ЛЕГЕНДАМИ НАПОВНЕНА ЗЕМЛЯ
Легендами наповнена земля,
Що переходять з покоління в покоління:
Одні вже й призабулися здаля,
А інші так вросли корінням,
Що їхні крони служать нам тепер
І захищають від лихих вітрів зневіри,
Щоб знали, що козацький дух не вмер,
Що він не може бути в нас надміру!
Ми – українці, і в душі завжди
Пишаємося тим, що наші предки вміли,
Які були у щасті та біді,
Як землю від чужинців захищали сміло,
Як святкували свята з гопаком –
Такі духовні в серці і вродливі зовні –
Як на толоці разом, всі гуртом,
Вершили справи, що здавались непідйомні.
У нас прогрес: новітні носії,
Спроможні все зафіксувати так надійно.
Що помиттєво всі минулі дні,
Мов на долоні, будуть видимі постійно
Легенди ж наші змішані – з життям,
У них здобутки – вікові! – і втрати…
Легенди – це народний скарб і храм,
Що для своїх нащадків мусим зберігати!
12.11.14 Харків
***
Легенький вітер, тихий, наче шепіт
І ледь помітний в шелесті листків...
І серце огортає ніжний трепет,
Породжений напливом почуттів!
Яка безцінна кожна мить прозріння!
Яке засилля дивної снаги!
Яка тонка межа порозуміння!
Які щирокі світу береги!
А ми – між берегами долі й світу...
І як нам одне одного знайти?!
Без тебе я печальна й незігріта...
А як же й досі ще – без мене – ти?!
13.03.14 Ковалівка – Київ
***
Ледь чутно пада листя і сторчма
Занурюється у траву по хвостик...
Ще ні дощів, ні холодів нема,
А літо відступило в осінь просто...
Відсо'нцило, відте'плило для всіх.
Від'яскравіло барвами на луках.
Відшелестіло, відцвіло, як сміх
У нескінченних болісних розлуках...
8.10.23 Дюссельдорф
***
Лежати на траві і в небеса
Дивитися, усотуючи простір...
Яка трава!
Яка навкруг краса!
... Щасливим можна бути легко й просто!
4.09.20 Харків
ЛЕЛЕЧИНІ ГНІЗДА
Прилетіли лелеченьки
З чужини додому.
Ой, летіли далеченько,
Відчували втому...
Хвилювались, чи побачать
Ще своє гніздечко...
Ближче й ближче!.. Вже, неначе,
Зовсім недалечко...
Там, за лісом, за рікою
Й трішки ще степами –
Ця дорога довжиною,
Як лелеча пам'ять...
Від розлуки до розлуки
Пір'я з неба гублять...
Ось уже і став, і луки –
Україна люба!
Дуже зранена війною,
Підлими катами –
Розквітає знов весною
Буйними садами!
Крізь пожарища й руїни
Розправляє плечі –
Вічно буде Україна
Й гнізда в ній лелечі!
Синьо-жовта, кольорова,
Сильна та щаслива,
І квітуча, й повнокровна –
Знов розкине крила!
І появляться у гніздах
Молоді пташата
Й перестануть звуки грізні
Їх уже лякати.
Розбіжаться окупанти
І стечуть снігами –
Щезне вся рашистська банда
Брудом під ногами.
1.03.23 Ратінген
ЛЕС БОНС
У древній фортеці така упокоєна тиша,
Бійниці не бачили зброї вже довгі віки...
А вітер історію, ніби дитину, колише –
Притишений вітер, що був ще до вчора – стрімкий..
У древній фортеці по-іншому мислиш і бачиш,
І чуєш душею пульсацію глиб кам’яних...
В місцях отаких просто бути не може інакше!
Й себе відчуваю камінчиком часу для них...
Як таїнство роду, як таїнство інших народів –
Усе загубилося в часі і тільки ось тут,
У дикій фортеці близь, дикої все ще, природи
Такі відчуття надзвичайно заглиблені ждуть...
Стремління народу до волі глибинне, священне
І сяє у душах як промені сонця в росі,
А древні фортеці – це пам'ять, в віках незнищенна,
Якою пишались – і будуть пишатися! – всі.
26.12.13 Енкамп – Андорра ла Велья
***
Липень! Сімнадцяте! День доленосний!
День, що приносить щастя щороку!
День, без якого немислимо зовсім!
День кольоровий, світлий, високий!
