***
Майдан-прозріння буде вічно жити
У пам'яті народу України,
Кати його не можуть задушити,
Бо дух свободи – наша серцевина.
І хто б там що не говорив, та воля –
Це риса характерна українців:
Терпіли довго – нині вже доволі!
Ми разом сила, а не поодинці!
Як легко навпіл розламати просо,
А віника – непросто, як не пробуй!
Пробачення в народу хай попросять,
Хто переповнені до нього злоби.
Ті, хто не бачать, що людина кожна –
Це часточка народу України!
Одну людину ще зламати можна,
Ніколи тих, хто разом і єдині!
8.01.14
МАМОЧКО, ГОЛУБКО, НІЖНА ЛАСТІВКО…
Світлій пам’яті мами,
Марії Олександрівни Микитенко
Мамочко, голубко, ніжна ластівко,
Вже в думках лише звертаюся до Вас…
Відійшло нещастя Ваше й щастячко –
Все в собі перемолов нещадний час…
За минулим – гірко так і боляче,
Як вода в ріці – усе життя спливло,
В снах до Вас душа так ніжно горнеться –
Ви снитесь, моє дитинство і село…
Ви, мамусю, з вічними турботами,
Що від посівної – і на цілий рік!
Зранку завантажені роботою,
Ще й сім’я на вас: дві доньки й чоловік.
Господарство, сад із огородами,
На роботі Ви – і керівник, і друг,
Не пишались ні знанням, ні вродою,
Бо душа була у Вас, як ніжний луг…
Відійшло нещастя Ваше й щастячко,
Все в собі перемолов нещадний час…
Мамочко, голубко, ніжна ластівко,
Вже в думках лише звертаюсь я до Вас…
1.06.08 Київ – Полтава
МАРКЕЛА
(арковірш)
Мене стрічає лагідна гречанка,
А я до неї
Радісно спішу –
Коли я бачу цю струнку панянку,
Є впевненість, що недарма пишу
Ліричні вірші про Кіпселі знову,
А в них – і бугенвільї
Ніжний квіт,
І біля вогнища – із пальм! – розмови,
Неначе диму,
А чи дум політ!..
4.06.12 Кіпселі
МАТЕРІ ХУЙЛА
Я завжди була проти абортів,
Але нині думаю про те,
Що, якби цей недоносок чортів,
Згинув від аборту – світ би стер
Стільки горя і смертей дитячих,
Стільки сліз нещасних матерів!..
І від люті я стаю незряча,
Душу душить справедливий гнів!
Виродку, народжений для горя,
Для розрух, смертей, убивств, пожеж,
Молиться весь світ, щоб здох ти скоро!
Моляться живі. І мертві теж…
Карлику, і зростом, і душею,
Збоченцю, який не має меж…
Гниль, що розповзлась як мор землею,
Як ти, дітовбивце, ще живеш?!
27.03.22 Ратінген
***
Матір Божа, захисти солдатів!
Хай діждуться сина в кожній хаті!
Хай не будуть родичі страждати!
Хай навік скінчаться наші втрати,
Адже й так загинуло багато,
І вночі дитя ридає: "Тату!"-
І страждає і дружина, й мати...
Матір Божа, стань за них на чатах,
Щоб могли Вкраїну захищати!
Молимось: Храни їх, Божа Мати...
14.10.23 Егіна
***
Матусю, я прошу Вас, не хворійте!
Дивіться: знову випав світлий сніг!
Коли Ви поруч – ми ще й досі діти,
А слово «мама» – наче оберіг.
Не треба хвилюватись, все минеться,
Настане скоро радісна весна!
Хай Ваше добре материнське серце
Ніколи болю й прикрощів не зна.
28.02.05
***
Межа критична – день вчорашній!
Тепер уже не поспішай.
Не повернути вже на краще –
Ми втратили весь урожай,
Що перезрів, упав додолу,
Осипався – і не зібрать!
Гуляє вітер, дощ у полі –
Уже не варто поспішать.
Усе пройшло: надії наші,
Сердечна туга, навіть гнів.
Порожня вже любові чаша –
Не вгамувати спрагу днів.
Я вже не відчуваю втрати,
Як втрати листя – свіжий пень…
Не поспішай, уже не варто –
Учора був останній день.
10.03.09 Харків
***
Мені сьогодні надзвичайно добре
У світі цім!
Вже сонце покотилося за обрій…
Лиш в кулаці
Лишився найостанніший промінчик…
Не видно вам?
Не дивно – не листочок, не камінчик…
Та я віддам
Його вам знову вранці рано-рано –
Ловіть, летить!
Він залікує ночі темні рани
Всього за мить!
Розправить шлях, що вчора був нерівний
І негладкий,
І в небо знову ввірветься все рівно,
Бо він такий!
А я не буду жалкувати зовсім –
Так має буть:
Він прокладає в скороспілу осінь
Коротку путь…
24.07.20 Харків
***
(акровірш)
Мені твій голос – голос із дитинства,
А сміх твій – сміх без крапелечки суму!
Радіємо – і наче час спинився:
Фантазії пригадуєм без глуму.
У нас було дитинство – без хмаринки!
Широке, як лани, дзвінке, як пісня,
І всі дороги, і вузькі стежинки
Такі були завжди незвичні, різні!
У нас було усе:
Ромашки в полі,
Налиті сонцем яблука,
І груші,
Надійність дому,
Абсолютна воля –
Мені і подрузі моїй Марфуші.
«Ич, ґонористі!» –
Каже дід Григорій.
«Ич, і розумні!» – каже дід Микола.
Такі щасливі – ще не знали горя!
Ет, що там горя! Суму – й то ніколи!
Нас бабусі любили:
Коло хати
Обох навчали то саджати квіти,
Земельку розпушити, то збирати
Дозрілі зерня – й навесну сушити…
Обидві виросли лише в любові –
Батьки щасливі у сім’ї,
Роботі,
Обидві розуміли рідне слово,
Мелодію душі,
Тепло турботи…
А дружба визрівала, як насіння
Осонценого соняха в городі:
Бабуся виб’є із таким умінням –
І жодної зернинки не пошкодить!
Йой-йой,
Минулося дитинство наше,
А ще, як поруч – ніжне і ласкаве!
Ми берегли його, як повну чашу!
Ич, як не берегли – а розплескали…
14.12.08 Харків
***
Мені — хай будуть смуток і прощання,
Хай буде серце завмирать під ран,
Хай сміху буде менше, ніж зітхання,
В саду моєму хай росте бур’ян.
