Add Headings and they will appear in your table of contents.
ЛЕГЕНДАМИ НАПОВНЕНА ЗЕМЛЯ
Легендами наповнена земля,
Що переходять з покоління в покоління:
Одні вже й призабулися здаля,
А інші так вросли корінням,
Що їхні крони служать нам тепер
І захищають від лихих вітрів зневіри,
Щоб знали, що козацький дух не вмер,
Що він не може бути в нас надміру!
Ми – українці, і в душі завжди
Пишаємося тим, що наші предки вміли,
Які були у щасті та біді,
Як землю від чужинців захищали сміло,
Як святкували свята з гопаком –
Такі духовні в серці і вродливі зовні –
Як на толоці разом, всі гуртом,
Вершили справи, що здавались непідйомні.
У нас прогрес: новітні носії,
Спроможні все зафіксувати так надійно.
Що помиттєво всі минулі дні,
Мов на долоні, будуть видимі постійно
Легенди ж наші змішані – з життям,
У них здобутки – вікові! – і втрати…
Легенди – це народний скарб і храм,
Що для своїх нащадків мусим зберігати!
12.11.14 Харків
***
Легенький вітер, тихий, наче шепіт
І ледь помітний в шелесті листків...
І серце огортає ніжний трепет,
Породжений напливом почуттів!
Яка безцінна кожна мить прозріння!
Яке засилля дивної снаги!
Яка тонка межа порозуміння!
Які щирокі світу береги!
А ми – між берегами долі й світу...
І як нам одне одного знайти?!
Без тебе я печальна й незігріта...
А як же й досі ще – без мене – ти?!
13.03.14 Ковалівка – Київ
***
(акровірш)
Легко осінь проникає в серце -
Юність наче зовсім не пройшла,
Дихає туманом ще озерце
І щебече пташечка мала...
І чорніє бузина над лісом -
Розрослася, як жива стіна
І створила із гілок завісу...
Ніби тут живе вона одна!
І спліта павук осінні сіті,
Навіває роздуми сумні...
А краса така буяє в світі!
Неповторні ночі, ранки, дні:
Акварелі і води, і неба...
Ду'ми про миттєвість і віки...
Особлива в осені потреба
Бачити тепло очей, руки’,
Рватися до мрії і до злету,
Обіймати серцем світ увесь!
Успіх є у кожного моменту,
Стільки, правда,
Перешкод
І лез...
Хочеться забути про незгоди...
Спомини облишити сумні,
Милуватись ча’рами природи
І в погожі, й непогожі дні!
Хочеться любити до нестями!..
Ми ж усі зі щедрості й добра!
Ирій і в душі, й під небесами -
Розуміння й мудрості пора.
29.10.24
***
Ледь чутно пада листя і сторчма
Занурюється у траву по хвостик...
Ще ні дощів, ні холодів нема,
А літо відступило в осінь просто...
Відсо'нцило, відте'плило для всіх.
Від'яскравіло барвами на луках.
Відшелестіло, відцвіло, як сміх
У нескінченних болісних розлуках...
8.10.23 Дюссельдорф
***
Лежати на траві і в небеса
Дивитися, усотуючи простір...
Яка трава!
Яка навкруг краса!
... Щасливим можна бути легко й просто!
4.09.20 Харків
***
Лежу під деревом, якому років сто.
А, може, й двісті – я того не знаю.
Цього не знає вже тепер ніхто
Ні десь далеко, ні у цьому краї…
Два стовбури його переплелись:
Ось – розійшлися, тут – зрослись навіки…
Воно, напевне, зламане колись
Було рукою злого чоловіка.
А потім ожили і піднялись
Дві гілочки і потяглися вгору,
І стала їм досяжна неба вись –
Одна для одної були опора.
Тепер стоїть це дерево міцне,
Бо витримало ту лиху годину –
І захищає від дощу мене,
Немов свою улюблену дитину.
Не згадує, що чимось схожа я
На – з іншого століття! – чоловіка,
Бо живить нас одна свята земля,
Що кровно поєднала нас навіки.
15.07.07 Партеніт
***
Лелеки на високому стовпі
Біліють спогадом дитинства й свята...
О, як була я впевнена в собі,
Бо ще не знала, що існують втрати...
11.07.09 Пенза – Саранськ
ЛЕЛЕЧИНІ ГНІЗДА
Прилетіли лелеченьки
З чужини додому.
