***
Казала, що не хочу вже на острів.
Кому казала – вибачайте ви,
Бо почуття у серці сильні, гострі,
Лиш показались в морі острови!
Така відрада в серці невгасима,
Таке бажання жить, любить, творить –
З’явилася нова магічна сила
В одну-єдину неповторну мить!
Пливе пором і острови минає,
Чайок розкрилля креслить голубінь…
Любов тепер ця вічна, добре знаю –
Вона у серці гасить давній біль…
Все так прозоро і настільки просто:
Горить в душі повернення вогонь!
Більш не скажу: «Не хочу вже на острів», –
Бо знов захочу бачити його!
27.05.12 Афіни
***
Калина відцвіла, а бузина
Квітує так, що світ стає білішим!
Душа дитинством сповнена до дна
І пишуться прості травневі вірші.
В них свіжа зелень пізньої весни,
І серце – в кожного! – і добре, й чуле,
І аромат терпкої бузини
Що вперто повертає у минуле…
6.06.09 Новоселиця – Полтава
***
Кам'яними брилами
Падають слова.
Ми були щасливими,
А тепер по швах
Розповзлося щастя враз–
Вкупу не звести...
Квінтесенція образ
Розвела мости..
Рашка знавіснілими
Ордами іде...
Ні, не будуть цілими –
Не втечуть ніде!
Трупами безславними
Засмітять поля.
Вистоїмо, вправимось,
Бо – своя земля!
Проженем непроханих
Злодіїв-гостей –
Згинуть, наполохані
Мужністю людей.
Рашка – злісно-підлісна,
Скотська і пуста...
Україна – цілісна,
А земля – свята!
17.11.22 Ордіно – Андорра ла Велья
***
Картини Ре'мбранта... Стою німа.
Між ними й мною не життя – століття...
Між ними й мною – вікова пітьма...
Часи тяжких страждань і лихоліття...
А полотно живе через віки
І пам'ятає, певно, майстра руки
І досвід – і солодкий, і гіркий –
Часи натхнення і пекельні муки...
Стою перед картиною. Мовчу,
Хоча думок і відчуттів – безодня!
Неначе все тепер вже по плечу –
Мов щось відкрила у собі сьогодні...
29.09.24 Амстердам
КАТЯ CHILLY
Як ця Русалка
Мавка
Дюймовочка
(я не знаю як ще назвати це чарівне створіння)
маючи такий голос
і так уміючи користуватися ним
примушує своєю творчістю
сміятися і плакати одночасно
де та Сила що дає їй силу
Земля
Вода
Небо
Всесвіт
слухаючи її такі думки народжуються в серці
і потім ще довго не полишають його
бо відповіді не знаходиш
це як НЛО
як потойбічний світ
мов кульова блискавка
як все те
що не підлягає звичайному
поясненню і розумінню
дай Боже Сили
Натхнення
Любові
тій що розтривожує наші душі
входить своїм голосом в них
не даючи зачерствіти
замулитися
змиритися
звикнути
8.04.12 Київ
* * *
Каштани вже попадали, та ще
То там, то тут лежать на тротуарах,
Зволожені росою та дощем,
Які – самотні, а які – у парі…
Розкидані, як люди, що ніяк
Не знайдуть долі чи не знайдуть пари,
Неначе осені магічний знак –
Каштани, що лежать на тротуарі…
20.10.11 Житомир – Київ
***
Каштани падать почали,
Озвучуючи стуком миті,
Лежать, умиті-перемиті
Під краплями осінніх злив..
А ще недавно, мов – цвіли,
Піднявши в небо парасольки,
Під співи горобця та сойки –
А нині у полоні злив...
...Недавно юні ми були,
Тепер же – досвідом багаті,
Хоча завзяті та крилаті,
Але – на перехресті злив...
9.09.24 Ратінген
***
Клечана неділя... Гіркі аромати,
Бо нині в країні війна...
Сусідчин синок не вернувся до хати –
І мати, нещасна, одна...
Нема кому клена зрубать на клечання,
Нарвати любистка в саду...
Немає світання – лишилось смеркання:
Вколисує в хаті біду...
22.06.24 Дюссельдорф
***
Ключ журавлиний в небі над селом!
