***
Гавкає собака вдалині,
Мов цвяхи вганя в колоду трухлу…
Щось не спиться, змореній, мені,
Пам’ять — ніби склад металобрухту…
Тут — іржаві рейки запасні,
Там — важка-важка з вугіллям праска…
Не заснути, мабуть, вже мені —
Не діждатися такої ласки…
Лізуть із минулого думки,
Спогади — доречні й недоречні —
Наче дим із комину гіркий
Заповзає в душу й давить плечі…
І собака гавка, не вмовка…
Не щезають і думки нікуди…
Ніч оця розхристана така,
Що її вже не збереш докупи!
7.04.17 Харків
***
Гірка реальність нашої країни
Примушує страждати майже всіх:
Невільницькі закони України
Вже викликають в нас — крізь сльози — сміх...
Немає ради в Раді і в Кабміні,
Ніхто не дбає, власне, про народ!
Таке засилля горя в Україні,
Бо верховодить нею просто зброд.
Їм не болять землі цієї болі,
Їм не печуть пожежі у лісах,
Їх не хвилює — воля чи неволя —
У них лише за власну шкіру страх.
Вони — чужинці, хоч і народились
На цій священній зболеній землі!
Із цих джерел вони черпали сили,
Коли були ще чесні і малі.
Тепер черпають з грошових потоків.
Чесноти щезли, як і не було...
Без вигоди не зроблять навіть кроку!
І замість доброти — суцільне зло.
... Народ летить у вирій чужеземний,
Бо тут уже ні дихать, а ні жить...
Здається, що зусилля всі даремні —
Прийшла розчарування чорна мить...
Не віриться в "на краще" переміни,
І розпач обезкрилює серця...
Та що ж за доля, Боже, в України?..
За що ж нам кара безкінечна ця?!
15.09.20 Харків
ГІРКИЙ ДИПТИХ ПРО СУТНІСТЬ
І
Вже плакано і переплакано...
Вже зболено і перезболено...
А ще не видно ні кінця, ні краю!
Хтось гине, а комусь однаково —
Йому тепер усе дозволено.
Й від цього туга тільки більше крає!
Нехай фашисти — що ж із них узяти?!
Прийшли вбивати й гарбати завзято —
Це їхня рабська та злиденна сутність.
А що робити з нашими рабами?!
Продажними нікчемними ждунами?!
Як лікувати їхню зомбомутність?!
ІІ
А що робити з тими, хто у раді
Знешкодити героїв наших раді
І пакостять, не менше москалів?!
Як поступати?! Як боротись з ними,
Проплаченими підлими, гнилими?!
Загнати б їх в один смердючий хлів!
Щоб не було в них виходу із нього,
Щоб перекрити їм усі дороги,
Щоби очистити від них народ!
Щоб і Залужний, і бійці-герої,
Які подяки й почестей достойні,
Могли боротися без перешкод!
7.11.23 Дюссельдорф
***
Говорю з сестрою.
Плаче...
Плачу...
Дві близькі людини, кровно рідні,
Лиш війну з окопів нині бачать,
Хоч, як інші, жити легко, гідні.
Тільки є обов'язок і мужність,
Честь і совість,
Почуття свободи,
Чоловіча сила й небайдужість
До землі своєї та народу.
9.10.23 Дюссельдорф — Ратінген
***
Гойдаюся на гойдалці із часу...
Влітаю то у зливи, то в зірки!
І настрій — то солодкий, то гіркий —
Отримую сповна усе відразу!
А пам’ять — то ридає, то сміється—
Мандруючи туди-сюди-туди...
Зі швидкістю струмкової води
Влітає гойдалка із часу — в серце...
4.09.20 Харків
ГОЛОС
Ніні Матвієнко
«Ой летіли дикі гуси...»
Голос Ваш злегка тремтить...
Я завмерла і боюся
Хоч пів слова пропустить!
Трепет серце огортає,
Роси стеляться в очах...
З Вами — й камінь заспіває,
Той, що сотні літ мовчав!
Вітер в листі, в небі хмари,
Літо бабине в гаях,
Навіть грім, що раптом вдарить,
Дощ, що упаде на шлях!
«Ой летіли дккі гуси...» —
Ніби бачу день сумний,
Наче в небеса дивлюся...
Що то — голос неземний!
(Дарунок долі, 1990)
***
Горбаті хмари ледь себе волочать…
Мені й не дивно, що без тебе тут
Нудні дощі весь час ідуть, ідуть,
І сонце виглянуть з-за хмар не хоче.
Під вербами облюбувала кладку…
Намет поставила – надійний дім,
Але ж не можна пояснити всім,
Що сум забравсь раніш, ніж я, в цю хатку!
