Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
Add Headings and they will appear in your table of contents.
* * *
Сама не знаю, як зі слів простих
Народжуються речення і вірші...
Я просто поруч, серцем – біля них –
Вони мені чи я для них рідніша?..
11.07.09 Саранськ – Рузаєвка
***
Саронічна затока… Яка неймовірна краса!
І яка неминуща краса у віках часоплинних!..
Кожна крапля морська у промінні блищить, як роса
І, здається, життя все розкреслене вже похвилинно…
Доля міцно тримає усіх нас в своїм кулаці.
Із долоні її – наші всі і падіння, і злети!
Ми – піщинки, миттєвості, краплі у всесвіті цім,
Нагороджені щедрим дарунком: життям на планеті!
27.08.19 Егіна - Хлой
***
Свідомість розчахнута
як стара верба край ставу
розчахнута часом та вітрами
розчахнута безжально
на "до" і "нині"
вона неспроможна
поєднати в собі
ці два протиріччя
що розкололи лютневим світанком
наше життя навпіл
в лютому ми навчилися
люто ненавидіти
люто зневажати
люто проклинати
й не прощати
вбивць-окупантів
але разом з усім цим
ми навчилися
ще більше любити
нашу Україну
6.02.23 Дюссельдорф - Ратінген
***
Світанок проникає в сутінь ночі,
Розріджує густе нічне повітря
І світло осяває нас охоче,
І сни нічні здаються вже пророчі,
І, наче заглядають радо в очі -
Допоки сонце зовсім їх не зітре...
4.12.25 Дюссельдорф
***
Світ відкритий, ніби очі!
І думки мої пророчі
Проти ранку й проти ночі
Пророкують мир охоче!
Світ одвічний і правічний
То буденний, то незвичний.
То байдужий, то закличний,
То нікчемний, то величний...
І - вогненний він сьогодні...
Ми з усім змиритись згодні,
Лиш би захистить свободу
Українського народу.
7.07.23 Егіна
***
Світла моя Україно,
Ти не хотіла війни:
Кращі сини твої гинуть,
Бо патріоти вони.
Підлих фашистів навала –
Гусінь зелена на сад!
Згинуло їх вже чимало –
Щезла дорога назад…
Та очманілий загарбник
Знов посилає орду
Гинуть нізащо й замарно!
Мов матері їх не ждуть…
Так віддають на поталу
Легко?.. Без болю й жалю?!
Серце ж не каменем стало?!
Не за країну ж свою!
Наші солдати – герої:
В них Україна своя.
Змусили взятись до зброї,
Змусили гинуть в боях…
Бо захищають від смерті
Сім’ї свої. Від – чужих!
…Мужні, достойні і вперті –
Боже, ти їх збережи!
22.01.15
***
Світ неможливо тепер вже назвати безкраїм,
Підлі фашисти загидили всюди його...
Так мою душу печаль і у радості крає,
Спалює спокій, немовби рашистський вогонь...
Світ невеликий, беззахисний проти фашизму.
Кожне життя на прицілі у недолюдей...
Все розглядають крізь власну ненависті призму
І крізь засилля загарбницько-лютих ідей.
Стільки вони принесли вже народам напастей!
Ліку немає усім безневинним смертям!
В цьому для них насолода, вдоволеність щастям:
Ненависть, заздрість - оце їхнє справжнє буття.
Всі вороги їхні. Всіх треба їм обікрасти!
Землю, культуру, історію - навіть життя!
Знищити в інших свободу, і спокій, і щастя
Й зроду не знати, що значить страшне каяття!
Це їхня сутність: і заздрість, й бездушнісь, і підлість -
Плани амбітні, самі ж і нікчемні й малі...
Тільки вони ще не знали, яка у нас міцність,
Жага до волі й любов до своєї землі!
Ми переможемо ворога. І неодмінно.
Підла русня поперхнеться усім, що взяла.
Феніксом з попелу встане нова Україна
І розпадеться на частки імперія зла.
3.06.23 Кіпселі
***
Світ розхитується на вітрі,
Захлинаючись власним криком.
Намагаюсь його спасти,
Хоч сама уже, як на вістрі,
Сили теж мої невеликі...
Є бажання цілі й мети!
Хоч багато що небезпечно -
Несемо небезпечний хрест -
Це потрібно комусь робити.
Наші сили не безкінечні...
Безкінечне стремління жити
І відсто'яти нашу честь.
16.11.24 Хургада
СВІЧА ПАМ’ЯТІ
…Хай сплять у вічнім спокої вони,
Померлі в тридцять другім, тридцять третім,
Без будь-якого прощення й вини,
Безпомічні і безпорадні в смерті!
…Хай сплять спокійно. Хай горить свіча –
І не лише в години поминальні,
Хай розганяє голодовки чад,
Як осінь – журавлиний крик прощальний…
…Не зрозуміть і серцем не збагнуть
Всього того, що зроблено з народом:
Обірвана зненацька долі путь!
Все. Смерть. Кінець. Нема нічого – згодом…
…Весь жах і біль, безвихідь і печаль
Вкарбовано в історії сторінці!
Не допоможе вже ні гнів, ні жаль –
Землею стало стільки українців…
…Голодо-мор від слова «голод», «мор»…
Душа здригається в безмежній тузі!
Звучить ридань нестерпний чорний хор –
Травою проростає в квітні в лузі…
…Голодомор – приречене життя
Дитя малого й літньої бабусі,
Де – непрощенне вічне каяття!..
Трава – щороку проростає в лузі…
Вона спасти бажає хоч когось –
Від немовляти до старого діда!
Але – зірвалося… Не відбулось…
Куди цей генетичний страх подіти?!
Він у душі й у серці навіки!
Він передався від бабусі й мами –
І знов видіння схудлої руки
Ночами серце мучить до нестями!
За всі ці смерті – не моя вина,
Та світ навколо знову різко меркне!
…Запалимо свічу – нехай вона
Освятить душі всіх людей померлих…
25.10.13 Полтава – Харків
***
…Свічу поставлю знов на підвіконня
І поруч покладу шматочок хліба.
Щороку в ніч оцю терза безсоння
І, певно, буде так уже довіку,
Бо оживають в пам'яті страхіття…
(Це бабусі колись розповідали:
Нестерпні муки голоду – жахіття!)
…Так нелюди простих людей вбивали.
…Матусина родина уціліла.
Була корівка і її ховали
У лісосмузі, а вночі доїли,
Хоча для всіх дітей цього замало,
Та – вижили. Є шість братів, сестричок
Двоюрідних, з якими виростали
І разом гралися біля порічок –
Паслін не їли, хоч його чимало,
А мама розказала: в голод лютий
Вони ходили ягоди збирати
(Страшне дитинство не могла забути,
Та як забути смерть, порожні хати?!)
…На щастя, вижила й родина батька,
Бо дід сховав серед полови жито,
Хоча зерна було і небагацько,
Та – з горем пополам – вдалось дожити
Їм до весни… Весною – з кропивою,
Що ледь пробилася побіля тину,
Бабуся «суп» варила із водою,
Бо більше нічого давать дитині…
А їх же – п'ятеро. Голодні, бідолахи…
І хоч весна була надворі рання,
Розповідав нам батько, як без страху
Пташині яйця брали на світанні…
Це значить, видирались на дерева
Й збирали до кашкета яйця в гніздах,
Бо принести додому й меншим треба,
А потім знову на дерева лізли.
…Картоплю й буряки давно забрали.
Під припічком у глечику – квасолю.
Та нелюдям цього здавалось мало –
Забрали в миснику і горщик солі!
А п'ятеро ж дітей… Як пережити
Холодну зиму – довгу і голодну?!
Мов за життя дітей збирали мито…
Не за життя – за смерть і несвободу!
Село конало…
Гинуло…
Вмирало...
Хати порожні…
Тиша мертво-мерзла…
Не просто їжу – долі підло крали,
Щоб українці, врешті-рент, пощезли.
…Запалюю на підвіконні свічку…
П'ять колосків кладу…
Пучок калини…
За спиною – часу одвічна річка –
Своя, єдина в кожної людини…
Не пом'янути всіх їх поіменно…
Вони кричать до нас надривно-німо!..
…Нема числа невинно убієнним –
Всіх разом пом'янімо ж…
Пом'янімо…
23.11.18 Харків
***
Свобода, воля, вільність і роздолля -
Це те, що нині вище за усе.
Не тільки широчінь давала доля -
Й не тільки радість доля нам несе...
Життя різноманітне й різнобарвне.
У ньому сонце впереміш з дощем.
Овальне є, а є - багатогранне.
Стрічаєм в нім героїв і нікчем.
У час знецінення чеснот і воєн,
В період зрад, безчестя і біди -
О, як мені щастило на героїв!
Ні, не щастило - а щастить завжди!
30 08 25 Дюссельдорф
***
Свої слова - а мов чужі...
Дивлюся - наче вперше
бачу...
Єдина рима - слово
" пла'чу" -
Слова сховались, як вужі..
Повзуть від вибухів ракет,
Від крику матері за сином,
Від того, що солоний мед -
Для української дитини...
Горять і села, і міста.
Немає прихистку від смерті -
Всі грані
лю'дяності
стерті.
Пекельний час - уже настав...
росія з розуму зійшла.
І разом з нею ще півсвіту.
Скопилося вже стільки зла -
Нема куди його подіти.
.. Чи бездиха'нні мати з сином
Простять політиків возню?!
Я'к вибратись душі з вогню,
Якщо палає Україна...
10.04 25 Дюссельдорф
СВОЛОК І ЛЯПУТРО
1
Старовинний сволок у будинку,
Як колись - у дідуся у клуні...
Я мов повернулась на хвилинку
У часи свої давно минулі...
11
Дев'ятнадцяте століття - Україна...
Двадцять перше - Франція... А сволок,
Часу обминувши гори і руїни,
У дитячу пам'ять дзвоном дзвонить!..
111
"Сволок" і "ляпутро" об'єднались
У моїй уяві так раптово,
Наче в часі щось незнане сталось
І віки перелились у слово...
Сволок... Я маленька у бабусі...
Степ полтавський заглядає в душу,
Я ж на сволок, як на фільм, дивлюся
І боюсь видовище нарушить...
