***
Палю дрова надвечір у каміні
В передостанній день старого року…
Дрова потріскують: «Прощай же, Ніно –
Дивись, який вогонь у нас високий!»
А це ж колись були мої дерева,
Такі високі і такі розлогі,
Тому й вогонь цей, ніби згадка, кревний
У переддень… у передніч нового року.
Згорає все: дерева, дні, солома…
Сиджу перед каміном… перед часом
Одна у всесвіті… у світі…вдома…
Відповідальна за усе відразу!
27.12.16 Харків
ПАЛЯНИЦЯ
Ой, смачнющі паляниці
На столі і на полиці!
Це не тільки хліб - це символ
Роду, мудрості та сили!
Це - життя всього основа
І магічне наше сдово:
Наче степ, воно безкрає
Й ворогів усіх лякає -
Скільки ж їм ще треба вчиться,
Щоб промовить"па-ля-ни-ця"?!
11.06.25 Дюссельдорф
ПАМ’ЯТЬ РОДУ
Дитяча пам’ять зберігає все:
Бабусину і хату, і комору,
І сокола, що різко рветься вгору
До голубих омріяних небес!
І зграйку печериць близь берестка,
Що вже росте в дворі більш сотні років,
Як обійняти – він такий широкий! –
Що не торкається руки рука…
Удвох з сестрою навіть не змогли
Ми обійняти стовбур – не вдалося!
Зате у кроні чули стоголосся
Пташиних співів безперервний плин!..
Бабуся враз насмажить печериць
І кликатиме: « Валю, йди! Нінусю!» –
Я відгукнусь: «Та вже йдемо, бабусю!» –
Сама ж лежу в ромашках горілиць!
Дивлюся на отари білих хмар…
І Валя теж зі мною… Як же гарно:
А хмари поодинці та у парах –
І сяє сонце серед цих отар!..
Біля кущів порічок є боби.
Це не горох, і не квасоля – інше,
Вони високі і стручки в них більші!
– Ростуть, – бабуся кажуть, – як з води! –
І варить суп із білих печериць,
В якому будуть і боби зелені.
Ми напиваємо їх повні жмені –
Зривати треба знизу, не згори!
Бабуся стіл виносять прямо в двір
І ставлять на м’який спориш зелений
Неподалік від молодого клена…
Я наче бачу все це до сих пір!..
Й лелеку, що на клуні у гнізді,
Й бабусине усміхнене обличчя –
Усе, що й досі тепле, світле, звичне! –
Точнісінько таке ж, як і тоді…
Хоча нема ні хати, ні садка –
У дворищі живуть вже інші люди,
І печериць довіку вже не буде,
Як і нема старого берестка…
Та десь у пам’яті – не лиш моїй,
А в пам’яті у всесвіту, напевно,
Записана проникливо і щемно
Вся хронологія усіх подій!..
Моїх, сестри, батьків – і далі вниз –
Усіх-усіх, хто жив у цьому світі,
Умів життя любити і радіти,
І задивлятися на зорі ввись!
У кожного у пам’яті свої
Дитячі спогади, надії, сподівання,
Свої розчарування і кохання,
Свої і ластівки, і солов’ї…
Усе це з нами йде углиб віків,
У пам’ять роду, у дитячі душі,
Які ніхто й ніколи не розрушить –
В них міць прапрадідових берестків.
27.01.17 Харків
***
«Пане полковнику мій синьоокий…» –
Голос із вічністю злився навіки,
Голос-криниця – прозорий, глибокий,
Голос-струмок, що розлився у ріки!..
Змовкли за обрієм стишені кроки…
Зірка пульсує, як серце, вночі…
«Пане полковнику мій синьоокий..»
Пане полковнику, що ж ти мовчиш?!
Ти вже не чуєш за часу межею…
Ти ще не можеш її подолати,
Ще не поєднаний вічністю з нею,
Бо ще приречений жити й страждати.
…Голос втрачає природжений спокій,
Б’ється, як зранений птах у вікно:
«Пане полковнику мій синьоокий,
Пане полковнику мій синьоо…»
ПАРАСКЕВА-П'ЯТНИЦЯ
Станція Святої Параскеви.
Серце переповнене любов'ю.
Ніби заспокоюються нерви.
Наче випаровуються болі...
Благочестя, відданість і віра -
Параскеви символи цілющі,
Прясти, шити, вишивати вміла,
Лікувала людям спраглі душі!
І землі вологу відчувала,
І дітей народжувала гарних!
Працювала вміло і чимало,
Наче роздавала світлі чари...
А тепер - усіх оберігає:
Параскева поруч - все удасться!
Захист і любов її - безкраї!
Параскева-П'ятниця - на щастя!
20.04.24 Афіни
ПАТРІОТИ
Ці хлопці хто – герої чи сини
Звичайних матерів звичайної країни?..
Чому готові падати вони
Від куль смертельних горілиць під небо синє?!
Що в них таке, чого немає в нас?
Яка невидима для ока сила духу?
Чим вирізняються вони із мас,
В яких у душах є лиш смута і розруха?
Чому на захисті стають вони
Землі донецької, хоч там не народились?
Багато ж хто – без почуття вини –
На власні блага витрачають час и сили!
І навіть зараз дивляться здаля,
Мов це чужа історія на цій сторінці,
Все рівно їм, чия оця земля,
Бо душі в них, на жаль, не справжніх українців…
А добровольці – це герої і сини
Звичайних матерів не тільки з України.
Готові знову падати вони
Від куль смертельних горілиць під небо синє!
За українську землю, за народ –
Не за верхівку владну і не за багатство.
…Святе й величне слово «патріот»
І загартоване в боях військове братство!
4.10.15 Башкирівка
***
Пахне вологим лісом,
Осінню та грибами...
Я тут якогось біса,
А не в театрі з вами...
Ні, я люблю природу!
Та і театр - не менше.
Доля лишила броду...
Знаю, що всім не легше.
Клята війна паплюжить
Наше життя нещадно,
Серце страждає дуже...
Будь вони всі неладні,
Ці прокляті рашисти -
Нелюди, дітовбивці!
Ці ординські фашисти -
Підлі, жорстокі, ниці!
Як вони остогидли -
Дикі, середньовічні...
Нині вони - це бидло
Й буде так - споконвічно.
Бо не відмити крові
З себе їм - вже довіку!
Світ пригадає знову
Війни їхні безліку!
Світ пригадає вбитих
Літніх жінок, вагітних...
Орди московські дикі -
Назви людей не гідні.
Трапилось щось в природі -
Виродились як люди:
Ось і нема народу.
Й більше його - не буде.
17. 09. 22 Ратінген - Дюссельдорф
***
Пейзажі серпня за вікном вагона,
Окроплені нічним дощем іще...
І в душу проникає ніжний щем:
Скінча'ються вже літа перегони...
