Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
***
Дай, Господи, життя
Усім солдатам!
А оркам каяття
Пошли в розплату,
Щоб мучились довік,
Хто вижить зможе!
Щоб не було росій –
Зроби так, Боже!
12.01.23 Дюссельдорф
***
Далеко від усіх турбот
п’ю чай з лимоном з дерева що поруч
про це й подумати не міг
мій дід
7.05.10 Кіпселі
***
Даремно у собі тримаєш ти
Все те, що міг би вже розповісти!
Слова кохання і слова журби
Наблизили б обох нас до мети.
Я знаю все, та хочу, хочу слів!
Даремно ти сказати не посмів…
Я жінка – і звучання слів твоїх
Могло б у серці розтопити сніг…
23.10.11 Київ – Харків
***
Дати під віршами так швидкоплинно біжать!
Перше було, ніби вчора, а вже тридцять перше…
Тільки вперед – і немає дороги назад!
А з тридцять першого знову все буде не легше…
Дні пролітають – немає назад вороття:
Перше так швидко заміниться знов на тридцяте!
Дати під віршами – так нумерую життя:
І перемогу – і будень, і втрату – і свято…
Дата під віршем – це код – для моїх почуттів.
Звісно, для когось – лиш цифри і місце – та й годі!
Я ж пропливаю між двох часових берегів –
Та і сама, ніби частка і часу, й природи…
18.03.12 Харків
***
Дах на будинку посірі'в
З позаминулого століття,
Осів на ньому пил і гнів
В часи печальні лихоліття...
Що бачив він, будинок цей,
У дні колишніх негараздів?!
Його немов замулив ґлей
Із острівками світла й щастя...
Він відрізняється від всіх
І цегли кладкою, і дахом...
Він - як ридання серед втіх,
Як серед успіху - невдаха...
Історія про нього зна,
А ми - лиш можемо гадати,
Про що він думає у снах,
Пригадуючи давні втрати...
Він схожий на людей, які,
Немов затримались на світі,
Небачені - в красі - ніким,
Людей, в яких лишились миті...
Але - тримається, стоїть
Під дахом, мов під капелюхом.
Над ним сліди лихих століть,
Які він відчував і слухав...
А нині - і часи не ті,
Але й нелегші, як не глянуть...
На бе'лебні... На самоті...
Й майбутнє невідоме ранить...
28.10.25 Ратінген
ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ ЛИСТОПАДА
Аквамаринове сьогодні небо,
Незвично світле як для листопада…
Така в теплі і ніжності потреба —
Освідчитись усьому світу рада!
Широкий степ і битий шлях у обрій,
І лиш хмаринка трохи збоку, зліва…
Минулий час такий до всього добрий,
Що з нього не летять в майбутнє — стріли,
А тільки спогади добра, дитинства
І ніжності, і батьківської сили!
…В цей ранок ти, синочку, народився,
І я тебе у світ благословила!
22.11.14 Віта Поштова – Київ
***
Два жайвора летять над полем в парі,
Їх проводжають кучеряві хмари
І лагідні вколисують вітри…
Два жайвора, закохані у волю,
Немов освячують пшеничне поле
Своїм польотом вранішнім згори!
А поле, як зелена скатертина,
І чимсь таким повіяло дитинним
І давня в серці ожила краса!
А потім я відчула в серці рану:
Чому дитинство закінчилось рано
І жайвором злетіло в небеса?!
29.04.10 Бухарест
***
Двадцять друге листопа'да
День святий!
Снігу білий, ти не падай
З висоти...
Зупинись напівдорозі
І замри!
Хай замерзнуть наші сльози,
Голос, крик...
Тільки б воїни не мерзли
На нулі,
Тільки б вороги пощезли
На землі!
Двадцять друге листопада –
День синів!
Зникла б у країні зрада –
Зник би й гнів...
І не стало б ухилянтів,
Втікачів..
Побороли б окупантів –
Є ж мечі!
Об'єднались би всі разом –
Все б змогли!
Ось якби ж-бо їм не красти,
Як ракли...
Тим, хто совісті не має
Та душі,
Хто народ наш обкрадає
На межі...
Двадцять друге листопада.
Випав сніг.
Мітка: подвиг, страх чи зрада–
Видно всіх.
22.11.23 Дюссельдорф – Ратінген
ДВАДЦЯТЬ СЬОМЕ ЖОВТНЯ – ТВІЙ НАЙПЕРШИЙ ДЕНЬ!
Двадцять сьоме жовтня–
Твій найперший день!
Сяє сонце жовте
В бісері пісень!
Листя кольорове –
Різноликий світ!
Шлють сади, діброви
Луні свій привіт!
Добрий день, – шепочуть
Луки та гаї
І птахи охоче
Ллють пісні свої!
Все для тебе, Луно,
В день найперший твій –
Грає світ на струнах
Радісних надій!
Буде все чудово!
Буде все гаразд!
Буде хліб і слово,
Й щастя повсякчас!
27.10.22 Ратінген
***
Два жайвора летять над полем в парі,
Їх проводжають кучеряві хмари
І лагідно вколисують вітри…
Два жайвори, закохані у волю,
Немов освячують пшеничне поле
Своїм польотом вранішнім згори!
А поле, як зелена скатертина,
І чимсь таким повіяло дитинним
І давня в серці ожила краса!
А потім я відчула в серці рану:
Чому дитинство закінчилось рано
І жайвором злетіло в небеса?!
29.04.10 Бухарест
***
Дві абрикоси, три кущі бузку,
Сосни чотири, яблуня, калина –
Турботу маю щовесни таку:
Заквітчую, як можу, Україну.
Дарую друзям саджанці малі,
Викопую багаторічні квіти –
Хай буде більше цвіту на землі,
Щоб всі могли, як я, весні радіти!
В багажнику шовковицю везу
Із дідового й батьківського саду…
Ще хочу привезти і дерезу –
Щоб частку днів дитячих в місті мати…
Полтавський терен в Харкові росте,
Калина теж полтавська й абрикоси.
…Не переймайся, доню, то пусте,
Ти не зважай на ці раптові сльози.
То радість і печаль живуть в мені –
Одвічним і довічним одкровенням…
Нехай у тебе, доню, будуть дні,
Осяяні моїм благословенням!
І кожна квітка, пагінчик, листок,
Що виросли з любові батька й діда,
Хай розпускаються для тебе в строк,
Щоб ти могла ще більш життю радіти!
30.04.12 Харків
***
Дві абрикоси, три кущі бузку,
Сосни чотири, яблуня, калина –
Турботу маю щовесни таку:
Заквітчую, як можу, Україну.
