***
Шалений вітер стогне за вікном,
Зрива останні сливи і горіхи,
І дощ, як навіжений, пада знов
Сухій землі порепаній на втіху.
Отави піднялися, ожива
В саду моєму молода суниця…
Але в душі моїй сумні слова
І вже ночами солодко не спиться…
Така тривожна перемін пора:
Руде й червоне листя на отавах,
Фарб і відтінків невимовна гра,
Заплутаність у найпростіших справах!..
Усі слова, що вчора говорив,
Опали з листям жовтим на стежину…
Я вірити спроможна допори –
Як пережити нам майбутню зиму?!
Як втримати твої-мої слова
І захистити від морозів лютих?
Як зрозуміти: віра ще жива,
Не щезла від байдужості-отрути?..
…Стою самотня край свого вікна,
Вдивляюсь пильно в сутінки тремтливі.
Що нас чека – ніхто із нас не зна,
Та хочеться – до болю! – буть щасливим…
31.08.10 Харків
ШВИДКОПЛИННІСТЬ
Два дні до строку... А роботи стільки,
Що вкластися немислимо й за місяць!
У дні, здається, як в калюжі, мілко...
Чому ж в собі годин так мало містить?!
25.09.23
***
(акровірш)
Шелестить розігріте промінням повітря -
Енергетика липня
Настільки цілюща -
Діє лагідно, ніжно, як давнє повір'я:
Радість в щасті, здається, для всіх неминуча
І вона аж нуртує весь день на подвір'ї!
Надзвичайна у липні така загадковість -
Акцентується кожен і подих, і погляд:
Тихо в кронах ялин, тільки горлички знову
Акварельно туркочуть то зверху, то поруч -
Липень щедрий
І завжди такий світанковий
Їжачками озвучує простір, що поряд...
Не набридне ніколи липневе цвітіння,
Адже це неповторні його аромати!
Тихий, лагідний, добрий, як світле прозріння,
Енергійний, як вітер і ніжний, як мати,
Потребує від нас і любові й уміння
Лиш із радістю в серці себе
Обіймати!
На найвищім із рівнів
І на найніжнішім
На тонкому промінчику щедрого літа -
Акварелі яскраві, і музика, й вірші
Серцю будуть навіки віднині відкриті!
13.07.23 Дюссельдорф - Ратінген
***
Шепоче вітер у ялині
Забутим голосом твоїм...
Мені вчувається донині
Квітневий наш найперший грім!
О, як душа тоді співала!
Які роїлися думки!
Оса — і та ховала жало,
А камінь був, як пух, легкий!
Круг нього проліски розквітлі
Змагались з кольором небес...
Як гірко й солодко у квітні,
Бо я ще тут, а ти вже — десь...
Я чую грім і бачу небо,
Вдихаю лісу аромат.
Тобі — нічого вже не треба,
Ти не повернешся назад.
У тебе — хвилі океану
І шепіт бурого піску
Лікують вправно давню рану,
Вже й не глибоку, й не гірку...
А як земля? Вона — не сниться?
І не шумить весняний гай?
І надокучлива синиця
Не заклинає: «Приїжджай!»?
І сік березовий прозорий
В пошерхлу душу не тече?!.
І степ не вабить неозорий?
І спомин серце не пече?
Невже відрізано, як скибку,
Й забуто зразу півжиття?!
А птаха вперто б’ється в шибку,
Як запізніле каяття.
***
Шипшина вже дозріла, Боже мій,
Коли ж те літо хутко промайнуло,
Лишивши нас без теплих слів і мрій,
Ще більше оголивши серце чуле...
Така печаль незрима і важка...
Таке передчуття зими тривожне...
І кожна мить солона та гірка!
Здається, пережити це не можна.
Та - живемо, не дивлячись на те,
Що вражі орки палять Україну.
Ми віримо, що сонце золоте
Нас оживить! А вороги - загинуть.
5.10.22
ШТОРМОВИЙ ДИПТИХ
1
З-за чорних хмар тонкий пучок повітря…
І шторм не затихає ні на мить,
Неначе море з берега каміння
На дні своєму хоче затопить!
11
Шторм бушував чотири довгих дні,
Стомилось море, прилягло спочити,
А світлий обрій – чистий і відкритий –
Боявся море сколихнути в сні…
23.09.01 Малий Маяк
***
Шум водоспаду, ніби шум століть...
Вода летить, немов думок політ -
І залишає в серці вічний слід...
Ожина чорна заплела кущі -
Хотіла б я їх розплести мерщій,
Бо схожі на клубок колючих змій!
Дрозди - грудками чорними землі
Здаються на трави рудому тлі -
Проворні дуже, хоч такі малі!
Крикливий потяг вдалеч пролетів
І швидко щез, як чийсь раптовий гнів,
Що розчинився, мов відлуння снів!
...О, світе, світе, людство пощади
Від воєн, сліз, розрухи - від біди,
Яку несуть нам нелюди-кати...
2.08.25 Дуйсбург - Дюссельдорф