Потім- тишу снів боюсь сполохать,
Слухаючи пісню "У сусіда"...
І до ранку б, ладна, певно, слухать
Пісню цю у виконанні діда...
Тільки ніч зі сволока спускає
Павутинку сна до мене в ліжко...
Сон лягає біля мене скраю,
Начебто спочити хоч на трішки...
Тільки я провалююся в нього-
Сволок вже стає Чумацьким шляхом...
Місяць зависає над порогом...
А під ранок виплива над дахом...
... З того часу вже пройшли століття -
І ляпутро я сьогодні бачу...
Вже давно доросла стала, літня -
Та від сволока я ледь не плачу...
18.11.22
Ле Бастіда де Серу - Льорп Сантарайє
***
Своя історія у кожного будинку...
Свій рік народження і пік життя.
Як і в людей, немає вороття,
Не допоможе навіть каяття,
Щоб повернутися в минуле на хвилинку...
2.09.23 Кетвіг - Ессен
***
Святкові дні не так летять,
Як пролітають дні буденні,
Коли й оглянутись назад
Немає часу!
Недаремно
Придумали святкові дні,
Щоб зупинитись хоч на хвильку
І зрозуміти:
ми одні
Відповідальні за сторінку
Щоденну
нашого життя:
Що, як напишем –
так і буде!
…Не буде тільки вороття –
Лиш радість світла
чи остуда…
19.01.11 Віта Поштова
***
З Володимира Мартиненка
Себе подіями я тішу сам.
Зірок я, звісно, не хапаю з неба,
Та в погляді твоїм така потреба –
Здається, я любов тобі віддам.
Підспівую і вітру, й солов´ю!
Немов таблицю множення сумлінно
Я знаю: ти – моє земне тяжіння
І вірю в те, що я тебе люблю.
Готовий розділити весь твій біль
Ціною власного імунітету,
Ти тільки в серце віру кинь поету
І нагадай, що відданий тобі.
І вчинки я твої благословлю,
І борг твій згоден будь-який сплатити,
І всесвіту віддам за тебе мито –
Лише признайся, що тебе люблю.
7.12.19 Харків
СЕЛО ЖОВТНЕВЕ
Назва у села – Жовтневе,
Це – від жовтня і від листя!..
Назва – жовто-променева,
Як бурштинове намисто…
Назва – наче клей на вишні,
Як дозрілий житній колос:
І майбутнє, і колишнє
Тут сплелось і – розкололось…
Назва – ніби сонях в полі –
І шорстка і надтендітна,
Як людей звичайних долі:
То страждати, то радіти…
15.05.12 Київ
***
Середземне море знову поряд -
Рамки світу стали замалі:
Місяць тому ще Егейським погляд
Ніжила на Егінській землі.
Змінюється все на цьому світі!..
Лиш би не кордони, як у нас...
Лиш би не страждали наші діти
У воєнний безсердечний час!..
Крим украли злодії з-за спини,
Він уже відрізаний від нас,
Відірвали шмат від України
І Донбас кусають раз у раз!
Як скажені пси летять на кості,
Так вони позиркують на світ,
Ненависті сповнені та злості,
Залишають скрізь огидний слід.
Після них - лиш сльози і розруха.
Бо замало їм земель своїх?!
Цілий світ вони не хочуть слухать.
Їм - війни, загарбання, утіх!
Смерть дітей - чиїхсь - їх не тривожить,
Бо свої в Європі вже давно,
А народ підтакує... Не може
Скинути огидне це ярмо.
Хтось - боїться. Хтось - не розуміє.
Хтось, заривши голову в асфальт,
Про своє вузьке приватне мріє
Й схвалює покірно все підряд!
А в Криму - загарбані простори...
На Донбасі діти гинуть знов...
Стогне від розпуки Чорне море
Й кригою стає гаряча кров...
25.08.18 Торредембарра
***
Серед міста соняшник в траві...
Гарно! Та чомусь в душі печально...
І думки, як бджоли в голові -
Скоро скосять всю траву безжально...
І не заховаєшся ніде -
Шум косилки чується вже близько -
Мовчки сонця квітка упаде,
Жовті сльози-пелюстки розбризка...
11.07.25 Дюссельдорф
***
(акровірш)
Серпневий день!..
Ет, вже в третині
Серпня…
Тримайся, літо, із останніх сил!
Рида журавка – голос в неї терпне
І завмира від болю і краси!
Нема нічого вічного у світі…
А нам
Так хочеться ще теплих днів,
А нам – ночей під зорями у літі,
Шляхів
І суголосся колосків!..
Нема нічого вічного у світі –
Останній тиждень
Серпень розміняв,
А ми ще хочемо йому радіти,
Чекати і світанків, і заграв!
Немає змоги повторити двічі…
А літо відтворити – й поготів!..
День догорів. І догорає свічка…
Оплавлений у воску
Біль і гнів…
Розвітрений садок, спокійна річка,
Оточена канвою берегів…
Летить в обличчя павутинка-стрічка…
І промінь
Тихо
Обійнять зумів…
Таке життя неоднозначне, різне!..
Ет, що поробиш –
Падаєм, встаєм…
Любов – то рання, то, на диво, пізня
Оточує нас ніжності кільцем!..
Щасливі ми вже тим – що в цьому світі!
А інше все – зуміємо пройти:
Сміятись над собою і радіти
Тому, що літо прийде,
Як завжди!
Нехай – не зразу і нехай – холодне,
І з суховіями, і дощове…
Нам лиш би ми були на нього згодні!
А вже яке?.. З любов»ю проживем!
Сьогодні ми мудріші, ніж раніше.
Учора – то ще молодість була:
По-іншому писалися і вірші,
Раділи щастю і не знали зла…
У кожного із нас тепер є досвід.
Не просто досвід –
Еко-досвід мрій!
Навчились –
Кожен – хоч було й непросто,
Обожнювати час і простір свій!
27.08.19 Острів Егіна
СЕРПНЕВИЙ ДИПТИХ
1
Малесенький дворик у зе'лені,
Привітний господар стрічає...
І кавові зерна вже змелені,
І чайник, наповнений чаєм...
А очі - увага і людяність -
Відкриті, як небо у серпні.
Незнані байдужість, відчудженість,
Як в дворику - так і у серці...
Сідаємо разом за столиком -
До тихої бе'сіди стимул...
Смакуємо чай і смаколики
А більше - повітря із димом...
Багаття потріскує весело -
І падають іскри додолу,
Вітрами вербичка причесана,
Як ми - до святкового столу.
У дворику квітів неви'димо,
Яких я і назви не знаю...
Я кілька годин іще житиму
Отут, в цьому світлому ра'ю!
У травах - метелики, коники...
Й димок від багаття над світом...
І ми у розмовах за столиком
Впиваємось зустріччю й літом!
2
Вспоко'єність, мудрість і тиша...
Сере'дина дня, як і серпня -
Від будь-яких про'явів вища -
Торкається розуму й серця...
16.08.25 Ессен - Херне
СЕРЦЕВИНА
Натопили з сестрою у батьківській хаті,
Та не просто дровами – дровами із нашого саду,
Бо померло фруктових дерев забагато
Не змогли пережити хазяйки й хазяїна втрату…
Всохла жовта черешня, калина і слива,
Всохла груша, за нею і яблуня з квітом рожевим…
А які ж у саду цім були ми щасливі,
А все горе було нереальним і просто нікчемним!
Сонце сяяло весело в кожній із шибок,
Осявало і яблуню кожну, і кожну з черешень!
Пам»ять наша – із щастя й трагедії зшита
І зі згоди складається, з сумнівів, із заперечень.
…Натопили з сестрою у хаті дровами,
А у спогадах – груша і гойдалка біля стежини…
Сидимо… Мовчимо… Бо не можна словами
Передати, як боляче там,у самій серцевині…
29.09.14 Новоселиця
СИЛА СВІТЛА
Харків стогне від фашистських ран,
Корчиться в вогні ракет безжальних,
Він - як згусток віри та добра,
Виживе у всіх земних стражданнях.
Сила світла, сила правди - ось
Те, що притаманне харків'янам!
Стільки пережити довелось
Місту й людям у кривавих ранах...
Все мине і харківці, мов сталь,
Стануть ще міцніші й веселіші!
Із руснею - зникне і печаль,
Й зазвучать нові слова у віршах.
Скоро сонце, місяць і зірки
Одночасно зійдуть в небі чистім.
Слава переможцям на віки,
Що звільнили Харків від рашистів!
10.10.22
***
Синичка у кватирку залетіла,
На пальму сіла вражена й німа –
Там, за вікном, від снігу біло-біло,
Мороз тріщить і біситься зима.
А тут, у мене, фікуси й герані,
Гербери й традесканції цвітуть,
Якісь рослини дивні і незнані,
Яких вона не бачила ще тут!
На підвіконні, на підлозі зелень…
Що десь зима – не віриться у це! –
Зелений плющ добрався аж до стелі
І закрутивсь, як змійка у кільце…
Синиця дивувалась і мовчала,
А потім в очі глянула крізь гнів –
Їй, певно, зелені здалося мало?
І – щезла серед збурених снігів…
***
Синочку мій, дитиночко моя,
Ти вже від мене вищий, розумніший!
Хай береже тебе моя зоря,
Мої молитви, помисли і вірші!
Безцінний дар для мене ти в житті,
Пишаюся тобою і радію,
Хай буде щастя на твоїм путі,
Хай здійснюються потаємні мрії!
Для мене ти – завжди мале дитя,
Яке я прагну серцем захистити,
Малюся за щасливе майбуття,
Бо найдорожче в світі – рідні діти...
Для них ми в цьому світі живемо,
Для них саджаєм і дерева, й квіти,
І прагнемо найдужче одного:
Щоб мали світлу долю наші діти!
3.07.09 Київ
СИНУ АНТОНУ
Все рідше бачимось з тобою, сину…
Удвох так обіймаємося рідко,
Моя ти перша материнська зірко!
…А дні летять шалено, без упину!
Ще ніби вчора ти на світ з’явився –
Життя наповнив цінністю по вінця!
На древі роду, на найвищій гілці,
Зорею для усіх нас засвітився.