Дарую друзям саджанці малі,
Викопую багаторічні квіти –
Хай буде більше цвіту на землі,
Щоб всі могли, як я, весні радіти!
В багажнику шовковицю везу
Із дідового й батьківського саду…
Ще хочу привезти і дерезу –
Щоб частку днів дитячих в місті мати…
Полтавський терен в Харкові росте,
Калина теж полтавська й абрикоси.
…Не переймайся, доню, то пусте,
Ти не зважай на ці раптові сльози.
То радість і печаль живуть в мені –
Одвічним і довічним одкровенням…
Нехай у тебе, доню, будуть дні,
Осяяні моїм благословенням!
І кожна квітка, пагінчик, листок,
Що виросли з любові батька й діда,
Хай розпускаються для тебе в строк,
Щоб ти могла ще більш життю радіти!
30.04.12 Харків
ДВІ БАБУСІ
Сидять біля будинку дві бабусі,
Під туркотіння горлиць гомонять…
Життя пройшло в шаленім темпі, в русі –
Тепер ось час оглянутись назад…
То заспівають разом, то печаллю
Повіє враз від горлички пісень…
Немов пірнають у минулі далі –
Відрізок за відрізком – кожен день…
Гранатне дерево над ними в квітах
Таких яскравих, що аж душу рве!
Лимони, сонця сяєвом налиті…
Життя щодня для них – таке нове!
Ні, не щодня, а кожної хвилини –
У віці їхньому є вимір свій…
Жовтогарячі круглі апельсини –
Це пам’ять, а не свіжий фреш-напій…
– Оливу посадили до чи після?.. –
– Коли зібрали перший урожай?.. –
– Занадто голосна голубки пісня!.. –
– Злітай на мандарин, не заважай! –
…Життя бабусь, неначе на екрані
Проходить знов, мов пам’ять ожива…
А жити – хочеться! Вмирати рано –
Знаходять в спогадах старі слова!..
І радо повертаються в минуле,
Туди, де молодість і простота,
Де ще не горлиці – одні зозулі! –
Пророкували щедро їм літа.
6.06.12 Кіпселі
***
Дві книги, що написані війною...
А я сиділа й плакала в кутку.
Такого горя не було зі мною,
Що мала дійсність отаку гірку...
Такого горя не було із нами.
Було – але у кожного своє...
Тепер об'єднані ми ворогами –
У всіх потреба перемоги є.
І роблять люди те, на що спроможні:
Захисники – на лінії вогню!
Всі ті, хто там – поваги вартий кожен! –
Бо вийшли за життя усіх на прю.
Вони – герої. Кожен. Кожен! Кожен,
Хто не злякався, хто воює там,
Хто страх свій пересилити спроможний,
Хто не сховавсь, як миші, по кутках...
Хай береже їх доля, правда, віра
І сили всі небесні і земні!
Подяка наша на віки безмірна
За захист в цій непроханій війні!
2.07.23 Егіна
ДВОЛИКИЙ ЯНУС
Язиками лижуть хвилі берег,
Бризками зволожують пісок...
Я'к його в кулак зібрати нерви
І підняти погляд до зірок?!
Глухо шелестять з обіду хвилі,
Вже й вологу берег не прийма...
Вітер ніби вириває жили -
Просвітку від нього вже нема!
І думки' мої снують, як хвилі -
Неспокійні і нетихі всі.
А були ще вчора ніжні, милі,
Лащились до світу звідусіль....
Омивали скелі прибережні,
Цілували золотий пісок
І були неквапні, обережні...
Зараз - мовби вже звели курок!
По-ча-ло-ся! Дибки стало море,
Заартачилось, як дикий кінь!
А було таке ще ніжне вчора,
Розсівало і покору, й лінь...
Мов дволикий Янус, море стало -
Не в сучаснім розумінні слів,
А у тій, первинній древній славі
Призабутих нами вже віків...
Одночасно бачити минуле
І майбутнє - нам це не дано'...
В нас уміння Януса заснули -
І закрили мудрості вікно...
Бог усіх і виходів, і входів,
Бог дверей і часу водночас!
Відновити б здатність ми не проти -
Тільки б дар цей нас уже не спас...
3.10.25 Хлой
***
Дві тисячі із чимось кіломе'трів
Уже позаду...
Із пам'яті нічого не зітерти!
Я дуже рада
Нови'м знайомствам, зустрічам і друзям,
Нови'м дорогам,
Копи'чці сіна на осіннім лузі..
І, слава Богу,
Що є в житті такі відкриті люди,
Така природа!
Нехай добро і мир в них завжди буде,
Царює згода!
Я повертаюсь, сповнена натхнення
І сподівання,
Що зустріч ця - добра' і одкровення -
В нас не остання!
13.11.25 Берлін - Білефельд
***
Дев'ятнадцяте вересня скоро вже, скоро!
Це один із таємних і трепетних днів...
Це пора, коли бути годиться на морі,
Слухать хвиль вересневих задумливий спів...
Оксамитовий день... Оксамитова осінь...
І Михайлове чудо підсилює значимість дня!
А яка незбагненна просвітлена просинь
В небесах височенних сьогодні, куди не поглянь!
Дев'ятнадцяте вересня – це середина
Найсолодшого місяця в повних врожаєм садах!
Це – осонценість серця! І це – серцевина!
Це – щасливе майбутнє, що котиться світло на шлях!
8.09.18 Ордіно
***
Дев'ятнадцяте нуль дев'яте...
Пожиттєве печальне свято,
Що несло в собі так багато
Щастя світлого – аж до втрати...
Не забути і не віддати –
Закарбована в серці дата...
19.09.23 Ратінген
ДЕНЬ ВИЗВОЛЕННЯ МІСТА
Святкуємо День визволення міста –
А визволителів серед живих уже нема…
Над містом небо мирне, світле, чисте –
А визволителів поглинула пітьма…
Але вони – у школі на портретах,
В музеї – на світлинах фронтових,
У наших звершеннях і в наших злетах,
У наших перемогах чергових.
Вони у нашій пам’яті, як рідні,
Яких ми пам’ятаємо завжди,
Вони в народі жити вічно гідні,
Бо землю захистили від біди.
Вони тепер над нами, поза часом,
У них є вічність – неземне буття…
Святкуємо День визволення разом:
Живі і ті, хто виборов життя!
18.08.08 Харків
***
День останній листопада...
Осені останній день...
О, драбино, ні, не падай!
Ти тримай усіх людей!
Все-таки, до неба вище!
Хоч і далі від землі...
