А

А ВСІ СВОЇ…

Як хочеться відволіктись від слів,

Які приносять біль собі та іншим...

І де ж мої щасливі світлі вірші,

Чому ідуть сьогодні зовсім інші,

Невже  вогонь ласкавий перетлів?!

Лишився тільки біль за всіх своїх,

А всі свої в окопах захищають,

А всі свої в будинках у печалі,

З серцями, що тепер немов зі сталі –

Сирени й дрони заглушають сміх...

А всі свої залишились без хат,

Без чорно-білих фото у альбомах,

І подались у невідомість з дому,

Тамуючи розгубленість і втому,

Зазнавши стільки непоправних втрат...

А всі свої в прострелених містах

Живуть на протязі недолі-долі,

Від орків настраждавшись вже доволі –

І гонить протяг клапті із юдолі,

І час від часу викида на шлях...

А всі свої чекають перемог

І моляться за кожного солдата,

І, хто як може, ЗСУ донатять,

Щоб якось, чимось запобігти  втратам,

Розвіяти війни безжальний смог...

А всі свої...

А не свої?

А не свої – жиріють на війні

І на крові синів найкращих в світі,

І гинуть воїни, ще майже діти,

Бо гнидам владним треба багатіти,

Щоб збагатити ще й своїх синів!

А не свої... А не свої... Це зброд.

І стільки їх, цих гнид, у нас в країні,

Що крадуть і грабують  безупинно,

Людей, захисників і Україну,

Не маючи ні честі, ні чеснот!

1.11.23 Тірана

***

Айстри, айстри, вересневі квіти...

Осені жарини осяйні...

Їх же неможливо не помітить

В ці, що на межі із літом, дні!

Зір чарують, проникають в душу,

Пестять пам'ять літа, що зника...

Мов лілеї, що ростуть на суші,

Так і тягнеться до них рука...

Тільки доторкнутись – не зірвати –

Гострооких ніжних пелюсток,

Хай стоять у осені на чатах,

Доки не прийшов морозів строк...

Доки ще не падають сніжини

Й не гудуть поземкою вітри,

Доки всюди айстрові картини

Пишуться з-під вересня руки...

12.09.23

***   (акровірш)

Акації й тополі,

На диво, ще зелені,

А вітер на роздоллі

Сміється в кронах кленів –

Така пора...

А очі –

Самі собі не вірять

І сни такі пророчі –

Їх не замінять мрії,

Бо скоро прийде

Осінь,

Наповниться

Дощами,

А потім заголосить

Риданнями-піснями...

Е, час біжить

Нестримно:

Ковтає ночі літні

Оточує

Незримо...

А серце просить

Квітів!

Осіння прохолода

Ховається між листям,

А ми б і ще

Не проти

Насолодитись чистим

Яскравим

Сонця світлом,

Мінливою ходою

І полетіть над світом

Хмаринкою легкою...

Дарує серпень щедро

Осонцене прозріння –

Бо вже жовтіють верби,

Розхитують терпіння...

Осінній щем торкає,

Немовби павутина,

А молодість – безкрая! –

Солодка і дитинна...

29.08.16

Харків

***

Акації, осики та платани –

В Одесі нині зустрічаю ранок!

А сонце вересневе із блакиті

Шле ніжні промені мені щомиті!

Ще вчора вдень я навіть не гадала,

Що звечора вже буду на вокзалі!

... Що значить дружба! Клич її могутній

З минулого направлений в майбутнє!

І – кидаємо всі нагальні справи,

І – летимо в Одесу чи в Полтаву!..

Бо дружба нас притягує магнітом –

Мандруємо завжди за нею слідом!..

Обличчя друзів радісні та милі...

Лиман нам простеляє ніжно хвилі...

І підпливають лебеді без страху,

Бо мають не лише красу – й відвагу.

Маслина та смородина зелені

Листочки простягають знов до мене...

Тут все, як і було... Ні, навіть краще!

Я не забуду ті часи нізащо!

Минуле повертається в сучасність –

Й подвоює сьогодні наше щастя!

10.01.21 Одеса – Овідіополь

***

… А книга – будь-яка! – відрізок часу.

Відрізок радощів

І сум’яття,

Що зібрані докупи всі відразу!

Бо книга –

Це і є саме життя.

А вже яке...

Вдалося?..

Не вдалося?..

Судити будемо не ми.

Й не тут…

Не судді ми в життєвім стоголоссі –

У кожного неоднозначна путь…

В якої долі й що стоїть на чатах?

Не відають – й найстарші мудреці!..

Що нам іще приймати

Й що втрачати

В найпотаємнішім житті оцім?!