Передостанні, може, вже й останні,
Спекотні дні лягають на траву,
А в серці невтолиме є бажання:
Я ще у літі довго проживу!
Ще не закрилася його сторінка!
І віддзеркалення його в мені!
Й петрів батіг, і пижма, й материнка
Ще будуть квітувати ночі й дні!
Гарячий камінь близь води і берег,
Зелений від баканії й лози...
Це все вспокоює і душу, й нерви,
Як відблиск життєдайної роси...
І хочеться, наперекір усьому,
Потрібним бути, жити і творить,
Щоб не пройшла даремно жодна мить,
І, врешті б, привела нас всіх додому!
18.08.24 Вупперталь
***
Писати хочу про світання,
Про крапельки роси на конюшині,
І про любов, і про кохання,
Про бджіл на гілочці ожини...
.. Про все просте і серцю звичне,,
Про нерозтрачене в житті з роками:
Про горобця на гілці вишні
Під березневого струмками!
Про сніг, що був колись пухнастий
І той, що ледве навесні сіріє...
Про все, що просто звалось щастям
І що породжувало мрії!..
...Та світ перевернувся нині:
Нас оточили болі, горе, втрати -
Благаю перемоги Україні
Й життя захисникам-солдатам!
15.01.25 Ратінген
***
Пелюстки' із вишень облетіли -
Мов корова язиком злизала...
А каштанів дивовижні стріли
За ніч ще біліші й більші стали...
Це весна в нестримному бажанні
Колобродить і дива' дарує!
В цьому році - надзвичайно рання,
Як потужний сонцедайний струмінь!
... Зникли б разом з нею прийшлі за'йди -
Розчинились із зимовим брудом.
... А весна у ду'ші світлом зайде
І найкраще в них - у всіх! - розбудить.
29.04.23 Ратінен - Дюссельдорф
***
Первоцвіту перші квіточки
Зажовтіли на гірських підніжжях,
Вітер - і настирний, і легкий -
Розвіває міфи про розбіжність!
Тут настільки злагоджено все:
Міцність каменю й трави шовковість ,
Бджілка, що весну в серця несе,
Й на вершині сніг - не випадковість...
І густі самшитові кущі,
І ялин оголене коріння,
І ручай, який летить мерщій,
Бо немає й крихітки терпіння!
Це усе - закономірність сил
У завжди премудрої природи,
Де енергія її краси
Ллється в небі, на землі, у водах!
Ось би так і людству! Та куди?..
Успіхів не видно в людства доки...
Скільки ще стече із гір води,
Щоби людство заслужило спокій?!
17.04.23 Андорра ла Велья - Аньйос
***
Перед вікном – правічний яр.
Десь – у будинках, десь – в деревах…
І вигляд цей лоскоче нерви
Мої – який вже рік підряд!..
Щось таємниче в нім таке…
Недорозгадане віками…
Недонакреслене стежками…
Як спогад – і важке, й легке!..
11.04.20 Харків
ПЕРЕМОВИНИ НА АЛЯСЦІ
Які ж вродливі й ніжні бур'яни!
Така пестлива кропива шовкова!
Без крапельки злодійства чи вини,
Як в нелюдів війни у кожнім слові!
Які м'які колючі будяки!
Які вони відкриті й зрозумілі!
Не простягають підлої руки
І не приховують ганебних цілей!
Яка безпечна й чесна блекота,
Порівняно з "політиками миру" -
Отрута - є. Це - дійсність, прямота.
Не так, як дії брехунів нещирих!
Амброзія здається полином,
Таким безвинним, добрим, ароматним,
Коли сидять діди два за столом,
Й бажають смерті молодим солдатам...
17.08.25 Дуйсбург - Дюссельдорф
***
Перон холодний.
Крижані краплини.
Листок - підводний! -
Вигинає спину.
Недобудова
Ще із давніх років -
Мов зуби скалять
Застарілі крокви.
А голуб сірий
Мовчки поглядає
На крапель зрілих
Прохолодні зграї.
І - порожнеча
В погляді пташинім -
Мені на плечі
Падає й на спину.
Ще більш печально
Від усього цього:
Перон вокзальний,
Голуб і дорога...
3.01.24 Бохум - Херне
ПЕЧАЛЬНІ РОЗДУМИ ПРО СВЯТО МАКОВІЯ І НЕ ТІЛЬКИ…
Колись було таке дитяче свято,
Таке смачне, таке улюблене всіма!
Тепер – лиш пам’ять може повертати,
Бо ні матусі, ні бабусь уже нема…
І мак не сіють на городах більше,
Забутий шуликів молочно-ніжний смак –
Лише пишу про Маковія вірші
І згадую той день, коли зрізали мак.
Багато що утрачено навіки:
Ловити карасів без вудки у ставу,
І знать, що подорожник – справжні ліки…
О, як давно і довго в світі я живу…
Бо пам’ятаю свіжі печериці,
Що завгородами дідусь для нас збирав,
Такі кругленькі, рівні, білолиці;
Вузеньку стежку, що приводила на став…
І став не той… І печериць немає…
І сови не живуть на груші-дичці більш…
І вуличка, яка була нам раєм –
Сьогодні діє, ніби в спину гострий ніж…
Сміття скидають, наче і не жити
Ні їм, ні совам, ні онукам більше тут!
Немов дали хабар, сплатили мито
За всі гріхи свої майбутні – й так живуть!..
І не лякає доля ні планети,
Ні власних внуків, а не те, що їжаків!
Їм не потрібні ні природи злети,
Ні чистота ярів, обочин, рівчаків…
Не знаю, що сказати… Спазми в горлі…
І назріває одночасно біль і гнів:
Чому часи такі настали чорні?
Достукатися як до тих, хто зачерствів?!
5.09.17 Харків
***
Пів місяця дощі холодні
Нас поливали -
І ось таке тепло сьогодні
Ураз настало.
Неначе літо зрозуміло,
Що ще при силі,
І стало сонце лити вміло,
Всміхатись мило!
І ми повірили, що осінь
Ще десь неблизько.
А серпень з неба зорі косить
В свою колиску...
11.08.23 Дюссельдорф
* * *
Півні співають вже не треті, а, мабуть, п’яті,
Б’ють голосами в бубон неба, дзвінкі й завзяті!
Розколюють ранкову тишу до піднебесся –
Боюсь, вони розбудять Ніну, Луну й Олесю!
…Така тривога за дітей і внуків – до сміху –
Настільки ж сильна, як для серця від них – утіха!
9.08.20 Харків
***
Пів року самоти.
Відірваність від того,
Що зводило мости
На всіх хистких дорогах.
Пекельний самосуд:
А що не так робила?!
Бо звідки ж злість і бруд?
Куди поділись сили?..
Земля вже із-під ніг
Щоденно десь зникає...
Страшний хтось переміг...
І цих страшнющих - зграї!
Земля моя була
У квітах, різнотрав'ї,
Без гіркоти і зла
Весь рік - не лиш у травні!