Хай будуть всі хвороби — лиш на мене,
Хай сина береже моя зоря,
Моя любов — ясна, палка, вогненна,
Невзгоди всі візьму на себе я!
Малятам же — сміятись і радіти,
Чекати щастя, світло-ніжних див...
Та є ще в нас такі нещасні діти,
Які не знають, хто їх народив!
Та є ще в нас такі жінки щасливі,
Що щастя материнства зайве їм!
Це потім будуть сліз пекучих зливи,
Багатий, та пустий для серця дім.
А зараз — радість! Щедра! Повсякденна!
Свобода — без хвилини каяття!
Це потім, згодом, остогидне темне,
Нікчемно й підло прожите життя.
А зараз — безтурботність, вільність — легко!
Дитина не присниться й уві сні!
І спогад неприємний десь далеко!
Якби була душа — то аж на дні...
Душі нема — нема чому й боліти.
Останній сумнів вже давно зогнив.
А може, діти ці — щасливі діти,
Що хоч не знають, хто їх породив?!
(Із книги "Улабіринтах болю і розлук", Київ, Український письменник, 1996 р.)
***
Метро несеться з міста в місто -
Йому вже під землею тісно!
На волю знову рветься, звісно,
Петляє між полями й лісом!
Там, де густих дощей завіса,
Він рухається, наче в тісті,
А де яскраве сонце сяє -
В повітрі літаком злітає!
Мандрує зверху він охоче -
І знов під землю вже не хоче.
... Ось так і наша Україна
До волі рветься безупинно!
20.04.23
***
Метро чекати три хвилини -
Ще стільки часу:
Малюю олівцем картину.
В ній - все відразу:
І потяг, що летить з тунелю,
Голубка поряд,
Яскраве світло під землею
Й печальний погляд...
Малюнок невеселий, звісно,
Та що робити -
Такий вже час у нас невтішний:
Пруть московити...
Гидкі потвори, а не люди -
Смертям радіють.
Вони людьми уже й не будуть -
Нема надії.
Вони звіріють від жадоби
І заздрість квилить,
Бо безуспішні їхні спроби
"За три дні - Київ"!
Вони - нікчемні окупанти,
Дітей убивці,
А наші воїни - гаранти
Всіх українців!
Народ наш бореться за волю.
Він - захищає
Усіх від смерті та від болю -
Й русню карає!
... Вже промайнули три хвилини -
Сідаю в потяг.
Нехай московська нечисть гине
І нині, й потім!
Щоб перестали воювати
Й не знали злетів,
Й не розповзлися, ніби гади,
По всій планеті!
22. 12. 22
***
Ми в боротьбі з ворогами
Серед вогню та атак,
Йдем бойовими стежками -
Безлад змінити на лад.
Воля і впевненість з нами -
Це як молитва, як знак.
...Розстаємось з вояками,
Що вже не прийдуть назад.
...Час обгортає бинтами,
Хоч не лікує ніяк.
17.09.23 Дюссельдорф
***
(акровірш)
Ми в центрі липня живемо,
А він -
Рушійна сила літа і вершина!
Ич, як сховався вітер у траві...
Неначе сонце, сяє жовтим глина...
І так безпечно, спекотно в душі...
Ковтає липень наші всі образи
І ніби закликає не спішить:
Мить - і скінчиться все тепло відразу!..
Замовкнуть птиці, коники, джмелі...
Пожовкне листя,
Опаде на трави,
Бо осінь розіллється на землі,
А потім знов піднімуться отави...
Жучки й комахи з'являться,
А нас -
Нас вже не відвернути від чекання
На сірі дні із дощових прикрас,
Які так щедрі на стрімкі прощання...
Минає липень з таїнствами свят...
Перетікає через серпень в осінь...
Енергію тепла верта назад,
Рішучо-гордий, ні про що не просить!
Енергію вітрів несе вперед,
Можливо, в осінь, а, можливо, в зиму...
Осонцює собою власний злет -
Горить сонцями гаряче незримо!
Ні на хвилину липень не зника
Із нашого життя, коли - липневі -
На пульсі часу і його рука,
А чи м'яка, як мох, а чи -
Сталева?!
14.07.23 Ратінген - Дюссельдорф
***
Ми говорили, що краса спасе,
Писали вірші, музику, картини –
Та ця війна зламала геть усе,
Змінила нас із першої ж хвилини!
Змінила світ підступністю вождів
І зрадою найближчого сусіда –
І розбудила в нас прадавній гнів,
Обрушивши на нас воєнні біди!
Нас об’єднали спільні вороги,
Любов до України і свободи.
Ми, як ріка, в якої береги
Так розійшлись, що вже немає броду!
Ми зціплені усі в один кулак.
Нас убивають зрадники й заброди.
І гинемо в боях – усе це так,
Але не зречемося ми свободи.
Земля велика і така мала!..
А Україна – найдорожча в світі.
Сусіди принесли нам стільки зла,
Що іншим би – несила пережити…
Та – живемо! Складаємо пісні
Про всіх полеглих – нами незабутих.
Та – живемо! І кожен день в борні
За землю нашу й за дітей майбутнє.
27.01.15
***
Ми — гончарі.
І ліпимо своє життя
Хто як уміє
Або як захоче...
Ти заслуговуєш, звичайно, співчуття,
Хоч співчуття не в очі —
Позаочі!
Ти допоміг зліпить
Цей затишний куток —
Останню намертво
Уклав цеглину,
Помилуватись відійшов убік на крок,
Піднявши очі,
Розігнувши спину...
Ну й що тепер?
Високий мур стоїть міцний,
Йому вже не страшні вітри і зливи.
Ти збудував.
Але ж — куток!
Але ж — який?
...Чи будеш в ньому ти щасливий?
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990р.)
***
Ми зовсім не збирались воювати,
Але "асвабалітєлі-салдати "
З"явилися в усій своїй "красі"!
...Не покидаємо землі, лісів -
Ми воювати мусимо усі,
За нами наша Україна-мати!
Тепер стоять захисники на чатах
І всі - герої! - їх у нас багато,
Бо гидь мерзенну - треба вишкрібати...
23.03.23
МИ З УКРАЇНИ
1
Доброго ранку!
Ми з України!
Орки рашистські, тремтіть!
Ви принесли тільки смерть і руїни –
Здохли були б у цю мить!
Ненависть наша до вас незгасима,
Ви, споконвічні раби!
Всіх вас відпустить назад Україна –
Лиш підготуйте гроби.
2
Доброго дня вам!
Ми з України!
