***
Гавкає собака вдалині,
Мов цвяхи вганя в колоду трухлу…
Щось не спиться, змореній, мені,
Пам’ять — ніби склад металобрухту…
Тут — іржаві рейки запасні,
Там — важка-важка з вугіллям праска…
Не заснути, мабуть, вже мені —
Не діждатися такої ласки…
Лізуть із минулого думки,
Спогади — доречні й недоречні —
Наче дим із комину гіркий
Заповзає в душу й давить плечі…
І собака гавка, не вмовка…
Не щезають і думки нікуди…
Ніч оця розхристана така,
Що її вже не збереш докупи!
7.04.17 Харків
***
Галасли'ві крапельки дощу
Падають і падають додолу...
Я тебе тепер не відпущу
В час дощу холодного додому!
Заварю духмяний диво-чай
З трав і квітів, зібраних весною.
Дощ спішить, а ти не прспішай...
Ще посидь хоч трішечки зі мною...
Музика дощу не заважа:
І слова, й думки - прекрасно чути...
І тріпоче, майорить душа
На вітрах нови'х розлук майбутніх....
8.12 25 Дюссельдорф
ГЕНЕРАЛИ
Генерали – честь і мужність,
Розум і безпека – генерали!
Генерали – досвід, мудрість,
Відданість народу – генерали!
Любов’ю до людей і до держави,
Наповнені серця чоловіків,
Які – не ради нагород і слави –
Не пошкодують і своїх життів!
Від лейтенанта і до генерала –
Служіння Батьківщині – вища ціль,
Вас доля від біди оберігала –
Бо ви і в мирні дні – завжди бійці!
Вас небезпека не лякала зроду,
Немає за минуле каяття:
Ви – слуги України і народу,
І їм віддаєте своє життя!
Генерали – честь і мужність,
Розум і безпека – генерали!
Генерали – досвід, мудрість,
Відданість народу – генерали!
23.03.11 Київ – Харків
***
Героїв наших світлі імена
Навіки на скрижалях України.
7.12. 22 Дюссельдорф
***
Глибокий сон.
Ага, куди вже глибше?!
Літає дрон...
Ага, куди вже нижче?!
Моя Гора
Холодна - найрідніша!
І ніч згора...
На попіл - не на вірші...
21.09.25 Хлой
***
Гірка реальність нашої країни
Примушує страждати майже всіх:
Невільницькі закони України
Вже викликають в нас — крізь сльози — сміх...
Немає ради в Раді і в Кабміні,
Ніхто не дбає, власне, про народ!
Таке засилля горя в Україні,
Бо верховодить нею просто зброд.
Їм не болять землі цієї болі,
Їм не печуть пожежі у лісах,
Їх не хвилює — воля чи неволя —
У них лише за власну шкіру страх.
Вони — чужинці, хоч і народились
На цій священній зболеній землі!
Із цих джерел вони черпали сили,
Коли були ще чесні і малі.
Тепер черпають з грошових потоків.
Чесноти щезли, як і не було...
Без вигоди не зроблять навіть кроку!
І замість доброти — суцільне зло.
... Народ летить у вирій чужеземний,
Бо тут уже ні дихать, а ні жить...
Здається, що зусилля всі даремні —
Прийшла розчарування чорна мить...
Не віриться в "на краще" переміни,
І розпач обезкрилює серця...
Та що ж за доля, Боже, в України?..
За що ж нам кара безкінечна ця?!
15.09.20 Харків
ГІРКИЙ ДИПТИХ ПРО СУТНІСТЬ
І
Вже плакано і переплакано...
Вже зболено і перезболено...
А ще не видно ні кінця, ні краю!
Хтось гине, а комусь однаково —
Йому тепер усе дозволено.
Й від цього туга тільки більше крає!
Нехай фашисти — що ж із них узяти?!
Прийшли вбивати й гарбати завзято —
Це їхня рабська та злиденна сутність.
А що робити з нашими рабами?!
Продажними нікчемними ждунами?!
Як лікувати їхню зомбомутність?!
ІІ
А що робити з тими, хто у раді
Знешкодити героїв наших раді
І пакостять, не менше москалів?!
Як поступати?! Як боротись з ними,
Проплаченими підлими, гнилими?!
Загнати б їх в один смердючий хлів!
Щоб не було в них виходу із нього,
Щоб перекрити їм усі дороги,
Щоби очистити від них народ!
Щоб і Залужний, і бійці-герої,
Які подяки й почестей достойні,
Могли боротися без перешкод!
7.11.23 Дюссельдорф
***
Гіркий полин засніжених степів
Вже перелився у холодну землю…
Приховує зима осінній гнів
І білі простирадла вправно стелить,
Щоб непомітні ями й бур’яни
Були для ока хоч на час непевний:
До першої відлиги – до весни –
Допоки хитрощі стають даремні…
1.02.09 Чутово – Валки
***
Гірчить полин в букеті ароматів,
Розноситься із вітром навкруги…
Його не набрида мені вдихати –
Гірчить, та надає завжди снаги.