Так, як тоді, коли була малою!
Щоправда, світ тоді не був зі злом,
І я не знала, як це бути злою.
Багато що змінилося з тих пір:
Я знаю – доля може бути злою...
Не споришем м’яким заріс наш двір,
А лопухом з глухою кропивою!
На клуні вже нема лелек, гнізда...
Й сама вона зігнулася в зажурі...
Крізь очерет стіка з небес вода,
Ламають клуню безпощадні бурі...
А журавлі так радісно летять!
Курличуть, наче жити ще не пізно,
І повертаються до нас назад,
Не дивлячись на світу катаклізми.
Закрию очі: у дворі батьки...
М’який спориш... Телятко у сараї...
Лелеки, що на відстані руки...
Життя, яке я називаю раєм!
...Вертайтеся, лелеки й журавлі,
В двори, що вкриті споришем зеленим,
До рідної – найкращої! – землі,
Щоб не зникала радість в наших селах...
21.04.11 Новоселиця
***
Клюють синички сало за вікном,
Прив'язане ще звечора до сливи...
Сад оповитий ще солодким сном,
Зате синиці жваві та щасливі!
Так мало треба їм для щастя! Ось:
Шматочок сала і людська турбота –
І серед снігу свято відбулось.
І навіть вітер не чинив їм спротив.
По черзі підлітають і клюють,
Мов маятник, розхитують мотузку,
Немов і справді свято нині тут,
А холоди розсипались на друзки!
Така дрібничка: сало у саду
І пригоршня крупи у годівничці –
Та цим відведено чиюсь біду
І промінь сонця світиться у шибці!
4.12.20 Харків
КОДЕКС ПОВАГИ
Ми бачимо обрій по-різному,
Бо кожна з жінок – особлива.
В житті цьому – ніжному й грізному –
Оцінка її – надважлива!
Бо жінка була берегинею –
І нею залишиться завжди:
Живе у душі з Україною
В обіймах любові та правди.
Взаємоповага до іншого –
Це шлях компромісу і миру.
Ніхто з нас не хоче погіршення –
Добра всі ми прагнемо щиро!
Терпінням, добром та увагою –
В такий ненасильницький спосіб –
Ми ніжністю, а не відвагою,
У світ цей гармонію вносим.
Не знаємо злості та заздрощів,
Тепло наше вічне й нетлінне,
Є спільні печалі та радощі
І спільний наш дім – Україна!
10.11.15 Харків
***
Колаборанти. Зрадники. Нікчеми.
Вони подібні молі, мошці, тлі...
Я не торкалася цієї теми:
Гадала, їх так мало на землі!
Вони не варті читачів уваги –
Вони сміття вкраїнської землі,
Бо їм би тільки гроші та розваги,
А душі їхні чорні й замалі...
Їм не відомі почуття людини,
Яка воює на передовій,
Бо та – зі сталі, а вони із глини,
Бо та – наш захисник, вони – це гній.
3.04.23 Ратінген
***
Колаборантів підлість душить!
Без честі, совісті, ідей -
Сміття на вулиці і в душах
У сміттєзвалищних людей...
1.02.23 Ратінген
***
Коли були ще зорі недостиглі
Й не падали з небес,
Коли манив до себе день, як вигін,
Принадами чудес,
І вдалеч кликав шляху звичний вигин -
Був іншим світ увесь!..
Він деколи вміщався у долонях -
І не вміщався в снах,
В нім лиш солончаки були солоні -
Не сльози ув очах...
Й ми не були у нього у полоні-
Він слав удалеч шлях!
...Була пора відкритості між нами:
Дитини світ і - світ,
Які сплітались птахами, стежками -
І рвались у політ
Бажаннями, вітрами і думками -
Усім зіркам услід!..
21.12.25 Дюссельдорф
***
...Коли вже не буде війни над мирним відбіленим світом -
Про нас нагадають в селі вишняки - рясним - наче янгольським цвітом.
...Коли задощить, чи завіють вітри, чи лист упаде із тополі -
Це буде лиш спомин у всіх, хто живий, про наші скривавлені долі.