Пам'ять вітром в серце свище,
Підвивають ноти злі...
Не забудеться ніколи...
І нізащо... І ніде...
Серце ниє, плаче, коле...
Болем в голові гуде...
Ти б, драбино, не хиталась!
Ти вросла б у неба вись!
І трагедії б не сталось -
Все було б, як і колись.
День останній листопада
Святом був би, як завжди,
Грона сині винограду
Не ридали б від біди...
І калина сонцелика
Сонцеликою була б...
Жовті яблука великі
Яблуня родить могла б...
Світ би був інакшим зовсім!
Не ридали б небеса...
Хризантемна ніжна осінь
Аж світилася б уся!
І було б настільки тепло -
Я б щасливою була
І душа б моя не терпла
Від тридцятого числа...
30.11.23 Дюссельдорф
***
День пам'яті... хоч пам'ять ця щоденна...
Вона в думках моїх... вона в мені жива.
Коли в душі буває дуже темно –
Вона тоді в мені народжує слова
Дитинства, сонця, ніжної подяки
І шурхотіння їжака в м'якій траві,
Неначе подає мені надії знаки,
Що скоро буде мир і будуть всі живі!..
День пам'яті... Спокійний ранок жовтня...
Останній ранок батька на святій землі...
Тоді не стрепенулась птаха жодна,
Не розлетілись з квітів сонечка малі
І чорнобривці височіли гордо,
Свої голівки підіймаючи наверх,
А в наші душі поселилось горе,
Яке відлунює у душах й дотепер...
9.10.24 Дюссельдорф
***
День перший року через кілька кроків
Вже переллється в другий звичний день...
Бажання й почуття такі високі,
Немов слова звеличених пісень!
Ще трохи сміху й трішечки печалі –
І перший день у вічність відійде...
Я так безглуздо знов тебе втрачаю!
І ти мене не знайдеш вже ніде...
Ріка у кризі... Ворони у кронах
Дерев, які ростуть вже сотні літ,
А кров шалено гупає у скроні
І серце рветься, наче птах в політ...
І церква над рікою, і ялини,
І цей незайманий пухнастий сніг...
Життя – щезає кожної хвилини...
Не тільки в мене – а зника в усіх!..
Вкарбую в пам’ять голос новорічний,
Рядки поезій – врешті-решт – усе!
Що – як завжди – для нас таке незвичне,
І все, що рік цей згодом принесе!..
1.01.11 Миргород
ДЕРБЕННИК
Дербенника високі колоски
Синіють біля річки там і тут,
Немовби вийшли щойно із ріки,
Хоча вже тиждень близь води цвітуть!
Такі дебелі стебла у суцвіть,
Щоб не зламали хвилі та вітри,
Щоб гуска не стоптала мимохідь
Вечірньої сонливої пори...
...Гусак веселим голосом дзвінким
Дербеннику про ранок сповіща...
І прокидаються від крику з ним
Листочки на деревах і кущах...
А синьо-фіолетові квітки -
Немовби очі кольору води,
Аж біля дна глибокої ріки -
Що роблять світ привабливо-легким!..
10.09.25 Кьольн - Афіни
***
Дерева голі, крім ялин і сосен...
Та ще зелена туя близь вікна...
Так швидко промайнула тепла осінь –
І вже тепла ні крапельки нема...
Як нашим хлопцям рідним у окопах?!
Пошли їм, Боже, наших душ тепло!
Хоч би війни скінчились люті строки
І щезло в світі прорашистське зло!
Хоча б вони лишилися живими,
Герої наші, славні козаки.
Схиляємося низько перед ними
І вдячні їм на всі роки й віки!
19.01.23
ДЕСЬ, КОЛИСЬ, КУДИСЬ...
Десь колись кудись, звичайно,
Прилетить осінній лист
З присмаком усіх печалей,
Що були давно колись...
Хтось згадає все і, звісно,
Засумує, замовчить...
І звучатиме, як пісня,
Одкровення світла мить...
І нічого, що печалі...
Жовтий лист... Вітри'... Журба...
Що воро'ни закричали...
Що не зменшилась ганьба...
І нічого, що не в змозі
Щось змінити десь, колись...
Підібрати на дорозі
Той, останній, жовтий лист...
Головне, що є ще сили
Десь, колись, кудись іти,
Що дороги не втомили -
Й знов прямують до мети!
9.12.25 Ратінген
***
Десь ледве чутно заспіва сопілка,
Замре в годиннику секундна стрілка,
Впаде безшумно в став яскрава зірка,
Здригнеться уві сні колюча гілка –
Який цей світ, беззахисно ранимий!
Листки осінні… Відриваюсь з ними
Й лечу по світу — і німа, й незрима,
А там і тут — багаття в шлейфах диму…
Життя — закономірність? Збіг обставин?
Скриплять тривожно серед ночі ставні,
Що зроблені давно ще майстром справно
З дерев, які росли над цим же ставом…
Вони й тоді тривожно так рипіли,
Немов у серце заганяли стріли!!!
А листя де? За вітром полетіло?
Землею стало? А чи димом білим?
Життя часу невгамовна плинність:
Народження — нестримний розквіт — тлінність…
У чому сенс життя? Його безцінність?
Що — випадковість? Що — закономірність?..
***
Десятки тисяч хрестиків на полотні…
Це ж скільки треба творчих і ночей, і днів,
Пропущених крізь власну душу і крізь голку?!
Увіковічнити себе народ зумів
В історії землі не лиш на полотні:
Від крику при народженні – до смерті зойку…
20.03.07 Чугуїв – Харків
***
Десять років, довгих десять років –
То, як мить,
То, мов тягар століть…
Чи існують для страждання строки,
Чи душа – приречена – боліть?..
Найдорожче, рідне, незабутнє
Розчинилось у повітрі скрізь…
Різко перекреслене майбутнє,
Ніби потяг з рейок –
Під укіс!..
14.01.16 Харків
***
Дзвінка чекати із передової
Від рідних двох чоловіків - і так щодня!
Якби ж то не було на світі воєн...
Якби ж то разом вся була сім'я!
...Четвертий рік в постійному чеканні...
Четвертий рік стражденнних хвилювань...
Ніч проповза в надії й сподіванні,
Щоб повернулись - більш нема бажань!
Побачитись!
Зустрітись!
Обійнятись!
Залишитись удома!
Без війни!
Щоб вкупі всі: сини, і внуки, й мати!
З цієї миті!
З дня цього весни!
5.04.25 Дюссельдорф
ДЗВІНКОВЕ
У Дзвінковому тиша, аж дзвенить!