А нині - у війні
І сад, і трави, й квіти!..
Як боляче мені
У цьому світі жити...
Ненависть вже - і та
Змарніла і зів'яла -
Для радості підстав
Так мало, мало, мало!..
О, дале, поможи,
Знешкодити всі біди,
Щоб без рашистів жить
Й ненависті у світі.
8.09.22 Ратінген
***
Під Богом ходим…
Живемо під Богом…
А нині – особливо:
Час такий,
Коли спинились
Хмари і дороги
І – як ніколи ще! –
Цей світ хисткий…
Але – ми сподіваємось
На краще,
Хоча б надія
Тішить наші дні…
Її не можна втратити
Нізащо,
Інакше – в цілім світі! –
Ми одні…
24.07.20 Харків
***
Підставляю обличчя під краплі дощу колючого...
На дощі цього року я стала дуже везучою ...
Стільки суму і радостей, сміху й печалей із ними -
Цими днями життя неспокійними і дощовими...
Час летить, густо змішаний з краплями та стражданнями...
Живемо лиш дощами, надіями й сподіваннями...
2.02.23 Дюссельдорф
***
Пірнула знову в свій дитячий світ –
Три дні купаюсь в солов‘їних співах,
Не відчуваю за плечима літ,
Дивлюся молодо, відкрито, сміло!
Туркоче ніжно горлиця мені…
Лелека у гнізді, лелеченята…
Як із минулого прийшли три дні
Й мені створили це дитяче свято!
Проміння сонця – вогняні мечі –
Такі яскраві і такі великі!
А звечора злітаються сичі,
Сідають на ялині і на липі.
Мовчать спочатку, згодом голоси
На таємничість пробують спроквола,
Озвучують собою світ краси,
Дитинством розливаючись довкола!
Пугикання нічне оцих сичів
Наповнює мене ущент минулим…
Це – як до серця золоті ключі,
Які я знову віднайшла й відчула!
11.07.20 Новоселиця
***
25 серпня 2006 року…
Після дня трагедії - мовчання...
Крик застряг у зраненій душі...
Стало в світі все гірке й печальне -
І солодким стати не спішить...
Дякую за те, що був у світі.
Дякую за силу та любов.
Дякую, що підросли вже діти,
Увібравши в себе нашу кров.
Дякую тепер уже й за внуків.
За прикраси - треба б їх носить.
Може, будуть краяти розпуку?..
Може, придадуть краплину сил?..
Дякую за всі листи й малюнки,
За конверти - ретро вже тепер...
Пам'яті хмільний гарячий трунок
У мені й донині не помер.
Дякую за друзів, що лишились.
І за тих, що не лишились - теж.
Дякую, що є ще жити сили...
Дякую за світ в красі - без меж.
Дякую, що був. За лад і спротив.
За дерева, квіти і траву.
Дякую за те, що будеш доти,
Доки я на світі ще живу.
26.08.24 Ратінген
"ПІСЛЯ ДОЩИКА В ЧЕТВЕР"...
Дощ рідкий-рідкий!
Краплі - через метр.
Мабуть, отакий,
Як у той четвер...
Вітер - ні шелесть!
Небеса - без хмар.
Роздоріжжя хрест
В ореолі чар...
Краплі не частять -
Ні'куди тепер.
Не вернуть назад
Дощовий четвер...
А тепер ось так:
Краплі - де-не- де...
Липня дивний знак -
Вітер не гуде...
Не шумить трава,
Не гуркоче грім,
Не кричить сова
У саду старім...
Все не так тепер!
Той же - тільки щем -
Заховавсь четвер
Разом із дощем...
14.07.25 Ратінген
***
Після свята Маковія
Спас прийшов і всі радіють
Щедрій матінці-землі,
Що добра нас не лишає,
Що дає нам урожаї
В щирій ласці і теплі!
Мед і яблука сьогодні
Ми їмо і наші гості,
Щоб щасливилось усім,
Щоб війни й незгод не знали,
Щоб безмежно розквітала
Україна - рідний дім!
19.08.18
***
Після того безсоння
Наснився мені сонях –
Зелений і високий…
Він прислухавсь до кроків,
Ловив чутливі звуки,
Щокою пестив руки,
Заглянув мені в очі,
Сказав слова пророчі…
Сказав слова навзаєм,
Та всіх – не пригадаю,
Лише дзвенять навколо,
Мов невгамовні бджоли.
Думки мої тривожать,
Печалі світло множать…
На трави впали роси,
Сріблинки в мене в косах.
Як сонце, сонях світлий
Позиркує привітно,
Немов ховає мрії
За жовтуваті вії…
після того безсоння
Наснивсь розкритий сонях –
І серце наболіле
Грів у своїх долонях…
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Пісок липневий, ні, уже серпневий…
Так поспішає невгамовний час!
А перший серпня день лоскоче нерви,
Хоча, здається, в мене все гаразд.
Вода в ріці ще тепла і прозора,
Ще яблука незрілі на гілках,
Вже притупилось надвселенське горе,
Повисихали сльози на очах…
Вже, як раніш, не корчуся у муках
І світ для мене – вже не весь – гіркий,
Ще стільки квітів на зелених луках
І я вплітаю їх в густі вінки.
Та серпень – серпень… Він уміє суму
Підкинути у солодощі дня,
Нав'язуючи невеселі думи –
Й, здається, із-під ніг пливе земля!
Ні філософські роздуми, ні сила
Душі і тіла – не поможуть тут,
Бо Авель піднятий уже на вила,
А Каїни продовжують свій путь!
1.08.15 Старий Салтів
ПІЧ
Духмяна піч несе через віки
Тепло оселі і тепло народу.
Із димаря злітає дим гіркий,
Свого шукаючи в повітрі броду…
А піч – як берегиня – із вогню,
Тепла, добра, добробуту і миру,
Вона зринає, начебто зі сну,
Несе тепло і в душі, і в квартири.
В печі згорає біль минулих літ,
Народжується віра і надія,
За димом з димаря летить у світ
Іскринка пам’яті і нам зоріє…
Черінь гаряча – не спаса рядно!
Вікно маленьке – як вікно у всесвіт,
До нього припадаю знов і знов,
Аж доки вже надворі зовсім смеркне..
Вогонь згасає, а черінь в собі
Тепло тримає в будь-яку погоду,
Щоб не було й шпаринки у добі,
В яку б проникли холод і негода!
Зітхає уві сні холодна ніч,
І зорі сяють, як чиєсь прозріння…
Палає крізь віки духмяна піч
І зігріває кожне покоління.
21.02.09 Київ
***
Побачу то волошку, то ромашку -
Дитинства квіти, наче оберіг...
Коли в житті буває надто важко -
Сіда душа на батьківський поріг...
Я залишаюсь тут... одна... бездушна...
Порожня оболонка, а не я...
Душа в дворі сидить навпроти груші...