Ім’я «Антон», «Антошенька», «Антоша»
Звучить, як солов’їний спів травневий!
Із чоловічих всіх імен для мене
Не може бути кращого, не може!
На древі роду з віку в вік – Антони!
Ім’я це – наче оберіг одвічний,
Що одночасно мужній, мудрий, ніжний –
Рід захищає від зневіри, втоми!
Прошу для тебе, сину, в нього долі
І в пращурів усіх з родини древа,
Щоб мав ти у житті усе, що треба
Й не мав причин для гіркоти та болю!
…Найперший син – найперша насолода!
Це щастя – стати матір’ю дитини!
Нема в душі ні суму, ні провини –
Себе відчула ланцюжком у роду!..
В середині четвертого століття*
На древі роду – ти з’явився, сину! –
Як всі до тебе – в землях України,
Щоб розгалужувати древа віття…
Нехай щастить тобі завжди в усьому!
Твоїм нащадкам, їхнім і – довіку!
Хай буде щастя й успіхів – без ліку!
Й не заростуть стежки твої додому…
Колись Полтавщина була безмежна,
А нині вся Земля малою стала:
Аеропорти, кораблі, вокзали –
Час невгамовний різко простір крає!
Все рідше бачимось з тобою, сину…
Не часто обіймаємось, не часто…
Хоча для матері – вершина щастя
Притиснутись до серденька дитини…
Зникає простір, час і пори року!
Є тільки радість ніжності обіймів,
Яка над світом душу легко здійме,
Закреслюючи відстані і строки.
…А в тебе вже свої синок і доньки –
Такі безмежно рідні ластів’ята!
А зустрічі із ними – справжнє свято!
Як пелюстки, їх лагідні долоньки…
Нас розділяють відстані так часто!
А ти ж для мене – як мала дитина…
Ціную кожну зустріч щохвилинно,
Моє довічне материнське щастя!..
*Генеологічне дерево роду,
яке зробив мій батько,
Антон Іванович Микитенко,
сягає вглиб майже 4-х століть
12.01.17 Харків
СИНУ
Мені хай будуть смуток і прощання,
Хай буде серце завмирать від ран,
Хай сміху буде менше, ніж зітхання,
В саду моєму хай росте бур’ян,
Хай будуть всі хвороби – лиш на мене,
Хай береже тебе моя зоря,
Моя любов – ясна, палка, вогненна,
Незгоди всі візьму на себе я…
В тривозі згодна жити я щомиті,
Не обминати болю і біди –
Щоб тільки горя не було на світі,
Щоб по квітучій ти землі ходив!
***
Сідало сонце за високий ліс,
Але надворі зовсім не темніло...
Широкий берег травами заріс,
А в них малі качата шаруділи...
Таке таємне тихе надвечір'я,
А ніч уже чатує по кутках...
На небі - перші золоті сузір'я
Являють нам Чумацький передшлях...
Фактура надвечір'я - дивина:
Рослини і земля, вода й повітря!..
А незабаром -
Наяву і в снах -
Цікавий місяць вже нагострить вістря!
Ніщо не може просто так минути...
І зупинити розвиток життя.
Нам ще дорогою здійматись круто,
Аби здійснились всі передчуття!
19.06.25 Гельсенкірхен - Мюльхайн
***
Сім днів на тиждень думаю про тебе,
А сім ночей тебе стрічаю в снах!
Можливо, в цьому винне тільки небо,
Зголублене в ясних твоїх очах?
Йому, безмірному, таки вдалося
Лишитись в них, бентежачи мене!
Обвітрене, осонцене волосся
В моїй душі спалахує вогнем...
І руки, що ввібрали в себе літо,
Гарячі, як на березі пісок,
Обожнюю пречисте і відкрито,
Радію їм, як сяйву всіх зірок!
Сім днів на тиждень думаю про тебе,
А сім ночей тебе стрічаю в снах...
Мене ти зачаровуєш, як лебідь...
Окрилюю тебе в своїх піснях!
Тобі від цього, вірю, буде легше
Летіти ввись і вдаль — летіти в світ...
Оточую тебе теплом не вперше —.
Воно з тобою кожен твій політ.
Іскриться сонце, падають краплини,
Горює вітер, корчиться земля —
Обов'язково кожної хвилини
Рука моя тебе благословля!
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Сірий, рудий... І гнідий, вороний -
Коні пасуться на вигоні зранку.
Хлопчик малий на сіделечці-ганку
Мамі розказує вранішні сни...
Тихо хитається сонна трава...
Сонце на вигоні сушить отави,
З хати доносяться запахи страви,
Пі'сні знайомої ніжні слова...
Варить бабуся смачні галушки,
Ті, що й бабуся її готувала...
Вже їх для внуків зварила чимало
Навіть у час цей, такий нелегкий...
Син же воює давно на нулі...
Серце стискається від хвилювання.
Давить на душу триденне мовчання -
Рамки для болю такі замалі!..
Що там? І де він? І що з ним таке?!
Рветься душа полетіти до сина!
І пригорнути єдину дитину!
Ой, материнське життя нелегке...
Що за прокля'ття, скажений сусід?!
Господи-Боже, скарай дітовбивців!
Цих ненажерливих, жадібних, ницих,
Що принесли стільки горя та бід!
15.06.24 Дюссельдорф
СІЧНЕВЕ БАЖАННЯ
Морозе, не січи! Там воїни в окопах...
Вони - за Україну, за життя!
Нехай зима віддасть свої законні строки -
І буде осені й весни злиття...
Хай промине зима, щоб ЗСУ не мерзли,
А гнали окупантів всіх назад,
Щоб ті навіки з нашого життя пощезли
І передохли геть усі підряд!
12.01.23
***
Січуть січневі дні останні
Холодним мрячливим дощем…
Сніги й морози нині марні –
Націлюються вдаль бігцем!
Земля донецька сірі-сіра!
І небо сіре – день такий…
Та не щеза в повітрі віра.
І вітер – хоч дощить – легкий…
А серед степу й териконів
Снують думки сюди-туди…
А неба дощові долоні
Вже не шкодують нам води…
І розкриваються донизу,
Немовби тут прийшла весна,
Неначе літо – зовсім близько,
А не лише у теплих снах…
І йде не мжичка вже, а злива –
Періщить, не змовка й на мить!
І світ не сірий, а – щасливий!
І дощ у серці не болить…
1.02.21 Долина – Краматорськ
***
Сказала до'нька: "Мамо, не пиши
Про біль свій - цим ти множиш болі інших...
Твої слова торкаються душі,
Але ж вони такі печальні в віршах!
Або пиши російською, щоб ті,
Чиї сини прийшли нас убивати,
Хоч щось би зрозуміли у житті -
Хай прочитає це рашистська мати!
А наші матері - і так в сльозах -
А ще й твої страждання їх тривожать,
Бо стільки болю у твоїх словах!"
...А я про інше говорить не можу...
Замовкнути - і зовсім не писать?! -
Я звеселяти нині неспроможна.
Проте, не можу, бо війни печать
І болі, і страждання знову множить...
4.02 23 Дюссельдорф - Ратиінген
***
Скажи, що не вірші лиш слухати хочеш,
А слів ланцюги і притишений голос,
Що з цього рядка – ти ніколи не збочиш,
Щоб ніч, як горіх, пополам розкололась!
Щоб з ночі цієї опала облуда,
Мов яблуко стигне – миттєво, раптово,
Скажи, що довіку лишати не будеш
Себе – мого подиху, погляду, слова...
15.03.11 Віта Поштова
***
Скільки ж дітей – і не гірших твоїх – Україно
Знову шукатимуть щастя в далеких світах?!
Чом вороги твої, земле священна, не згинуть?!
Скільки ще буде в країні свавілля і страх?!
Владна машина паплюжить все світле і чисте,
Знищує пам’ять народу, культуру його,
Так владарює – лишиться одне попелище.
І неможливо вже буде розкласти вогонь…
Ходять бабусі – на пенсію їм не прожити…
Хоч нахиляйся й збирай вже порожні пляшки.
Чи колоски на посівах пшениці та жита –
Так не доїхати з міста, вже вік не такий…
Ті, що при владі, цього розуміти не можуть,
Бо не голодні ні діти їх, ні матері.
Боже, чому ж у нас стільки неправди і збочень?!
Ти ж розумієш і бачиш усе це вгорі!
Чом не пошлеш тим, що треба, просвітлення й совість?!
Чом дозволяєш в країні терпіти таке?!
Чому, попавши у бруд, попадаємо знову?!
Чом існування знедолене наше гірке?...
Владну машину збороти немає надії…
І від’їжджають – не гірші із наших синів,
Бо розчаровують років останніх події:
Біль, безнадія, зневага – й породжують гнів…
28.03.13 Енкамп – Андорра ла Велья
СКОВОРОДИНІВКА
Сковородинівка в собі несе
Заряд і дух із глибини віків,
Вона немов об’єднує усе
Те, що філософ бачити хотів.
Жива вода в криниці виграє,
Із хвиль ставка стрибають карасі –
У всьму тут природна сила є
Й наповнені життям хвилини всі!
Сковородинівка! Прадавній дуб…
Не треба слів – читаються думки,
А кобзаря на вітрі в’ється чуб,
Хоч вітер ніжний і, як пух, легкий…
Трава – і та, як із думок росте!
І таємниче яблуні мовчать…
І сяє сонце з неба золоте,
Мов хоче розігнать усю печаль…
Раптово дощ пішов – раптово стих
І віддаляється його хода…
Тут не бува байдужих і чужих –
Своїми робить всіх Сковорода!
Тут – нетутешній між людьми зв'язок
І – нетутешні – відчуття й думки,
І подих втаємничений, і крок,
І коник, що вистрибує з руки!..
Тут особливе все, усе значне:
Повітря й небо, води і дощі!
Ця особливість з часом не мине –
Вона зростає з віком у душі.
Сковородинівко! Свята земля твоя:
Простори, став, криниця і садок…
Ти грієш нас і зблизька, і здаля –
У нас міцний невидимий зв’язок!
30.11.17 Київ – Харків
***
Скосив
Своїм
Серпом
Себе вже
Серпень...
Самовідбувся.
Самоперемлів - і перелив
Своє
Спекотне
Серце в -
Стерню раниму
Скошених полів...