Чи буде завтра легше?..

А чи важче?..

Чи добрим буде світ?..

Чи знову – злим?!

Та сподіваємося, все ж, на краще…

Без віри в серці як би ми жили?!

19.11.17 Харків

*** (акровірш)

А липень знов дарунки

Роздає:

Твій день народження,

Етап життєвий!

Мить щастя – це народження твоє.

І –

Юність – як же час летить миттєво!

Сучасний світ на злеті, як стріла!

Упевненість,

Поєднана з умінням...

Радіє день від ніжного тепла

У милосердних сонячних проміннях!

Непередбачуваність, сила, таїна,

Енергія добра і розуміння –

Неперевершеність життя у яві й снах,

Коли пора

Осонцення й стремління!

28.07.24

***

...А ми ще плачем в Україні,

Бо йде страшна війна.

Чекає довго мати сина –

У снах лиш обійма...

А син її воює вперто

І землю захища

Від ворогів, що сіють смерті –

Болить її душа!..

Горять будинки і дерева,

Ракети ллють дощем –

Війна на кожній гілці древа –

Вкраїнський біль і щем...

Ще підневільний Крим з Донбасом

У лапах ворогів!

Звільнити треба всіх відразу

Від рашських дикунів.

Батьки й сини воюють мужньо –

росія вже в імлі –

Ми переможемо з Залужним

Цю нечисть на Землі!

Й обійме знову мати сина –

І усміхнеться світ.

Й воскресне вільна Україна

На сотні тисяч літ!

3.02.23

***

Андорро, до побачення!

Нехай

У тебе буде все, як завжди, гарно,

Усі зусилля не проходять марно –

Хай розквіта все більше рідний край!

Хай будуть гори, води –

Все, як є!

І люди будуть добрі і здорові!

Ти в серце увійшла тепер моє –

Оспівую тебе в своєму слові.

Хай Піренеї бережуть

Тебе!

І чисті води хай несе Валіра!

Хай над тобою небо голубе

Довічно буде, як надія й віра!

14.02.14

Андорра ла  Велья – Ель  Пла  де  Сан   Пірс

***

Ансамбль цикад, і хор цикад, і зведений –

Мов скрипки у руках не скрипалів!

Це – серпень із дарами надто щедрими

(Не відгорів, не щез, не перетлів!)

На острові роздолля квітів, променів,

Вітрів із моря, свіжих, як вода,

Не дістає ні інтернет, ні роумінг

(І, як не дивно, все це – не біда!)

Цикад оркестр (цих скрипалів не навчених)

Замінює собою геть усе!

(Нечуваних раніше і не бачених),

Що з ночі-ранку скрип оцей несе!

23.08.19

Кіпселі – Хлой

***

Анталія стрічає олеандрами

І жовтими суцвіттями лантани!

Я душу радо надихаю мандрами –

А згадую, що в нас цвітуть каштани...

Шепоче море Середземне хвилями...

Це душу зачаровує глибинно!

Всі дні здаються світлими, щасливими –

Та в серці ти, єдина Україно.

25.05.16 Манавкат – Сиде

АРТЕМІЙ СУПРУНЕНКО

Носій і прізвища козацького, і сили,

Єдиний внук, нащадок козаків!

Це прізвище із гордістю носили –

І зберігається впродовж віків

У нашому з тобою родоводі.

Хай буде добрим твій життєвий шлях!

Нехай тебе оберіга природа!

Хай сила буде в серці І в руках!

Ти наша гордість. Віра. І надія.

В тобі з'єдналося найкраще все!

То ж хай приносять щастя світлі мрії,

А ти і нам усім тепло несеш

Своїм бажанням вчитися, зростати,

Покращувати це життя і світ.

У тебе буде перемог багато –

І кожна з них лишить щасливий слід!

Степи і ріки, море й гори – всюди

Ти вільно почуваєшся завжди,

Тебе оточують достойні люди

І ти зробити все багато встиг.

Ти на верхівці древа родового!

Полтавська рідна й Харківська земля

Тобі стелили у життя дорогу

Й оберігають зблизька і здаля!

5.10.24 Дюссельдорф

***

 …А сонце осені ще більш рідніше,

Ніж сонце літа – отакі дива! –

Як перестояні у серці вірші,

В яких заплутуються всі слова,

Відштовхуються, як авто у гонці

І сходять з траси – що ж, не довелось…

Я знов купаюсь у осіннім сонці,

Щоб розквітати квіткою в мороз,

Щоб відчувати зоряну наснагу,

В душі не мати й крапельки пітьми,

Не відчувати сумнівів і страху,

Як море – не боятися зими!

23.10.08 Севастополь