Дякую долі за донечку-доню!
Дякую світу за щедрий дарунок!
Знов простягаю до неба долоні:
Дай же їй світла й щасливого дому!
17.07.23 Дюссельдорф – Ратінген
***
Листки неохоче злітають
В останній у світі політ...
І їхні знесилені зграї
Лишають у пам'яті слід...
А вітер зміта їх безжально.
Вони розкисають в дощах...
Хвилина остання прощальна
Струмком вилива їх на шлях...
І сіро-брунатні потоки
Неквапно знесуть в рівчаки...
І так ось – від року до року –
Цей присмак осінній гіркий...
Та все-таки в деяких кронах,
Немов прапорці майорять
Листочки зелені, червоні
І кличуть у осінь назад...
28.11.22 Ратінген – Дюссельдорф
***
Листя осик на верхівках, як срібло!
Ніжно-преніжно тріпоче від вітру...
Скільки краси ще людині потрібно,
Щоб цінувати всі щедрості світу?!
2.10.23
***
Лишався день до нападу, а ми...
Ми всі уже давно жили в тривозі,
Бо знали підлі наміри москви,
І знали, що вони уже в дорозі...
Мов коршуни, злітались із боліт
Гнилої нерозумної росії...
Їх зомбували стільки рабських літ,
Що є де зерна нелюбові сіять...
23.02.23 Дюссельдорф
ЛИШЕ У СНАХ…
(Сонетний диптих)
1
Заходжу в клуню дідову одна,
А діда вже немає двадцять років,
Та ще стоять ним вистругані крокви,
Навкруг у очереті таїна…
Стою посеред клуні мовчазна
У тиші втаємниченій, глибокій...
Тепер живе тут споконвічний спокій –
Без діда дров і яблук вже нема…
Дірки у очереті – видно небо…
Тепер у клуні вже нема потреби –
Як монумент лишилася вона.
Живуть у клуні спогади про діда,
Про сіно, що всю зиму пахне літом,
Про все, що вже лише насниться в снах…
11
В селі моєму хліб не купували –
У кожній хаті випікали хліб.
Пекли відразу аж на кілька діб,
Щоб і гостям нежданим вистачало.
Турбот у мами кожен день чимало,
Лиш сонця за вікном з’явився німб –
Вона в макітрі завдавала хліб,
Макітра цілий день в теплі стояла.
Вчиняла ввечері опарку мама,
Але й цього було для хліба мало –
Робила хліб лиш вдосвіта вона.
І прокидались ми від аромату,
Що смачно заповняв простору хату,
Який тепер вертається лиш в снах…
29.01.05 Харків
***
Лірична героїня, що давно
Уже живе в моїх ліричних віршах,
То краща мене, то за мене гірша...
Яка вона – мені не все одно!
Бо знаю вже її я стільки літ
І розумію стільки літ чудово,
Що, деколи, здається, слово в слово
Повторюю її думок політ!
А то, бува, коли я – меч, вона
Тоді на ньому квіткою розквітне,
Така відкрита і така привітна –
Що я прощаю все: зника вина...
Лірична героїня, що в житті
Мені вже стала рідною сестрою,
І за яку тепер стою горою,
Зі мною поруч на одній путі.
То я її веду, а то вона
Мене виводить чітко з лабіринту.
Ми часто з нею, як спортсмени в спринті –
Хто переможе, ще ніхто не зна...
Харків
***
Ліси зелені у грибах,
Озера і річки в лататті...
Але в душі постійний страх:
Страх на війні когось утратить...
Вже стільки цих безцінних втрат!..
Вже стільки болю і розпуки,
Що страшно глянути назад
У очі вічної розлуки...
Війні ж нема й нема кінця...
Нема кінця колоборантам...
Вже пропіка печаль оця,
Заснути не дає до ранку...
Корупція, мов шашіль, їсть
Бюджет держави й перемоги,
Бо той, хто в Україні гість –
Займа провладні всі дороги!
І стільки в нас вже лютих лих,
Що важко розігнути спину –
Бо обкрадають навіть тих,
Хто захищає Україну...
18.08.23 Дюссельдорф
ЛІТОПИС ХАРКОВА
У слові Харків – шелестіння трав,
І грім громів, і трепетні пісні,
І дике поле у стрімких вітрах,
І сьогодення, і майбутні дні!
Старі будинки із віків минулих,
Неначе часу давні сторінки…
А дні крізь нас проходять, наче кулі…
І за плечима вже – стрімкі роки!