...Коли вже не буде війни - то роса блищатиме - рясно - сльозами:
Це буде нагода і привід для вас ще раз попрощатися з нами.
12.01.24 Ратінген
***
Коли вже сил у нас не стане
І серце стиснеться в журбі,
Ми завітаєм до Вітани,
Щоб душу лікувать собі.
Побачити лелек у лузі,
Послухать жаб і солов‘ів,
Відчути: всі ми в світі друзі –
І нам не личить страх і гнів.
Пасує лиш любов і ніжність,
Тепло і щастя цілі дні!
А якщо є яка розбіжність –
Ми пересилимо її!
29.07.20 Харків – Шарівка
***
Коли вигорали і села, й міста
І гинули літні та діти -
Ми іншими стали: стуливши вуста,
Не вміли сміятись, радіти...
Та як тут радіти в жахітті війни,
Коли, крім фашистів - місцеві
Від влади злодюги та їхні сини -
Накрали під горло, під стелю!
Коли помирають в окопах одні,
А інші жирують безмірно,
Танцюють, скажені, горланять пісні -
Яка там для них Україна?!
Від гнилі ні чорт, а ні Бог не спасе,
Ні те, з ким ти ладиш і дружиш.
Рахунки у банках великі. І - все.
А люди - брудні, мов калюжі.
12.01.24 Ратінген
***
Коли життя ламається під корінь
Й нема надії на нове' коріння,
І так далеко древня та підкова,
Яка колись була благословінням -
Гірка зневіра підповза підступно,
І відбиватися стає все важче -
Товче зневіра віру в часу ступі
І знищує безжально все найкраще...
11.07.25 Дюссельдорф
***
Коли ж скінчаться ці пекельні дні,
Які несуть убивства та пожежі?!
Невже ми розуміємо одні,
Що світ переступив уже за межі?!
росія-гідра знахабніла вкрай
За межами смердючого болота -
Ні розуму від неї не чекай,
Ні спроб хоча би на загальний спротив.
Якщо вже й смерть дітей для них - пусте,
Якщо грабують землі у народів -
Не варто навіть говорить про те,
Що люди ці спроможні ще на спротив!
Чи то вони безмовні, чи тупі -
Це значення тепер уже немає...
Вони пропащі. Ну, а як же ті,
Хто за фашизм росію не карає?!
Хто виправдовує і смерть дітей,
І знищення культури та прогресу?!
Хто миротворчих сповнений ідей,
Хоча б як-небудь, лиш би без протесту?!
...Замилені і очі, і слова,
Які не хочуть визнати терору.
Та правда - вічна. І вона - жива,
То ж мусить з-під брехні піднятись вгору!
3.04.25 Ратінген
***
Коли коловорот проблем
Затягує мене все глибше,
Різноманітність справ і тем
Стає за мене значно вища,
І часу вже не вистача,
Щоб вирішити хоч що-небуть,
І я, мов під дощем курча,
А не у хвилях білий лебідь –
Я думаю про вас, мої
Захисники країни й світу,
Що рік ведуть уже бої,
Щоб ми могли колись радіти
І обійняти знову вас,
І плакати, і цілувати,
І дякувати вам щораз,
Що вистояли ви на чатах,
Не віддали свободи їм,
Тим ненаситним московитам,
Співає світ вам дяки гімн,
Уже не боячись, відкрито!
...Проблеми всі стають мілкі,
Як після дощику калюжа.
Й повторюю слова такі:
– Ми з вами, ЗСУ й Залужний!!!
26.02.23 Ратінген
***
Коли людина неспроможна мислить,
Оцінювать тверезо обстановку –
То в прірву пада,
То дереться в висі.
І все, що робить – робиться без толку.
Безглуздо, безпуття,
Даремно, марно!
І не сприйма порад і консультацій.
В думках досягши висоту захмарну –
Чекає на усе гучних овацій.
Усі свої невдачі не сприймає.
Переосмислить помилки не хоче,
Бо різних комплексів смугасті зграї
Летять їй вічно
В невидющі очі.
21.09.23 Дюссельдорф
***
Коли поганці щезнуть і земля
Від них очистить води і поля –
Засяє знов зоря свободи
Для українського народу.