Звірі російські, чуєте нас?!
Стільки ще тут вас ганебно загине
Тих, що хворіють на сказ!
Щоб ви навіки пощезли зі світу!
Щоб вас вбивали і дійсність, і сни!
Хай проклянуть вас і внуки, і діти
За ров’язання війни!
3
Доброго вечора!
Ми з України!
Це наша світла священна земля!
Ми захищаєм її щохвилини –
Орки гниють на полях.
Кожен, хто піде на нас – тут загине:
Є ще поля, де рашистам гнисти!
Вічно жива й буде жить Україна!
Здохніть, ординці-кати!
24.03.22 Ратінген
***
Ми інші стали з часом і не дивно...
Ні, ми ніскільки не перегоріли!
Буває, правда, в спеку - в серці зимно -
І, часом, в почуттях не знаєм міри,
Та стоїмо упевнено і рівно
Й обабіч шляху, і обабіч прірви...
27.08.25 Ратінген
***
Ми навчились вітатись ліктями
І вчимося тримати дистанцію,
Бережливими бути з літніми,
Розлучилися з парними танцями.
То засліплені, то на милицях,
За трибуною і за кліросом...
Світ змінився і ми змінилися -
В нас мутація разом з вірусом...
30.11.20 Харків
***
Минає день, минає рік – життя минає,
А ми з тобою стали ще рідніші!
Розлуки вже і розпачі ми знаєм,
Фізичні муки... І духовні – гірші...
У нас з тобою дружба, що між нами
Широкою, неначе море, стала,
І дружба ця –
Не знищена з роками
І чиста,
Ніби роси чи кристали!
А все, що нас з тобою зігріває,
Об’єднує ще більше,
Ще міцніше!
І дружба наша, наче степ, безкрая,
Й безкомпромісна, як дитячі вірші...
13.12.11 Львів
***
Ми нині змучені усі. Усі,
Бо подумки з героями в окопах.
Йдемо по мінах, ніби по росі.
Й печаль в душі безкрая і глибока.
Як відмолити? Як допомогти?!
Як передати почуття подяки?
Не перестати гріти і світить?
Як усміхатись ніжно, а не плакать?!
12.03 23 Ратінген
* * *
Минулі сни – немов життя минуле –
Немає вже, але ж були, були!
Як верби біля ставу, що поснули
І їх не будить навіть вітер злий –
Весни чекають…
Ми – чого чекаєм?
Майбутнього, що невідомо де?!
А нинішнє – втрачаємо роками –
І потім не знайти його ніде…
Ні в снах минулих,
Ні в ставку холоднім,
Ні в осені, що як весна, мине!
…А ми ніяк не дійдемо до згоди,
Хто скаже перший: «Обійми мене…»
6.11.08 Дергачі – Золочів
***
Ми перше покоління без війни,
Але вона і нас таки дістала -
І, розстріляла наші мирні сни,
В будинках закида'ла й у завалах...
Глушила ранок той вогнем ракет,
І танками вривалася із рашки,
Бо пережити не могла наш злет -
Без України на росії тяжко.
Не може кремль змиритися, що ми
Кайдани розірвали й стали вільні,
Що вийшли з-під російської пітьми,
Яка віками нас вкривала щільно.
... А що таке росія без татар?
Без чувашів? Марійців? І таджиків?
Вона не може без війни та чвар -
Лише з грабунками така велика!
... Буряти і якути - всі вони
Колись були загарбані москвою.
У цьому вже немає новизни:
Вони не дочекалися розвою.
... Алтайці, адигейці, як усі -
У давньому й безвихідному рабстві:
Анексувала землі звідусіль
росія із презирством і нахабством.
... Башкири, дагестанці, інгуші -
Оце і є росія повнолюдна?!
москва давно вже цілий світ смішить -
Без них усіх вона якою буде?!
Загарбані і надра, і ліси,
Степи і гори, і повітря, й води!
Ні грудочки землі, а ні роси
Своєї вже немає у народів.
... Калмики, кабардинці - як без них?!
Ким керуватиме тоді "месія"?!
Хоча б один народ із рабства зник -
Чи буде повнокровною росія?
... Єзиди? А чеченці? А мордва?
Лезгини? І тувинці? І хакаси?
Можливо, пам'ять їхня ожива -
Й вони з ярма звільняться всі відразу?
Бо перед кожним із народу - гріх:
У різний час винищували кожен!
Втомилася пригадувати всіх -
Вони самі все пригадати можуть.
москві не змити вічної вини
За всі злодійства, вбивства та знущання!
Народи підневільні... Та й вони -
Захочуть від росії від'єднання.
24.02.23 Дюссельдорф
***
Ми підемо до річки! Ти як хочеш,
Але я хочу холоду від ночі,
Бо ніжність після холоду люблю…
На березі ми питимемо каву,
А місяць, гостроокий і цікавий,
У чашку буде заглядать твою!
А я свою – долонею прикрию,
Щоб не сполохать потаємні мрії,
Які вже зародилися в мені…
Повітря – прохолодне і ласкаве,
І ароматна, ще гаряча, кава,
І ми на березі – лише одні…
5.10.11 Харків
***
Мить зустрічі – і донечки обійми,
Неначе сонце вийшло із-за хмар!
І знову світ стає таким надійним,
Наповненим по вінця світлих чар!..
5.04.10 Пісочин – Харків
МИТЬ НАРОДЖЕННЯ ВЕСНИ
Як м'яко пахне тогорічна хвоя!
Які зринають мрії і думки!
Який високий берег і стрімкий!
Яке пречисте небо наді мною!
Немов маленькі їжачки сердиті,
Шишки гуртом зібрались круг сосни,
Готуються до зустрічі весни,
Дощем холодним чисто-чисто вмиті!
Трава струсила з себе сни зимові,
А сонце обігріло, як завжди!
І ми з тобою теж прийшли сюди,
Щоб відігріти погляд, серце, слово...
МИХАЙЛОВЕ ЧУДО
Михайлове чудо… Це свято навіки моє!
Це свято продовження нашого славного роду
І все те найкраще, що нині в житті в мене є –
Без свята Михайлова чуда не здійснилось зроду б!
О, славна Полтаво! О, славен ти Харкове мій!
Я вдячна обом вам, мої найрідніші у світі,
За те, що давали чимало бажань і надій,
Навчили мене працювати і праці радіти!