У Дзвінковому дзвонить кожна мить:
Цінуй життя!
У кожної сосни свій образ, стиль,
Немов не разом довелось рости
Із небуття...
Тут кожен промінь в душу проника!
І тільки хвоя тут на смак гірка,
Все інше – мед!
Ця первозданність – доторк до душі!
І трави шелестять: «Спішіть, спішіть
У Дзвінкове!»
13.03.11 Віта Поштова
***
Дивлюся на великий лист ліщини,
Що виріс на камінні близь ріки...
У кожної події є причини:
І цей струмок широкий гомінкий,
Що з гір несе поповнення у річку;
І цей валун, що тут лежить віки;
І ця, в косі, блакитно-жовта стрічка;
Й мої думки –
чомусь
гіркі-гіркі...
26.09.18 Ордіно
***
Дивлюся на дорогу із вікна.
Автобус легко обганяє села…
В моїх думках лиш ти, лиш ти одна –
І я то у зажурі, то веселий…
Ось промайнув закрижений ставок,
А он, на скелі, вже трава зелена…
Серед усіх моїх гірких думок –
Одна солодка ластиться до мене…
Ось обігнали річку і місток,
А он і яр внизу зі снігом сірим,
Йому вже надійшов останній строк –
Бо він затримався і так надміру!
Я відкриваю очі – і твої
Зелено-синьо-сіро-карі очі
Ущент шматують всі минулі дні –
І дивляться так звабливо й пророче!..
18.03.12 Харків
ДИКТАНТ 2025 РОКУ
Є мовні діалекти в кожній хаті:
Ми, українці, на слова багаті!
Коли ж диктант придума дилетант -
То й вчителі не зможуть написати!
31.10.25 Дюссельдорф - Ратінген
ДИЛЕМА
Початок важливіший над усе!
А чи закінчення?
У чо'му спротив?..
Що в результаті успіх принесе?..
Початок?
Чи завершення роботи?..
15.10.25 Афіни - Кьольн
ДИПТИХ
1
Вже пізня осінь...Разом з нею
Мандрую світом,
А нині - в серці Піренеїв
Теплом зігріта.
Хоч де-не-де сніги біліють,
А трави - теплі,
І білі хмари біло мріють,
Аж серце терпне!..
Така відпустка нещодавня -
Хоч ненадовго
Щодень мене лікує зрання,
Веде в дорогу.
Гірська ріка, її звучання,
Що неповторне,
Щоденне щире намагання
Забути чорне...
Забути, звісно, неможливо,
Хоч призабути,
Бо вже душа така вразлива
Від горя й скрути...
Бо вже сама я скраю прірви,
І все слабкіша...
Війна, на жаль, не знає міри...
Ламає вірші...
11
Вбиває люто, палить все,
Що має світло,
Що нам добро й красу несе
У цьому світі...
А гори гасять біль і гнів,
Хоча б на трохи,
Й ріки гірської рев і спів,
Й круті пороги....
Стушовують печаль тяжку
Звучанням зливи,
Хоч загасить печаль таку -
Це неможливо...
Але, як промені добра,
Так Піренеї
Вже відганяють біль і крах -
Жива душею!
Жива! Як наші всі живуть
Бажання й цілі,
А вороги - готуйтесь в путь:
Ви - на прицілі!
Ви, потенційно, вже мерці,
Ви окупанти,
Не жити вам у світі цім
Вже завтра зранку!
Очиститься земля від вас -
Світ весь - не проти!
І проклянуть вас ще не раз
Усі народи.
23.11.22 Ескальдес - Андорра ла Велья
ДИПТИХ ДЛЯ СЕБЕ
І
Учора дощ, сьогодні сніг –
І так щодня поперемінно,
Немов життя летить до ніг.
Ось так от, Ніно…
Уже десятий чорний рік,
Що – не відбілений снігами…
Не очища й дощів потік –
Світи між нами!..
ІІ
…І жоден з них не перейти!
Не зблизити хоч ненароком,
Бо ці безжалісні світи
Роз’єднують нас з кожним кроком…
Все більше – днів мого життя,
А ти – лишаєшся таким же…
Нема нічому вороття:
Ні снам, ні дійсності, ні віршам…
28.01.16 Вороньків – Бориспіль
ДИПТИХ ПРО ВІРУ
І
Не заспокоїв навіть зелений колір -
Природа безсила допомогти...
Такі викрутаси примхливої долі
Розки'дали нас у різні світи...
ІІ
В очі не глянути, не обійняти -
Стільки вже цих заперечливих "не"...
Знову за втратами - втрати і втрати!...
Вірити треба, що все це мине...
Знаю, потрібно... Бо - як же інакше?!
Сили в собі відновити ще чим?!
Вірити, вірити, вірити в краще!
Й знову для віри шукати причин!
11.07.25 Дюссельдорф
***
Дитиночко, лебідонько моя,
Лиш день в розлуці – я уже в тривозі,
Хоча приємний і спокійний шлях,
Та час від часу набігають сльози...
Ми нерозлучні стільки добрих літ
І нерозлучні кілька літ трагічних...
Не вмієм бути нарізно як слід –
Скучаємо, хвилюємося вічно!
В тобі – усе, що маю я тепер...
Кровиночко, щасти тобі в усьому!
Я повернусь до тебе у четвер –
І будемо з тобою знову вдома!
Собака бурий, персиковий кіт
Радітимуть, що ми з тобою разом.
В розлуці бути вчитись, певно, слід...
Ми навчимося потім, не відразу...
А нині хочу обійнять тебе,
З тобою бути поруч у дорозі...
А потяг слізно, жалібно гуде –
І знов на очі набігають сльози...
11.07.09 Саранськ – Канаш
***
Дитиночко, молюсь за тебе я
І кожною клітинкою, й душею:
Хай береже тебе Свята Земля
І все, що є Священне понад нею!
12.04.12 Киів – Харків
***
Дитя маленьке, дівчинка русява,
Здається, лиш з’явилася у світ,
А вже така усміхнена, ласкава,
Готова в неповторний свій політ…
Крилата будь!
Ти – краще, що змогли ми!..
Здорова будь!
Радій життю завжди!
Розумна будь!
Успішна і щаслива!
Рости – на щастя! –
Із роси й води…
8.02.14 Андорра ла Велья – Енкамп
ДИТЯЧА ПАМ’ЯТЬ
Дитяча пам’ять зберігає все:
Бабусину і хату, і комору,
І сокола, що різко рветься вгору
До голубих омріяних небес!