Ой, летіли далеченько,
Відчували втому...
Хвилювались, чи побачать
Ще своє гніздечко...
Ближче й ближче!.. Вже, неначе,
Зовсім недалечко...
Там, за лісом, за рікою
Й трішки ще степами –
Ця дорога довжиною,
Як лелеча пам'ять...
Від розлуки до розлуки
Пір'я з неба гублять...
Ось уже і став, і луки –
Україна люба!
Дуже зранена війною,
Підлими катами –
Розквітає знов весною
Буйними садами!
Крізь пожарища й руїни
Розправляє плечі –
Вічно буде Україна
Й гнізда в ній лелечі!
Синьо-жовта, кольорова,
Сильна та щаслива,
І квітуча, й повнокровна –
Знов розкине крила!
І появляться у гніздах
Молоді пташата
Й перестануть звуки грізні
Їх уже лякати.
Розбіжаться окупанти
І стечуть снігами –
Щезне вся рашистська банда
Брудом під ногами.
01.03.23 Ратінген
ЛЕС БОНС
У древній фортеці така упокоєна тиша,
Бійниці не бачили зброї вже довгі віки...
А вітер історію, ніби дитину, колише –
Притишений вітер, що був ще до вчора – стрімкий..
У древній фортеці по-іншому мислиш і бачиш,
І чуєш душею пульсацію глиб кам’яних...
В місцях отаких просто бути не може інакше!
Й себе відчуваю камінчиком часу для них...
Як таїнство роду, як таїнство інших народів –
Усе загубилося в часі і тільки ось тут,
У дикій фортеці близь, дикої все ще, природи
Такі відчуття надзвичайно заглиблені ждуть...
Стремління народу до волі глибинне, священне
І сяє у душах як промені сонця в росі,
А древні фортеці – це пам'ять, в віках незнищенна,
Якою пишались – і будуть пишатися! – всі.
26.12.13 Енкамп – Андорра ла Велья
***
Липень! Сімнадцяте! День доленосний!
День, що приносить щастя щороку!
День, без якого немислимо зовсім!
День кольоровий, світлий, високий!
Дякую долі за донечку-доню!
Дякую світу за щедрий дарунок!
Знов простягаю до неба долоні:
Дай же їй світла й щасливого дому!
17.07.23 Дюссельдорф – Ратінген
ЛИПНЕВІ РУБАЇ
1
Літо - не літо... Осінь - не осінь....
Спо'кою серце й ніжності просить...
Хоче, щоб травень травами пестив,
Наче я нині в дитинстві ще й досі...
2
Кожна квітка - особливий світ -
І щороку нам дарує квіт!
Треба й нам навчитися у квітів,
Не лічити кількість власних літ...
3
Дощ завжди' оновлення для мене!
Він бува то тихим, то шаленим...
Та яким би він не був сьогодні -
Знаю: буде світлим і натхненним!
4
За руку не тримав мене давно...
Не заглядав ув очі, як в вікно...
І пошепки не говорив зі мною...
Де ж небеса?! Я бачу тільки дно...
5
Зомліло літо - подолала спека!
Хмаринка в небі є, та так далеко.
Трава засохла... Липень - як-ніяк...
А він для спеки - як для звуку дека.
6
Звучать в душі пісні' -
Найщасливіші дні,
Коли родина поруч!
Тепер це лиш вві сні...
7
Липень робить велике коло,
Розсіва проміння навколо!
Хоче щедро нас всіх обігріти,
Щоб душа не мерзла ніколи!
16.07.25 Дюссельдорф
* * *
Листки неохоче злітають
В останній у світі політ...
І їхні знесилені зграї
Лишають у пам'яті слід...
А вітер зміта їх безжально.
Вони розкисають в дощах...
Хвилина остання прощальна
Струмком вилива їх на шлях...
І сіро-брунатні потоки
Неквапно знесуть в рівчаки...
І так ось – від року до року –
Цей присмак осінній гіркий...
Та все-таки в деяких кронах,
Немов прапорці майорять
Листочки зелені, червоні
І кличуть у осінь назад...
28.11.22 Ратінген – Дюссельдорф
***
Листя на воді -
Ніби жовтий луг!
Скільки ж ми в біді -
Смерть, вогонь навкруг...