4.09.20 Харків
***
Скресла крига на озері,
Сірі хмари вгорі…
Цілий світ заморозило:
Береги, ліхтарі,
І ожину під вербами,
І гніздо на сосні –
І здаються вже мертвими
Всі дерева мені…
Стільки суму холодного
За останні ці дні!
І – без просвітку жодного! –
Без пісень, і без снів…
Наче холодом сковані
І бажання усі –
Десь у серці приховані
До тепліших часів…
2.02.12 Полтава – Харків
***
Скрізь добре, але там, де нас нема –
Ця фраза актуальна крізь століття.
Мені печально…
На душі зима,
Хоча куди не глянь – рясні суцвіття
Яскравих квітів.
Вежа у вогнях
Така велична і сягає неба!
Вона затьмарила й Чумацький шлях!
В Парижі, певно, і нема потреби
У сяєві зірок…
Навкруг вогнів
Занадто більше, ніж зірок і квітів!
Під звуки танго – вітер занімів,
Мов розчинився в музиці і в літі…
Паризький вечір перелився в ніч,
А ніч ніяк не виливалась в ранок…
І я не розуміла, в чому річ –
Чому ніяк не настає світанок?!
В усьому винні люди і вогні!
Кого з них більше – важко й уявити!
…І знову пригадалося мені:
Де народився – там і треба жити…
9.09.11 Париж – Прага
СКРІЗЬ НАШІ ЛЮДИ...
Скрізь наші люди: в Кьольні і в Берліні....
Як вихором розкидало по світу!..
Батьки розлучені війною й діти -
А цінності, як виявилось, тлінні...
Скрізь наші люди: в Кракові й Варшаві,
Немов крилате ясенове зерня...
Коли ж воно назад тепер поверне
Довершувати в Україні справи...
Скрізь наші люди: в Ліберцях і Празі...
Куди кого закинуло війною -
Не обійшла нікого стороною
І обпалила душі всім відразу...
Скрізь наші люди: в Варні і Софії,
Дітей спасають від ракет рашистських...
І вірять в те, що перемога близько,
І виколисують у серці мрії...
Скрізь наші люди: в Палма і в Мадриді,
У лютому відправилися в ирій,
А вдома на обійсті попіл, вирви,
Без шибок вікна й двері в світ відкриті...
Скрізь наші люди: в Делфті й Амсердамі,
Відірвані від дому й Батьківщини,
Про неї мріють гаряче щоднини
Й живуть лиш сподіваннями і снами....
Скрізь наші люди: в Яссі й Бухаресті...
Живуть, хоча думками в Україні...
Додому серце птахом віри лине,
Бо вірить ЗСУ - і силі, й честі!
Скрізь наші люди: в Ла'рісі й Афінах -
Війна нещадно сім'ї роз'єднала.
Пролито крові й сліз уже чимало -
А нелюди знаходять радість в війнах.
6.05.23 Бонн
***
Скоро четверта сорок...
Ніч - як бездонне море...
Вибухи! Розпач! Морок...
Душі, розбиті горем...
Спати?! Яке там спати...
Знаю, що всім не спиться...
Дихає болем, злістю
Зранене серце-птиця...
Б'ється крильми об дійсність,
Як об суху дорогу...
Допомагає стійкість
Вірити в Перемогу.
24.02.25 Дюссельдорф
***
Скучила дуже вже за водою...
Не за морською, ні!
А за калю'жною й ставковою
В післязливові дні!
В травні би бажано... Можна й у квітні!
У молоді літа...
Небо вологе... Вологе повітря...
Ца'рствує всюди вода!
І - щоб лелеки в розливах бродили,
Не поспішали, ні!
Й час розливався б спроквола й щасливо
В будні і в вихідні...
А у дворі щоб ходила бабуся
Й кликала дідуся...
Десь ґелґотали стривожені гуси -
Ось і картинка вся!
Ніжна... Дитяча... Без суму і болю...
У паспорту' громів...
Та, що не вернеться більше ніколи
В дійсність вологих днів...
22.11.25 Дюссельдорф
***
Слізна осінь
Ніби просить
Зиму: " Почекай...
Хай морози
Лист не косять,
Дми вітри - за край!
Хай зеленка,
Хоч маленька,
Закриває шлях...
Хай листочки
Всіх синочків
Бережуть в боях!
Кожна гілка,
Кожна квітка -
Прихисток для них...
Зимо добра,
Жити спробуй
Без морозів злих!.."
23.11.23 Ратінген - Дюссельдорф
СЛІПИЙ ДОЩ
Жовтневе сонце безупинне -
Колючі ж краплі прохолодні
Летять без всякої причини
Й клюють, як горобці голодні
Пшениці жовтої зернини,
Немов не снідали сьогодні...
7.10.25 Хлой
***
Слова останні теплі на вокзалі,
Які ми один одному сказали,
І розуміння, що було між нами,
Яке не передать ніяк словами,
І присмак гіркоти від розставання,
І наші мрії, й наші сподівання,
І віра у майбутні наші злети –
З’єдналось все, мов – квіти у букеті!
Прощаємось, говоримо відверто,
І негаразди всі між нами стерті,
Є тільки спільна радість спілкування
В останні миті перед розставанням…
24.10.08 Ялта – Сімферополь
СЛОВА ШЕВЧЕНКА...
Слова Шевченка й нині є сучасні
У час, коли жорстока йде війна,
Коли дружини й матері нещасні
Й здригаються і наяву, і в снах
Від пострілів ракет, а то й від тиші -
Бо на "нулі" чоловіки й сини,
Які землі своєї не залишать,
Бо - воїни, захисники вони!
Жінкам -благословляти і чекати
(Страждати і сивіти у журбі )
Свого героя - мужнього солдата
Всі тисячу годин в одній добі!
...Скажені орди пруть на землю нашу -
Сусід убогий, заздрісний, тупий -
Непотріб відсила на бойню раша,
Що - від народження - нікчемний, злий.
...О, все, як і писав колись Шевченко
Про цих кацапів, лютих москалів:
Вже вкотре ріжуть Україну-неньку,
Та нині їх затопить лютий гнів
Усього світу! Всіх, хто розум має,
Хто пересилив страх і зрозумів,
Що нечисть московитська - нас єднає:
Вона - у ролі світових катів!
Оговтайтесь! Отямтесь! Розберіться,
Що терорист росія вже давно!
Відкиньте сумніви і протиріччя -
Забийте у Європу їм вікно.
Нехай собі в котлі своїм, як в пеклі,
Киплять - їм газу вистачить на це!
Нехай їм співчуває тільки Меркель,
Що, як щури, попалися в сильце.
... Шевченко - знав. Немов читав майбутнє:
Його слова лилися через край...
У них правителі - чорти на кутні -
І в кожного політика: "Вбивай! "
" Грабуй і знищуй! "- гасло московитів!
"Дітей, вагітних, літніх - всіх підряд!
Ніхто з народів не повинен жити,
Іжєлі нє па-русскі гаварят! "
Здригнись, Європо! Вдумайся, що буде,
Якщо кацапів не зупиним ми.
Ви теж для московитів всі не люди -
То й ви вогонь зустрінете грудьми...
Вже полягло героїв так багато,
Що сліз не вистачає у жінок!..
Вони воюють за свободу й правду.
Яким же буде ваш наступний крок?!
... Шевченко дивиться задумливо й суворо...
Ми вже нещастям загубили лік!
Та ми, жінки, зрівняти ладні гори,
Щоб повернувся кожен чоловік!
Ми стільки вже зазнали болю й горя,
І стільки виплакали сліз і слів!..
А окупанти хай заб'ються в нори
Боліт московських, красних площ, кремлів!
Нехай сидять собі, як і раніше:
П'ють нафту, нечистоти з вікон ллють.
Вони - часів Шевченка... Ні, ще гірші!
І на собі відчують світу лють!
Самі себе вже довели до стану
Терору, вбивств - це світові' кати.
Вони людьми навряд коли вже стануть -
І гріх оцей довіку їм нести.
9.03.23 Ратінген
***
Сни - це явище надзвичайне!
Позачасове... Поза - все!
То надрадісне, то печальне,
То розраду, то біль несе...
Мов якесь життя парелельне
Поруч мене іще одне...
Небезпеки в ньому смертельні -
Небезпечніші з кожним днем!
А як радості - то безмежні!
А як щастя - то через край!
В душах власних ми незалежні,
Там свобода, краса, розмай!
...Сни мої, паралельний світе,
Ви приходите з небуття?..
Я і зранена вами, й зігріта,
Ви - частина мого життя...
1.12.23 Дюссельдорф - Ратінген
***
Сніг засипає учорашні болі,
Відбілює вчорашні почуття,
Бо – забагато осені! Доволі
Страждань, страхів, ридання, каяття!
Сніг – як очищення... Сніг – одкровення...
Бинтує рани всіх минулих літ,
Приносить сили, радість і натхнення,
Змітає сумнівів болючих слід.
Ловлю сніжинки трепетні в долоні,
І кожна з них – краплиночка нова...
Та це не сльози зболено-солоні –
А снігу першого краса жива!
4.01.11 Разумноє – Бєлгород
***
Сніги останні сірими шматками
Світліють на обочинах доріг…
Зима вже розпрощалася із нами,
Щезає й сніг – зимовий оберіг…
Летять ключі качок, гусей над нами,
Така бездонна неба глибина!
Душа наповнена весни піснями,
Неначе іменинниця вона!
І хочеться за птахами летіти,
Крильми торкатись голубих небес!
Така краса усюди в цьому світі,
Неначе біль і гнів увесь пощез!
Курличуть журавлі, ґелґочуть гуси –
Ключі у небі трепетні летять –
І я вже анітрохи не боюся,
Що знов зима повернеться назад!
3.04.10 Полтава – Новоселиця
***
Сніг перейшов у дощ і раптом зник –
Щез у калюжах, збіг кудись під землю,
Й відчувся тонко аромат весни,
Хоча було від хмар похмуро й темно…
Та щось зросло весняне у душі –
Не тільки у природі, співах птахів,
Хоча зима просила: « Не спішіть,
Ще заметілями навію страху!»
