***
Цегла червоногаряча,
З неї ж орнамент вгорі...
Років п'ятсот, не інакше,
Древня будівля живе!
Стільки дощів відшуміло,
Скільки снігів відмело!..
Цегла покладена вміло,
Жодна не випала ще!
Часу слідів непомітно -
Зовсім розрушень нема...
Біля кутка вже розквітла
Вільха і кущ бузини.
Коло за колом життєве -
Зміна людей, поколінь...
Поруч і вічне, й миттєве
Так нерозривно сплелось...
13.05.23
***
Цей дим, що від багаття розливався,
Навіяв смуток осені й дощів...
Уже й вогонь принишк і не здавався:
Із грізного – нікчемним став мерщій...
А дим стелився над землею низько,
Окутував кущі, гілки дерев...
Зима була зі мною надто близько –
Крім неї, поруч був і дим тепер...
Картина саду враз перемінилась –
Зів’яли фарби квітів і листків,
А осінь золота немов наснилась,
Бо розчинити дим її зумів...
15.09.15
Новоселиця – Полтава
***
Цей невимовний біль, ця згіркла туга:
Втрачаєш сад, і дім, і брата, й друга -
Втрачаєш спокою останні краплі
І замість ком, двокрапок - тільки крапка.
Страшний бездушний час такий жорстокий -
Без гіркоти немає навіть кроку!
Загидила орда кацапська дика
Весь світ собою, бо сама - безлика.
Зажерлива, лінива і брехлива,
В своєму рабстві й тупості - щаслива.
...Чому ж в росії все настільки гірше?!
Загарбать - землю! Вбити - розумніших!
Не люди - маса.
Не народ - а бидло.
Якщо і є нормальні -
Їх не видно...
28.10. 22
***
Цей хворобливий стан зимового дощу…
Підборами вологий сніг півдня товчу
І капюшоном прикриваю коси.
Для мене будь-яка погода – це добро:
Не хочу йти у переповнене метро,
Хоч там, здається, заховалась осінь…
Учора зляканий сіренький горобець
В метро кричав,торкаючись людських сердець,
І не знаходив виходу на волю,
А люди всі – безпомічні й малі –
Лиш співчували мовчки з-під землі,
Неповнені цим відчаєм і болем.
Та як допомогти – ніхто із нас не знав
І кожен поспішав собі до різних справ,
Лишаючи горобчика у пастці…
Замислювався потім кожен нагорі,
Що може – час! – застряти о такій порі,
Що й друзі не поможуть у напасті...
Нема людей на світі зовсім без гріха…
Цей дощ зимовий нині зранку не вщуха –
Закрив собою непроглядне небо!..
Вгрузають глибше в сніг вологий каблуки
І краплі липнуть до холодної руки…
В такій погоді – є душі потреба!
16.12.15
Харків
***
Цей стрес мене все ж вибив із сідла.
Хоча я зовні і здаюсь спокійна,
Та біль мене вимотує потрійний
І я не та вже, що колись була!
Не ті в мені видзвонюють вітри,
І радість вже не так струмує в душу.
Я, ніби риба, що лежить на суші —
Нещадно сонце припіка згори!
Про зливу мрію свіжу, життєдайну,
Яка б нахлинула на світ негайно,
Переінакшила б усе в мені!
І змила б попіл болю й недовіри,
Щоб стала знов щаслива я безміри
І народила б трепетні пісні...
***
Це не вкладається в життєві рамки,
Це не вкладається в закони світу!
Повинні діти жити і радіти,
А не вмирати від ракет уламків!..
Бомбить р.... вперто, безупинно
І zвірствує, і гатить, палить, гупа -
Іде, вона, всміхаючись, по тр.п@х
І по землі священній України...
Своїх солдат не шкода: у в'яzницях,
У всіх "приєднаних" їх ще багато,
Благословляє радо недомати
На смерть свого, бо вже їй шуба сниться!
І падають вони один за одним.
Ідуть нові і теж безславно гинуть -
Бо ми бороним нашу Україну
Від агресивного тупого zброду.
Нам є за що і жити, і вмирати...
Ми переможемо лихе нашестя.
І наші хлопці - згусток волі, честі!
І не чекає шуби жодна мати!
Ми вмотивовані. Ми тут навіки.
А вам прощення споконвік не буде!