І зграйку печериць близь берестка,
Що вже росте в дворі більш сотні років,
Як обійняти – він такий широкий! –
Що не торкається руки рука…
Удвох з сестрою навіть не змогли
Ми обійняти стовбур – не вдалося!
Зате у кроні чули стоголосся
Пташиних співів безперервний плин!..
Бабуся враз насмажить печериць
І кликатиме: «Валю, йди! Нінусю!» –
Я відгукнусь: «Та вже йдемо, бабусю!» –
Сама ж лежу в ромашках горілиць!
Дивлюся на отари білих хмар…
І Валя теж зі мною… Як же гарно:
А хмари поодинці та у парах –
І сяє сонце серед цих отар!..
Біля кущів порічок є боби.
Це не горох, і не квасоля – інше,
Вони високі і стручки в них більші!
– Ростуть, – бабуся кажуть, – як з води! –
І варять суп із білих печериць,
В якому будуть і боби зелені.
Ми нариваємо їх повні жмені –
Зривати треба знизу, не згори!
Бабуся стіл виносять прямо в двір
І ставлять на м’який спориш зелений
Неподалік від молодого клена…
Я наче бачу все це до сих пір!..
Й лелеку, що на клуні у гнізді,
Й бабусине усміхнене обличчя –
Усе, що й досі тепле, світле, звичне! –
Точнісінько таке ж, як і тоді…
Хоча нема ні хати, ні садка –
У дворищі живуть вже інші люди,
І печериць довіку вже не буде,
Як і нема старого берестка…
Та десь у пам’яті – не лиш моїй,
А в пам’яті у всесвіту, напевно,
Записана проникливо і щемно
Вся хронологія усіх подій!..
Моїх, сестри, батьків – і далі вниз –
Усіх-усіх, хто жив у цьому світі,
Умів життя любити і радіти,
І задивлятися на зорі ввись!
У кожного у пам’яті свої
Дитячі спогади, надії, сподівання,
Свої розчарування і кохання,
Свої і ластівки, і солов’ї…
Усе це з нами йде углиб віків,
У пам’ять роду, у дитячі душі,
Які ніхто й ніколи не розрушить –
В них міць прапрадідових берестків.
27.01.17 Харків
***
Дівчатка злиті з травами, з повітрям!..
Їх пестить сонце, обвіває вітер!..
Для них співають коники й синиці!..
Дівчаткам теж на місці не сидиться!
Вони об'єднані цим щедрим світом:
Кущами, небом, темрявою, світлом!
Стежками і доріжками у лісі!..
І горлицею на старім горісі!..
Веселкою і дощиком тендітним
Об'єднані так ніжно наші діти!
І громом, і розлогою грозою,
Й туманом, і прозорою росою!..
Об'єднані озерами й річками!
І - нами...
30.07.25 Дюссельдорф - Ратінген
***
Дівчатка-сонечка!
Дівчатка любі!
Нехай вас доля береже й голубить!
Ви ті, заради кого ми - всесильні,
Терплячі, ніжні, мудрі та стожильні.
Ви - внучки - наші крила сьогодення.
Найбільша цінність!
За гріхи прощення...
Ви з нами в серці - щастям! - за'вжди, всюди!
Ви будете, коли вже нас не буде...
3.05.25 Ратінген
***
Дід із бабою снідали
І зітхали так тяжко:
– Навіть кури на сідалі
Постраждали від рашки...
Качур став безголосим
І качки повтихали–
Ніби захисту просять
Від фашистів навали...
І корівка налякана
Від прильотів ракетних...–
Баба тихо заплакала:
– Скільки ж ранених, мертвих!..
Коні злякані в стайні
І принишкли індики –
Все змінилось негайно
Після варварів диких!
Що ж русні не сиділося
На господах родинних?!
Вік би з ними не стрілися...
Гине ж птиця, скотина!.
Заздрість рашки чи підлість,
Чи зомбований мозок,
А чи тупість, чи бідність
Крові жадібно просить?..
Працювали б, займалися
Власним садом, городом
А не смертю втішалися,
Вбивством інших народів!
На війну, як на свято,
Матері проводжають :
Син накраде багато –
Краж рясні урожаї!
А дружини щасливі –
Бо забиті та темні –
Їхні душі червиві
І бажання нікчемні!
А рашисти прокля'ті
Палять, люто катують –
Їх, як гною, багато...
Смерті інших святкують...
...Дід із бабою снідали,
Запивали сльозами,
Бо оточені бідами,
Що прийшли з ворогами...
18.07.22 Ратінген
***
Дідусь копає землю біля двору –
Висаджує дерева і кущі.
Над ним бездонні голубі простори
Без натяку на мряку і дощі.
Весна хоч пізня, та стрімка, як птиця –
Зазеленіло все за кілька днів!
І дідусеві вдома не сидиться –
Саджа дерева під пташиний спів.
Ніхто не зна, радіє а чи плаче
Його, насичена життям, душа:
Як виростуть дерева – не побачить,
Але саджа,
саджа,
саджа,
саджа…
14.04.10 Харків – Київ
ДІТИ ГЕРОЇВ
Білий сніг не відбілює болі,
Хоч і падає щедро на світ...
Ця війна за життя та за волю
Принесла стільки горя і бід...
Гинуть кращі сини із найкращих!
Сильні, чесні, хоробрі сини!
Ті, хто йшли захищати безстрашно -
І героями стали вони...
Честь і слава! І вічна скорбота...
Перед ними в боргу назавжди.
Їхній поклик це був - не робота -
Захистити народ від біди.
І стояли вони до загину
Проти рашської зомбо-імли...
Їхні діти - майбутнє Вкраїни,
Бо батьки в них найкращі були!
4.11.23
***
Діти гинуть, світлі янголята...
Чи можливо в світі отаке?!
Хто ті офіцери та солдати,
Що із літаків та автоматів
В релігійне, в новорічне свято,
В будні дні - фашисти біснуваті! -
Весь народ примушують страждати?!
Це не люди - це гімно бридке!
2.01.24 Дортмунд - Бохум
***
Дзвінка чекати із передової
Від рідних двох чоловіків - і так щодня!
Якби ж то не було на світі воєн...
Якби ж то разом вся була сім'я!
...Четвертий рік в постійному чеканні...
Четвертий рік стражденнних хвилювань...
Ніч проповза в надії й сподіванні
Щоб повернулись - більш нема бажань!
Побачитись!
Зустрітись!
Обійнятись!
Залишитись удома!
Без війни!
Щоб вкупі всі: сини, і внуки, й мати!
З цієї миті!
З дня цього весни!