Проклята русня
Не дає життя:
Без вогню - ні дня!
Скрізь ракет виття...
Чортові сини
Викликають гнів -
Згинуи б вони
На віки віків!
І планета вся
Зразу б ожила!
Заздрісна русня
Створена зі зла!
21.10. 22
(Із книги "Лютнева лють-1", Харків, 2023 р.)
***
Листя осик на верхівках, як срібло!
Ніжно-преніжно тріпоче від вітру...
Скільки краси ще людині потрібно,
Щоб цінувати всі щедрості світу?!
2.10.23
***
Лишався день до нападу, а ми...
Ми всі уже давно жили в тривозі,
Бо знали підлі наміри москви,
І знали, що вони уже в дорозі...
Мов коршуни, злітались із боліт
Гнилої нерозумної росії...
Їх зомбували стільки рабських літ,
Що є де зерна нелюбові сіять...
23.02.23 Дюссельдорф
***
Лише початок вересня, та все ж
Ми відчуваємо , що це - вже осінь...
А серце літа ще в природи просить!
Але життя проходить в рамках меж...
Юга, сніги, дощі, морози, спека -
У нас усе поперемінно в часі
Так, як подяки наші та обра'зи...
Настане все, що нині ще далеко...
Давай не будем більше сумувати!
Аби лиш в серці зберегти тепло,
Щоб і себе, і інших берегло.
Та дах не протікав на нашій хаті.
І - будуть о'сені, і зи'ми, й ве'сни,
А потім вже і літо, як завжди'!
Аби лиш не було ніде біди,
А будь-яка погода - це чудесно!
14.09.25 Хлой
***
Лиш тільки задивилась в небо зірко,
Мені – на щастя! – тут же впала зірка!
14.11.10 Київ – Полтава
ЛИШЕ У СНАХ…
(Сонетний диптих)
1
Заходжу в клуню дідову одна,
А діда вже немає двадцять років,
Та ще стоять ним вистругані крокви,
Навкруг у очереті таїна…
Стою посеред клуні мовчазна
У тиші втаємниченій, глибокій...
Тепер живе тут споконвічний спокій –
Без діда дров і яблук вже нема…
Дірки у очереті – видно небо…
Тепер у клуні вже нема потреби –
Як монумент лишилася вона.
Живуть у клуні спогади про діда,
Про сіно, що всю зиму пахне літом,
Про все, що вже лише насниться в снах…
11
В селі моєму хліб не купували –
У кожній хаті випікали хліб.
Пекли відразу аж на кілька діб,
Щоб і гостям нежданим вистачало.
Турбот у мами кожен день чимало,
Лиш сонця за вікном з’явився німб –
Вона в макітрі завдавала хліб,
Макітра цілий день в теплі стояла.
Вчиняла ввечері опарку мама,
Але й цього було для хліба мало –
Робила хліб лиш вдосвіта вона.
І прокидались ми від аромату,
Що смачно заповняв простору хату,
Який тепер вертається лиш в снах…
29.01.05 Харків
***
…Лишились, мамо, Ваші рушники,
На стінах хати, де вас вже не буде…
Який же світ мені тепер гіркий –
Не помагає вже ні Бог, ні люди!
І за сльозою котиться сльоза –
Не висихають на щоках доріжки…
О, мамо люба, зіронька-краса,
Ви побули б зі мною ще хоч трішки!
Чому пішли у всесвіт назавжди?
Ви ж так хотіли в цьому світі жити!
…Не відчувала в квітні я біди –
Уже в саду розквітли ніжні квіти…
І стали вже тепло вітри нести –
Тепло, якому вміли Ви радіти…
14.06.07 Харків
..ЛИШ СПОГАДИ ЛИШАЮТЬСЯ
ЖИВИМИ...
Матусю рідна, горлице Ви наша,
Велика дяка Вам від нас, дітей!
Життя у Вас – добра й терпіння чаша,
Дав Бог Вам в друзі – лагідних людей,
Які Вас добре розуміли завжди,
І дарували радість і добро!
Ви вчили жити нас у честі й правді,
Бо ми для Вас – і тіло Ваше й кров...
З сестрою вдячні Вам за наші долі,
Й за все-за все, що маємо в житті!
Було у Вас в житті всього доволі –
Не тільки радість світла на путі!
Любові до землі Ви нас навчили.