Дай Бог, щоб утекли з країни
І ті, хто їй стріляв у спину,
Себе збагачуючи на крові...
Хай утікають, доки ще живі.
Хай самознищаться усі вони,
Хто грабували й з їхньої вини
Було ще важче у окопах
Й війни затягувались строки...
Не вірю в справедливість суду,
У нас він – видимість, облуда –
Бо злодії жирують, не сидять,
Їх повертають до корит назад!
Продажні судді наскрізь прогнили,
Вони найперші трутні, вороги,
З них починати треба владі –
Та влада їм безмежно рада!
...Суддя ручний і кишеньковий
Для влади знадобиться знову?!
27.06.23 Хлой
***
Коли розвиднюється світ
І трохи ширшають простори,
І трішки відступає горе,
І притупляє сотні бід -
Стає мов легше з трьох сторін,
Хоча, що легше - лиш здається,
Бо стугонить у грудях серце
Й волає, як тривожний дзвін...
7.11.23 Дюссельдорф
***
Колискову б заспівати
Знов малесеньким дівчатам,
Та вони повиростали,
Вже від мене вищі стали.
Час летить нестримно-стрімко –
Вже життя нова сторінка:
Я дивлюсь на них, радію,
Це – майбутнього надії!
17.11.22 Андорра ла Велья – Ордіно
***
Колись було таке гучне село,
А нині – глухомань одна та й годі,
Немов життя у нім і не було –
Лиш бур’яни в саду і на городі…
Ніхто вже не гуляє тут весіль,
Лиш похорони – й тих з десяток буде…
Сповзається гадюччя звідусіль,
Бо вимирають вже останні люди…
Лиш зорі яскравіють у ночах –
Людина неспроможна їх розрушить.
Не вистачає сили вже мовчать…
Кричати ж – болем розривати душу!...
4.08.12 Київ – Полтава
***
Колись, давно-давно, у мирний час веселий,
Ми так любили задивлятись в небо синє
В містах великих і в маленьких світлих селах!
Та все у нас – до навпаки! – змінилось нині...
Закрийте небо! Від скажених злих сусідів!
Бо цілять в школи та пологові будинки!
Від них у нас давно і смерті, й горе, й біди...
Від них – віками! – ми не маємо спочинку.
Благословенні будьте, всі солдати наші,
Хай береже вас Доля, Бог, Земля і Люди!
Ви – боретесь! П'єте за нас страждання чашу...
І перемога України – буде, буде!
2.01.24 Мінден – Ессен
«КОЛИСЬ…»
Завжди щось відкладаєм на колись –
Ще стільки днів попереду і років!
Події, що в житті не відбулись,
Не дочекались довгожданих строків,
Слова, що не злетіли з наших уст,
І мрії, що не вилились в події,
А вже на кладовищі хрест чи бюст –
І на «колись» немає вже надії…
28.10.07 Харків
***
Колись рипіла так шовковиця стара
Біля бабусиної хати...
Всіх трьох на світі вже нема - прийшла пора
Їм у минуле відлітати...
Ця трійця так пов'язана була завжди':
Шовковиця, бабуся, хата...
Переживали разом і часи біди,
І радощів було багато.
В них гостювали і лелеки й горобці,
І внуки здалеку щоліта
Збиралися й всідались разом на стільці
В дворі, що утопав у квітах!
Високі мальви так тяглися до вікна,
Так ластівки кружляли жваво -
В усьому бачився щасливий знак
Для успіхів в буденних справах.
...Шовковиця давно згоріла у вогні...
Нова' - чужа - в дворі вже хата...
Донині ще бува так боляче мені -
Є неминучі в часі втрати...
13.09.25
***
Коли у шибку б'ється вітер долі -
Різкий, колючий, з присмаком юдолі -
І листя кольору старої молі
Під ноги пада, як лахміття долі -
Це значить, ще війна...
Війна проклята,
Що знищила колодязь, сад і хату,
Нам принесла страждання, болі, втрати
Й зробила - кожного із нас - солдатом...
20.11.25 Ратінген
* * *
Коли я була малою і вперше
намагалася зрозуміти,
що таке смерть,
на всі пояснення папи
відповідала одним запитанням:
– А куди дівається ВСЕ?! –
і робила руками навколо себе коло,
маючи на увазі той світ,
особистий світ,
який створює за життя кожна людина...