5.04.25 Дюссельдорф
***
Для вас народ – лише електорат.
Своя кишеня і своя сорочка.
Грабуєте в країні всіх і все підряд,
Хто – в пафосних речах, а дехто – мовчки.
На сміттєзвалищі історії всі ви
Залишитесь на найбруднішім місці,
Бо не були ви для людей – людьми,
Й не виконали – жодної! – із місій...
15.08.12 Київ – Бориспіль
***
До 290-річчя Г.С.Сковороди
Для кожного народження – свій час,
І для становлення свої причини.
Дух боротьби і нині ще не згас
На теренах нової України.
Григорій Савич – наче поруч, тут.
Вдивляється у кожного, як в себе:
Чи розірвали ми засилля пут,
Щоби піднятись все-таки до неба?!
2.08.12 Київ – Віта Поштова
***
Для листопада – надто світлі води
В холодній переповненій Сулі,
Неначе свято сонця у природи –
Сховала в лісі вітровії злі.
Так після Африки усе незвично:
Отави, хмари, жовтолистий гай…
Співають птахи голосно, заклично,
Мов стверджуючи: є на світі рай!
Наш рай – ось тут, серед ланів широких,
Під небесами в хмарах із дощем,
Де ліс – високий, яр – такий глибокий –
І все це в серці викликає щем…
І континенти інші неспроможні
Затьмарити оцю красу нічим,
Бо рідний край навік людині кожній
Єдиний – не затьмарений чужим…
9.11.12 Київ – Харків
***
Дні відлітають швидше
ніж листя з дерев
ніж птахи у вирій
навіть швидше зі'рки
що відлітає з неба
і ніщо не може змінити це
і ніхто не зможе цьому перешкодити
хіба що смерть
але й після неї
дні відлітатимуть швидше
ніж листя з дерев
ніж птахи у вирій
навіть швидше зі'рки
що відлітає з неба
13.09.23 Дюссельдорф
***
(акровірш)
Дніпро – в лататті і в мостів намисті! –
М’який, привабливий, як плин життя.
Ич, як срібляться хвилі свіжі, чисті,
Такі легкі – без краплі сум’яття!
Радію зустрічі відкрито нашій –
Обожнюю наповнених людей:
Вони – добра й натхнення повні чаші
І мають сотні планів та ідей!
Минулий час для них, немов фундамент –
Ич, як упевнено стоять вони!
Радію я, що дружба поміж нами
Осонцена – без гніву чи вини.
На світі все, що є – не випадково:
Ефір, гроза, поломки поїздів,
Невпевненість і впевненість у слові,
Короткий погляд, кава, сіль степів…
У часу є свої якісь закони...
Що – нашим розумом не осягти?..
Ич, як відсвічують старі ікони –
Роки на них не діють і віки…
О пів на другу від»їжджає потяг.
На мить? На вічність? Часу таїна…
А ти мені про це розкажеш потім –
Сьогодні ще про це ніхто не зна!..
24.07.15 Київ
ДОБРОВОЛЬЦІ. 2014
Немає серед нас людей святих –
Є плями скрізь:
На місяці
І є – на сонці…
Донеччину боронять.
Серед них
Багато є героїв – не святих.
«Добро і воля» – ось що значить
Добровольці.
4.10.15 Башкирівка
***
Добро і недобро -
Еклектика подій...
Нелегко нині нам у світі жити -
Ич, як змінився
Список наших мрій, надій,
У кожного із нас... Ми платим мито
Щодня, щоночі, щогодини, що... що...що...
Ич, навіть слів придумати не в змозі...
Радіти б нам повік! І буде так, якщо
Останні скапають у нас воєнні сльози
На землю рідну, звільнену від давніх пут!
А орки щезнуть вже безповоротно!
Добро й любов у наших душах розцвітуть,
Огорнуть світ і -
Буде це природно!
Радітимуть і небо, і вода, й земля
Осонцено, окрилено, відкрито!
Та біль війни болітиме нам і здаля,
А радість - з сумом воєдино злита...
...Щедрівки линуть, скоро прийде рік новий,
А ми його зустрінемо в надії.
Сніжитиме злегка ... А вітер, що не злий,
Тихенько буде нам
Являти мрії...
Незвіданий - допоки - рік новий...
І ми чекаємо від нього дива.
На нього сподіваюсь я! І ви!
А як іще?! Було б це -
Справедливо!
У нас у всіх бажання є одне:
Перемогти
Рашистських супостатів!
У
Нас
Енергія
Надіїї
Кожним днем
Об'єднує усіх. І це - багато!
28.12.23 Ратінген - Дюссельдорф
***
Добром лишити слід свій на землі...
Добром лишити пам'ять у людей...
А відстані життя - такі малі!
Над кожним вітер вічності гуде...
Над кожним дощ печалі проліта...
Над кожним мерехтять зірки снігів...
Розсипались у всесвіті літа,
До вічності прибились берегів...
Хто знав і цінував - той у журбі...
А хто й не знав - то засумує теж...
...А пам'ять береже усе в собі,
Не відаючи між світами меж.
14.10.25 Хлой
***
До життя повертаюсь крізь болі,
Крізь утрати, безвихідь, страх…
Мед і цукор із присмаком солі
І солоні сльози в очах…
Повертаюся тяжко й повільно,
Наче з панцира небуття,
Де була я – так довго! – невільник
Без надії на вороття.
...Час іде і дарує можливість
Не померти, а – пережить...
А цілющі травневі зливи
Можуть змити печаль за мить.
До життя повертаюсь. Хочу!
Намагаюсь нащупать шлях…
Сни дивлюся щоночі пророчі,
Обезцінені у сльозах…
Повертаюся... Дякую долі.
Позитивний для мене знак:
Мед і цукор із присмаком солі
Забуваю, які на смак...
26.07.15 Гора – Полтава
***
Долина ніжна у траві зеленій,
Пасуться вівці дружним табуном,
Обабіч шляху і ялини, й клени -
Й така краса неписана кругом!
Які щедроти світ нам простеляє:
То Львів, то Чернівці, то річка Прут!
Це Україна аж до небокраю!
І ми - по-справжньому - щасливі тут.
Від берега внизу і аж під хмари -
Такі щедроти світ нам простеля!
Вони завжди' - магічна й вічна! - пара:
Бездонне небо й крихітна земля...
11.11.25 Вікова де Сус - Путна
***
Долонька Ніни,
Долонька Луни -
Обидві внучки мої заснули...
Голівки поруч...
Мої красуні!
Такі рухливі, серцями чулі!
Прощебетали
І день, і вечір -
Та все ж розумне, і все доречно!