Не тільки нас, а і чужих людей,
Ви роздавали душу, вміння й сили
Заради здійснення добра ідей!
Саджали Ви городину весною,
Співаючи улюблених пісень,
З сестрою розмовляли чи зі мною –
Був з Вами світлий кожен божий день!
До сходу сонця він розпочинався –
Щоденно так було із року в рік!
Росою чистою Ваш путь встелявся –
Ось так і пролетів короткий вік...
Як блискавка! Як грім! Як грози в спеку!
Нема, нема повернення! Нема...
Вже спогади – і ті такі далекі!
Нема вже літа в Вас – навік зима...
А, може, навпаки, там вічне літо?
Турбот немає... Вільна Ви, як птах?
Душа, теплом всесвітнім обігріта,
Вже має неземний щасливий шлях?..
Ви ж так любили тепле сонце, літо
І не любили холоду зими,
І відійшли у Вічність в теплім квітні,
Щоб в день останній не замерзли ми...
Ви нас жаліли навіть після смерті!
Слова останні: «Вибачте...» – чужим.
І спогади про Вас не будуть стерті –
Лиш спогади лишаються живим...
У праці і турботах безкінечних
Були Ви в свята і у вихідні...
Невтомна, світла, ніжна і сердечна!
До найостанніших квітневих днів
Були для нас Ви, мамочко рідненька,
І літньою – вродлива й молода,
Найкраща, найдорожча наша ненька,
Потрібна нам, як хліб, і як вода!
3.06.11 Богодухів – Київ
***
Лірична героїня, що давно
Уже живе в моїх ліричних віршах,
То краща мене, то за мене гірша...
Яка вона – мені не все одно!
Бо знаю вже її я стільки літ
І розумію стільки літ чудово,
Що, деколи, здається, слово в слово
Повторюю її думок політ!
А то, бува, коли я – меч, вона
Тоді на ньому квіткою розквітне,
Така відкрита і така привітна –
Що я прощаю все: зника вина...
Лірична героїня, що в житті
Мені вже стала рідною сестрою,
І за яку тепер стою горою,
Зі мною поруч на одній путі.
То я її веду, а то вона
Мене виводить чітко з лабіринту.
Ми часто з нею, як спортсмени в спринті –
Хто переможе, ще ніхто не зна...
Харків
***
Ліси зелені у грибах,
Озера і річки в лататті...
Але в душі постійний страх:
Страх на війні когось утратить...
Вже стільки цих безцінних втрат!..
Вже стільки болю і розпуки,
Що страшно глянути назад
У очі вічної розлуки...
Війні ж нема й нема кінця...
Нема кінця колоборантам...
Вже пропіка печаль оця,
Заснути не дає до ранку...
Корупція, мов шашіль, їсть
Бюджет держави й перемоги,
Бо той, хто в Україні гість –
Займа провладні всі дороги!
І стільки в нас вже лютих лих,
Що важко розігнути спину –
Бо обкрадають навіть тих,
Хто захищає Україну...
18.08.23 Дюссельдорф
***
Ліс потемнів, немов дощу злякався,
Хоча за тиждень міг би звикнуть вже!
І вітер аж принишк, немов вагався,
Чи не заскочить раптом на чуже?!
З-за чорних хмар нечітко видно стежку,
Розмиті о'бриси дерев, кущів,
На бе'резі піску вузьку мережку,
Яку ще вітер дивом не підмів...
Чи то не встиг, чи то змінились плани
Його... Але, можливо, й не його?!
Немовби хтось скомандував: "Ще рано..." -
Роздмухуючи блискавку-вогонь...
Ліс хвоєю з чола краплини витер,
А небо в блискавках, і кожна - шрам...
У світі все поділено... І вітер
Не зовсім вільний, як здається нам...
2.08.25 Ратінгее - Дюссельдорф
***
Літери-зернини
Впали й розкотились...
Наче без причини
Розгубили сили...
І тепер докупи
Вже їх не зібрати...
Слів немає, любий...
Можеш зачекати?..
15.10.25 Кьольн
ЛІТО 2025...
Літо розімліло...
Стишена вода...
Хмари білі-білі!
Чорна - лиш біда...
19.06.25 Херне
ЛІТОПИС ХАРКОВА
У слові Харків – шелестіння трав,
І грім громів, і трепетні пісні,
І дике поле у стрімких вітрах,
І сьогодення, і майбутні дні!