Не повернути і не наздогнати –
У часу правила своєї гри.
На вікнах – древні металеві грати,
За ними сплять потомлені вітри.
Вітри могли б розповісти багато
Про наше місто в глибині віків:
І про трагедії його й про свята,
Про щастя й болі, радощі і гнів…
Як пам'ятники, Харкова будинки:
У кожного – історія своя,
Вивчаю до останньої сторінки
Який вже рік його літопис я!
У слові Харків – шелестіння трав,
І грім громів, і трепетні пісні,
І дике поле у стрімких вітрах,
І сьогодення, і майбутні дні!
***
Літо...
Спека...
Дощ – у радість,
Тільки він не поспіша...
Ніби зморщилась від спраги
Обезводжена душа...
18.06.23 Хлой
***
Ллорет де Мар, Тосса де Мар і Таррагона...
Які знайомі, серцю теплі, назви!
Як у минулому... Як міні-вдома...
Як в спогадах забутих диво-казки...
У нас війна. Я в інший світ попала.
У світ, де я була колись без болю...
Де сонця, моря та піску немало,
Де я раділа і сміялась вволю!
А нині я сміятись розучилась...
Про це писати й думати не треба б...
Але якась незнана чорна сила
Мене лишила радості потреби...
Змиритися не можу зі смертями -
Найкращі українці знову гинуть...
Страждаю із батьками, матерями...
Яких синів втрачає Україна!..
І втрати ці не вернуться ніколи...
Не замінити жодного довіку!
Душа болить і серце в грудях коле...
Дружині хто поверне чоловіка?!
І діти виростатимуть без батька...
О, стільки горя від сусідів диких!
І скільки матерям ще гірко плакать
У селах крихітних, містах великих?!
Ллорет де Мар, Тоссе де Мар і Аррагона,
Немов прийшли із космосу чи з раю...
Й не дивлячись на вічні перегони -
Страждаю.
11.04.23
***
Лоза виноградна, що в'ється із давніх часів
Від прадіда-діда, тепер ось уже - і від мене. ..
Приходить не тільки у пам'ять мою, а й до снів
Із гронами стиглими й листям зеленим-зеленим!
Здавалося б, літо недавно було молоде -
Вже серпень скотився з вершини своєї донизу
І я все частіш розмірковую мовчки про те,
Як буде непросто мені пережити цю кризу...
Ще листя зелене, ще сонце гаряче, та все ж
В повітрі я вже відчуваю осіннє тремтіння...
Коли ми побачимо сотні кордонів і меж -
То їх розрівняти не вистачить сили й уміння...
Під цим виноградом колись підкував хтось коня...
Підкова стара закотилася прямо під лози...
Тоді її просто ніхто із землі не підняв -
А через століття вона принесла мені сльози...
Звичайно, це просто співпало, що ти відкопав
Стару ту підкову - ми думали разом: на щастя!
...А вже за півроку у всесвіт від нас відлітав,
Залишивши нам і гаразди свої, й негаразди...
...Як завжди, мене зустріча виноградна лоза
Тремтінням листочків малих і спіралями вусів,
Неначе важливе щось хоче мені розказать,
А я це почути і хочу - і трохи боюся...
...О, роде мій славний! З глибин ще козацьких часів,
Пишаюсь тобою! Всіма, хто на дереві роду,
І хочу, щоб мій, від душі, не гучний, віршо-спів
Прославив стремління твоє до життя та свободи.
18.08.18
Андорра ла Велья - Ордіно
ЛУНА
Аж тріпоче серце чуле,
Як побачу цю дитину!
Веселиться наша Луна
Щогодини й щохвилини!
Хто народжений з любові
І зроста в любові щирій –
Має той міцну основу
І радіє щастю й миру!
Сяє усмішками Луна
І щебече соловейком!
Заспокоїлась, заснула –
Бо вона ще в нас маленька!
Хто народжений з любові
І зроста в любові щирій –
Має той міцну основу
І радіє щастю й миру!
Треба спати солоденько,
Уві сні зростають дітки!
Каже Луні тихо ненька :
– Засинай, моя ти квітко!.. –
Хто народжений з любові
І зроста в любові щирій –
Має той міцну основу
І радіє щастю й миру!
3.12.19
Харків
* * *
Люблю калюжі ще з дитинства,
А їх - все меншає в житті...