Дивлюсь, як краплі тонуть у річці,
Мов крихітні прозорі камінці,
Приречено спускаються із неба…
А вітер вирвав з рук рожеві квіти,
Щоб хоч тепер змогла я зрозуміти,
Як гірко і похмуро скрізь без тебе!
(Дарунок долі, 1990)
***
Гори гасять горе –
І душа не так болить...
Степові простори –
Розчинилися за мить.
Мить – десятиліття?..
Мить – одна коротка мить?
Серед трав і квітів
Тихо й ніжно джміль дзвенить...
Господи, помилуй
І спаси народ від бід!
Дай снаги та сили
Все зробити так, як слід.
Зберегти державу
Від рашистської орди
І примножить славу –
Досить нам уже біди!
... Гори горе гасять –
На душі стає тепліш...
Ожива відразу
Тяжко зранений мій вірш.
15.11 22 Андорра ла Велья
***
Городи зорані –
Немає вже й стерні,
Лиш де-не-де петрушка зеленіє:
Земля в чеканні березневих днів
Вколисує
Наступнорічну мрію…
20.11.10 Перещепине — Пекельне
***
Гостроокий місяць
пильно вдивляється на узбіччя
Чумацького шляху
і скльовує з нього крихти зірок
він щоночі гладшає
а зірок менше не стає
хоча вони потроху
розбігаються від нього врізнобіч
деякі зірки хвацько зістрибують униз
і розчиняються назавжди
в бездонній ямі часу
а місяць
навіть не помічає цих змін
він все гладшає і гладшає
аж доки не перетворюється
на вузеньку кривеньку смужечку
на тлі неозорого зіркового неба
12.08.23 Дюссельдорф
***
Гриби на схилах – осінь...
А трава
Така зелена, ніби травень знову!..
Але в душі – вже не травневе слово:
Із лютого – замерзлі всі слова...
Смердить ще в Україні вражий дух:
Не всі втекли
Не всіх іще убито.
І путлєр край розбитого корита
Замилює народу зір і слух.
"Не відступ це – а тактика в бою!"–
Гелгочуть, ніби гуси, генерали.
І брешуть, що війни ще не програли,
Й заводять знову "пєсєнку" свою!
Як остогидла ця фашистська рать,
Орда дикунська без душі і правди,
Замішана на крові, вбивствах, зраді,
Яка до нас приперлась помирать!
15.09 22 Ратінген
***
Гроза тужила і кричала,
Спалахувала дужим гнівом,
Сліз пролила своїх чимало
І раптом – зазвучала співом!
І стукіт крапель на бруківці,
Що схожий з дробом барабанним,
І клавіші – вологі східці –
Виходив спів простим і гарним!
Дзвеніли трубами потоки,
Зливаючись з дахів додолу,
І голос темний і глибокий,
Злітав, кружляючи навколо.
Різноманітність шуму, звуків
Була навдивовиж незвична!
Дерева підіймали руки
Й ставали тонші, навіть вищі!
Світ був підвладний пісні зливи...
Він ніби розчинився в звуках!
І я всміхалася щасливо,
Забувши хоч на час про муки...
19.09.23 Ратінген – Дюссельдорф
***
Грона сині винограду
На калині у саду...
По тривожнім листопаді,
Обезличена, іду...
І події, і тривоги,
Як розхристані вітри
Все летять мені під ноги
То з низини, то згори
І пройти немає змоги
Через зарослі війни –
Безперервний біль і стогін
І в собі, й зі сторони...
Як же вирватись з облоги
Проклятущої війни?!
Де ж ті роки, де ж та сила,
Де та зброя, щоб вона
москалів безжально била,
Бо на них лежить вина
За страждання України,
За розтрощені міста,
За насилля, за руїни...
Тільки ж я уже не та...
Мій квиток військовий вдома –
Не в окопі, не в строю,
Від років помітна втома –
Вже не годна на війну...
І думки тривожні знову –
Рій набридливих комах!..
І зі зброї – тільки слово.
А на інше – сил нема.
З мирних днів іще калина,
Мирний в'ється виноград...
Хай в кацапів встряне клином
Цьогорічний листопад!
2.11.24 Дюссельдорф
ГУСЯЧЕ ГНІЗДО
Гусяче гніздо край стежки
Недалеко від води,
Лапок гусячих мережки
Скрізь: туди-сюди-туди...
Це гусак, немов на варті,
Адже гуска у гнізді:
З гусаком погані жарти –
Він чатує ночі й дні!
Він чекає гусеняток,
Що ось-ось побачать світ,
Скоро стане гарним татом,
Буде все робить, як слід!
Поведе їх до водички,
Там, де іриси густі –
Будуть братики й сестрички
Веселитися в воді!
30.04.23 Дюссельдорф