Але тоді в мене не вистачало слів,
щоб висловити своє запитання
і папа так і не зміг
пояснити мені,
куди дівається ВСЕ...
Дивлячись в бездонне зоряне небо,
подумки знову,
вже вкотре,
звертаюсь до папи:
– Куди дівся Ваш веселий, мудрий,
осяяний любов’ю до дітей, дерев і квітів,
безмежно широкий,
як Ваші мости і дороги, світ,
який умів пояснити, навчити, підтримати?!
Папочко, куди подівся молодий,
темпераментний,
дієвий, невгамовний, нестримний,
щедрий, люблячий добезтями,
фантастичний світ
мого чоловіка?!
Куди дівся тихий, лагідний, працьовитий,
надзвичайно добрий і ніжний,
турботливий і невгамовний,
широкий, як її лани,
мамин світ,
що вмів зігрівати, як сонце?!
Куди поділися різноманітні світи
багатьох моїх друзів і знайомих,
які теж залишили цей світ?!
Папочко,
Ви завжди все могли пояснити мені,
вирішити будь-яку задачу,
відповідь якої в підручнику
не сходилася з моїм рішенням,
але так і не змогли пояснити мені:
– Куди дівається ВСЕ?!
22.06.11 острів Егіна
***
Коли я не дивлюся на дорогу
і не гальмую на перехрестях
бо сиджу поруч з тобою
а твої руки тримають кермо
я думаю
що фізика наука недосконала
бо вона не зуміла довести
що метал і пластмаса
спроможні відчувати
солодку ніжність твоїх долонь
7.07.07 Харків
КОЛЬОРОВА ЗАПОЛОЧ...
Світлій пам’яті бабусі
Марії Захарівни Микитенко
Кольорова заполоч у руках бабусі.
Мішковина нею влітку пофарбована.
Я, мов заворожена, на шитво дивлюся,
Спритністю бабусиною зачарована!
Скільки ж нею хрестиків вишито ночами!
Квіточка до квіточки – вже й вінок плететься.
І пісні то радісні, то гіркі й печальні
Линуть і торкаються до мойого серця...
Колоски між квітами й грона виноградні,
А внизу на килимі вишито: "Марія".
Я в дитинстві вчилася у бабусі радо,
Але килим вишити – нездійсненна мрія...
5.03 23 Ратінген
***
Коня спинила й стоїмо удвох...
Позаду - степ, попереду - лиш гори...
Напевно, що за ними є простори,
Вода прозора й прохолодний мох...
Але ми знову хочемо назад.
Туди - де кожна гілочка - сестриця...
Де серед степу - крижана криниця,
А у дворі - старий грушевий сад.
...На тлі небес мій білий кінь стоїть.
Я поруч з ним, стриножена думками...
І так ось протягом не днів - століть -
Тісний зв'язок невидимий між нами...
17.09.25 Егіна
***
Кораблики-листочки і човники-листочки
Повільно плавають собі в ріці...
Немає далі осені й зимі вже більш відстрочки,
Як і немає часу в кулаці...
3.11.25 Дюссельдорф
КОРИДОР СЛАВИ
Коридором Слави провели
«Кіборгів» – низький уклін за мужність!
Хоч обличчя кольору золи –
В поглядах – такий посил потужний!
Воїни – кохані і сини,
І батьки – захисники держави!
Не бажали клятої війни.
Захист – завжди благородна справа.
Коридором Мужності ідуть,
Коридором Ніжності й Подяки!
Кожен – з вами цю долає путь,
Стиснувши вуста, аби не плакать…
Коридором Слави і Життя
Вас ведуть, а ми душею – з вами…
Найсильніші в світі почуття
В нас усіх – не передать словами…
Часу іншого відкрили лік:
Для сліпих – надія на прозріння.
Кожен з вас – це Справжній Чоловік,
Це – Надія людства на спасіння.
25.01.15 Ордіно
* * *
Короткі дні січневі гаснуть швидко,
Остуджена, на землю пада ніч...