Хоч більшає у світі свинства
У кожного з нас на путі...
Сміття у лісі викидають -
І серце з болю не щемитть!
...Не люди - чорні дикі зграї,
Що стали свинями за мить!
12.04.20
Харків
***
Люблю, коли у косах вітер
Бджолою тихою дзвенить,
Коли весна в мені і в світі
Царює вічність –
а не мить!
Коли зливаєшся з землею
Думками, почуттями – всім!
І спрагло ловиш разом з нею
Краплини в вітрі грозовім…
Люблю, коли вгрузають ноги
В вологу землю на весні,
Коли пройти немає змоги
Там,
де ходили по стерні…
Коли до себе звабно кличуть
Дерева, ріки і луги!
і по ярах – уже незвично –
Сіріють зморені сніги.
***
Любов і ненависть в житті сплелися,
Як заполоч на рушниках...
І облітає з душ зелене листя
І засипає наш травневий шлях...
І гіркота, помножена на болі,
Ні дихати, ні спати не дає!
А скільки ще і кислоти, і солі
Душа щоденно без потреби п'є!
Війна. Це найстрашніше чорне слово,
Споріднене зі словом "смерть" хіба...
Ні спокою, ні радості, ні крову -
Щоденна щохвилинна боротьба.
Розстріляні нещадно світлі мрії,
Забитий в спокій заржавілий цвях
Та вишивка, зболілі душі гріє
І вірить в перемогу до кінця!
13.06.23
Кіпселі
***
Людина, що не любить землю власну,
Нізащо не полюбить і чужу!
Тож зрадники радіють передчасно,
Що подолали – зрадницьку! – межу…
Чужа земля не принесе ніколи
Тепла й добра тому, хто зло несе.
Тож, зрадники, готуйтеся до болю,
Тепер він в домі вашім – над усе.
Ви вже не дома, а в ганебних приймах.
Ви – зрадники. Копійка вам ціна.
А Батьківщина вас назад не прийме –
На вас тавро. Іудина вина.
16.06.14
***
Лютий-березень. Лютий - квітень.
Лютий-травень.
І лютий-червень.
Розучилась весні радіти,
Як напали рашисти-черви.
Лютий-липень.
І лютий-червень.
Лютий-вересень. Жовтень-лютий.
Серце й досі нестерпно терпне
Від ненависті, болю й скрути.
Листопад, і грудень, і січень -
Можна лютими теж назвати.
Українці - непересічні -
Тільки люті й нещадні втрати...
Знову лютий - повторно лютий...
І пече наша пам'ять пеком!
...Переможуть - нормальні люди,
А рашистів - зустріне пекло.
7.02.23
***
Лютує лють із лютого, лютує!
Фашисти розпалили лють і в нас -
Ми полюбили більш "калину тую",
Що проростала крізь війну не раз!..
Ми об'єднались, ми зміцніли духом
Під обстріли сусідів-ворогів.
Тепер ми знаєм, хто є нашим другом,
А хто нас нищити завжди хотів.
Роками. І віками! Споконвіку
Їм жити наша воля не дає,
Тож українців знищили без ліку
Й на землю нашу кажуть: "Це моє!"
Як пір'я в горлі - заздрість заважає,
Ненависть рабська до усіх свобод -
Тепер ось пожинає урожаї
Смертей русні одурений народ.
Хоча - "народом" важко їх назвати -
Це безсловесний путіноїд-зброд:
Хіба ж пошле на смерть за гроші мати
Своїх синів?! Який же це народ?!
Лють наша - безкінечна й справедлива:
Ми боремось за землю. За свою!
Нас побороти - просто неможливо:
Ми - за майбутнє наше у бою.
... Лютнева лють зароджена руснею.
Тримаємо її в собі до дня,
Допоки розпрощаємося з нею -
І згине і пуйло і вся його пуйня.
12.01 23
***
Лють у мені зашкалює.
Вирує.
В огні палають села і міста...
Жаль, що мені вже не підвладна зброя,
Щоб нею ворогів могла дістать!
Воюйте, хлопці!
Ви - герої наші!
Ви - світло, мужність, сила, ви - усе!
Єдині в світі стали проти раші!
Лиш ваша міць побіду нам несе!
Ми - віримо! Чекаємо!
Ми знаєм,
Що Україна вистоїть в боях.
І мир засяє над коханим краєм!
...І тільки ви осилите цей шлях.
11.02.23