Я вдячна за все, що було і минулось, нажаль –
Ніщо не буває і бути не може навічно…
Приходить той час, коли душу захопить печаль
І ранки стають безпросвітною чорною ніччю…
Та діти примушують якось ожити крізь біль,
І сили знаходити, щоб усміхатись на людях…
І не розчинитись навіки у власній біді,
І вірити: більшого горя довіку не буде!
Бо – син є і внуки, і донька і внуки – вони
Продовжать наш рід на століття і далі, і далі!..
Михайлове чудо – початок добра й новизни,
Які лиш примножать майбутнього часу скрижалі!
19.09.19 Ель Пас-де-ла-Каса – Ель Тартер
***
Між буттям-небуттям забивається клин!
Сто підводних і сто поверхневих причин...
Павучок у окопі сіделечко звив...
Повертайся живим!
Повертайся живим!
26.04.25 Дюссельдорф
МІЖ ДАТАМИ НАРОДЖЕННЯ Й СМЕРТІ
Блаженство.
Щастя.
Совість.
Непросто.
Не завжди'.
Політ.
Багатомовність.
Безвихідь.
Крах мети.
Безпосередність.
Щирість.
Бездушність.
Каяття.
Всепро'щення.
Немилість.
Минулість.
Майбуття.
Галактика.
Кімната.
Самотність.
Суєта.
Досягнення.
Утрати.
Успішність.
Простота.
Розвилка.
Степ.
Болото.
Захищеність.
Печаль.
Сумління.
Відчай.
Спротив.
Блаженство.
Щастя.
Рай.
7.97.24
***
Мій друг привіз шматочок України
В своїх очах і спогадах про Харків...
Про рідний край, що нині весь в руїнах
А чорнозем у полі - чорний маркер...
А наш улюблений - це жовтий, синій...
І ми його повернем неодмінно.
І стане вільною земля віднині.
Й розправить крила знову Україна.
17.06.26 Ратінген - Дюссельдорф
***
Мій любий, ми чекаємо тебе!
А донька часто плаче уві сні...
Для нас і небо вже не голубе,
Радіти розучилися весні...
Мій любий, так тебе не вистача!
Нема від болю прихистку душі...
Вона зіщулилась, немов курча,
Й розправити крилята не спішить...
Ми нині як на різних берегах,
Та не втрачаємо своїх основ!
Мій любий, хай тебе оберіга
Моє кохання й доньчина любов!
27.04.24 (З книги "Лютнева лють-3")
***
Мій місяць проліта -
А я й не помічаю!
Спішать мої літа -
А я неначе скраю!
Щось коїться таке,
Що й сам не розумієш...
Життя гірке й важке
Закреслило всі мрії...
Навколо стільки бід,
Що змовкли сміх і пісня -
Розколотий наш світ
Тепер на "до" і "після"...
20.05.23
***
Мій улюблений травень
Невеселий такий...
Ні, не в ньому тут справа -
В мене час нелегкий...
І не він невеселий,
А нерадісна я...
Настрій мій - металевий,
Переораний шлях...
Пересохли вже й сльози...
І ніяк не засну -
Навіть травень не в змозі
Зупинити війну...
12.05.23
***
Мій Харкове, мій вчителю, мій друже,
Ти мій фундамент і любов моя!
Пишаюся завжди' тобою дуже -
Тут народилась вся моя сім'я.
Я народився тут - і це важливо!
Прожив дитячі лагідні роки...
Наш Харків місце радості і сили -
Зелений, рвійний, сонячний, стрункий!
Та нині я із мамою далеко...
А тато мій воює з ЗСУ.
Без нього мамі і мені нелегко,
Та я терпляче перемоги жду!
Щоб мама більш не плакала ночами,
Щоб Харків не палили вороги,
Щоб тато-захисник був за'вжди з нами,
Щоб в мирі все було нам до снаги!
23.09.24 Дюссельдорф
МІРА'БІЛІС
Міра'біліс... А ми й не знали!
Це "рання зірочка" - і все!
Вона - від смутку, й від печалі
Нам аромат вночі несе...
І недарма "нічна красуня"
Вона ще зветься... Бо - краса ж!
Із матіолами бабуня
Їх висівала завжди в сад.
Біля колодязя, близь груші,
Де недалеко круглий стіл,
Ці аромати гріли душі,
Хоч квіти, начебто, прості...
Але яка магічна сила
У кожній квіточці малій!
Бабусю я завжди' просила:
"Я хочу сіяти!" - "На, сій..." -
І я тримала намистинки -
Чорненькі зе'рнятка малі -
Які бабуся із хустинки
В долоню сипала мені!
Я сіяла... І - уявляла,
Як рання зірочка в землі
Майбутнє листя розправляла
Там, у рядочку, вглибині!
Після дощів і сонця, згодом,
Коли ми ніжились в теплі,
Раптово появлялись сходи
З-під розігрітої землі!
І починався час чекання!..
Прокинулась - і вмить туди!
Я бігала на клумбу зрання,
Носила в кухлику води...
І перша квіточка яскрава
В один із надзвичайних днів
Відкриє пелюстки ласкаво
Назустріч, враженій, мені!
Рожева, жовта, біла - все це
Не має значення ніяк!
О, як моє тріпоче серце,
Що квіти посадила я!
Від радості краси і дива
Душа широка, наче степ!
Я задоволена й щаслива:
Це зірочка - моя! - цвіте...
13.09.25 Хлой
***
Міста - намисто нашої планети.
Ліси - волосся нашої планети.
Степи - роздолля нашої планети.
Моря - прозорість нашої планети.
А гори - це готовність світлих злетів!
... Війна - це розпач нашої планети.
1.05.23 Дуйсбург
***
Місто вже приспане...
В млявих вогнях
Вечора рештки гребе...
Втрата хвилини...
Години...
Дня...
Втрата себе...
15.05.23 Дюссельдорф
МІСТО МАЙБУТНЬОГО
Олександрі Супруненко
В місті майбутнього – роси прозорі і чисті,
Птахи у гніздах і світла вода у Дніпрі,
Сонячні промені ніжно-рожево-іскристі,
Наче над полем, кружляє орел угорі.
В місті майбутнього люди не гублять природи
І бережуть її так, ніби рідне дитя:
Люди і звірі, й комахи, у злагоді й згоді
Дружно і щиро своє проживають життя!
24.03.10 Полтава – Київ
***
Місця знайомі... й незнайомі...
Душа то впізнає... то ні...
Та головне, що це - не вдома...
І все відоме... й невідоме...
Накрила, мов пилюка, втома...
І так далеко все вагоме...
В очах... і в серці аж на дні...
Душа розірвана на частки...
Ніяк докупи не збереш...