Та ми були вже з нею на межі –
З весною! – і нікуди не подітись:
Зими розтануть крижані ножі –
І буде серце березню відкрите!
2.02.21 Краматорськ
***
Сніг тільки зник – а вже трава зелена
І на бузку бубнявіють бруньки,
І горобці цвірінькають на клені
Й зерно клюють безостраху з руки.
Прокльовуються проліски й тюльпани,
Світліють небеса і почуття,
Життя здається чистим і незнаним,
В якому – щастя й радості злиття!
Пробудження навкруг всього живого
Так органічно вписується в день,
Здається, й не було морозу злого,
А тільки сплески сонячних пісень!
Весни початок – це магічна сила,
Що оживляє душі наші знов,
Відрощує – за зиму змерзлі! – крила,
Щоб наздогнати втрачену любов.
19.02.09 Харків – Полтава
***
Сокіл над осикою злетів...
Господи, немов з мого дитинства!
Із уяви чи з дитячих снів,
Наче світлий спогад щастя звився
У легку вервечку почуттів,
Відчуттів, віддалених у часі,
І приніс відбиток давніх днів,
Що були - всі, як один! - у щасті...
13.11.25 Слубіца - Брізен
***
Солончаки – немов озера,
Що стали білими від сліз…
Як у кулак, стискаю нерви:
Розрухи стільки стало скрізь!
Чому занепад, запустіння
На цій божественній землі?!
Коли ж настане час прозріння
І ми – не будемо у злі?!
Коли добро вже стане в змозі
Збороти цю навалу зла,
Щоб осушити наші сльози?!
Планета – крихітно-мала…
Вона ранима, як дитина
Без батьківських надійних рук…
У чім її страждань причина,
Що має стільки горя й мук?!
І все від нас, людей нещасних,
Що губимо її дари,
Псуєм красоти всі нещадно,
Неначе в світі ми – одні!
Немовби і не жити дітям
І нашим правнукам на цій
Землі, що сонцем обігріта,
Конає в людства кулаці…
13.08.13 Євпаторія
***
Сон проникає в закриті очі
хвилею тиші в безпечну пору
і забирає проблем тривоги,
а підіймає успіхи вгору...
Сон розуміє: треба зламати
ста'ле безсоння, печальне й гірке,
бо вже неси'ла навіть сміятись -
надто вже стало життя нелегке...
Сон проникає в прикриті очі
й щулиться від невеселих видінь...
він розуміє: я неспокійна
від лиходійних жорстоких подій...
Сон переносить в світле минуле...
Як призабути нинішню правду?!
Сон - не всесильний... І він не вміє
Дати мені хоч крихту розради...
11. 09.25 Егіна - Кіпселі
СОН-СОНЕТ
Проснутися від сну про журавлів...
Проснутись на світанні лиш від того,
Що вже летить з-під крил у світ дорога –
І це життєва надреальність снів!
А ти – приснитись навіть не посмів,
Хоча я перед сном молила Бога,
Бо я без тебе – і німа, й убога,
Й камінням в душу пада власний спів!
А ти лиш промайнеш на видноколі,
Підкинувши у дійсність суму й болю,
Спасибі, що хоч без полови зла...
Та як би не пручалась дика доля –
Я все ж її об'їжджую поволі,
Хоча вона й скида мене з сідла!
6.09.96
Новоселиця
***
Сонце в тумані й хмарах –
Наче наляканий місяць…
Фари блищать, як заграви –
Сумно й сіро за містом…
Голі дерева чорні…
Тільки берези біліють…
Чорні ворони моторні
Скльовують білі мрії…
Стрічка дороги плавно
В небо врізається низько,
Вітер розгойдує плавні –
Берег від траси близько.
Миті непересічні –
І кожна з них неповторна,
А сіра картина січня –
Біла з присмаком чорним…
22.01.21 Харків – Київ
***
(акровірш)
Сонце - гігантський м'яч!
Вітер - свободи дух!
Як же багато вдач!
Ти - мій і брат, і друг!
Обрій - ясний, мов світ!
Зорі - це дар небес!
Аркуш, де твій політ,
Розвиток, рух, прогрес!
Успіх без перешкод!
Ніжність- життєвий код!
Істина: уперед!
Нинішнє - без незгод!
А майбуття - це злет!
23.11.25 Дюссельдорф
***
Сонце засліплює очі –
Жовтень здаватись не хоче:
Не прохолодні ще – ночі,
Листя тополь ще зелене,
Лиш пожовтіло на кленах…
В серці ж – ще літо у мене!
Ніби на щастя підкова,
Наче закоханих змова –
Ніжні слова твої знову
В мене відроджують мрії…
Слухаю їх – і радію:
Ти повертаєш надію!
23.10.11 Віта Поштова – Київ
***
Сонце згасло...
Стало в небі темно. ..
Гради глушать вранішню зорю!
...Лізуть вороги до нас даремно -
Україна бореться за землю
Пращурів своїх - тож, за свою!
7.09.14
***
Сонце - злива, сонце - злива...
Так усі останні дні!
Я до цього не вразлива:
Не в погоді щастя днів.
Щастя, щоб жили солдати,
Що воюють на війні,
Щоби не страждала мати
Й дочекалася синів!
13.09 24 Ратінген
***
Сонце освічує озимину
І журавля...
Як же я поглядом це обмину?
Хоч би здаля!
Сонячний день після частих дощів -
Радість така!
Зелень яскрава широких полів,
Хмарка легка...
Ось і даровані миті життя -
Тільки дивись!
Щезли печалі, глухе каяття -
Зринула вись!
Душу мою обіймає усю,
Гріє теплом,
Ніжно дарує яскраву красу
Щедрим добром!
3.01.23 Дюссельдорф
***
Сонце
спекотне
сушить
Сахару...
Пеком
пече
перегрітий
пісок...
Мозок
мов
млявий -
маревом
марить...
Коло
колюче -
карбується
крок...
Липень -
ласкавий?!
Липень -
лютує!
Лячно-липуче
ллється
луна...
Зло
заповзає
здалеку,
зовні,
звуком
зміїним
збоку
звучить...
Залишки
злагоди
зовсім
замовкли,
змучені
змінами
зомбо-людей!
Заздрість -
зашкалює,
зір
затуляє-
знову звеличує
зло
залюбки!
День
догорає,
дихає
довго...
Душить
дощенту
дуги
доріг...
Ніч
наступає,
ніби
на
ноги!
Нишпорить
нишком
на
небі
новім...
Спека
спадає...
Самотня
Сахара
сумно
сміється
своїй
самоті...
22.06.22 Егіна
***
Соняшникове диво на полях!
Мов сонце щедро розлилось на землю,
Собою відсвітило небо, шлях,
Щоб навіть в сутінках не стало темно!
І кожен сонях – це окремий світ!
Та що там світ – це необ’ємний всесвіт!
Що ми мудріші – думати не слід,
Бо грані між усім живим не стерті.
Свій особливий сенс в усьому є –
Я дякую за все, що душу гріє …
О, поле соняшникове моє,
Ти крізь життя завжди мені зорієш
3.07.12 Новоселиця – Семенівка
***
Сосна старезна простягає лапу
І в шибку час від часу тихо б'є…
Все кинувши, дивлюсь, немов на мапу,
Де все життя нанесене моє…
На склі від гілки різні візерунки…
Щось таємниче в душу заповза…
Від спогадів про наші поцілунки –
Сповза щокою зморена сльоза.
3.01.16 Харків
***
Спадає ніч дощами на поля -
Вологу вже не п'є сира земля...
Як хочеться лишитись сам-на-сам
Із ніччю, що дарує чудеса!
Що краплі роздає так щедро тим,
Хто може йти до цілі й до мети!
Що в безнадії віру тим дає,
Хто миру присвятив життя своє!
Хто перемогу наближа для нас
Із кожним днем і подихом щораз!
Хто - найцінніший! - нині серед нас
Й кого - ніколи! - не знецінить час!
18.03.23 Ратінген
***
Спасибі, Господи, за щастя і дітей,
Спасибі, Господи, за щастя їх любити,
Спасибі, Господи, за розмахи ідей,
Які у душах мають наші діти!
7.06.08 Харків
***
Спати – не можу.
Їсти – не можу.
Хвилечку кожну
Линуть слова!
Що це – натхнення?
Чи – одкровення?
Думка жива?
Звідки ця сила?!
Я не просила.
Виросли крила –
Сталося так.
Як воно буде?
Серце у грудях
Б’ється, мов птах.
7.07.07 Харків
***
Спека... Дощ... І знову спека...
А в душі - мороз і сніг...
Перемога ще далеко -
То й морозить нас усіх...
Наші воїни-герої,
Хай вас доля береже!
Хай вам сили Бог потроїть
І не буде більше жертв...
Ви - найкращі в цілім світі!
Прикладом і є, й були.
Молимось за Вас щомиті,
Щоб жили',
жили',
жили'!!!
24.06.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
Спека – за сорок, але під оливою
Дихати легко мені.
Можна на світі ще бути щасливою –
В рік хоч би декілька днів!
День – під оливою, день – «завгородами» –
В світі дитинства мого…
Так органічно єднатись з природою,
Наче з повітрям – вогонь!
День – у моєму саду, там, де півники!
(Іриси – це не у нас)
І біля вогнища сісти опівночі,
Доки ще місяць не згас…
День – з читачами побіля комп’ютера –
Взнати всі ваші думки…
День – на поромі і ще день – на скутері –
Світ цей буває легким!
…Стільки щасливих цих днів є у кожного!
Просто, несхожі вони.
Та – ми їх маємо ласкою Божою –
Кожен! З весни до весни!
Що ж, може й можна змиритися з іншими
Днями, які не такі:
З тими, що з болем, пекучими віршами –
Сірі, холодні, гіркі?..
4.06.12 Кіпселі
(Із книги "Завгороди", 2017, Київ)
***
Спека під сорок…
Зріє ожина.
Тулиться тінь до гілок, стовбурів…
Літа скінчилася друга третина –
Майже нічого не встиг, що хотів!..
Час – як шалений.
Летить божевільно!
Ніби секунди – години та дні!