Останні дні травневі догорають,
Рясні дощі ночами шелестять
І місяць – хліба білого окраєць –
Його забрати хочеться назад…
Рукою стиснути, як у дитинстві,
Усе забувши, бігти навпростець
Долиною, що у роси намисті…
Едем – як полиновий стук сердець!
Навіщо нам ці спогади дитинні –
Колиска полинових сподівань?
Облиш печалі – небо синє-синє,
Як сяйво нерозтрачених бажань!
26.11.08 Полтава – Київ
***
Глінтвейн вже вичахає… Небеса
Над нами, ніби купол, виснуть низько…
Гора – донизу – біла-біла вся…
Ти нахиляєшся до мене близько,
Так близько, що в очах читаю я
Всі потаємні мрії щодо мене,
І ніби оживає вся земля:
Гора вже не засніжена – зелена!
І розквітають хмари в небесах
Орнаментами сіро-голубими,
І вже не лижна траса – битий шлях
Привільно простеляється під ними!
…Глінтвейну смак – як поцілунку смак,
І кров колотить в скроні, як шалена!
Так радісно на серці, та однак
Не наближайся близько так до мене!
Ще хай зима побуде поміж нас,
Нехай таємне – ще таємним буде,
Ще вогник непізнання не загас –
Пізнання ще відшукуємо всюди…
Ще лижна траса нас не наближа
Один до одного настільки сміло,
Щоб щезла ця чітка лижня-межа,
Яку переступити не зуміли…
12.01.12 Боярка – Тарасівка
***
Говорив: «Зустріну» – не зустрів.
Говорив: «Приїду» – не приїхав.
І – переглядаю вартість слів,
Що не варті
ні сльози,
ні сміху!
12.04.12 Київ – Харків
***
Говорю з сестрою.
Плаче...
Плачу...
Дві близькі людини, кровно рідні,
Лиш війну з окопів нині бачать,
Хоч, як інші, жити легко, гідні.
Тільки є обов'язок і мужність,
Честь і совість,
Почуття свободи,
Чоловіча сила й небайдужість
До землі своєї та народу.
9.10.23 Дюссельдорф — Ратінген
* * *
Говорять, що живе тут і каміння!
Що говорити про дерева, трави?
Дивуюсь мудрості людській, терпінню,
Що їм допомагають в різних справах.
Не розкидать каміння! Не збирати –
Воно собі само знаходить місце...
Дивуюсь хисту забувати втрати –
Й каміння знов нанизувать в намисто!
5.01.11 Кам’янка
***
Гойдаюся на гойдалці із часу...
Влітаю то у зливи, то в зірки!
І настрій — то солодкий, то гіркий —
Отримую сповна усе відразу!
А пам’ять — то ридає, то сміється—
Мандруючи туди-сюди-туди...
Зі швидкістю струмкової води
Влітає гойдалка із часу — в серце...
4.09.20 Харків
ГОЛОС
Ніні Матвієнко
«Ой летіли дикі гуси...»
Голос Ваш злегка тремтить...
Я завмерла і боюся
Хоч пів слова пропустить!
Трепет серце огортає,
Роси стеляться в очах...
З Вами — й камінь заспіває,
Той, що сотні літ мовчав!
Вітер в листі, в небі хмари,
Літо бабине в гаях,
Навіть грім, що раптом вдарить,
Дощ, що упаде на шлях!
«Ой летіли дккі гуси...» —
Ніби бачу день сумний,
Наче в небеса дивлюся...
Що то — голос неземний!
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990)
***
Голоси' проникають у душу - їх слух пропускає без спротиву,
Але розум противиться - він не завжди' довіряє словам.
...Чи душі, а чи розуму я перевагу сьогодні, нарешті, віддам?!
20.08.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
Горбаті хмари ледь себе волочать…
Мені й не дивно, що без тебе тут
Нудні дощі весь час ідуть, ідуть,
І сонце виглянуть з-за хмар не хоче.
Під вербами облюбувала кладку…
Намет поставила – надійний дім,
Але ж не можна пояснити всім,
Що сум забравсь раніш, ніж я, в цю хатку!
Дивлюсь, як краплі тонуть у річці,
Мов крихітні прозорі камінці,
Приречено спускаються із неба…
А вітер вирвав з рук рожеві квіти,
Щоб хоч тепер змогла я зрозуміти,
Як гірко і похмуро скрізь без тебе!
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990)
***
Гори гасять горе –
І душа не так болить...
Степові простори –
Розчинилися за мить.
Мить – десятиліття?..