І теж одна... на небесах сім'я...
А я ж у ній була така щаслива!
Без жодної хмариночки в дворі!
Здавалося, що все було можливо
О тій дитинній затишній порі!
Щовковиці і яблуні, і сливи,
Черешні та горіхи у саду -
Усе було в житті таке важливе,
Бо відганяло будь-яку біду!
Сороки, соловейки, ластів'ята,
Синиці, дятли, сови, горобці -
Було в житті щоденне диво-свято!
А нині серце, ніби в кулаці...
Розбіглись їжаки... розшаруділись...
Метелики, і бабки,і джмелі,
І коники, і сонечка поділись
Кудись із днів - і дні тепер малі...
Насичені, наповнені - та часто
Так відчуваю, що болить душа...
Тож відпускаю... на поріг... за щастям...
Де їжачки дитинства ще шуршать!
9.06.25 Дюссельдорф - Рурмонт
***
Повилазили з берлог
росіяни. Кожен - лох,
Бо за путлєра ідуть
В свій останній смертний путь.
В головах - лиш каламуть -
Цар сказав : "Умріть!" - умруть.
І в батьків нема образ -
Ще два сина прозапас!
"Ми - прибічники війни,
Треба - підуть і вони.
путін все на світі зна:
І навіщо нам війна,
і нащо гниють сини
В Україні ще з весни.
Зна, нащо нам той Донбас.
Певно, також прозапас...
З бункера не виліза -
А про все на світі зна!
Бункер так, для прикриття -
Все-таки, одне життя...
Чи під землю, чи на небо,
А себе сховати треба!
Адже він такий - один:
"царь, властітєль, гаспадін!.."
Ми ж - покірні всі йому -
Прославляємо війну!"
29.11.22 Дюссельдорф - Ратінген
***
Погляд підіймати до зірок.
Зважувати кожний власний крок.
Вчитись у джерельної води:
Починати з себе все завжди!
28.04.25 Дюссельдорф
ПОДОРОЖНИК
Росте він поруч зі стежиною
І не боїться бути стоптаним.
Його не залякати глиною,
Ногою босою чи чоботом...
Він примостився на обочинах
Доріг великих, між стежинами
Росте, вітрами заохочений
Із витривалістю стожи'льною!
Хтось назива його попутником,
Немов порівнює з людиною.
Його не можна переплутати
З якоюсь іншою рослиною.
Смілива стійкість подорожника
Відповідати долі викликам -
Гадаю, може буть спроможною
І для людини бути прикладом.
24.09.25 Хлой
***
Подорожую ще з дитячих літ
І дякую батькам і всій родині
За те, що і мені, малій дитині,
Показували те, що в Україні
Є все, чого забути нам не слід!
... В яких би нині не була краях,
Який би там не розстилали килим,
І як би серце все не полонило -
Знаходжу я в собі бажання й сили
Знов на полтавський повернути шлях...
14.09.18
Ескальдес - Ордіно
***
По'друга пише: "Ти не' проклинай..."
Навіть фашистів?!
Тих, хто вбиває і палить наш край,
Впавши так низько?!
Кида ракети на мирні міста?
Сім'ї вбиває?!
Не проклинати?! А що - німота?!
Хата ж не скраю?!
Подруга пише: "Ти не' накликай
Смерть окупантам!"
Що, посилати не в пекло їх - в рай?!
Про'щення бандам?!
Смерті простити невинних дітей?!
І згвалтування?!
Стільки загинуло міст і людей!
Без покарання?!
Зброю до рук я уже не візьму -
Вік мій не ранній...
Словом і серцем своїм прокляну -
За злодіяння.
23.01.23 Ратінген
***
Подяка в серці,
Наче спека в серпні -
По вінця переповнює мене!
Подяка за весну,
За це озерце,
За відлік часу -
З кожним світлим днем!
15.02.24 Дюссельдорф
***
Поезія примушує страждати.
Простіть мене, шановні читачі...
Та бачите ж, які криваві дати:
Слова - не шовк, а схрещені мечі.
Сама б хотіла ніжних переливів,
М'яких відтінків, шепоту тонів...
І кожен з нас колись же був щасливим,
Допоки не з'явився лютий гнів!
Тепер уже не колоситься жито
В моїх словах - нена'висть лиш горить!
Ми сплачуєм життями кращих - мито...
І з серця України рветься крик!
Тому' слова мої не кольорові
Ні вранці, ані вдень, ані вночі...
І біль-печаль, і розпач в кожнім слові...
Простіть мене, постійні читачі...
12.07.25 Дюссельдорф
***
Поїхав ти, а маки – на столі…
(Дивлюсь на них і наче знову бачу
Ті очі, і ласкаві, і сумні,
І відчуваю, що ось-ось заплачу ).
А маки усміхаються мені,
Шепочуть щось своїми пелюстками.
(Мені здається. що вони одні
Все знають, що було і буде з нами ).
Тому й сиджу навпроти за столом,
Вдивляюсь пильно в квіти ці червоні.
(А дощ не затихає за вікном
І стуком серця віддає у скроні! ).
Пелюстка-крапля падає на стіл,
Як день в минуле – тихо і навічно.
(Молю, благаю поглядом: «Постій!
Мені без тебе лячно і незвично…» ).
Дощ біситься, і вітер завива,
Тремтить пелюстка на моїй долоні,
Нагадуючи про твої слова,
Що впали пелюстками на пероні.
(Із книги " Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
(акровірш)
Позолота хмар над лісом,
Акварельне небо синє,
Вітру щільного завіса
Лащиться до трав, до мене
У зеленому роздоллі!
Бабки та джмелі літають,
А на світлому осонні
Радісних комашок зграї...
А в ставку, що ледь рябіє,
Квакають веселі жаби...
Сонячно-рожеві мрії
Ангельськи до себе ваблять...
Неймовірний світ чудовий
Огортає, нестить, ніжить
В кожнім подиху та слові
У пейзажних світлих віршах.
Надвечір'я таємниче...
А за ним - і ніч несміла...
Десь на дереві кигиче
Одинока птаха
Біла -
Розливається всебічно
Одкровення пісня щира!
На небесному узбііччі і
Ароматна
Диня-місяць
І зірки, як з потойбіччя -
Їхні промені на місті!
Липень пройде, потім серпень
Юна осінь усміхнеться...
Боляче здригнеться серце -
Осінь
В зиму переллється...
На усе на світі згодні!
І радіємо усьому:
Нам би миру всім сьогодні - ,
А все інше - то потому...
Світ беззахисний до болю!
Удивляється в майбутнє...
Пересиливши неволю,
Рветься стати незабутнім...
Утверждатися щоденно. ,
Не втрачаючи ні миті,
Енергійно, небуденно,
Надзвичайно,
Колоритно!
О!
22.03.23 Дюссельдорф
ПОКРОВА
Василю Третецькому
Це ж треба так – родитись на Покрову,
Подвійне свято мати з року в рік,
Носити в серці мами світлу мову,
Яка благословляє всіх навік!