Ти в цьому світі – нещасний невільник ! –
Часу нема для чужих та рідні…
Справи обсіли і зліва,
І справа,
Наче тягар на руках та ногах…
Взявшись за руки, і слава, й неслава
Разом зі мною виходять на шлях.
То обминають мене,
То позаду –
Та не зникають уже ні на мить!
Так, як і вірність, так, як і зрада!
Серце – то в щасті, то знову болить…
Серпень шалений.
Спека за сорок –
Хочеться в річку пірнути мерщій! –
Літо гаряче закінчиться скоро,
Прийдуть на зміну розлогі дощі.
Вітер холодний подме без пощади,
Тільки спекотна пора промайне.
Слава й неслава,
Вірність і зрада
В бризках калюж віддзеркалять мене…
2.08.17 Київ
***
Спека
сушить
слів
солоний
солод,
Спека
сушить
сумніви,
страхіття -
Хоч
хрипотно
хазяйнує
холод
Лютого
липкого
лихоліття…
6.06.23
***
Спекотне повітря під вечір уже поріділо
І стало злегка прохолодним, не дуже в'язким...
І вітер легкий шарудів у деревах несміло,
Немов кошенятко торкалось моєї руки...
11.09.25 Афіни - Егіна
***
Спектакль – це дійство, чари, ворожба,
Коли ти весь – під владою актора
І ця, в душі, незрима боротьба
Між «післязавтра», «нині» й «позавчора»,
Тебе не полишає ні на мить,
Ти й сам уже заплутаний у дійство,
Й тобі – болюча репліка – болить,
І серце в грудях раптом коле дійсно…
Актор живе, немов життям твоїм,
Твої у нього і думки, і дії.
Оце і є актора справжній гімн –
Коли з ним разом плачуть і радіють,
Коли стоять у залі глядачі,
І аплодують, не спішать додому,
А ангел-охоронець на плечі
Крилом своїм зганяє легко втому…
18.03.12 Харків
***
Співає пташка боязко, несміло,
Невпевнено, немовби перший раз...
Вона, можливо, звідкись прилетіла
І має в серці тисячі образ?..
Співать - співає, та забуть не може:
Споко'ю щось і в щасті не дає...
Таке переживав, напевно, кожен,
У кого серце небайдуже є...
Співає пташка, а, здається, плаче...
І пір'ячко тремтить, і голос теж...
Пригадує обра'зи - не інакше,
А їх було чимало! Чи - без меж?!
Можливо, хоче ще когось покликать
У час непевний і такий гіркий!..
Маленьке тільце, пам'ять - завелика,
Хоча в людей буває й навпаки...
3.08.25 Дюссельдорф
***
Співають солов’ї, хоча для них запізно…
Можливо, є бездітні солов’ї?..
І це вони виводять пісню слізно
У не призначені для співу дні?..
Життя складне, напевно, і в пернатих…
І є пісні, що зрошені слізьми…
І горя, й щастя є в житті багато
І поміж птахами, й поміж людьми…
11.07.20 Новоселиця
***
Спізнюється потяг, як на зло!
В скронях стугонить секунда кожна!
Сонце випромінює тепло,
Повністю очей відкрить не можна,
Щоб диви'тися нове' кіно
Про природу і міста' зустрічні,
Що показує мені вікно
Безкоштовно, легко і заклично!
Змінюється час, а з ним і ми...
Змінюються погляди й бажання...
Тільки не щезає ні на мить
Необхідність віри й сподівання...
А життя складніше з кожним днем:
І солодкі сльози вже солоні!
Спізнюється потяг та мене
Ти чекаєш на гучнім пероні...
10.05.25 Херне - Дюссельдорф
***
Сплачую щоденно мито
Без вини...
Якось треба вчитись жити
В час війни...
14.10.23 Егіна
***
Сплять діти – дівчинка і хлопчик –
Вві сні всміхаються, ростуть
Малі – синичка і горобчик –
Даруй, їм, Доле, світлу путь!
Побережи їх від хвороби,
Від злого випадку, від бід,
Від заздрощів, жалю і злоби,
Від… Від… Від… Від… Від… Від… Від… Від!..
29.04.10
Галаті – Слобозія
***
Сплять крихітки, два сонечка, дві дівчинки
Солодким сном...
Нехай тече життя щаслива річенька
В добрі - обом!
Від вітру захищаю їх долонями.
І серцем теж!
Сльозами і медовими й солоними,
Які - без меж...
Ростіть, маленькі, хай не буде й спогадів
Часів лихих,
Щоб тільки не лишилось в світі погані -
Катів людських!
28.04.23 Ратінген - Дюссельдорф
***
Спокійний вечір хилиться на трави,
В сухі очерети, на верболіз…
Йому набридли надвечірні справи –
Як потяг, покотився під укіс…
На трасі вже калюжі, а в посадках
Біліють одинокі ще сніги –
Відходить лютий тихо, рівно, гладко,
Звільня від криги річки береги.
Таке тремтке вечірнє тихоплиння!..
Таке відчудження від маячні…
Чумацький шлях – ріка небесна – лине,
Як подарунок вечора – мені!
22.02.20 Харків – Чугуїв
СПОРИШ
Тиха витривалість споришу
На подвір'ї й на стежках дитинства любого...
Влітку стебла споришу сушу -
Щоб серпнево почуватись серед лютого...
Бо зима снігами замете
Навіть пам'ять - може стати все віддаленим:
Зіллються в одне і ліс, і степ -
Лиш над споришем проріжуться проталини...
В ньому сила й ніжність водночас
Й те'пла віра на підтримку у майбутньому:
Все здійсниться! Буде все гаразд!
І - серпнево! - буде на душі у лютому...
Щемно пам'ять у собі ношу -
І стають ураз думки мої доречними!
В надвечір'я шепіт споришу
Проникає у вузькі щілини вечора...
27.08.25 Ратінген
***
Сріблясті верби понад шляхом,
Левада де-не-де в кущах…
Душа наповнюється страхом
І за леваду, і за шлях!
Людина так псує природу,
Що та вже, бідна, ледь жива!
В людей нема з собою згоди:
Зі слів і справ – лише слова!
Страждає матінка-планета
Від нас, її синів-дочок,
Попала, ніби у тенета,
Сама – до прірви вже за крок…
А ми, бездушно-збайдужілі,
Не думаємо наперед:
Все нищимо, йдучи до цілі.
Та, не до цілі – до тенет!
…Якщо не схаменуться люди,
Не стануть все-таки людьми –
Ні верб, ні шляху вже не буде,
Ні гроз, ні вітру, ні води…
16.05.12 Київ – Харків
СТАВНІ
Забуті сумніви недавні
І перекреслені жалі,
Мов захищають древні ставні
З сестрою нас, а ми, малі,
Такі довірливі до ставень -
Вони від лиха оберіг! -
Й коли дорослими ми стали,
Верталися з усіх доріг
Під їхній захист від усього,
Що нас тривожило й пекло...
Вони стрічали нас з дороги
І відганяли лихо й зло!
Магічна сила ставнів наших
Ще не вивчалася ніде!
Це - відчуттів і сили чаша,
Що з глибини дитинства йде!
...Цей образ разом з вітряками,
З волошками в сухій стерні,
Навічно в серці разом з нами!
Й близький не лиш мені одній...
...Закриті щільно ставні-очі,
Щоб лиха не проник і слід,
А на світанку, після ночі -
Відкриті ставні в білий світ!
21.08.18 Андорра ла Велья - Ордіно
***
Стара верба дупляста
На березі стоїть.
Жива – і це вже щастя,
Подовжене на мить…
Стоїть верба висока,
Під нею – шепіт трав.
А дуб тоненький збоку
Під корінь хтось зламав!..
5.03.07 Тернопіль – Київ
***
Стара Європа вже тріщить по швах
Від кількості людей.
А біженці проторюють цей шлях -
Везуть батьків, дітей...
Страшна війна розкидала народ,
Немов горох сухий!
І стільки болю, прикростей, незгод
У час оцей лихий...
... Щоночі сниться свій будинок, сад -
Такий, як до війни!
Скоріше хочеться назад, назад
Туди, де ми - є ми...
25.04.23 Дюссельдорф
***
Стара конячка тягне віз,
За возом – курява літає
І опускається на міст,
Як мошок-одноденок зграя…
Внизу виблискує вода,
Чорніє, ніби пір’я круків…
Десь там, далеко, є міста,
Кокафонія грізних звуків…
А тут –дзижчання комара,
Джмеля гудіння, голос вітру…
Конячці відпочить пора –
Об’їздила, либонь, півсвіту!
А, може, й більше – хто там зна! –
Бо нікому було лічити.
… Втомилась курява дрібна –
Лягла на землю знов спочити…
26.05.12 Болград – Галац
***
Старий вітряк приснився з глибини
Моїх далеких і щасливих років,
Коли душа не знала ні вини,
Ні – вдалеч на віки від мене! – кроків…
Коли у глинищі – руда-руда! –
Сміялась глина й не було печалі,
Коли в колодязі свята вода
Усе-усе тоді про мене знала!
Коли жили в сараях ластівки,
А горобці крихти з долоні брали,
Коли життя здавалося легким,
А радощів щодня було чимало!
Коли батьки, вродливі й молоді,
Гостей приймали і ходили в гості!
О, як давно було це, ще тоді,
Коли вітряк літав у високості…
Коли бродили в травах їжаки…
Коли для віників ще визрівало просо…
Й від маминої рідної руки
Було в житті все легко-легко й просто!..
7.10.17 Харків
СТАРИЙ НОВИЙ РІК
У кучугурі сів перепочити
Вже й рік Новий, який ми звем «Старий»…
І вже на ранок всім готує жито –
Звалився швидко, мов прибіг з гори –
Щоб на добро у хаті посипати
На мир, любов, і щедрі врожаї,
Щоб у теплі були і батько, й мати,
Щоб діти поважали завжди їх!
…А що ж робити тим, у кого діти
Загинули у цій новій війні?!
Їм більше вже – довіку! – не радіти
Й не святкувати вже – довіку! – їм…
Страшна печаль, безглуздя, безпорадність
Заволокла пропечені серця…
Яка від свята може бути радість?1
Що може принести їм ніч оця?!
Не дай Господь нікому це відчути,
Що відчувають у душі вони…
Що – більш страшніше – в долі може бути?!