Мить – одна коротка мить?
Серед трав і квітів
Тихо й ніжно джміль дзвенить...
Господи, помилуй
І спаси народ від бід!
Дай снаги та сили
Все зробити так, як слід.
Зберегти державу
Від рашистської орди
І примножить славу –
Досить нам уже біди!
... Гори горе гасять –
На душі стає тепліш...
Ожива відразу
Тяжко зранений мій вірш.
15.11 22 Андорра ла Велья
***
Горить вогонь свічі правічний
У храмах і у душах наших…
Все у житті таке незвичне,
Зате воно – як повна чаша!
І кожен ранок по-новому
Нам відкривається щоразу –
Життя дарує радість знову
І віддаляються образи…
І щось незвідане, таємне
Готує кожен день новий,
Закреслює всі сили темні
Одним лиш помахом трави!
Одним лиш подихом туману,
Що над рікою проплива,
Коли – ще й ранку! – бути рано,
Але – з’являються слова…
6.02.12 Харків
***
Горить життя стрімке багаття –
Щоразу хвиля б’є нова:
На Пслі вже виросло латаття –
Вступає літо у права.
Весни останні дні згорають
І відлітають у віки,
Немов листків осінніх зграї,
Зникають в глибині ріки…
Та що – весна?! Віки згоріли
У вирі часових багать.
Життя – по колу, по спіралі,
Але – ніколи вже! – назад…
16.05.12 Київ – Харків
***
Горлиця туркоче десь на сливі...
Знову чути голоси' півнів...
Бути б можна вільним і щасливим,
Побороти в серці біль і гнів...
Тільки ж не дає проклята рашка
Спо'кою ані вночі, ні вдень!
Як же з ними всьому світу тяжко,
Бо вони нена'видять людей -
Ні своїх, ані чужих народів,
Зведених докучі у ярмі!
Скасували на'мертво свободу,
Щоб лиши'лись - лиш раби одні...
Захищали б москалів у війнах,
Мовчазними й п'яним були,
Рашка б зажила тоді спокійно -
Ні'чим вибивати рабства клин!
Пре і пре орда на наші землі -
Схожа на безумство, на чуму!
Ті ж "зелені чоловічки чемні",
Що колись з'явились у Криму...
Тільки маска чемності згоріла
У вогнях музеїв, шкіл - дотла!
Їхня заповітна звіро-мрія:
Принести як можна більше зла!
Ось вона - зомбована росія -
Дика, обезличена, німа,
Що вогонь і смерті всюди сіє
І в якої совісті - катма..
Вміють грабувати, катувати -
Кажуть, що наказ у них такий!
Кожен, хто вбиває нас - він вартий
Смерті та прокляття на віки'.
Не простять майбутні покоління -
В генах передасться їм наш гнів!
Москалі не здатні на прозріння -
Все людське відсутнє в москалів.
25.09.25 Хлой
***
Городи зорані –
Немає вже й стерні,
Лиш де-не-де петрушка зеленіє:
Земля в чеканні березневих днів
Вколисує
Наступнорічну мрію…
20.11.10 Перещепине — Пекельне
***
Господи, пошли мені кохання,
Хоч до кого-небудь – та пошли!
Щоб відчула раптом на світанні:
За тобою серце не болить…
А болить уже за кимось іншим,
Все одно за ким, але – болить!
Хай він буде іншим, значно гіршим!
Господи, ти кару цю пошли…
Я на неї внутрішньо вже згодна
І – все рівно! – що вона несе.
Хай це буде нині вже, сьогодні,
Головне: забуть тебе – і все!
8.05.09 Егіна – Пердіка
***
Гостроокий місяць
пильно вдивляється на узбіччя
Чумацького шляху
і скльовує з нього крихти зірок
він щоночі гладшає
а зірок менше не стає
хоча вони потроху
розбігаються від нього врізнобіч
деякі зірки хвацько зістрибують униз
і розчиняються назавжди
в бездонній ямі часу
а місяць
навіть не помічає цих змін
він все гладшає і гладшає
аж доки не перетворюється
на вузеньку кривеньку смужечку
на тлі неозорого зіркового неба
12.08.23 Дюссельдорф
***
Гриби на схилах – осінь...
А трава
Така зелена, ніби травень знову!..
Але в душі – вже не травневе слово:
Із лютого – замерзлі всі слова...
Смердить ще в Україні вражий дух:
Не всі втекли
Не всіх іще убито.
І путлєр край розбитого корита
Замилює народу зір і слух.
"Не відступ це – а тактика в бою!"–
Гелгочуть, ніби гуси, генерали.
І брешуть, що війни ще не програли,
Й заводять знову "пєсєнку" свою!
Як остогидла ця фашистська рать,
Орда дикунська без душі і правди,
Замішана на крові, вбивствах, зраді,
Яка до нас приперлась помирать!