Старі будинки із віків минулих,
Неначе часу давні сторінки…
А дні крізь нас проходять, наче кулі…
І за плечима вже – стрімкі роки!
Не повернути і не наздогнати –
У часу правила своєї гри.
На вікнах – древні металеві грати,
За ними сплять потомлені вітри.
Вітри могли б розповісти багато
Про наше місто в глибині віків:
І про трагедії його й про свята,
Про щастя й болі, радощі і гнів…
Як пам'ятники, Харкова будинки:
У кожного – історія своя,
Вивчаю до останньої сторінки
Який вже рік його літопис я!
У слові Харків – шелестіння трав,
І грім громів, і трепетні пісні,
І дике поле у стрімких вітрах,
І сьогодення, і майбутні дні!
***
Літо...
Спека...
Дощ – у радість,
Тільки він не поспіша...
Ніби зморщилась від спраги
Обезводжена душа...
18.06.23 Хлой
***
Ліхтар горить не у дворі – в уяві –
В дворі ліхтар погас уже навік.
Стіка вода у рівчаки, у ями
Й заповнює собою гирла рік.
Ліхтар горить в уяві – більш ніде!
Садок порожній.
І порожня хата.
Немає ні лелек, ані людей –
Нема, нема, нема...
Нема багато!
Нема бабусі.
Дідуся нема.
Нема батьків.
Нема…
Нема й не буде!
Над ними вже пітьма, пітьма, пітьма,
Над нами – болю вікова остуда!
Ліхтар – в уяві.
В пам’яті моїй.
Він світить крізь дитинство, юність, зрілість.
Світитиме в душі до судних днів –
Його не згасить заздрість.
Навіть підлість.
Горить ліхтар у пам’яті незгасно –
Стою в дворі під сяєвом зірок,
Щаслива – одночасно! – і нещасна
Іду – крізь розпачі – за кроком крок...
31.03.11 Харків
* * *
Ллорет де Мар, Тосса де Мар і Таррагона...
Які знайомі, серцю теплі, назви!
Як у минулому... Як міні-вдома...
Як в спогадах забутих диво-казки...
У нас війна. Я в інший світ попала.
У світ, де я була колись без болю...
Де сонця, моря та піску немало,
Де я раділа і сміялась вволю!
А нині я сміятись розучилась...
Про це писати й думати не треба б...
Але якась незнана чорна сила
Мене лишила радості потреби...
Змиритися не можу зі смертями -
Найкращі українці знову гинуть...
Страждаю із батьками, матерями...
Яких синів втрачає Україна!..
І втрати ці не вернуться ніколи...
Не замінити жодного довіку!
Душа болить і серце в грудях коле...
Дружині хто поверне чоловіка?!
І діти виростатимуть без батька...
О, стільки горя від сусідів диких!
І скільки матерям ще гірко плакать
У селах крихітних, містах великих?!
Ллорет де Мар, Тоссе де Мар і Аррагона,
Немов прийшли із космосу чи з раю...
Й не дивлячись на вічні перегони -
Страждаю.
11.04.23
***
Лоза виноградна, що в'ється із давніх часів
Від прадіда-діда, тепер ось уже - і від мене. ..
Приходить не тільки у пам'ять мою, а й до снів
Із гронами стиглими й листям зеленим-зеленим!
Здавалося б, літо недавно було молоде -
Вже серпень скотився з вершини своєї донизу
І я все частіш розмірковую мовчки про те,
Як буде непросто мені пережити цю кризу...
Ще листя зелене, ще сонце гаряче, та все ж
В повітрі я вже відчуваю осіннє тремтіння...
Коли ми побачимо сотні кордонів і меж -
То їх розрівняти не вистачить сили й уміння...
Під цим виноградом колись підкував хтось коня...
Підкова стара закотилася прямо під лози...
Тоді її просто ніхто із землі не підняв -
А через століття вона принесла мені сльози...
Звичайно, це просто співпало, що ти відкопав
Стару ту підкову - ми думали разом: на щастя!
...А вже за півроку у всесвіт від нас відлітав,
Залишивши нам і гаразди свої, й негаразди...
...Як завжди, мене зустріча виноградна лоза
Тремтінням листочків малих і спіралями вусів,
Неначе важливе щось хоче мені розказать,
А я це почути і хочу - і трохи боюся...