Де їм шукати правди і вини?!
Якої – правди?! І вини – чиєї?!
Якщо і знайдуть – це не змінить світ…
Їх син – далеко в небі, над землею –
Йому тепер – навіки! – двадцять літ…
Ні рік Новий, ні рік Старий не в змозі
Все повернути, як раніш було…
Гірка печаль і смертоносні сльози
Посіяло одвічно-підле зло…
Немає сина. І повік не буде.
Салюти гуркотять і там, і тут!..
О, що робити, люди?.. Люди! Люди!!!
Це в пам’ять сина цей гучний салют?...
Ще за вікном нова яскрава черга
Зірками кольоровими горить.
…Удвох сидять. І вистига вечеря…
А рік Новий мовчить, як рік Старий…
13.01.19 Харків
СТАРІ КНИГИ
Книг не буває старих –
Мудрість в віках не старіє.
В книгах – у кожній із них! –
Жевріє вогник надії…
В книгах – і велич, і дух
Цілих епох і народів,
Книги – це зір наш і слух,
Злет, що не зна перешкоди.
Книгу тримаю стару –
Наче вертаюсь в минуле,
Ніби уроки беру
В тих, хто навіки заснули…
В тих, кого з нами нема,
Тільки їх мудрість лишилась,
Щоб захищати від зла,
Наші примножувать сили.
Книги старі бережу –
Гріюсь у променях мови,
Ніби стираю межу
Між поколіннями знову.
18.07.05 Харків
***
Старі тини, повалені сараї –
Садиби українських трударів…
А мільйонерів полчища і зграї
Зганяють їх в хисткий загальний хлів!..
… Селян земля не може годувати –
Здають її, хоч в серці зріє гнів,
Бо треба б підновити трохи хату –
Стоїть іще від прадідів-дідів…
На хату дітям – якось спромоглися,
А на свою – наснаги вже нема…
Життя майнуло, наче блискавиця,
І вже у хвіртку загляда зима…
А просвітку не видно… Що за доля?!
Чи де та справедливість, Боже, є?!
…Одвічна рима «доля» і «неволя»
Підкованим копитом в серце б»є!..
2.12.13 Харків – Київ
***
Стихія непідвладна нам,
бо ми
Всього лиш люди –
часточки природи…
Ми народились на землі
людьми
І маєм жити
в злагоді і згоді
З землею,
небом,
водами – усім,
Що вже було до нас
і далі буде,
Не нищити
правічної краси
На цій землі,
якщо ми справді –
люди…
10.04.09 Полтава
***
Стількох людей закатували,
Зробили інвалідами дітей!
Вже від рашистської навали
І не злічити всіх страшних смертей...
Ці нелюди впиваються стражданням,
Вони садисти, збоченці якісь...
В них нелюдські і вчинки, і бажання,
Немов у кожного вселився біс!
Біс із кремля. І сам він біснуватий,
І біснуватих виплекав рабів,
Що звірствують, грабують наші хати,
Із ницими бажаннями катів.
У нас один лиш вихід: побороти.
Знешкодити цю погань назавжди.
Давити їх в низинах і висотах,
Щоб більше не несли до нас біди.
За ЗСУ благаєм Бога, долю
І молимось за кожного із них,
За те, що захищають нас і волю
Без передишки і без вихідних.
За те, що в них є Мужність, Честь і Сила,
Яку у деяких заповнив страх...
За те, що мають за плечима Крила
І янгольську усмішку на вустах...
За те, що те пережили, що людям,
Здається, витримати не дано...
За те, що борються й боротись будуть
За волю України знов і знов!
15.10.23 Егіна
***
Стіна туману просто непроглядна –
Ледь-ледь помітні береги дороги,
Орел стає в тумані безпорадним –
З небес йому не видно вже нічого!
Він майже падає нам під колеса,
Злітає різко вгору і зникає...
Орлам стає все важче із прогресом –
Природа так змінилася з віками!
На шлях упасти під колеса воза
Не страшно для орла, бо це – безпечно,
Лиш під авто б злетіть не довелося!
Орел з авто – це дуже недоречно...
Туман звисає, наче час минулий...
На дереві орел – теж не сучасний...
А десь в тумані – щезло чи заснуло? –
Орла й моє невимолене щастя...
5.01.11 Світловодськ – Батурин
***
Стовідсо'тковий біль. Не зречешся.
Не покинеш, як зайвий тягар.
Він проходить крізь душу, крізь серце.
Він конкретний. Без всяких оман.
Він живий. Доторкнутися можна.
Та від доторку - більше болить.
Він безжальний. Гіркий. Всеспроможний.
І на нього не знайдеться клин.
Не зникає вночі. На світанку.
Серед дня - ще гострішим стає.
НЛПі не спасе. Як і чарка.
Біль - є біль. І він є - якщо є.
18.04.23
***
Стовпи прикуті ... Дуба вознесіння...
Надворі - лютий. Мжичка ж - як осіння...
Дрібцює зранку і без відпочинку...
Дощ доостанку пада на стежинку...
... Слова вкраїнські ніжні та тремтливі...
Були ми в січні всі такі щасливі!
А лютий - розколов свідомість навпіл:
Ми розучилися від щастя плакать...
О, Боже, Боже! Ворог наступає,
Ракети й танки у священнім краї!
Фашисти рвуться, наче дикі звірі -
Без совісті, без честі і без віри.
Підступний ворог підлий та нікчемний:
Брудний - душею, помислами - темний.
З дітьми воює, з літніми воює,
Катує, палить, убива, ґвалтує!
Світ не чекав, що є така країна,
Де мати віддає за гроші - сина!
На смерть - дитину! Хай іде вбивати,
А вб'ють його - зате багата мати!
Дружина шле на вбивство чоловіка,
А вб'ють його - так виплата ж велика!
... Хіба ж це люди?! Нелюди прокляті,
Якщо бере за сина гроші - мати!
Країна дикунів. Не має права
На існування отака держава.
Народ, що з насолодою вбиває -
Майбутнього у світі вже не має.
24.07.22 Дюссельдорф
***
Стоїть сумний Сковорода....
Сіріють сумно-сині хмари...
Сіріє голуба вода...
Розстріляні - сіріють чари...
...Культура для фашистів - зло.
Вони від роду - бездуховні.
Коріння роду й не було -
Згнило давно - порожні зовні...
Всередині порожні теж.
Антикультура - їхня сутність.
Тож підлості - немає меж!
Небажана ніде присутність
Цих дикунів- недолюдей,
Які нена'видять все світле,
Що переповнені ідей
Загарбати собі пів світу!
... Стоїть сумний Сковорода.
Розбиті стіни, вікна, стеля...
росія - то страшна біда!
А ми живем же поруч з нею...
І стільки горя вже від них
Зазнали за роки' й століття!
І стільки сліз, кривавих лих...
Вони - суцільне зло у світі.
...Сумний стоїть Сковорода.
Сумує сад... І став сумує...
А вітру стишена хода
Між різнотрав'ям знов струмує!
Звучить у нас у серці гімн,
Хоча нам зараз і непросто...
Музей піднімемо з руїн!
Відродимо культури острів!
У нас і сила, й віра є.
І є захисники-герої.
Життя твоє, його, моє -
Воно тяжке, але достойне.
...Сумний стоїть Сковорода.
Сумна садиба, сад сумує...
Та не навіки ця біда!
Сковорода ще нас почує!
І знову зазвучать пісні
Струмком просвітленим і чистим!
Й настануть світлі мирні дні -
Ми переможемо фашистів.
30.05 24 Дюссельдорф
***
Стоїш на роздоріжжі... Боже мій,
Нелегко як робити вибір власний!
Як втиснути в цей вибір вихор мрій,
Який повинен піднести до щастя?!
Дитинко, доню, не хвилюйся так:
Життя твоє ще тільки напочатку,
В тобі вже творчість свій лишила знак,
А, значить, буде в тебе все в порядку!
Ти бачиш світ яскравим, осяйним,
В твоїх картинах сонце всі знаходять.
Світ – у тобі! Ти вічно злита з ним,
А нині – ти шукаєш в ньому броду...
Не переймайся, буде все гаразд,
Твої дороги – лиш твої, єдині!
...Допоможи, Всесильний Добрий Час,
Зробити вибір у житті дитині...
3.07.09 Київ
***
Стою над кручею, дивлюся вниз
На море, що сягає горизонту…
Орел з гори піднявся різко ввись,
І плавно полетів назустріч сонцю.
Все ожило – розбуджена весна
Мускаріями вкрила і каміння!
І кипарис, і згорблена сосна,
Здається, яскравіш зазеленіли!
На стовбурах дерев квітує мох,
І під ногами мох м’який і теплий…
І тільки дуб старий чомусь засох –
Стоїть, як пам’ятник всесильній смерті.
29.04.07 анакська балка
***
Стоять
спорожнілі
стільці
спокійно
стоять на причалі
де чайки ще зранку кричали
побачивши хліб у руці
стоять
спорожнілі
стільці
сумують що знову
самотні
у світі хисткому оцім
і місяць тому і -
сьогодні
8.08.23 Ратінген
СТРАСНА П’ЯТНИЦЯ СЬОГОДЕННЯ
Підлості людській немає меж!
Знов дивуюсь, звикнути не можу…
Як же ти нікчемно так живеш,
Не зважаєш і на кару Божу?!
Зраджуєш, не боячись гріха,
На брехні замішуєш кар’єру.
Совість?! Де там – і сліпа, й глуха,
А душа – мов заржавілі двері.
Посмішка приховує те зло,
Що тебе зсередини з’їдає.
Хто не знав тебе – їм повезло! –
Підлості твоїй немає краю.
Заздрість у тобі – тебе ж з’їда!
Скільки болю принесла ти людям!..
Ти – немов усміхнена біда,
Що завжди у спину бити буде.
Все, чого тобі не дав Господь,
В інших ти ненавидиш затято.
Йдеш до цілі ти без перешкод,
Та життя твоє – суцільна зрада.
Лестощі, оббріхування, зло –
Це твоя багаторічна зброя.
Друзів – не чекай. Їх не було –
Тільки підлабузники з тобою.