Обабіч шляху лісу вже не видно,
Не видно сіл, які летять навстріч,
Лише вогні авто завжди у парі –
Іскряться і щезають вдалині...
Дорога посвітліє, незабаром
Настане день, а потім – інші дні!
Легке життя, тяжке – це все відносно...
Одна дорога в нас, одна на двох:
Шлях стелиться з весни у зрілу осінь,
А дні і ночі – як сухий горох...
28.01.11 Віта Поштова – Ковалівка
***
Корупція зашкалює!
А я
Не можу зрозуміти:
Як на кро'ві
Ганьблять і рід свій,
І своє ім'я,
Не маючи в душі
Й зерна' любові?!
14 08 23 Ратінген
***
Кров захисників їм не пече...
Серце за країну не болить...
Зброя не давила у плече...
Їм не суд – а куля, в серце клин.
Їм би – на стражданнях багатіть!
І сухими вийти із води!
Гниди владні протягом століть
Стільки принесли усім біди!
В кожного народу є вони:
Щастя – гроші, тільки щоб – без меж!
Без сумління й почуття вини.
І – без страху: суд продажний теж.
Вже дев'ятий рік іде війна.
А підло'ти менше не стає.
Опустились до самого дна,
Множачи збагачення своє!
Бо воно на крові. На смертях
Тих, хто за країну в пекло йде!
На дитячих, батьківських сльозах!
Кари – ні на кого і – ніде!
Бездуховні ниці пацюки,
Що гребуть під себе все підряд!
України шлях такий важкий,
Та йдемо вперед, а не назад.
Переможем орків. І своїх
Злодіїв, продажних суддів теж,
Що на крові гроші для утіх
Крадуть у захисників без меж!
А війна для них – щаслива мить,
А не горе, біль, страждання, гнів!
І душа за смерті не болить.
Хоча де душа в таких людців?!
25.07.23 Дюссельдорф – Ратінген
***
Ко'титься з минулого луна,
Зігріває шепотом і словом,
Бо тепер - без тебе - я одна
Й деколи слова - немов полова...
А колись - як сяєво зірок!
Як в колоссі - осяйні зернини!
Ніби час натиснув на курок -
І лишилася мене частина...
Із минулого, хоч як проси,
Не вернути вітру чи хмарини,
Не вернути й крапельки роси ,
Бо мене лишилась половина.
В радості пройшло у нас життя!
Та поняття радості - не стале...
Пам'ять не зникає в небуття.
Зникне тільки, як мене не стане...
25.08.24 Дюссельдорф
***
Крутиться - коло за колом - повітря,
А чи моя голова?..
Рашка продовжує вбивства та звірства
Вже і не рік, і не два...
Знову стріляють в будинки, по дітях
По'кидьки-хробаки!
Можна було б їх зі світу подіти -
Світ би не був отаким...
І не горіла б в огні Україна...
Хай би пощезли вони!
І не ридала би мати за сином...
І не було би війни...
Я'к перекрити словами, руками
Рашці нелю'дяний шлях?!
Про'кляті наші сусіди віками -
Й про'кляті будуть в віках.
7.03.25 Ратінген
***
Кущі й дерева миті-перемиті,
А дощ дрібцює третій день підряд,
І кроком не поступиться назад,
Все впевненіше наступа щомиті!
Бреду наосліп по траві холодній…
Куди й навіщо – в серця розпитай,
Із нього радість ллється через край –
Як дощ із хмари вчора і сьогодні!
Не вірю я, що дощ буває злим…
Радію щиро краплям дощовим,
Ловлю їх, як метеликів, в долоні.
Вони ж негайно падають з руки,
Спішать у переповнені струмки,
Щоб соком влитись в ягоди червоні.
(Із книги "Дарунок долі",Київ, 1990)
КУПАЛЬСЬКИЙ ДОЩ
Цілий день на Івана Купала
Небо землю дощем поливало!
І летіли й летіли краплини,
Не стихаючи ні на хвилину!
Обмивали і квіти, і трави –
Прохолодні та ніжно-ласкаві!
Шепотіли: «Хіба ж ти не знала:
Дощ – це щастя на Йвана Купала!»
6.07.05 Золочів – Сковородинівка