...О, роде мій славний! З глибин ще козацьких часів,
Пишаюсь тобою! Всіма, хто на дереві роду,
І хочу, щоб мій, від душі, не гучний, віршо-спів
Прославив стремління твоє до життя та свободи.
18.08.18 Андорра ла Велья – Ордіно
ЛУНА
Аж тріпоче серце чуле,
Як побачу цю дитину!
Веселиться наша Луна
Щогодини й щохвилини!
Хто народжений з любові
І зроста в любові щирій –
Має той міцну основу
І радіє щастю й миру!
Сяє усмішками Луна
І щебече соловейком!
Заспокоїлась, заснула –
Бо вона ще в нас маленька!
Хто народжений з любові
І зроста в любові щирій –
Має той міцну основу
І радіє щастю й миру!
Треба спати солоденько,
Уві сні зростають дітки!
Каже Луні тихо ненька :
– Засинай, моя ти квітко!.. –
Хто народжений з любові
І зроста в любові щирій –
Має той міцну основу
І радіє щастю й миру!
3.12.19 Харків
***
Луна й Ніна - дві сестрички,
Заплела швиденько мама
Зранку їм по дві косички,
А вони говорять:
- Мало!
Хочемо по три, матусю! -
Просить Луна, просить Ніна...
- Попросіть тепер бабусю,
Якщо я не так зуміла! -
Запліта бабуся кіски.
Вже по три в обох дівчаток!
Залишилось зовсім трішки,
Але це - лише початок!
Знову Ніна просить маму:
- Хочу кіски я чотири! -
Ось така складна програма
Зранку склалася в квартирі!
Розплітає мама знову -
Й запліта по п'ять косичок!
- Все, закінчуєм розмови:
Шість косичок - вам не личать!
7.12.23 Ессен
ЛУНІ
В цієї дівчинки яскрава врода
І кучерики, як у янголятка!
Біжить до мене з саду, з огороду –
Немов несуть невидимі крилятка!
Із нею бути – просто насолода!
І настрій – будь-який – вона підійме!
А сміх її – найвища насолода
І – найсолодші у житті – обійми!
19.08.20 Харків
ЛУНІ Й НІНІ
Мої маленькі пташечки співочі!
Мої маленькі любі танцівниці!
До витівок і вигадок охочі,
Що вам таке у снах веселих сниться?
То спів пташок, напевне, то кульбаба,
Що відправля в політ свої зернинки,
То стиглої суниці вічна зваба,
То їжачок в траві біля стежинки!
То танці крапель дощових веселих
По даху захисниці-парасолі!
Молю для всіх дітей в містах і селах
Під мирним небом без печалі долі!
Нехай вони танцюють, веселяться,
Благословенні кожної хвилини!
Нехай оточує їх воля й щастя,
Вони - майбутнє наше й України!
10.12.25 Дссельдорф - Ратінген
ЛУНОЧКА
(акровірш)
Легка пушинка - ду'ші наші гоїть
У сяйві сонця й місяця вона!
Не намилу'ємось її красою,
Азартом, розумом - це долі знак.
Лунає голосок, немов струмочок,
Упевнений і ніжний водночас!
На полі роду - жита колосочок -
І він так щедро зігріває нас!
27.10.25 Дюссельдорф - Ратінген
***
Львів зустрічав дощем похмурим,
А проводжає сонцем світлим!
Не переймайся у зажурі –
Ще стільки жити нам у світі!
Побачимося скоро знову
Чи в Харкові, а чи у Львові,
І напливатимуть розмови
Зі спогадами в кожнім слові!
Не відпускає нас Полтава,
Та й ми відходити не хочем,
І в спогадах, як у отаві,
Босоніж бродимо охоче!
Дитинство згадуєм і юність –
Усе, що нас зв’язало разом...
Нічого в світі не забулось –
Забулися лише образи...
Бо ті, дитинні ще, образи
Такі ж, як і дитячі сльози:
Зникають легко і відразу –
Душа їх у собі не носить...
А зберігає тільки милість
Щоденну, світлу, неповторну,
Добро, любов, нахнення, щирість...
І забува – лиш фарби чорні!
...Зі Львовом я прощаюсь нині
З відкритим серцем, без образи:
Свої ми всюди в Україні,
Бо схід і захід – вічно разом!