Ви вже ніхто. Ви нелюди - не люди.
Поглине вас земля, ліси і ріки!
18.03.23
* * *
Цинізм з патріотизмом - вороги,
А нам його нав’язують цинічно,
Щоб змулити життєві береги
Й патріотизм втопити вже навічно.
21.09.15
Новоселиця
***
Цій крихітці немає ще й півроку!
Вона ще не зробила навіть кроку -
А як радіє сонцю й небесам!
І усмішка її така відкрита,
Як цьогорічне сонцедайне літо,
Як літня зачарована краса!
Дитинка знає лиш весну і літо,
І різнотрав'я, й різнобарвність квіту -
Не зна, що є і осінь, і зима...
Та скоро листя відлетить у трави...
Закінчить літо невідкладні справи...
Раніше наставатиме пітьма...
А згодом сніг посиплеться на місто,
Замерзне горобинове намисто -
І ти побачиш пори року всі!
І зрозумієш, що життя - це диво,
Що ти на цій землі уже щаслива
І житимеш в любові та красі!
... О, сили всі, які лиш є і будуть,
Тварини, птахи, риби, звірі, люди -
З дітьми ви будьте добрі та ясні!
О, світе любий, бережи малечу
І підставляй свої могутні плечі
Під всі майбутні їхні ночі й дні!
4.09.20
Харків
***
Цінуймо миті - будь-які! - життя,
Бо, як відомо, в нас воно єдине.
Перлини цінні - наші почуття
До одне одного й до України.
15.08.18
Київ
***
Ціную мужніх за'вжди я за мужність.
Слова-молитви: ЗСУ й Залужний.
За чесність за'вжди поважаю чесних:
Наш воїн - справжній захисник і месник!
За працю поважаю працьовитих
І за талант люблю талановитих.
Жалію тих, хто з розумом не дружить.
Байдужих - зневажаю за байдужість!
30.10.24
***
Ці прокляті рашисти,
Що напали на нас,
Дикуни, терористи,
Смерть несуть повсякчас.
Та волелюбні люди
Скрізь в Україні - факт!
Місця вовкам не буде -
Буде під дих кулак!
Згинуть гидотні зайди -
Підлісні вороги:
Всіх окупантів знайде
Куля за всі гріхи!
Хай не хотять чужого,
Кров людську хай не п'ють
І не творять лихого -
В пекло один лиш путь!
Наші герої вперто
Гонять чужинців геть!
Варті фашисти смерті -
Всіх їх чекає смерть!
За дітей, за вагітних,
За згвалтування всі!
Чим завинили діти,
Що зростали в красі?!
Чим завинили літні,
Що зростили дітей?!
Тим, що ви виросли в клітці,
Що хотіли смертей?!
Тим, що ви всі бездушні?!
Що зомбовані ви?!
Злодії. Злі. Байдужі.
Діти ганьби й пітьми.
25.10.22
***
Ця жінка схожа на погожий день –
Така ж природня і така ж принадна –
Окутана відтінками пісень,
Засмагла з літа ніжно-шоколадно...
Злегка усміхнена, мов таїна...
Злегка сувора... І злегка ласкава...
Осонцена прозорістю вікна,
Спішить кудись у невідкладних справах.
Від неї вїє ніжністю трави
І досконалістю достиглих злаків...
Здається, клич її, прохай, зови –
Вона не хоче розуміти знаків.
Вона – мов досконалість у собі.
Вона, як правда, що не зна відтінків.
У неї – тисяча годин в добі
І осені попереду ще стільки!..
15.09.15
Новоселиця – Полтава
***
Ніночці
Ця крихітка, ця крапелька, цей промінь,
Що сяє у майбутнє крізь віки,
Мене сильнішою ще більше робить!
І світ від неї сонячний такий!
Кровиночко моя! В тобі майбутнє
Й минуле наших пращурів усіх!
Твій день появи в світі – незабутній,
Найщасливіший серед свят, утіх.
Ти – наша радість чиста й невтолима,
Ти та – заради кого треба жить,
Веселка і квітнева перша злива,
Що світ переінакшує за мить!
Моя дитинко, ніжне ластів’ятко,
Я вдячна долі, всесвіту – усім,
З тобою кожен будень – справжнє свято,
Ти – нашого життя солодкий гімн!
10.11.20
Харків