Це ж треба – народитись на Покрову,
Ввібрати в душу осені тепло,
Щоб мати у собі міцну основу
Для боротьби із підлістю та злом.
Покрова козаків благословляла,
Завжди їх брала під своє крило,
Відтоді в неї клопотів чимало –
Бо легко з ними зроду не було!
Завжди – у боротьбі, завжди в польоті,
Там рушить, там збудовувать мости,
Бо прагнуть подолати всі висоти
І скрізь чіткий порядок навести!
Перенасиченням натхнення й сили,
Краси, любові, світла і добра
Покрова нас усіх благословила
І споконвіку нас оберіга!
14.10.05 Харків
***
Полтава, Суми, Харків… Як далеко!
Ще далі — Євпаторія і Ялта!
Ліхтар тоді здавався щастя глеком,
А кожен день — не будень, справжнє свято!
І стовп — не стовп: знак оклику великий,
Що в небо опирався і у землю.
Ти кожен день мене, як щастя, кликав,
Й мені ночами не бувало темно…
Полтава, Суми, Харків та і Ялта —
Вже так далеко, мабуть, лиш в уяві,
А Євпаторію — побачу завтра,
Й заколе серце різко — знову справа…
І, наче враз, повернеться минуле,
Заповнить душу хвилею хмільною!
Вже Євпаторія тебе забула…
А як вона зустрінеться зі мною?!
Згадає?.. Не згадає?.. Невідомо…
Це нам її забути неможливо,
Вона не тільки розганяла втому —
Вона була в житті така важлива!
Як острів невгасимого натхнення,
Як відкриття того, що не відкрито!
Як промінь! Блискавка! Як одкровення!
Як відчуття, що відростають крила!..
21.08.12 Лозова – Євпаторія
***
Полтава — Київ… Зліва поворот
На кременчуцьку трасу із Хорола…
Там, за велінням Господа чи Долі,
Я народилась…
Сад і огород уже не родять щедрих урожаїв…
Самотня хата в ставнях голубих —
Очима-вікнами така печальна!...
Смерть — невблаганна і завжди безжальна,
Й життя — в кінці — вже нас не захищає…
Немає ні бабусь, ні дідусів…
Уже пішли у всесвіт батько й мати…
І хочеться кричати і волати,
Сльозами змішуючи біль і гнів…
Але — свої закони у життя…
Не нам їх змінювати — ми не в змозі
Смерть не пустити,
Стати на порозі! —
Вона з’являється із небуття…
І не зчорніла цегла від плачу
В будинку нашому…
Й ростуть дерева!
І все таке тут рідне, щемне, кревне…
І спогадів дитинства — досхочу!
Гніздо родинне у душі навік:
То маминими обніма руками,
То шелестить у травах їжаками —
І губиться років чималий слід!...
А серце рветься, мов у клітці звір,
Як проїжджаю поворот на трасі,
Й шкодую, що не маю часто часу
Заїхати —
Й зайти у рідний двір!..
7.11.16 Полтава – Хорол
***
Потік авто зустрічних, як ріка
Вогненна - у вогненних берегах...
І на кермі - упевнена рука -
Іще додому некороткий шлях...
Та він - додому! В цьому - головне.
Він наближає до родинних місць
Із кожним кілометром, з кожним днем
І збільшує в душі і силу, й міць.
26.10.25 Кьольн - Ратінген
ЄДИНІ ПОМИСЛИ
Помисли наші єдині:
Кожна – за правду борець.
Спілка жінок України –
Спілка відкритих сердець!
У світі нашім дуже неспокійно –
Планета час від часу у війні,
Спалахують у різних точках війни…
Жінкам же необхідні мирні дні!
Ми знаєм ціну дружбі і коханню
І маєм безліч планів та ідей –
Бо захід сонця і його світання
Повинно бути в тиші для дітей!
Ми любим щиро музику і вірші,
Простори наші, гори і поля!
Для жінки мир завжди – це найцінніше
І найсвятіша – це своя земля!
Для нас чоловіки – підтримка цінна,
Але й самі спроможні до борні!
У нашім серці – рідна Україна! –
Обожнюємо й славимо її.
Помисли наші єдині,
Кожна – за правду борець.
Спілка жінок України –
Спілка відкритих сердець!
4.12.15 Київ – Харків
***
Попала я в тринадцяте століття!
І млин, і мур, й бруківка - звідти все!
Й оливкове - тисячолітнє! - віття...
І вітер спогади - мої! - несе...
Я ніби бачила усе раніше:
І річку цю, і жовтий звіробій -
У мене є про нього навіть вірші...
Й про той, у низині', жорстокий бій...
Спливли століття... Бачиш, пам'ятаю:
Он там, за рогом, буде ще гора,
Таможня, башта, трохи зліва, скраю -
Така тисячоліть таємна гра!
Я в ній довірлива і органічна,
Як пта'ха близь таможенних воріт.
І, як вода в ріці, жива і вічна...
І - тричі вічний! - весь вкраїнський рід!
26.07.25 Дормаген
***
По пів села порожніх, нежилих –
Хто повмирав, хто виїхав назавжди…
Двори пусті – як рани на землі!
Куди подітись від цієї правди?!
Село, колись багате й чепурне,
Поросле бурянами, вимирає.
…Коли ця кара болісна мине,
Що душу, мов косою, навпіл крає?!
20.08.10 Оболонь – Новоселиця
***
Пора вітрів холодних і жоржин...
Вона щороку душу огортає...
Й здається, , що на світі я один...
І що печаль моя така безкрая...
Та відцвітуть жоржини і листки
Обірве вітер, кинувши додолу -
Такий місток невидимий хиткий
Між учорашнім І майбутнім болем...
Моє кохання, мов конвалій квіт
Чи сон-трава., опушена, як ніжність...
Люблю тебе вже стільки довгих літ
За співпадання наше й за розбіжність...
19.10.24 Ваттенштайн - Бохум
***
Поспішаємо
по
повній,
поки
паводок,
потік!
Час
чатує
чорним
човном...
Відхиляє
вдалеч,
вбік...
Місить
місиво
минуле -
майбуття
магічний
млин!
Зорі
зморено
заснули-
заспокоїтись
змогли...
5.09.23 Дюссельдорф
***
Посхиляли голівки соняхи,
Не жовтіють вже більше вони,
Хоч надворі так ясно, сонячно,
Мов нема ні журби, ні війни…
А старезна верба аж хреститься,
Наче бачаться їй вороги…
День липневий останній пеститься,
Як мале цуценя до ноги…
29.07.20 Шарівка – Копанки
***
Потроху розвидняється надворі –
Повільно відступа, як давнє горе,
Пітьма густа, що світ увесь накрила,
Розкинувши свої могутні крила.