15.12.11 Львів
***
Львів зустрічає місяцем кошлатим,
Розмитим у молочному тумані.
Вмить забуваю сумніви і втрати,
Бо почуття охоплюють незнані!..
Вірніше, знані тільки тут, у Львові,
Де дух правічний і стара бруківка,
Де всі дівчата горді, ґонорові,
Де сміх звучить і цокання підківок...
Жага свободи, волі – надто древня,
Щоб бути переможеною кимось!
Тут все настільки вистраждане, кревне,
Тут слово позитивне: одержимість.
І мова українська – у народі,
А не лише в окремих кабінетах.
Тут не буває, щоби хтось був проти
Шевченка –
і у серці,
й на портретах...
13.12.11 Львів
***
Люблю калюжі ще з дитинства,
А їх - все меншає в житті...
Хоч більшає у світі свинства
У кожного з нас на путі...
Сміття у лісі викидають -
І серце з болю не щемитть!
...Не люди - чорні дикі зграї,
Що стали свинями за мить!
12.04.20 Харків
***
Люблю, коли у косах вітер
Бджолою тихою дзвенить,
Коли весна в мені і в світі
Царює вічність –
а не мить!
Коли зливаєшся з землею
Думками, почуттями – всім!
І спрагло ловиш разом з нею
Краплини в вітрі грозовім…
Люблю, коли вгрузають ноги
В вологу землю на весні,
Коли пройти немає змоги
Там,
де ходили по стерні…
Коли до себе звабно кличуть
Дерева, ріки і луги!
і по ярах – уже незвично –
Сіріють зморені сніги.
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
(акровірш)
Любов до України у душі.
Енергія землі, води і неба.
Обвітреність, осонценість дощів.
Надія, віра - це душі потреба.
Історія у кожного своя.
Дороги і стежки
У всіх інакші...
Однак одна
На всіх у нас земля
І, як завжди, для кожного - найкраща!
Щаслива мить
Енергії добра,
Насичена бажанням перемоги,
Коли приходить у житті пора
Удалеч вибирати всі дороги...
Зі зброєю в руках.
Позаду все
Омріяне, своє,
Дорогоцінне,
Яке упевненість,
Красу несе,
Обійми,
Юність - все, що незамінне!
За що боротись не бракує сил!
А вмотивованість - в самому серці.
Зі зброєю в руках.
А як іще?!
Хотіли миру - не хотіли крові...
Ич, як вирує біль, і лють, і щем -
Сьогодні в нас...
Та віра - це основа.
Історія не учить ворогів.
Гадюче плем'я землю оскверняє!
Енергія добра тепер - наш гнів!
Розбити гадів
Озвірілі зграї!
Їм не здолати волю нашу, ні!
Зі зброєю в руках
Ми стільки років!
На - рашкою розв'язаній - війні.
І захист - це мотив такий глибокий.
Нам захищати є кого і що,
А вороги - загарбники, бандити.
Сюди прийшли, щоб згинути і щоб
Усю росію на віки зганьбити.
Передній край тепер у нас щодня.
Рахуємо не місяці, а роки...
У кожного із нас страшна війна
На серці рани залиша глибокі...
Енергія землі й води завжди
Нам силу надає і допомогу,
Коли ми захищає од біди,
Од ворогів - і прагнем перемог
21.11.25 Дюссельдорф
* * *
Любов і ненависть в житті сплелися,
Як заполоч на рушниках...
І облітає з душ зелене листя
І засипає наш травневий шлях...
І гіркота, помножена на болі,
Ні дихати, ні спати не дає!
А скільки ще і кислоти, і солі
Душа щоденно без потреби п'є!
Війна. Це найстрашніше чорне слово,
Споріднене зі словом "смерть" хіба...
Ні спокою, ні радості, ні крову -
Щоденна щохвилинна боротьба.
Розстріляні нещадно світлі мрії,
Забитий в спокій заржавілий цвях
Та вишивка, зболілі душі гріє
І вірить в перемогу до кінця!
13.06.23 Кіпселі
***
Любов материнська – це зранена-зранена птаха!