Намалювали і сонце,
Й квіти,
І не втомились всьому радіти!
Погодували
Жучків зелених
На стежці поруч старого клена.
Кульбаби дмухали,
Щоб летіли,
Мені казали: "Це крила-стріли!
Впадуть у травку,
Щоб знов зростати!
І ще літати навколо хати!"
В дівчат роботи
Завжди надміру,
Все роблять гарно, говорять щиро!
Та сонце стиха
Лягло за обрій...
Уже скінчився і вечір добрий.
...Долонька Ніни,
Долонька Луни -
Обидві внучки мої заснули!
24.12.22 Ратінген - Дюссельдорф
***
Долоня степу,
наче зморшки часу,
показує за річкою яри…
У серці – ні печалі,
ні образи,
душа, як птаха, дивиться згори
на зелень луків
і ріки прозорість,
геометричність рівних лісосмуг,
вдиха повітря чисте,
наче совість,
і забува про біль
прадавніх мук…
7.07.07 Харків
***
Пам′яті Сергія Духаніна
До матері товариша іду,
Який загинув тому десять років…
О, як вона пережила біду?!
Була від смерті вже за кілька кроків…
Єдиний син її – і кров, і плоть,
Єдина радість і надія в світі!
Основа всіх її земних основ,
Єдине, ради чого в світі жити!
Що я скажу їй? Мовчки обійму,
Бо слів немає і не може бути.
Як розігнати цю страшну пітьму,
Якою серце матері закуте?!
18.09.14
***
Донечка всміхається вві сні,
Певне, сну приємному якомусь...
А мені здається, що мені –
Й усмішкою проганяє втому!
Як же гарно в цьому світі жить,
Маючи дітей, мов нагороду,
Дякувати долі кожну мить
І за розум їхній, і за вроду.
Господи, спаси і збережи
Їх у цьому світі нелегкому,
Щоб могли щасливо й довго жить
Не на чужині – у себе вдома...
24.02.10 Київ – Віта Поштова
***
До них нема ні крихти віри.
Брехливі брехуни росії.
Навколо себе смерті сіють -
Звіріють озвірілі звірі.
Людьми не стануть вже ніколи.
Із нелюдів - людей не буде,
Як путнього чогось - із молі:
Мара'. І привид . І облуда.
19.08.25 Дюссельдорф
***
Дописавши останню сторінку,
Відчуваю і сум, і полегкість –
Я, проста звичайнісінька жінка,
Вам відкрила падіння і злети
Не чиїсь, не свої, а – поета…
3.06.12 острів Егіна
ДОПОКИ НЕ ПІЗНО! ПЕСИМІСТИЧНІ РОЗДУМИ...
Розхитаний світ як ніколи до цього...
Здається, ще мить – і злетить...
В клубки замотаються рівні дороги
Й на пазли окремі – мости...
І ні'кому буде ці пазли складати
В пожежах страшної війни,
Бо людство – себе ж – покарає до страти.
Й на кому прокляття вини
Вже буде все рівно, бо в пеклі земному
Загинемо й ми, і вони.
Не буде ні в кого одвічного дому
В тенетах глухої пітьми...
4.11.24 Дюссельдорф
***
Доріг обочини зелені,
Прозора неба голубінь!
Весна у жовтні знову в мене -
Якийсь новий природи збій.
Акація розквітла ніжно...
Лелека в ирій не злетів...
Це об'єдна'ння чи розбіжність
У межах часу берегів?..
13.11.25 Варшава
ДОРОЖНИЙ ДИПТИХ
І
Від'їжджає потяг. На пероні
Ті, хто жде наступних поїздів,
Зігрівають подихом долоні
Плавають в потоці різних слів...
Певно, не зустрінемось ніколи
Десь в одному місці водночас,
Хоч життя, буває і по колу,
Тільки шансів дуже мало в нас.
Може хто й побачитись не проти -
Тільки доля в кожного своя:
Різні і провалля, і висоти,
І вода своя й своя земля!
Як піщинки в океані-світі...
Стільки хвиль життєвих- де чиї?!
І печалям, й радощам відкриті.
Тільки в кожного - вони свої...
ІІ
Ми не зустрінемося вже ніколи.
Ми надто різні: добрі, сильні, злі...
Хоча життя, буває, і по колу,
Та шанси стрітися такі малі!
То небо високо, то зовсім низько...
То зорі зверху, то летять навстріч!
І наші потяги то поруч, близько,
То враз відштовхуються врізнобіч...
29.11.25
***
До тебе я не знала, що так ніжно,
Так трепетно любити можна зиму,
Що кожен день її — неповторимий,
Що «ніжно» так римується із «сніжно».
Що в парку стовбури дерев старезних
Такі гарячі у морозні ночі!
Я грію серце біля них охоче
І вірю: біль від їх тепла пощезне!
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990)
***
До самотності майже завжди
ставлюсь як до позитивного явища
вона
самотність
спонукає
до самоаналізу
та самовдосконалення
21.02.10 Харків
***
До точки роси вже душа підійшла
І сльози течуть безупинно,
Бо стільки скопилося болю та зла
І все це летить в Україну!
Й немає просвітку: ні ночі, ні дня!
Нема ні хвилини, ні миті!
Країна-сусід, що дійшла вже до дна –
Дуріє і звірствує в світі!
Їй мало страждання людського, вона
Смакує насильства та смерті,
Ми думали: дно, але дна ще нема –
Людське в них закреслено й стерто.
Вони вже не люди. Біснується кров,
А проблисків розуму мало.
Підступність, безумство – основи основ,
А волі – одвіку не знали...
15.10.23 Егіна
***
Дощами щедро вмитий грудень,
Неначе в росах чи сльозах,
Розбурхану уяву будить,
Відтворюючи в світлих снах.
Люблю дощі весною, влітку,
І восени, і взимку теж,
Бо дощ – небес волога квітка! –
Яка не зна ніяких меж…
Вона – всесильна і спроможна
З нас змити тугу і журбу,
Свята її краплина кожна
Благословля на боротьбу.
Щоб не була душа безхвильна,
Безвітряна і без вітрил,
Летять дощі малі повільно,
Немов розмах пташиних крил!
То, шаленіючи, останнє
Зривають листя із беріз,
Як нерозтрачене кохання,
Що сповнене струмками сліз!
…Не знаю слова «непогода» –
Ідіть, дощі, летіть, спішіть,
Бо ви – очищення природи,
Бо ви – очищення душі!