Сіріє небо, і земля сіріє,
Неначе їх вже день майбутній гріє,
Немов надія на яскраве світло
У їх згорьованих серцях розквітла…
Потроху розвидняється між нами –
То поглядом, то щирими словами,
То потиском нестримних рук тремтливих,
То летом днів, незвідано щасливих…
Ти помічаєш, як на небокраї
Все більше променів яскравих грає?
Ти відчуваєш навіть в час розлуки,
Як бережуть тебе жіночі руки?
Це день прийшов – безмежно світлий день!
***
Похоронна процесія... Боляче - край,
Хоч - і не знаєш, кого проводжають...
Що чекає загиблого? Звісно, що рай...
Є там той рай чи немає - не знаю....
Рай в нього був: Україна, сад і сім'я!
Огород, будинок, своя робота.
А тепер забитий в долю останній цвях -
І пощезли всі життєві турботи...
Бо росія загарбать хотіла усе:
Мову нашу і нашу культуру,
Бо вона тільки смерті віками несе
Всім народам, біль, розруху й зажуру...
Похоронна процесія... Воїн! Герой!
Повітря пронизане болем чорним,
Бо летить в небеса той, єдиний, отой,
Без якого життя - суцільне горе...
8.11.25
Івано-Франківськ - Коломия
***
Правічне море гомонить до мене,
А я його не чую, як раніше...
Мені й дерева не такі зелені,
І не такі ні музика, ні вірші...
Та не лише для мене... Стільки люду
Розкидано по смітниках Європи...
О, Господи - грішу... Я більш не буду -
Вони нам помогають, і нівроку!
Вони взяли на себе наше горе,
Підставили і плечі, й навіть душі...
Вони відкрили нам свої простори
В повітрі, і на морі, і на суші...
До них нема претензій щодо братства,
Вони допомагають скрізь і всюди,
Нам не потрібно їхнього багатства,
Бо ми й самі були багаті люди.
У нас і землі, й води,і повітря!
У нас поля, ліси, моря і ріки!
І наша пам'ять ні на мить не зітре
Того, що рідне нам усім одвіку!
Фашисти розкрадають землі наші
І спалюють міста і села люто.
Їм би сидіти у своїй параші -
і буде так, як і повинно бути.
Хто згине з них, а хто назад у рашу,
Бо не здолати нашого народу,
А їхнє місце - вічно край параші.
Раби - до рабства. Вільні - до свободи!
20.10.23 Хлой
***
Працювати я люблю завжди,
Хоч і втома...
Відпочинок - мов ковток води:
В лісі, вдома,
Біля річки, озера, ставка -
Де завгодно!
Праця, звісно, не завжди' легка -
Це природно...
Та зігріє душу результат
І дорога!
Є - досягнення, немає втрат -
перемога!
19.09.25 Егіна
***
Преніжна зелень всіх-усіх відтінків
Початку травня,
А їх у нього назбиралось стільки
В кущах і травах!
Душа радіє, дивлячись на диво
Весни й природи!
І люди стали всі такі вродливі -
Суцільна врода!
Усміхнені, забули про печалі,
Хоч ненадовго...
Не пам'ятають, що вони - зі сталі
І з перемоги!!!
6.05.23 Дюссельдорф – Кьольн
***
Привіт передають дерева з луків...
Привіт пепедають дерева з саду ...
Мов узяли в свої зелені руки
Яскраву для листків усіх помаду!
Червоне стало листя і охристе,
Коричневе і ледь жовтогаряче -
А небеса такі над ними чисті,
Що хмари й одинокі вже не плачуть.
Не хочуть цю красу з дерев збивати,
Щоб люди милувались нею знову,
Бо вже такі невідворотні втрати!..
Й хитаються усіх основ основи...
13.11.25 Ганновер
***
Примхлива осінь... І весна примхлива...
На літо ще надія є якась,
Що закінчиться ця війна жахлива
Й росії карта випаде не в масть.
Не вигідно життями стане грати,
Бо в совість їхню вірити - катма!
І попадуть фашисти всі грати -
Інакшого тут виходу нема.
26.03.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
Про біль свій ти мені не говори... Хоча б сьогодні...
Я теж ні слова не скажу тобі про біль, ти згодна?
Хай наші хлопці там, на лінії вогню страшного,
Без болю будуть! Я благаю землю, небо, Бога!..
...Четвертий рік передова, де батько разом з сином
Воюють проти нечисті за нас і Україну.
Ми мусимо не плакати, моя сестричко рідна...
Та як не плакати, коли - війні кінця не видно?!
Благаємо у всесвіту підтримки і підмоги:
Охороняй від ворогів окопи і дороги!
Щоб наші рідні й всі, хто там, були завжди живими!!!
Хай Оберегом наші пращури усі над ними!!!
Нехай пощезнуть вороги, хай зникнуть, вимруть, кляті,
Щоб не смерділо ними в жодній українській хаті!
Нехай земля затягне рани від рашистських воєн...
Нехай повернуться додому наші всі герої!!!
5.05.25 Ратінген
***
Проблеми, втрати, болі, хвилювання -
У кожного із нас тепер таке....
Життя в війні безрадісне, важке -
Й тримає нас усіх лише чекання:
Святої перемоги в Україні,
Й щоб дочекались мати з батьком - сина!
18.07.23 Ратінген - Дюссельдорф
***
Проводжала внуків із гостей…
Ми не бачились уже два роки!..
За розлуку підросли нівроку!
Кожна внучка, як з води, росте!
Дай же, Боже, щастя-долі їм!
Дай добра, тепла та насолоди!
Хай квітують розум, щирість, врода
І звучить життєвий світлий гімн!
…Розлетілись дітоньки в світи,
Розлетілись разом з ними й внуки…
У молитві підіймаю руки:
– Світе, доле, всіх їх захисти!
Хай правічна українська кров
Буде оберегом їм назавжди,
Принесе довіру, успіх, правду,
Дарувати буде лиш добро!
Діти – колоски, зернятка в них –
Наші найсолодші онучата –
З ними на душі суцільне свято!
Світе, бережи їх, осяйних!
6.07.21 Харків – Новоселиця
***
Про Водохрещу навіть не згадала -
Тривожні дні:
Загиблих за добу у нас немало...
Тому - сумні...
І не до свята нині, й не до сміху -
Печаль страшна,
В житті суцільні ями та огріхи -
Іде війна...
Ми вириваєм перемогу нашу
Життям бійців,
П'ємо страждань і болю згірклу чашу
У дні оці...
О, як же довго тягнеться, як довго
Побідний шлях,
Та крізь утрати сяє перемога
У нас в серцях!
19.01.23 Ратінген
***
Проєкти, плани, рішення і звіти -
Цикл завершився! Свято у душі!
Та тільки розслабля'тись не спішіть -
Все так минає швидко, як і літо!..
19.10.25 Херне - Ессен
***
Проїжджаю знову Люботин
І на серці любо-любо-любо...