Навколо - прірви, вирви, пастки,
В які ти попадаєш часто,
І все ж надієшся на щастя,
Та все не те, і не до масті -
За рамками доступних меж...
17.12.25 Дюссельдорф
***
Місця знайомі... Став і бузина над ставом чорна...
І качка в рясці біля берега така моторна,
Немов з дитинства припливла сюди!..
Татарське зілля і густе, й навдивовиж високе,
Що качечку не видно зовсім вже за кілька кроків,
Лиш тільки плескіт чується з води!
Співа в очерета'х очеретя'нка тихо-тихо,
Гойдає вітер ніжно жовту гілку обліпихи,
Торкаючись крилом достиглих трав...
Серпневий день спекотний вже згаса собі потроху,
І здалеку тоненький грім - як об стіну горохом...
Така насичена як мед пора!
Очеретя'нка - й та - уже застигла в очереті...
І кажани гуртом готуються до перших злетів -
Мовчить вода, повітря і земля...
Таке скороминуще й неповторне надвечір'я
Являє нам усім новонароджене сузір'я,
Немов місток до ночі простеля..
15.08.25 Дюссельдорф
***
Місяць - птахом пролетів.
Розчинився за плечима...
Щез у вільності степів...
В чім причина?!
Щось не так робила я?!
Поспішала більш, ніж треба?
Мов з-під ніг пішла земля...
Щезло небо...
Як на белебні - на тлі
Негараздів та образи...
Розлетілися жалі
В простір часу!
І тепер стою одна
Вільна знову...
О, яка ж прийшла весна
Так раптово!..
10.04.26 Хургада
***
Мов книги в бібліотеці
ми з тобою
розміщені долею
на різних полицях життя
і тому наші зустрічі
відбуваються надто рідко
доки не передбачувана рука долі
не з’єднає нас
в якусь мить
на одній із полиць
9.03.04 Київ
***
Мов “простьолка” – дорога стелеться,
Сонце – ніби в печі вогонь!
Зустріча мене Новоселиця –
Світлий острів дитинства мого!
У дворі – і каштан, і ялина,
І береза, й шовковиця ждуть.
Тут – життя мого світла перлина,
Бо воно починалося тут.
А повітря – до серця горнеться,
Наче пам’ять у нього є…
І туркоче на липі горлиця,
І зозуля на дубі кує.
Пробіжить їжак під калиною –
Солов’їний розбудить спів,
І відчую себе дитиною
Непомерлих іще батьків…
15.04.08 Харків
***
Мов розуміння світу, як прозріння -
Ось так і травень на поріг стрибнув!
Як сойка - у веселих кольорах!
Цієї ночі зовсім не засну,
Бо разом з травнем починаю шлях
Життєвого ново'го воскресіння...
В мені травневе листя і коріння,
Що множить за'вжди силу та снагу,
Що новизною розквіта щодня,
Що співом сойки ніжить на бігу...
Із травнем не буваю я одна -
В душі травневе проросло насіння...
1.05.26
***
Мов тятива натягнена у луці,
Дзвенить на сонці розігрітий час.
Який же він прокволий у розлуці!
Який же він повільний у розпуці!
Який же він туманний на розпутті
Й безжалісний до кожного із нас...
2.04.26 Хургада
МОВЧАННЯ
Я (десь в душі ) покірно ображалась,
Мовчала, бо не впевнена в образі…
Але вона щодня колюче жало
Втикала в серце мовчки раз за разом.
Я посміхалась, говорила дзвінко.
Думок моїх печальні лабіринти
Снували зі сторінки на сторінку
То – ніби сонні, то – найперші в спринті!
Я ображалась (мовчки і терпляче) ,
Чекала запитання, здивування…
Ти – ображався теж. Але – інакше…
Між нами розросталося мовчання!
Ні ти не винен, ані я не винна,
Що це мовчання тягарем нависло.
У ньому – непорозумінь причина,
Воно підкралося, немов навмисне…
Щовечора ми розмовляли любо
( Образу обминаючи майстерно).
Не думали про те, що гірше буде,
Бо пророста вона, як в грунті зерна…
Не витримала я – сказала перша.
Із усмішкою, так, немов між іншим,
І стало на душі відразу ж легше –
Проклюнулися з-під образи вірші…
За мить одну твоє обличчя стало
Таким чужим… І навіть незнайомим,
Неначе ми зіткнулись на вокзалі,
А кожен поспішав уже додому…
Моя образа так розбилась раптом,
Як склянка розбивається об камінь!
Я посміхалась, щоби не заплакати
Й розводила безпомічно руками…
Твоя образа виявилась більша?
А все мовчання наше недолуге!
Тобі ще гірше, що немає віршів –
Нема чого читати чи послухать?..
Твоє обличчя стало, ніби хмара –
Із нього щезли промені веселі…
До цього ми були з тобою пара –
Й розсипались на друзки по оселі!
…Що ж, прозріваємо. Удвох – складніше,
Ніж прозрівати мовчки поодинці,
У мене не народжуються вірші –
Заклякли на одній і тій сторінці…
А що в душі твоїй було до цього?
Які думки снували в них ночами?
Яка була засніжена дорога,
Засипана густим моїм мовчанням?!
…Мовчання – золото, але не з нами! –
Не все записане бува почуте…
Ще міцно ми пов’язані словами –
Від легковажності аж до спокути.
Ми ще йдемо незнаним досі бродом
У звуків незнайомих стоголоссі!
Мовчання – буде. Тільки трохи згодом,
Коли думки читати навчимося…
***
Могла б - долоні підстелила
Під кожен крок дітей і внуків,
Щоби ніяка вража сила
Не завдала їм болю й муки...
Могла б - від воїнів-героїв
Руками б відганяла кулі,
Щоб ворог їм біди не вкоїв,
Коли - хоча б на мить! - заснули...
Могла б - долонями б закрила
Все небо від ракет ворожих.
Всім літакам зламала б крила.
Щоб не бомбили, не дай Боже!
Могла б - лишила орків сили,
Не залишивши їм ні чверті,
Щоб зроду-віку не бомбили
І не несли народам смерті!
2.01.24 Білефельд
МОЄ БАЖАННЯ СОБІ ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Другий день народження в війні...
Другий рік, як світ перевернувся...
Не до дня народження мені...
Хай би кожен воїн повернувся!!!
31.05.23 Егіна
***
Марії Супруненко
Моє дитя малесеньке, живи
І будь щаслива в цьому світі завжди
В оточенні води, дерев, трави,
В оточенні добра, любові, правди!
