі звіробою,
А серце дивний трепет огорта:
Невже ми зараз сидимо з тобою
Там, де колись сидів Сковорода?
Невже ходив він по оцих стежинах
Простий і мудрий, як оця земля?
Співає пташка у кущах ожини
І світ правічний співом звеселя.
Співає пташка, як йому співала,
Хоча пройшло вже сотні довгих літ!
Тієї липи вже давно не стало,
Що берегла його останній слід...
Ба, навіть дуб, нащо вже сильний, дужий,
А й він усох... І – мертвий! – гине знов!
Не можу я дивитися байдуже:
Від вигляду його холоне кров.
Сухе гілля, від болю почорніле,
Кричить безумно світу: "Жити! Жить..."
А ми такі безпомічні й невмілі...
Дуб нас усіх благає: "Поможіть!.."
Ми мовчимо. Минає рік за роком –
То ллють дощі, то стисне серце лід.
Спиляли в дуба гілку – однобоко
Тепер він скоса погляда на світ...
***
Думки розбрелися
як величезне стадо корів
у безмежному степу
і ніяк не хочуть
збиратися докупи
Чумацький шлях зітхає
а ніч пропливає повз нього
повз мене
повз життя
і тільки жевріє та кличе
не відпускає з орбіти своєї
одна-єдина зоря
Україна
2.03.23 Дюссельдорф