Він один у світі! Він – один!
І живуть у ньому добрі люди!
Залізничні колії блищать
У яскравім сонці вересневім
І, немов несуть мене назад,
Як минулого незримий невід...
Я попала в сіті вже давно –
Люботинських вод в ставках прозорих –
І тому, мов оживає знов
Давнє щастя! Як і давнє горе...
Ця магічна назва "Люботин"
Виринає з днів давно минулих –
Має сотні, тисячі причин,
Щоб стривожить знову серце чуле!..
З пам’яті спливає кожен крок,
Кожне слово, сонця промінь кожен,
Друзі, юність, за ставком ставок –
Й за століття це забуть не можна!
Кумкання веселих жаб, скраклів,
Слів роїння, як бджолиний вулик,
Розмаїття різнобарвних слів –
Кожна мить у пам’яті, як вузлик!
Кізочки на луках і теля,
Птиця – чорногуз, лелека, бусол –
Вузлики зв’язалися здаля
В Люботинський величезний вузол!
14.09.16 Люботин – Одеса
***
Проїжджаю місця', де колись я була у тривозі...
Де була я розгублена... Просто - німа...
І не те, що писати чи грати була я невзмозі -
Це була 22-го люта зима...
Це було в перші тижні підло'ти й наха'бства росії,
Коли в нашу країну приперлась орда,
Коли стали вояками мирні прості гречкосії,
Бо з фашистами поруч - була споконвічна біда!
Це держава, що тільки страждання приносить з собою
Всім народам, до кого торкнеться вона!
Це держава, що прагне завжди' до розбою та воєн,
На якій споконвічна кривава вина!
Світ розгублений перед сваві'ллями не'додержави,
Що себе зверхдержавою вже велича,
Що здаве'н здобула собі злої кривавої слави,
Бо готова вдаряти усіх з-за плеча...
І вдаряла! Знаходила тих, хто слабкіший від неї.
На престолі - одна лиш суцільна брехня!
І сидить - не брехні! І брехню - поганяє брехнею!
Без брехні на росії немає ні дня!
А раби - довіряють. Хитають покірно тим місцем,
Де повинна би бути у них голова.
І могли б навіть бути хоч трішечки мізків...
Та раби розгубили і мізки, й права...
А тепер хай загубляться в наших посадках, руїнах...
Хай змішаються з битою цеглою, склом!
Хай згниють на широких просторах святої Вкраїни -
Хай пощезнуть - мов зроду їх тут не було!
21.07.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
Проїхали Калинівку, а в ній
Немає жодного куща калини!
Насмішкувато скалить зуби глина,
Хоч моторошно, мабуть, і самій…
В Іванівці – Івана зник і слід,
В Данилівні – немає вже Данила,
В Лелечому чиясь рука спинила
Останнього лелеченьки політ…
Як на землі цій треба нам прожити,
Щоб знали і любили наші діти
Красу, що їх діди й батьки?
Я з болем згадую гірку хвилину,
Коли старалась пояснити сину,
Чому село не зветься Вітряки!
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
***
Про'клята війна і та країна,
Що її від люті почала!
України цвіт за правду гине,
А вони - за путіна-козла.
22.06.22 Егіна
***
Проміння сонячне розсіюється мляво
Із-під розлогих крон старих дубів.
Овальна, в різнотрав'ї вся, галява
Вбирає в себе і печаль, і гнів...
Вона - розчинник і образ, і стресів,
Бере на себе прикрощі й жалі,
І обіймає і мене, й Олесю,
Мов ми метелики її малі...
Неначе хоче відвернути болі,
Примусити забути про війну,
Явити спокій у жорсткій юдолі -
Галявою - немовби дивом сну!..
28.07.24 Нойс
***
Пропливають хмаринки, і листя у річці, й літа...
І хмаринку, й листочок ніколи вже не наздогнати!
Та і я вже за мить стану трішечки-трішки не та
І такою, як нині, мені вже, напевно, не стати...
5.11.24 Дюссельдорф - Ратінген
***
Просинатися і після сну
Бачити щоранку Піренеї,
Небо в хмарах, молоду сосну
Й ніжну горобину поруч з нею...
Як життя розкручує спіраль!
Після мегаполіса раптово
Попадаєш в мальовничий рай
Зі своїми звичаями, словом...
Де Валіра стрімко з гір несе
Безкінечно прохолодні води,
Де настільки органічно все:
Синтез і людини, і природи!
Де дерева, квіти і кущі
Відчувають, що вони потрібні,
Де багато сонця, хмар, дощів -
Особливо теплих, світлих літніх!
Де немає злості від людей -
Каталонці всіх приймають щиро
І чекають розвитку ідей,
І бажають всім добра і миру.
А душа це гостро відчува -
Хоч не знаю каталонську мову,
Та злітають від душі слова,
Бо сердечність - тут всьому основа.
20.08.18 Ордіно - Андорра ла Велья
***
Просто плачу. Без причини,
Хоч причин чимало є...
Стогне в серці Україна -
Й рветься серденько моє...
Стільки горя у народу!
І за вік не перейти...
Знов виборюють свободу -
Куля путінська летить...
"Плине кача" - не стихає...
Хлопці - їдуть - на щиті...
А злодюг плодяться зграї,
В них багатство на меті.
Що для них солдатська доля?!
Годувальниця - війна!
Що таке душа, мозолі -
Жоден з цих злодюг не зна.
Захистилися бронею,
Заплатили, де могли.
А біда? Не стрілись з нею:
Час для них легкий - не злий.
Що їм - нуль, військове братство?..
Почуттів людських нема.
На умі лиш тільки вкрасти!
Годувальниця - війна...
19.06.24 Дюссельдорф
ПРОФАЙЛЕР
Живу в напрузі досить довгий час.
Супутниками стали хвилювання.
Хоча мої вербальні спілкування
Вспокоюють мене, що все гаразд.
А невербальні кажуть навпаки -
Підказують аспекти і нюанси -
Лишають на майбутнє всяких шансів,
Що час настане щирий і легкий...
Профайлер просинається в мені,
Хоча його стараюсь присипляти,
Бо й так замучили постійні втрати
У ці - непередбачувані - дні...
Не хочу знати про глиби'нну суть!
Та що глибинну - навіть поверхневу:
Перенапружені думки та нерви
Перепочити навіть не дають.
А результати роздумів моїх
Все більше викривають негараздів,
Відсовуючи вигадане щастя
Для всіх...
30.09.25 Хлой
***
Прощаємось... Наві'ки. На віки'.
Та' зустріч вже була у нас остання.
Не буде ані дня, ані світання.
Не повторити во'ди у ріки...
Дружина плаче, і сини, і друзі.
Не повернути вже нічого нам -
Все віддано лиш пам'яті і снам,
Все відійшло. Мовчить зозуля в лузі.
Не повторити Харкова сади.
І Любівки твоєї небо чисте.