Хай сяє сонце і теплом своїм
Тебе благословляє, зігріває,
Хай будуть в тебе друзі, власний дім,
Натхнення й творчість – світлі і безкраї!
Хай буде в тебе доля осяйна,
Для успіхів усіх – міцна основа,
Хай туги й болю серденько не зна,
Купаючись у ніжності й любові!
24.03.10 Полтава – Київ
***
Моє дитя – яке вже й не дитя –
Доросла жінка, мудра і вродлива,
І за яку віддам своє життя,
Аби вона була завжди щаслива.
Моє дитя – для мене ще мале,
Як ластів’ятко на моїй долоні,
На гілці абрикоси – свіжий клей
Чи краплі на вустах морські солоні…
Моє дитя – воно тому й моє,
Що створене всесильною любов’ю –
У ній усе, що в серці маю, є
І все, що буде, дякуючи долі.
9.06.18 Егіна
***
Мої дорогоцінні читачі,
Ми - один одного - відкрили:
Словам, які пишу одна вночі -
Ви вдень відрощуєте крила...
16.09.25 Егіна
***
Мої кровинки, внучки, ластів'ята
Співають: «Підіймемо ми калину!»
Одній – два роки – зовсім небагато,
А другій – три: «Ми нашу Україну!»
Дівчатка любі, ви простіть дорослих,
За те, що «брата» підлого пригріли,
Що не звільнили від фашистів простір
І – полетіли гострі люті стріли!
Рашистська наволоч вже в Україні –
Гвалтує і вбиває в насолоді…
І в'яне в лузі з розпачу калина,
Бо стільки знищено мого народу!..
Простіть, мої солодкі янголята,
Що ми довірливі були без міри…
Тепер фашистів-орків так багато!
Від них лиш смерті, горе та руїни!
Нехай пощезнуть нелюди прокляті!
Нехай згниють на наших чорноземах!
І буде перемоги світле свято,
А кожна смерть героя – недаремна…
10.06.22 Афіни - Егіна
***
Мої несходжені дороги досі
Все так же ваблять травами й камінням!
Нічо'го, що вони не за'вжди в росах -
Зате завжди' навчають нас терпінню.
2.04.26 Хургада
***
Молили миру споконвіку ми
І мирними були – не нападали.
Що ж нині коється між нашими людьми,
Чому держава – мачухою стала?!
Коли цей безлад щезне поміж нас?!
І зраджена – вже вкотре! – Україна
Через брехню й підступність ще хоч раз
Повірить в силу істинного сина?!
23.12.13
18.03.14 Київ
МОЛИТВА ДО ПРАЩУРІВ
Дивлюсь на воду синьо-чорну —
В душі вітри…
Ще вчора я була мінорна,
На все згори
Дивилася, не розуміла:
Зима іде!
Її холодна мерзла сила
Вже більш не жде…
В обійми захопила душу,
Ріку взяла
І трусить нас обох, як грушу,
Хоч і без зла,
Та відчуття — не із приємних —
Душа болить,
Здається, все було даремно
І кожна мить,
Яка колись здавалось щастям —
Тепер сумна…
І кожна карта — не до масті…
Й печаль — без дна…
А це всього лиш сіра осінь…
Та ще — війна!..
І серце перемоги просить
В тривожних снах
І молиться до древа роду:
Спасіть з небес
Людей, Вкраїну і природу!
І світ увесь!
Бо нелюди, що зовні схожі
На звичайнісіньких людей,
Усьому людству вже ворожі
Засиллям путінських ідей.
…Народ — в борні за нашу неньку.
І втрати наші немалі…
А ці кацапи-воріженьки —
Сміття землі!
09.11.2022
МОЛИТВА ЗА ЖИТТЯ
Господи, спаси його для нас –
Батька, чоловіка, друга, сина!
Молимось до Тебе раз у раз…
Він же син достойний України.
Не ховався у лихі часи
Ні від справ потрібних, ні від кулі…
Господи, спаси його, спаси,
Добрі справи зарахуй минулі!
Нелюди і виродки оті,
Що напали підло із-за спини,
Хай не знають радості в житті,
Хай у муках, злодії, загинуть!
Горе й кара матерів своїх –
Нелюди у образі людському!..
Покарай безжально, Боже, їх!
Через них – живем у світі злому!..
Господи, лиш Ти життя даєш!
Хто ж їм право дав людей вбивати?!
Підлості людській немає меж!
Вбивці хай живуть – чекають страти!
Кожен день нехай пече вогнем –
Падають дощі на них, мов кулі!
Хай життя карає кожним днем,
Щоб вони цей постріл вічно чули!
У вітрах, у шелесті листків –
Щоб не знали просвітку ніколи!
Щоб на них упав Всевишній гнів
І розбив ущент життя і долю!
…А його, благаємо, спаси!
Поверни дружині чоловіка
Для кохання, радості й краси –
Будемо молитися довіку…
Господи, спаси його, спаси!
Матері верни, благаю, сина –
В неї жити вже не стане сил!
Він у неї кращий і єдиний…
Ти життя для нього збережи –
Молимося з різних міст країни:
Він повинен довго-довго жить!
Захисти для України сина…
***
Молодь від'їжджає... Назавжди'?!
Молодь від'їжджає з України...
Від вогню, ракет і від біди,
Щоб у пеклі рашському не згинуть...
Молодь виїжджає... Окрім тих,
Хто у серці має Україну,
Захища її від бід і лих,
Ворогам не відкриває спину.
Залишились ще чоловіки
Після генетичного відбору...
Шлях у них складніший, нелегкий,
Бо ідуть в житті вперед і вгору.
Їм, як і отим, відомий страх,
Тільки є ще почуття сильніші -
І тримають зброю у руках,
На нулі заповнюючи ніші...
Кажуть: "Ну, а хто, якщо не ми?..
Не віддати ж землю дикій раші?!" -
Й закривають нас усіх грудьми
Наймужніші воїни найкращі...
10.08. 23 Дюссельдорф
***
Молюсь на острові за Вас, матусю,
За папу, за бабусь, за дідусів…
В якій країні не була б – молюся,
Бо ви такі були,
Що бракне слів,
Щоб передати вдячність вам і шану
За вашу працю, ніжність і любов!
…Немає вас –
Це незагойна рана,
Що через роки ятрить знов і знов!
28.06.10 Марафонас – Кіпселі
***
Молюсь щоночі я за - кожного! - солдата,
За те, щоб - кожна! - дочекалась сина мати.