21.12.11 Харків – Київ
***
Дощем прикраплена лютнева ніч
За Сіверським Донцем лягла спочити…
Дерева віти посхиляли вниз,
Щоб ніч від вітру трохи захистити.
Рожево-сіре небо погляда
На ніч, вколисану дощем і вітром,
А Сіверський Донець без криги вже,
Немовби зиму із обличчя витер!
Сухі очерети про щось шумлять
Давно минуле і забуте майже…
Донець, і берег, і його вода –
Усе таке відкрите, любе, справжнє…
22.02.20 Коробочкине – Чугуїв
***
Дощ за тобою плаче –
Рано від нас пішов…
Небо глухе, незряче
Сипле сльозами знов…
Світ збожеволів наче:
Це вже не дощ – стіна!
Все за тобою плаче –
Просвітку світ не зна!
Кара за що господня?!
Це – поминальний спів?!
Сила зла надприродна
Множить і множить гнів.
Як жінкам вікувати
Без любовних турбот?
Знов риданнями втрати
Скривлюють болем рот.
Падають сильні зливи.
Горе – все! – не чуже…
Усмішки всі щасливі
Поза часом уже…
4.05.12 Пекельне – Дніпропетровсь
***
Дощить... Дощить в усій країні
І ночі й дні!
Дощить, дощить, дощить віднині...
Дощі – пісні!
Вони озвучують сучасність
І їхній спів
Звучить на радість і на щастя,
Хоч він без слів.
А ми самі слова співаєм
В душі своїй,
А дощ повторює навзаєм
Бажання мрій!
І віримо, що все минеться,
Засяє тло,
Відтане від скорботи серце,
Пощезне зло!
Війна закінчиться в країні –
Світ без пітьми!
росія-терорист загине –
Й настане мир!
15.10.23
***
Дощі тримались хмар – не йшли на землю.
Один лиш раз. На декілька хвилин,
Коли смеркалось... Стало досить темно –
В добі лишалось мало вже годин...
І лиш тоді покапав дощ на місто –
Краплистий, тихий, рівний, як стріла!
А потім вирішив, що вже запізно –
І поскакав до ближнього села.
І – стихло враз. І розійшлися хмари.
І місяць вийшов на Чумацький шлях
У вічнім пошуку своєї пари!..
І я заплуталась в своїх думках...
17.09.18
***
Дощ - як із сита, то - як з решета,
То ллється, наче із відра!
Він закінчиться, мабуть, врешті-то -
Колись настане ця пора...
Хоча, між іншим, вже й не віриться
У те, що виплачеться дощ...
Така погода більш пів місяця -
То ж, наче звикли вже... Ото ж,
На краплі зовсім не зважаємо,
І парасольок не берем...
Та ж буде осінь урожайною -
А інше ми переживем!
Спече'мо хліба визволителям,
А попіл - в очі ворогам!
І вічна пам'ять небожителям...
І вічна слава воякам!
24.11.23 Дюссельдорф
ДРУГА СЛЬОЗА
Принесло мені два привіти
Сонцедайне бабине літо:
Перший привіт — то ясна днина,
Другий привіт — то павутина...
Принесло мені дві печалі,
Що раніше не помічала:
Перша печаль — холодні роси,
Друга — сивини в маминих косах...
Принесло мені дві сльозини,
Що упали, як дві зернини:
Перша — то за минулим — світла,
Друга — в майбутнє — ледь помітна.
Хай ту, першу, хоч всі побачать:
Хто мав минуле, той пробачить...
Хай ту, другу, лиш я узнаю,
Бо та, друга, причин не має...
Росте мій хлопчик, синочок мій —
Щастя моє і згусток надій,
Та я тривожусь — бо я люблю!
Сльозу ту, другу, за нього ллю...
ДУБ У СКОВОРОДИНІВЦІ
Дивлюся в жовті очі звіробою,
А серце дивний трепет огорта:
Невже ми зараз сидимо з тобою
Там, де колись сидів Сковорода?
Невже ходив він по оцих стежинах
Простий і мудрий, як оця земля?
Співає пташка у кущах ожини
І світ правічний співом звеселя.
Співає пташка, як йому співала,
Хоча пройшло вже сотні довгих літ!
Тієї липи вже давно не стало,
Що берегла його останній слід...
Ба, навіть дуб, нащо вже сильний, дужий,
А й він усох... І – мертвий! – гине знов!
Не можу я дивитися байдуже:
Від вигляду його холоне кров.
Сухе гілля, від болю почорніле,
Кричить безумно світу: "Жити! Жить..."
А ми такі безпомічні й невмілі...
Дуб нас усіх благає: "Поможіть!.."
Ми мовчимо. Минає рік за роком –
То ллють дощі, то стисне серце лід.
Спиляли в дуба гілку – однобоко
Тепер він скоса погляда на світ...
***
Думки розбрелися
як величезне стадо корів
у безмежному степу
і ніяк не хочуть
збиратися докупи
Чумацький шлях зітхає
а ніч пропливає повз нього
повз мене
повз життя
і тільки жевріє та кличе
не відпускає з орбіти своєї
одна-єдина зоря
Україна
2.03.23 Дюссельдорф
***
Думки снігами зранку заморочені
І не зберу тепер до купи їх!
Кущі й дерева білі на обочині –
Все змінює навколо себе сніг!
Оточена з усіх боків я датами!
Із дат моїх – життєві береги!
Чекала... не чекала... хто там знатиме,
Які в душі моїй метуть сніги?!
5.01.11 Чигирин – Суботів
***
Дух єдності між нами ожива:
Народжує забуті вже слова,
Які ростуть, як молода трава –
Між нами хвиля ніжності нова!
…Невже таке – у жовтні! – ще бува?!
11.10.10 Харків
***
Душа болить
За тебе, любий мій…
Настала мить
Утрати давніх мрій.
Вагон зліта –
Колеса стукотять,
Біжать літа
Вперед, а не назад…
Батьків нема…
Старіють матері…
В душі пітьма,
Як небо угорі…
Холоне чай…
Таке воно, життя…
Стрічай… Прощай…
Ні тіні каяття…
Холоне ніч
І ранок визріва…
Тобі навстріч
Летять мої слова,
Мені навстріч
Летять слова твої…
У чому ж річ,
Що так щезають дні?!
28.03.12
***
Душа, мов птаха в клітці із грудей
Травмується об ребра там і тут...
Немає допомоги від людей,
Щоб вибратися з цих печальних пут.
І ось - о, щастя! - знову все гаразд:
Душа вже і безпечна, і легка,
Й немає ні печалі, ні образ:
Як в човнику в руці моїй - рука...
31.05.24