Калинове рясне в дворі намисто.
Немає вже спасіння від біди.
Вона - безповоротна, невмолима.
Все відійшло, спливло і відгуло:
І щастя, і добро, і гнів, і зло.
Не вибити ні обухом, ні клином.
Прощаємось з тобою назавжди',
Нам роз'єднала доля всі дороги.
На жаль, не дочекався перемоги -
Полинув у незвідані світи...
Що ж, доєднайся й ти до того війська,
Яке нас береже тепер з небес.
В якому, перш за все, відвага й честь.
Ми переможемо, за нас не бійся...
5.10.24 Дуйсбург
***
Прощаюся... І так болить душа!..
Я від'їжджаю... Ні, лише на місяць,
Та так у душу дивиться пташа,
Що не знаходжу в цьому світі місця!
Пташа маленьке... Рочків - шість всього...
А друге - менше - п'ять лише від роду...
Верхівка роду дерева мого -
Й майбутнє! Не моє - всього народу.
Ось і болить стривожена душа -
Тривожать серце страхом переміни:
Не хочеться мені пташат лишать...
Хоча я повернуся неодмінно!
І знов притисну пта'шок до грудей...
Розлука з ними - найгіркіша мука!
Яка ж прекрасна здатність у людей -
Сильніш за все любити власних внуків.
8.09.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
Про що ще думать?!
Всі думки одні -
Вони щодня й щоночі на війні...
20.04.23 Ратінген
П, Р, С, Т - УРИВКИ З АЛФАВІТУ...
Потяг...
Перегони...
Пасмурність
Полів...
Річка,
Роси,
Радість -
Розголос
Ріллі...
Сонце
Сяє
Сонно...
Суголосся
Слів...
Сумніви -
Сезонні,
Спогади -
Сумні...
Тільки
Тиха
Творчість -
Таїна
Тепла'...
Таємнича
Точність...
Талісман...
Талан...
21.12.25 Дюссельдорф
***
Птахи́ о пів на п’яту заспівали.
Раптово і сміливо, разом всі!
Їм про́стору немов було замало —
Замало міст і парків, і лісів!
Уся земля для них — концертна зала!
Вони струсили з пір’я рештки сну!
Вони співали! І душа співала,
На мить забувши навіть про війну...
?
ПУГАЧ
Пугач, як в дитинстві!..
Пугач, мов крізь серце..
Я тут наодинці.
Пугачу, не сердься,
Не гнівися, друже,
Стільки сліз і горя -
Я втомилась дуже -
Не злетіти вгору...
Я отут постою,
Відпочину трохи,
Помовчу з тобою
Та й піду в дорогу...
Ти пугикай сміло,
Хай же звуки линуть,
Прожени цим співом
Горе з України!
...Наші не пугичуть -
Гнізда їхні збиті...
Підпалили жито
Ті, несамовиті,
Що прийшли війною
В світлу Україну,
Що подібні гною
І що в нас - загинуть.
18.04.23 Ордіно
ПУГАЧІ
В нас у дворі було їх штук по сім,
А то й по дев'ять навесні щороку!
Вони подобалися нам усім!
Сиділи на шовковиці високій,
То на антені, то на димарі -
Й пугикали щовечора до ночі!
Вони літали по двору вгорі -
А ми на них дивилися охоче!
Їх не було у кожному дворі -
Це ж не синиці, горобці й сороки,
Які відомі навіть дітворі!
Це - сови, пугачі, що мов пророки
Про щось повідомляли нам усім,
Ми ж не могли второпати , що саме...
Вони мов берегли родинний дім,
Щось говорили батькові та мамі...
Ми вечорами слухали їх всі,
На лавочці сиділи біля хати
І вдячні, що вони з густих лісів
До нас перелетіли гніздуватись!
Ми зустрічали їх, немов гостей,
У них було таємне щось, магічне...
Вони здавались старші за людей..
Ні, враження,що пугач - птаха вічна!
Вона до цього вже жила віки
І після цього житиме віками
А час повільний, а чи час прудкий -
Вона між часом, як між берегами...
18.04.23 Ордіно
ПУСТЕЛЯ САХАРА
Несамовита спека давить плечі,
Розпечена пустеля донестями...
Немає ні горбочка, ані ями,
Куди б сховатись, щоби стало легше...
На небі - ні хмаринки - сонце тільки!
Та й взагалі - чи є воно, те небо?!
Маленькі дюни - як велика зебра,
Хоч взятися тут зебрі і нізвідки!
Спасибі долі добрій за верблюдів
Й за те, що збереглись підводні ріки,
Можливо, скоро десь оаза буде -
Піски' ж оці, гадаю, не навіки?!
Це не Олешківські піски - Сахара...
Тут український вітер не поможе...
Вуста сухі благають: "Боже, Боже,
В твоїх руках земні й пустельні справи...
Хай сонце швидше скотиться у море
Чи в океан - куди йому там ближче?.."
Але ж воно, здається, вище й вище
Настирливо здіймається угору!
Чи спека вже не спиниться ніколи?!
І так - чагарники ледь-ледь живі'ють...
Скоріш би нам дійти до річки-мрії
Й відчути, що життя ще є навколо...
22.09.25 Егіна
***
П'ятирічної давнини
Повернувся рукопис до мене!
Серед хаосу та війни
Світлофор загорівся зеленим...
Друг привіз мені флешку - в ній
Вірші ті, що не бачили друку!
Це такий дарунок мені,
Що затьмарив печаль і розлуку.
Склала цей рукопис давно,
А ось видать його - не зуміла...
Ніби ставні закрили вікно -
Й стала книга майбутня безкрила...
І в буденних турботах знов
Я заплуталась, як в павутині,
Відступила на покуть любов,
Як мала вередлива дитина...
Про рукопис забула я,
Вже й нова народилася книга,
Закрутилось щільно життя:
Лютий - лютий! - без краплі відлиги...
А тепер така новина:
Не згорів цей рукопис в пожежах,
Не втопила його війна -
Тільки він вже мені не належить...
Свій рукопис тримаю знов
На врятованій другом цій флешці...
Вивільняю його з оков -
Хай злітає у простір нарешті!
27.06.23 Кіпселі
***
П'ять внучок маю! Щастя - до небес!
В них закодований мій всесвіт весь!
В них риси роду до глибин віків...
В них мудрість зна'чимих для мене слів.
Вони - моє натхнення золоте!
Від їхніх посмішок земля цвіте!
Від їхніх слів таке в душі тепло,
Немовби горя зроду й не було...
І кожна з них - це особливий світ!
Свій обрій світлий! Свій стрімкий політ!
Свої дороги і стежки' свої!
І прагнення нові, й нові краї!
Я вдячна щедрій долі за дівчат!
На древі роду - це квітучий сад!
І є ще внук - у вічність роду! - шлях:
Він прізвище продовжить у віках.
6.06.25 Дюссельдорф - Ратінген