12.03.23
МОНОЛОГ МАТЕРІ-УКРАЇНИ
В мені живуть герої і раби.
Я – Україна.
Вставай з колін, борись, хоч щось роби,
Щоб зватись – сином!
23.12.13
МОНУМЕНТ НА ОСТРОВІ ЕГІНА
Монумент дружині, що чекає
З моря чоловіка вже роки...
Вилітають зграї хмар і чайок
З-під її гарячої руки...
Сонце палить цілий день безжально,
А вночі січуть її вітри!
Жінка мовчки дивиться благально
На затоку з берега згори...
В море проводжала чоловіка
І перехрестила, як завжди...
Днів і місяців – пройшло без ліку! –
Як вона завмерла близ води...
В постаті її – безмірна туга,
В погляді – закам’янілий біль...
Вже вона без прихистку, без друга,
Все життя подальше – в боротьбі...
Таємницю смерті чоловіка
Море берегтиме до кінця!
Сліз у море витекло без ліку
Із її вродливого лиця...
Монумент печалі і скорботи,
Втрачених надій без вороття!..
І – нічого вже не вартий спротив,
І – не допоможе каяття!
Море проковтнуло щастя й долю,
У собі сховало на віки!
...У чоловіків – довічна воля
І в скорботі та сльозах – жінки...
20.06.11 Егіна – Марафонас
***
Море Каспійське не можна назвати безкраїм,
Бо острови помережили всюди його...
Так мою душу печаль і у радості крає,
Спалює спокій, немовби рашистський вогонь...
Світ невеликий, беззахисний проти фашизму.
Кожне життя на прицілі у недолюдей..
Все розглядають крізь власну ненависті призму
І крізь засилля загарбницько-лютих ідей.
Всі вороги їхні. Всіх треба їм обікрасти!
Землю, культуру, історію та відкриття...
В цьому для них насолода, вдоволеність щастям:
Ненависть, заздрість - оце їхнє справжнє життя.
Ми переможемо ворога. І неодмінно.
Підла русня поперхнеться усім, що взяла.
Феліксом з попелу встане нова Україна
І розпадеться на частки імперія зла.
3.06.23 Кіпселі
***
Море на обрії хмари ковтає.
І переховує їх аж на дні -
Хвилі докупи збираються в зграї,
І нападають на сонячні дні...
Тільки - даремно. Бо й вечір спекотний,
Й ніч - прохолоди нам не' принесе...
Хвилі не роблять на суші погоди: :
Посперечалися гучно - і все...
Темрява ночі вбиває кілочки
І відмежовує сонячні дні -
Спека усіх втихомирює мовчки
Й ніч обіймає її уві сні..
...Тільки гадюччя фашистське не знає
Спо'кою й ладу щоночі й щодень:
І недоумків, і грамотних зграї
Знову полюють на мирних людей...
23.09.25 Хлой
***
Море - це щось неземне! Фантастичне!
При'хисток зболеним серцю й душі...
Хоч і знайоме - здається, незвичне:
То - причаїться, то - різко спішить...
В ньому - безмежна сила й глибинність
І - нерозгадана ще! - таїна',
Хвиль - споконвічна й довічна - неспинність,
Піна проблискує, мов сивина...
Мудрість і юність поперемінно
Змінюють настрій морського єства:
Синьо-зелене, за мить - білопінне,
А за хвилину - вже риса нова'...
Сонно-байдужим буває і грізним,
Навіть каміння із дна підійма!
Море для кожного інше і різне...
Хвиль одинакових зроду нема!
Кожна характер свій має і силу,
Берег пологий чи скель частокіл,
В кожної власні невидимі крила
Й тисячі крапель маленьких довкіл...
Бажане море приймає в обійми
І забирає прадавні жалі...
Захист для серця,
Хоча й ненадійний
На сьогодення пекучому тлі...
13.09.25 Хлой
***
Море Червоне, що кольору неба і сталі,
Знову стрічає мене одинаково рівно...
Наші стосунки давно вже розмірені, сталі,
Навіть коли сірі хвилі вибрикують гнівно...
Навіть коли із пустелі лавина нагряне,
Пересікаючи лінію берега й моря,
То в наших душах печальніше зовсім не стане,
І не прибавиться й крихітки смути чи горя.
Море Червоне уміє усіх дивувати
Й так свої хвилі до ніг і до серця простелить,
Що навіть в бурі із пилу - вбачається свято
І відчувається простір і неба, й пустелі!..
4.04 26 Хургада
***
Морози починались на Покрову,
А нині – теплий-теплий листопад
Веде свої притишені розмови,
Мов хоче літо повернуть назад.
Трава зазеленіла, квітнуть квіти…
Незвично довга осінь відійшла!
Що коїться тепер у цьому світі?
Чи не занадто спеки і тепла?!
Вже краще більше б нам тепла людського,
Стосунків більш порядних між людьми,
Бо не бува ціннішого нічого,
Ніж вихід із духовної пітьми.
Замало просто усміхатись мило
І мати сотні планів та ідей –
Лиш тільки той по-справжньому щасливий,
Хто йде з відкритим серцем до людей.
20.11.10 Пекельне – Харків
***
Морозний ранок легко диха,
Синіють ясно небеса...
Така пора тендітно-тиха!
Така вспокоєна краса!
Життя здається нескінченним...
Та що - здається? Так і є!
Ми проживаємо щоденно
Своє життя! І - не своє...
І часто це нерозділимо...
Й від нас залежить не завжди...
Це, як повітря, що незриме...
Потрібне, мов ковток води...
А різних доль густе сплетіння
Навколо всіх з дитячих літ,
Як у эемлі - дерев коріння!
Немов життів минулих слід...
7.12.23 Дуйсбург - Ессен
***
Мороз приємний, ніжний, не різкий,
А наче біла кішечка грайлива!..
А вчора ще шуміла зимна злива
І заливала і путі, й стежки.
А ранок сонцем я'сним розбудив,
Покликав доторкнутись до природи,
Відчути в світі злагоду та згоду
Й насолодитись радощами див...
11.01.26 Ессен - Бохум
***
Морські їжаки, мов троянди колючі на каменях –
Привабливі зверху, крізь воду такі таємничі завжди!
Ось тільки не варто для когось зривати руками їх –
Вони не квітують ніде, крім живої морської води!
…Яка неповторна для серця й приваблива Греція!
Пізнаєш її – вже байдужим не можна лишитись ніяк!
Немало на світі живу, та, признаюсь, нарешті я
В сльозах відчуваю не горе – а моря Егейського смак!