І дріб в ній, і стріли, і кулі – як решето вся…
За долю дитини пронизана видимим страхом
Й на крилах любові блищить не роса, а сльоза…
І дивно не те, що ця птиця любові у ранах,
Не те, що насичена страхом і болем вона,
І вічно у неї то стреси глибокі, то травми,
Й за будь-що у світі – на ній безпричинна вина!
Любов материнська прошита образами наскрізь
І – що найстрашніше – своїх чи чиїхось дітей…
І кулі, і стріли, і дріб, пробиваючи навстіж,
Безпечні стають і не ранять собою людей.
Вони небезпечні лише материнській любові,
Вона лиш ранима до крику, до розпачу й сліз!
Смертельна отрута для матері в боліснім слові,
Її не змивають струмки опечалених сліз…
16.12.11 Львів – Харків
* * *
Людина, що не любить землю власну,
Нізащо не полюбить і чужу!
Тож зрадники радіють передчасно,
Що подолали – зрадницьку! – межу…
Чужа земля не принесе ніколи
Тепла й добра тому, хто зло несе.
Тож, зрадники, готуйтеся до болю,
Тепер він в домі вашім – над усе.
Ви вже не дома, а в ганебних приймах.
Ви – зрадники. Копійка вам ціна.
А Батьківщина вас назад не прийме –
На вас тавро. Іудина вина.
16.06.14
* * *
Лютий-березень. Лютий-квітень.
Лютий-травень.
І лютий-червень.
Розучилась весні радіти,
Як напали рашисти-черви.
Лютий-липень.
І лютий-червень.
Лютий-вересень. Жовтень-лютий.
Серце й досі нестерпно терпне
Від ненависті, болю й скрути.
Листопад, і грудень, і січень
Можна лютими теж назвати.
Українці – непересічні –
Тільки люті й нещадні втрати...
Знову лютий – повторно лютий...
І пече наша пам'ять пеком!
...Переможуть – нормальні люди,
А рашистів – зустріне пекло.
7.02.23
***
Лютнева лють у нас - цілодобова...
А ми ж хотіли жити у теплі,
У щасті-радості, та москалі
Країну нашу роздирають знову...
І де вони взялись на наше горе?!
Хто народив цих нелюдів-катів,
Що викликають і презирство, й гнів?!
Нехай наздоженуть їх добрі дрони!
4.10.25 Хлой
* * *
Лютує лють із лютого, лютує!
Фашисти розпалили лють і в нас –
Ми полюбили більш "калину тую",
Що проростала крізь війну не раз!..
Ми об'єднались, ми зміцніли духом
Під обстріли сусідів-ворогів.
Тепер ми знаєм, хто є нашим другом,
А хто нас нищити завжди хотів.
Роками. І віками! Споконвіку
Їм жити наша воля не дає,
Тож українців знищили без ліку
Й на землю нашу кажуть: "Це моє!"
Як пір'я в горлі – заздрість заважає,
Ненависть рабська до усіх свобод –
Тепер ось пожинає урожаї
Смертей русні одурений народ.
Хоча – "народом" важко їх назвати –
Це безсловесний путіноїд-зброд:
Хіба ж пошле на смерть за гроші мати
Своїх синів?! Який же це народ?!
Лють наша – безкінечна й справедлива:
Ми боремось за землю. За свою!
Нас побороти – просто неможливо:
Ми – за майбутнє наше у бою.
... Лютнева лють зароджена руснею.
Тримаємо її в собі до дня,
Допоки розпрощаємося з нею –
І згине і пуйло і вся його пуйня.
12.01 23
* * *
Лютнева лють у нас – цілодобова...
А ми ж хотіли жити у теплі,
У щасті-радості, та москалі
Країну нашу роздирають знову...
І де вони взялись на наше горе?!
Хто народив цих нелюдів-катів,
Що викликають і презирство, й гнів?!
Нехай наздоженуть їх добрі дрони!
4.10.25
* * *
Лють у мені зашкалює.
Вирує.
В огні палають села і міста...
Жаль, що мені вже не підвладна зброя,
Щоб нею ворогів могла дістать!
Воюйте, хлопці!
Ви – герої наші!
Ви – світло, мужність, сила, ви – усе!
Єдині в світі стали проти раші!
Лиш ваша міць побіду нам несе!
Ми – віримо! Чекаємо!
Ми знаєм,
Що Україна вистоїть в боях.
І мир засяє над коханим краєм!
...І тільки ви осилите цей шлях.
11.02.23