Фальш твоя зашкалює завжди –
Посмішкою підлість не прикрити.
Господи, спаси і відведи
Від таких людей у цьому світі!
3.04.10 Харків – Полтава
***
Стрічки фейсбучні, де нема війни,
А придивляюсь - люди з України.
Вдивляюся в обличчя...
Хто вони?!
І з чого зроблені?!
З соломи?!
З глини?!
І чим душа живе?
І чим жила?
Чиєю донькою себе вважа чи сином?
Розмежування є добра і зла?
І що у тій душі від України?!
12.03.23 Ратінген
***
Стукається хмара об хмару
ніби велетенські небесні горщики
не вміщаються на черені' неба
гуркіт стукотіння дзвін грюкання
все більш посилюються
і мікс усіх цих звуків
достигає свого апогею
наче кілька горщиків
все-таки розбилися
і раптово вода
полилася потоком на землю
довгоочікувана гроза
бешкетувала одночасно
на небі й на землі
змінюючи якісь незначні плани
маленьких істот
які мешкали на землі
й уявляли себе до цього
мало не богами
7.10.25 Хлой
* * *
Ступаю на пісок і відчуваю
Солодку ніжність рідної землі,
Кує зозуля у твоєму гаю,
Віщуючи нам роки немалі.
Якась маленька непомітна птаха
Виспівує на груші у саду.
…Коли ти поруч – я не маю страху
І, як стежинку, перейду біду.
Коли твої долоні тіло пестять –
Я відчуваю глибину віків
І знаю, що надії всі воскреснуть,
І спопелять собою біль і гнів…
Коли шепочеш: «Ти – моя кохана…» –
Я перетворююся вся у слух!
І хвиля таємнича і незнана
Тамує сумнів, щоб навік ущух!
Я думаю, що вигаданий Каїн
І зради – зроду-віку не було!
…Коли мене до себе притискаєш –
Не вірю, що існує в світі зло!
І здійснюються сни мої пророчі,
Що ніжність і довіра не мине,
Коли ти задивляєшся у очі,
Зчитати намагаючись мене…
До щік твої долоні притискаю…
Це літо вже навік – моє-твоє!
А молода зозуля в нашім гаї
Вже не роки, а щастя нам кує!
6.02.12 Харків
СУБОТНІЙ ДЕНЬ. ПОКРОВА, ВИХІДНИЙ.
Пам'яті
Василя Пилиповича Третецького
Над Вами вже безмежна висота
Й нема земних страждань і насолоди..
А в нашій повноті – є пустота,
Що не відійде ні тепер, ні згодом...
Ця ніша в серці, в пам'яті – вона
Повинна бути Вашою довіку:
Відходять і образи, і вина,
А порожнеча – і без дна, й без ліку!..
Ви – є. Десь там... У всесвіті, де ми
Теж будемо усі, але пізніше.
А зараз – тут, між світла і пітьми,
Ми згадуємо Вас, читаєм вірші...
Суботній день. Покрова. Вихідний.
Зелене листя змішане з червоним.
У Вас у вічність вже квиток вхідний
І скрізь лунають дзвони, дзвони, дзвони...
Цей день – він Ваш...Від роду – й на віки.
Від болю першого і до утіхи.
Цей день гіркий. Який же він гіркий!..
І стука в серце, як об дах – горіхи...
13.10.17 Харків
***
Сумно в усьому світі,
Бо - світовий терор.
Прокляті московити
Прагнуть створити мор...
І - не лиш в Україні,
А - в Європі усій.
Пасмурно всюди нині -
Місця нема красі...
Бруд і брехня росії
Знищує гарне все,
Смерть і розруху сіє,
Зло нам усім несе!
В світі не всім ще ясно,
Що затіває москва...
Зброю давати - "не вчасно",
Може, поможуть слова?..
Не допоможуть, вірте,
Слово москви пусте,
Совість - засохла гілка,
Ніби деркач, мете...
І - не шукай людського -
В душах цього нема,
Ні співчуття, ні Бога -
Тільки густа пітьма...
25.01.23 Ратінген
***
Сухого очерету таїна
На тлі снігів у душу проникає…
Звідкіль цей сум – ніхто одвік не зна,
Та він, живучий, не зника віками:
То шелестить в натомленій душі,
То, навпаки, надовго завмирає,
То потім знов немов кудись спішить –
Хвилюється від краю і до краю!
То жовто-сірий, то аж золотий,
Наповнений минулим сонцем, літом,
Об’єднує, як береги, світи,
То може заморозить, то зігріти…
Здавалось би, звичайний очерет,
Яка ж у ньому надзвичайна сила?!
Чому то – кличе звабно йти вперед,
То – наче підрізає різко крила…
1.02.09 Валки – Харків
СУЧАСНИЙ ЯХТИНГ
І
Солоне море з краю і до краю!
Ет, як вирує, гомонить з вітрами!
Йому кордонів, перепон немає!
Любов до яхтингу навіки з нами!
Ми розчиняємось душею в хвилях
І летимо з вітрилами під хмари!
А те, що ми цей чвіт собі відкрили -
Нам подарує знову світлі чари!
Такі простори моря з небесами
Об єднують ще більше в дружбі щирій
На яхтингу, що повен чудесами й життєвим виром!
ІІ
Сучасний яхтинг - доєднатися спішіть!
Енергія і моря, й сонця,
Й вітру
Лишає незнищенний слід в душі:
Ми пізнає'м принади всьо'го світу -
І ми ніде у світі не чужі!
5.04.25 Дюссельдорф
***
(акровірш)
Сучасність так переплелась з минулим!
Винирює минуле там
І тут -
Торкається до сьогодення чуло,
Легенько так, немов його не ждуть...
А ми його тримаємо
На спомин
І пам'ять простяга минуле нам!
Вертається воно до нас, як човен,
А в ньому - сум і радість пополам...
Людське життя щасливе -
І не дуже...
Наколобродив вітер -
І затих...
Нам повезло - бо ми з минулим дружим.
А як без нього у майбутнє йти?!
15.10.25 Афіни - Кьольн
***
Схиляю голови я перед тими,
Хто добровільно захища країну -
Вони самі собі обрали путь:
До перемоги а чи до загину...
12.03 23 Ратінген
***
Сьогодні день святковий і легкий,
А в серці радість і квітує щастя!
Шалений день, осонцений такий,
І в ньому – ні незгоди, ні напасті!
Таке прозоро-світло-ніжне тло,
До нас з тобою чуле і гостинне,
Пощезнув страх, неначе й не було,
І доля, ніби степ, легка й рівнинна!
Звучить надія в трепетних піснях
І вже вона не викликає подив...
Початок ночі і початок дня –
Злилося все в один-єдиний подих!
23.02.15 Київ – Харків
***
Сьогодні косовиця! Іван-чай
Такий тендітний, падає у трави,
І чується у шумі: «Прощавай…
Скінчився час і прикрощів, і слави»…
Так пахнуть трави скошені і я
Вдихаю аромат на повні груди.
Стає м’якою від трави земля
І спогади дитинства знову будить…
Ромашки, пижма, м’ята, іван-чай –
Це тільки те, що бачать зверху очі,
А є ще деревій і молочай –
Пригадую їх назви я охоче.
Є конюшина, звіробій, жовтяк,
Сокирки, грицики і материнка –
Ніколи не забудуться й ніяк
До батьківського дому всі стежинки!
Травою йти чи стежкою в житах,
В думках летіти без кінця й без ліку –
Це найкоротший і найдовший шлях,
Який ми всі – долаємо довіку…
14.07.09 Цивільськ – Шихазани
***
Сьогодні свято - день синів.
І день народження синочка - свято!
В душі і солов'їний спів,
І сили ніжної й добра багато!
І перші спогади мої:
Його слова - солодкі, бо - найперші,
Його степи, ставки, гаї,
Його улов: найперша риба в верші...
... Синочку, радосте моя,
Моя любове вічна і натхнення,
Нехай зоря життя сія
Й тобі дарує щастя сьогодення!
22.11.24
Хургада
СЬОМЕ БЕРЕЗНЯ
Колись це був передсвятковий день!
В дитинстві ми, звичайно, ще не знали
Ні Рози Люксембург, ні Цеткін Клари.
Чекали, що на свято всіх нас жде!
В цей день усе по-іншому було:
Вже розпускались в лузі перші лози,
І хлопці нас не смикали за коси,
І промінь сонця бив крильми у скло!
Були ми чемні, виховані всі,
Одягнені в найкраще, урочисті,
Й шипшини за вікном рясне намисто
Святково червоніло у красі!
А на перерві хлопці, як один,
Із класу не виходили під жарти,
А подарунки клали нам на парти...
О, скільки збігло талої води!..
Ми стали всі дорослі і тепер
Всі ставимось по-іншому до цього,
Бо вибрали в житті нову дорогу
Й прозріння дав розстріляний четвер!..
Нарешті зрозуміли, що своє
Повинні ми плекати безкінечно,
А не чуже, сумнівне, безсердечне -
Яке вогнем по дітях наших б'є!
А квіти нам і так чоловіки
Дарують: не до дати - від бажання,
Щоб нагадать про дружбу, про кохання
Не з примусу - а з ніжної руки!
А спогади дитячі в нас живуть -
Але ж бо без каструль та суфражисток -
Не заплямовані, а світлі й чисті!
І зігрівають наш майбутній путь.
7.03.23 Дюссельдорф
***
Сягає вглиб історія народу -
Ми переможемо рашистське зло!
Ми обираєм, як завжди, свободу,
І неба синь, і сонячне тепло!
Хто з нами поруч, разом у окопі,
Хто в цьому пеклі бореться й живе,
І захищає принципи високі -
Той нині створює життя нове.
В якому вже не буде тих нещирих,
Єхидних, підлих, лютих
лже-братів,
Які ніколи не хотіли миру
Й нена'виділи наше слово й спів!
Поборемо. По-іншому не буде.
Поборемо - в нас виходу нема,
Здолають ворогів земля і люди,
Хоч полягло вже кращих з кращих - тьма...
Поєднані ми зорями та снами,
Вітрами та потоками води...
Вони - це янголи тепер над нами...
Вони в небеснім війську назавжди...
28.09.24 Ратінген Дюссельдорф