5.07.10 Київ – Полтава
***
Моя блакитно-жовта Україно!
Моя блакитно-жовто-золота!
Ніколи ти не вмреш і не загинеш –
Лише найкращою спроможна стать!
8.05.14 Харків – Київ
***
Моя дитинко, дівчинко доросла,
Ти можеш у житті вже все сама…
Ти вмієш навіть витирати сльози,
Коли, здається, на душі пітьма…
Ти можеш так всміхатися, що люди
Всміхаються і ті, що у сльозах…
Нехай не буде холоду й остуди
В твоїх, як всесвіт, голубих очах!
Нехай не буде хмар на небосхилі
І не настане засуха в душі!
А я, допоки в мене будуть сили,
Стоятиму на чатах, на межі…
Нахай на мене пада грім небесний,
Влучають кулі, стріли і жалі,
Я й з потойбіччя – захистить! – воскресну,
Бо діти для батьків – завжди малі…
19.10.11 Київ – Житомир
***
Моя дитинко лагідна, тендітна,
Красуне наша, харківське дитя!
Нехай твоя дорога буде світла
Із дня народження й на все життя!
Долоні підставляємо під долю...
Оточуємо ніжністю й теплом...
Щоб щастя й радості було доволі,
Щоб смутку і печалі не було...
Ти наша зірка, що зійшла на радість!
Сузір'я, місяць, весь Чумацький шлях!
В тобі така енергія й завзятість,
Як у вітрах вкраїнських у полях!
Ти - наша ніжність вічна і надія!
Ти - шум колосся і пташиний спів!
З тобою разом ми життю радієм
І не шкодуєм усмішок і слів!
27.10.23 Егіна
МОЯ ЩОДЕННА МОЛИТВА!
Все буде добре!
Буде все гаразд!
Повторюю вже вкотре, наче мантру!
І перед сном повторюю ще раз!
І знову повторю це ж саме завтра!
Все буде добре!
Господи, спаси
З моїм проханням кожного солдата!
Втрачати їх немає більше сил!
Ми втратили занадто вже багато!
Вони ж воюють за свою сім'ю!
За землю рідну!
Волю!
Україну!
Виходять з окупантами на прю!
О, Боже!
Захисти!
Нехай не гинуть!!!
22.05.23
***
- Мряка і морок...
Осоння нема...
Років - за сорок...
А далі - пітьма?!
Справ - так багато!
А сил - не завжди'...
Капають втрати,
Мов краплі води...
Листям засохлим
Печалі шкребуть...
Груддям - не мохом '
Застелена путь...
Творчість засохла,
Як в спеку огуд...
Зламані щогли
Вже вітру не ждуть...
Рвані вітрила...
Нових же - нема.
Туга накрила
Беззвучно-німа.-
...Слухала мовчки
Я кривди її:
Клаптики...
Клоччя...
Забуті пісні...
Сумнів...
Образи...
Весь час пустота...
Жодного разу
Ні слова:
"Мета",
"Ціль"
Чи "бажання",
"Добро"
Чи "любов",
"Мир",
"Сподівання" -
Немає основ...
Що ж їй порадить?!
І як помогти?!
Зболена правда...
Непевні світи...
Війни криваві...
Вогонь і печаль...
Слава й неслава...
І підлість... І жаль...
Все ж, треба жити!
І, щоб не було,
Кожної миті
Боротись зі злом!
Хто як уміє...
Як може... Хоч як!
Здійснювать мрії...
Затиснуть кулак!
Доля - щаслива.
Не вічне сміття...
Разом - ми сила.
Це правда життя.
18.02.26 Ратінген - Дюссельдорф
МУЗІ
Моя одвічно невесела Музо,
Чого Тобі не вистача в житті?
Лишаю ради Тебе часто друзів,
Аби з Тобою буть на самоті...
Своїй душі приношу зайві болі,
Мов хрест якийсь невидимий несу,
У цукор дня – з учора сиплю солі,
В сьогоднішню любов – вчорашній сум...
То в небеса злітаю, як пушинка,
То в прірву каменем важким лечу –
Бо то з Тобою розмовляю стрімко,
То Ти весь день мовчиш, і я мовчу...
Сама себе зрікаю на самотність,
Сама собі ускладнюю усе,
Зате Тебе стрічаю, наче гостю,
Що, вірю, з часом спокій принесе.
То Ти... То я... То Ми! Куди подіти
Роз’єднуючу нас обох межу?!
І чи можливо, врешті, зрозуміти,
Чи Ти мені, чи я Тобі служу?..
8.01.01 Харків
***
Мчить електричка вдалеч, як в майбутнє,
Минуле залишаючи у серці -
Усе, що рідне, світле, незабутнє,
Від чого серце відчайдушно б'ється!
Нічого не минається безслідно...
А час летить, немов скажені кулі!
Майбутнє треба зустрічати гідно,
Але - не відкидаючи минуле...
2.05.26 Дюссельдорф - Мюльхайм
***
Мчиться лісом електричка,
Обганяє всі вітри!
Дощ періщить - це вже звично...
Літо - що не говори!
Тож дощі й вітри - не диво:
Хоч не просиш - тут як тут!
А дерева всі щасливі,
Як з води, ростуть, ростуть!
І качки, й дрозди, і гуси
Задоволені дощем!
Я негоди не боюся -
Головне, що ми живем...
Не попали в нас ракети,
Дрон у місті не догнав,
Не убили нас шахеди -
В ЗСУ багато справ!
І жива моя бабуся...
А в Сашка давно нема...
І без мами вже Ганнуся -
Отака вона, війна...
Друзів стільки вже без дому...
Лізуть вороги з пітьми...
Не бажаємо нікому
Жити так, як нині ми...
Тато мій воює в війську,
Захищає нас від бід.
Наша зустріч ще не близько -
А війна вже десять літ...
І мені вже скоро вісім.
І сестричка підроста.
А зозуля на горісі
Ще налічує літа!
Я тепер один в родині
Вже дорослий захисник.
Тато - в війську України,
Щоб фашист з країни зник!
Щоб жили ми, як раніше,
Ні, ще краще, ніж колись!
Гралися б, читали вірші,
Й не лякала б неба вись...
І не плакала б сестричка
Від проклятих ворогів...
Щоб її маленьке личко
Промінь сонечка зігрів...
Щоб забула про підвали,
Про шахеди уночі,
Щоб сміялась і співала,
В дитсадок ідучи...
Ось за це воюють наші
Старші братики й батьки,
Щоб пощезла підла раша
З України на віки!
14.06.24 Ратінген