15.09 22 Ратінген
ГРЕЦІЯ – УКРАЇНА
Півдня вже пливу на поромі –
Споради чарують мене!
Ще тиждень – і буду я вдома!
Скучаю все більш з кожним днем…
В Егейському морі чудово:
Привітні усі острови!
А грецька – вже рідна нам! – мова,
Бо слух наш до неї так звик!
Вітаємось лагідно: «Ясес!» –
Приємні нам звуки нові,
Уже розуміємо з часом
Слова – ну, хоча б ключові!
На кожному острові люди
Уважні і добрі до нас,
Усюди, на всьому маршруті,
Ні кривд не було, ні образ.
На кожне прохання ми чули
Не «охі»*, а тільки лиш «не»**,
І люди – і щирі, і чулі –
Рідніші були з кожним днем.
Стираються всі перешкоди
І мовні, й культурні, лиш ти
Відчуєш всю душу народу,
Зведеш розуміння мости.
…Пором, розсікаючи води,
Десятки мина островів:
Безмежне роздолля свободи!
Засилля – лиш радісних! – слів.
Минули Північні Споради –
Та захват в душі не стиха!
Усі острови вже позаду,
А зір – наче їх зберіга.
Заплющувать очі не треба –
Я бачу все чітко і так:
Над островом – сонячне небо,
Над портом злітає літак…
Нічого-нічого не меркне –
У серці тепер назавжди:
На кожному острові – церква,
Немов оберіг від біди…
На стінах у церкві – ікони –
Знайомі святі імена:
Георгій, Микола, Антоній –
Ну хто їх у світі не зна?!
Стоїш і благаєш у Бога
На скелі високій крутій,
Щоб всі на планеті дороги
Були для людини святі!
І тут, серед гір понад морем,
І в лісі, в пустелі, в пісках,
На наших безмежних просторах
Хай святиться кожного шлях!
1.07.10 острів Скопелос – острів Скіатос
* * *
Гроза тендітна,
Немов шепоче,
Зітха привітно,
Глядить ув очі...
Дзвенить тихенько —
Розрадить хоче,
Ростуть опеньки
В саду охоче!
Такі щасливі
В грозі маленькій...
Он, біля сливи,
Аж три сімейки!
Такі вродливі,
Як добрі люди...
Милуюсь ними —
Зривать не буду!
27.10.23 Кіпселі
***
Гроза тужила і кричала,
Спалахувала дужим гнівом,
Сліз пролила своїх чимало
І раптом – зазвучала співом!
І стукіт крапель на бруківці,
Що схожий з дробом барабанним,
І клавіші – вологі східці –
Виходив спів простим і гарним!
Дзвеніли трубами потоки,
Зливаючись з дахів додолу,
І голос темний і глибокий,
Злітав, кружляючи навколо.
Різноманітність шуму, звуків
Була навдивовиж незвична!
Дерева підіймали руки
Й ставали тонші, навіть вищі!
Світ був підвладний пісні зливи...
Він ніби розчинився в звуках!
І я всміхалася щасливо,
Забувши хоч на час про муки...
19.09.23 Ратінген – Дюссельдорф
***
Грона сині винограду
На калині у саду...
По тривожнім листопаді,
Обезличена, іду...
І події, і тривоги,
Як розхристані вітри
Все летять мені під ноги
То з низини, то згори
І пройти немає змоги
Через зарослі війни –
Безперервний біль і стогін
І в собі, й зі сторони...
Як же вирватись з облоги
Проклятущої війни?!
Де ж ті роки, де ж та сила,
Де та зброя, щоб вона
москалів безжально била,
Бо на них лежить вина
За страждання України,
За розтрощені міста,
За насилля, за руїни...
Тільки ж я уже не та...
Мій квиток військовий вдома –
Не в окопі, не в строю,
Від років помітна втома –
Вже не годна на війну...
І думки тривожні знову –
Рій набридливих комах!..
І зі зброї – тільки слово.
А на інше – сил нема.
З мирних днів іще калина,
Мирний в'ється виноград...
Хай в кацапів встряне клином
Цьогорічний листопад!
2.11.24 Дюссельдорф
ГУСЯЧЕ ГНІЗДО
Гусяче гніздо край стежки
Недалеко від води,
Лапок гусячих мережки
Скрізь: туди-сюди-туди...
Це гусак, немов на варті,
Адже гуска у гнізді:
З гусаком погані жарти –
Він чатує ночі й дні!
Він чекає гусеняток,
Що ось-ось побачать світ,
Скоро стане гарним татом,
Буде все робить, як слід!
Поведе їх до водички,
Там, де іриси густі –
Будуть братики й сестрички
Веселитися в воді!
\30.04.23 Дюссельдорф